Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство 8 страница

2. Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 72. Законодавства про підприємства

1. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

2. Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

1. Стаття 62 Кодексу, що коментується, визначаючи ознаки підприємства, встановлює, що воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунок в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Це - певна модифікація визначення, що дане у Законі України «Про підприємства в Україні», який, у свою чергу, сприйняв визначення союзного Закону від ЗО червня 1987 р. «Про державне підприємство (об'єднання)» [97]. А якщо «протягти ланцюжок» і далі, то юридичні ознаки підприємства віднайдемо і в його визначенні, даному в «Положенні про соціалістичне державне виробниче підприємство», затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1967 р. Те саме можна сказати про Положення про державні промислові трести, затверджене ЦВК і РНК СРСР 29 червня 1927 р. А ще раніше за Цивільним кодексом РРФСР (і УРСР теж) державні підприємства та їх об'єднання виступали в обороті як самостійні й не пов'язані з казною юридичні особи (ст. 19).

Новий Цивільний кодекс Російської Федерації використовує термін «підприємство» як до суб'єктів, так і до об'єктів права. Так, у ньому визнаються як види юридичних осіб державні, казенні та муніципальні підприємства (ст. 113-115). Підприємства, за Кодексом, є також певним видом об'єктів права (ст. 132). Як об'єкт права підприємство визнається і новим Цивільним кодексом України (від 16 січня 2003 р.). Тут воно визначається як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191).

А щоб майновий комплекс (плюс трудовий колектив) одержав права юридичної особи (суб'єкта права), він має бути відокремленим, обліковуватись на самостійному балансі.

Подібне визначення міститься в новому Цивільному кодексі Російської Федерації. З нього випливає, що юридичною особою визнається не будь-яка організація, а лише така, яка має відокремлене майно та інші ознаки самостійності цієї організації.

Отож, видається, що частину 4 статті 62 слід було б сформулювати таким чином: «4. Підприємство, яке має відокремлене майно, самостійний баланс, визнається юридичною особою, може відкривати рахунки в банках, мати печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом».

Глава 8 ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА

Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства

1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

6. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

8. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

1. Державне унітарне підприємство — це підприємство, створене державою, в особі його компетентних органів, котре держава наділяє необхідним для існування майном, формує статутний фонд, що не ділиться на частини (паї). Уповноважений державою орган (далі -державний орган) затверджує статут унітарного підприємства, розподіляє доходи, через керівника, ним призначеного, керує його діяльністю.

2. Державне унітарне підприємство створюється, як зазначалось вище, державним органом. Відповідно до Конституції України виконавчу гілку влади в Україні очолює Кабінет Міністрів (Уряд), який організує виконання законодавства в країні, керує центральними і місцевими органами виконавчої влади. До його компетенції відноситься розподіл повноважень у системі органів виконавчої влади. Саме Кабінет Міністрів своїм декретом «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» [480] наділив міністерства і відомства, окремі суб'єкти господарювання державної форми власності (об'єднання підприємств вугільної промисловості та ін.) правами щодо створення державних підприємств (за цим Кодексом державних унітарних підприємств), затвердження їх статутів, призначення керівників створених суб'єктів господарювання тощо.

Державне унітарне підприємство створюється в розпорядчому порядку, що означає наявність процедури видання наказу керівника державного органу щодо створення нового господарського суб'єкта. Виданню розпорядчого документа має передувати аналіз ситуації на ринку виробництва товарів або надання послуг у певному сегменті економіки країни, в якому передбачається здійснення діяльності створюваного підприємства. За результатами аналізу готується обґрунтування необхідності створення підприємства державним органом з викладом усіх аспектів, що підлягають вирішенню.

Діяльність державного унітарного підприємства контролюється державним органом, у сфері управління якого воно перебуває. Так, державними унітарними підприємствами енергетики опікується Міністерство палива та енергетики України, державними унітарними підприємствами транспорту — Міністерство транспорту України тощо.

Обсяг повноважень державного органу щодо державних унітарних підприємств визначається цим Кодексом, спеціальними законодавчими актами. Зокрема, особливості діяльності і взаємовідносин державного органу і державного унітарного підприємства, що займається виробництвом електроенергії шляхом експлуатації атомної електростанції, визначаються законами України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» [68], «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» [492].

3. Про право господарського відання та право оперативного управління, на яких майно закріплюється за державним унітарним підприємством, йтиметься далі (див. коментарі до ст. 136, 137), тому тут немає необхідності звертатися до цієї теми.

4. Передбачена частиною 4 коментованої статті законодавча новела зобов'язує організаторів підприємств обов'язково вказувати в назві унітарного підприємства слова «державне підприємство», що має забезпечити інформованість учасників господарських відносин про суб'єкти, їх належність до державної власності.

5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави або уповноваженого нею органу, який, як уже зазначалось вище, є державним органом виконавчої влади. Підприємство як самостійний господарюючий суб'єкт має власну правоздатність, відокремлене майно, обсяг його прав та обов'язків визначається в статуті. Підставами для виникнення зобов'язань державного підприємства може бути укладена ним угода, плановий акт (державне замовлення), оформлений належним чином державним органом. Орган же, уповноважений управляти від імені держави державним підприємством, діє на підставі власного положення, має статус юридичної особи і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями самостійно.

6. Керівника державного унітарного підприємства призначає орган, який створив підприємство і до сфери управління якого воно входить (ці органи в більшості випадків збігаються). При призначенні керівника (директора, генерального директора тощо) з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк повноважень керівника, права та обов'язки як керівника, так і державного органу, умови оплати праці, іншого матеріального забезпечення, умови звільнення, соціальні гарантії, інші умови (див. докладніше коментар до ст. 65 цього Кодексу).

Контракт, як зазначено у статті 21 Кодексу законів про працю України, є різновидом трудового договору і має окреме правове регулювання. Особливості змісту контракту з керівником державного підприємства відбиті в Типовому контракті з керівником державного підприємства, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» [146].

Вимоги до осіб, які очолюють державні підприємства, й до кандидатів на ці посади постійно зростають. Як зазначено у Програмі роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій, затвердженій Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. [267], добір кандидатур на посади керівників підприємств передбачає ретельне вивчення професійних та особистих якостей претендентів із кадрового резерву та існуючого складу керівних працівників. Визначаючи претендентів, які мають очолити підприємства, треба враховувати їх професіоналізм, компетентність, досвід роботи на підприємстві відповідної галузі, ініціативність, організаторські здібності, чесність, відданість справі, рівень освіти, загальну культуру тощо. Формування складу керівників підприємств передбачає створення, навчання та постійне оновлення кадрового резерву. До кадрового резерву слід зараховувати керівних працівників та спеціалістів підприємств, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та представницьких органів, які мають відповідну підготовку, виявляють ініціативу, успішно виконують службові обов'язки.

7. Враховуючи, що результати діяльності державного унітарного підприємства можуть істотно впливати на становище в державі, її оцінку на міжнародній арені, а недоліки в роботі можуть завдати шкоди інтересам народу України, до керівників таких господарюючих суб'єктів пред'являються підвищені вимоги, їм може бути надано особливий статус (наприклад, окремі підприємства оборонного комплексу очолюють військовослужбовці).

8. В останній частині коментованої статті визначаються види державних унітарних підприємств - державні комерційні та казенні підприємства, про які детальніше буде сказано нижче.

Стаття 74. Державне комерційне підприємство

1. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

2. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

3. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

4. У разі якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить дане підприємство, зобов'язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

5. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

6. Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

1. Введення поняття «державне комерційне підприємство» свідчить про те, що держава має серед своїх функцій забезпечення отримання прибутку. Від діяльності державних комерційних підприємств держава отримує не тільки позитивний соціальний ефект (оскільки підприємство, створене державним органом, виконує роботи, надає послуги, випускає продукцію, що мають суспільний характер, санкціоновані державою), а й прибутки матеріального характеру. Це — сплата податків, обов'язкових платежів нарівні з іншими суб'єктами господарювання та відрахування певних коштів державі як власнику, засновнику.

Державні комерційні підприємства діють у конкурентному середовищі, господарюючи на внутрішньому ринку України та встановлюючи зв'язки з партнерами за кордоном, нарівні з суб'єктами господарювання, що відносяться до інших форм власності та інших організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності, а також з фізичними особами -підприємцями.

2. Створюючи державні комерційні підприємства, держава деякою мірою «ризикує» частиною свого майна, оскільки останнє в результаті діяльності такого підприємства може бути вилучено у нього в рахунок погашення боргів або в процесі здійснення процедур встановлення платоспроможності або ліквідації. Зумовлюється це закріпленням за державним комерційним підприємством майна на праві господарського відання.

3. Кожне державне комерційне підприємство (далі — підприємство) має власний статутний фонд, розмір якого вказується в статуті підприємства. Це не означає, що статутний фонд формується тільки шляхом перерахування на рахунок підприємства грошових коштів. Це можуть бути, частіше за все, кошти виробництва, а також інші матеріальні та нематеріальні активи. Розмір статутного фонду підприємства обов'язково відображається в наказі (розпорядженні) державного органу, який створює підприємство. Як зазначалося вище, такими державними органами можуть бути міністерства та відомства України, інші суб'єкти, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України.

Наказ, інший розпорядчий документ органу державної влади про створення підприємства та про визначення розміру його статутного фонду, передує державній реєстрації. У господарській практиці трапляються випадки, коли створення підприємства та встановлення розміру статутного фонду бувають розірвані у часі, оскільки для цього необхідно проводити ряд організаційних заходів. Але до моменту державної реєстрації повинні бути прийняті рішення (у зазначеній вище формі) про створення підприємства, про затвердження його статуту із закріпленням у ньому розміру статутного фонду. Останній є обов'язковим елементом статуту і може змінюватись в порядку, аналогічному для його первісного встановлення, тобто шляхом видання розпорядчого документа державним органом. При цьому його розмір не повинен бути менше мінімального розміру, встановленого законодавством.

4. Як вбачається з частини 4 коментованої статті, якщо вартість активів підприємства за результатами його діяльності за звітний період (як правило, це рік) виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, державний орган, уповноважений на це, зобов'язаний зменшити розмір статутного фонду, але не нижче, ніж це встановлено законодавством. Зазначена норма направлена на забезпечення гарантій суб'єктам господарювання, які перебувають у відносинах з підприємствами і мають можливість у встановленому законом порядку компенсувати свої збитки, отримані з вини підприємства, за рахунок його активів.

5. Підприємство самостійно здійснює підприємницьку діяльність у відповідності з принципами, викладеними у статті 44 цього Кодексу, несе відповідальність за прийняті рішення та результати своєї господарської діяльності. І, відповідно, держава та органи, уповноважені управляти підприємством, такої відповідальності не несуть.

Проте самостійність державного комерційного підприємства при здійсненні господарської діяльності не є абсолютною. Воно зобов'язано виконувати розпорядження державного органу, уповноваженого державою на управління ним. Зокрема, у відповідності з постановами Кабінету Міністрів України (наприклад, «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2003 рік» [94], «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб на 2002 рік» [93] та ін.) підприємству може бути доведено державне замовлення, відповідне профілю його господарської діяльності.

6. Підприємство зобов'язано виконувати рішення, прийняті державними органами, органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, наприклад, під час стихійних лих - для усунення їх наслідків, в інших випадках. Як свідчить господарська практика, рішення цих органів, якими на підприємства покладаються обов'язки з виконання окремих робіт, не завжди відповідають вимогам законодавства. У таких випадках за рішенням суду, а в разі визнання акта неконституційним - Конституційного Суду України, збитки, завдані підприємству, підлягають відшкодуванню. Конкретний розмір збитків у кожному випадку визначається за рішенням суду.

7. Частина 7 коментованої статті передбачає можливість перетворення державного підприємства в державне акціонерне товариство, про що докладно йдеться у коментарях до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств

1. Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

2. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

3. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

4. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

5. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

амортизаційний фонд;