Стаття 87. Фонди господарського товариства

1. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить ста­тутний фонд товариства.

2. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.

3. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

4. У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або уста­новчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (стра­хового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

5. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його госпо­дарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені зако­ном податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по об­лігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпоря­дженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

 

1. За рахунок вкладів засновників (учасників) формується його статутний фонд, а отже, розмір останнього визначається як сума вкладів засновників та учасників господарського то­вариства.

2. Розмір статутного фонду товариства є номінальною величиною, що фіксується в його установчому документі (статуті чи засновницькому договорі) і є постійною до моменту її зміни в установленому порядку. За загальним правилом, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду відповідно до вимог закону, якщо при цьому дотримуються приписи щодо мінімального його розміру (встановлюються для ак­ціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, довірчих товариств, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж, корпоративних інвестиційних фондів та ін.).

3. Процедура зміни розміру статутного фонду визначається законом (щодо об'єднань капіта­лів вона передбачає прийняття відповідного рішення загальними зборами товариства кваліфіко­ваною більшістю голосів, а в межах третини статутного фонду - за рішенням виконавчого орга­ну, якщо це передбачено статутом товариства) та установчими документами товариства (за­сновницький договір персональних товариств має визначати порядок ведення справ товариства, у тому числі й прийняття подібних рішень). Рішення про зміну статутного фонду товариства по­требує внесення відомостей про це до державного реєстру в установленому порядку (у тому чис­лі з дотриманням вимог щодо гарантування інтересів кредиторів та учасників товариства) і набу­ває чинності з дня внесення таких відомостей до державного реєстру.

4. Якщо статутний фонд господарського товариства виконує сукупність функцій (старто­ву - щодо започаткування діяльності товариства; стабілізаційну - щодо пітримання його платоспроможності перед кредиторами та потенційними контрагентами; гарантійну - щодо гарантування інтересів кредиторів), то вимоги щодо обов'язковості резервного (страхового) фонду зумовлені необхідністю створення резервів, спрямованих на покриття непередбаче­них витрат, у тому числі боргів. Розмір такого фонду передбачається установчими докумен­тами товариства, але не може бути меншим від встановленої законом межі — двадцять п'ять відсотків статутного фонду. Формується резервний (страховий) фонд з чистого прибутку товариства. При цьому розмір щорічних відрахувань до нього визначається установчими доку­ментами з дотриманням вимоги закону щодо мінімального розміру — не менше п'яти від­сотків суми прибутку товариства. Крім обов'язкових (статутного та резервного), господар­ське товариство може створювати інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. У передбачених спеціальними законами випадках створюються інші обов'язкові фонди, резерви, запаси платоспроможності, а щодо корпора­тивних інвестиційних фондів встановлюється особливе правило, яке полягає в забороні створювати будь-які резервні фонди (ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]), що пов'язано з необхідністю першо­чергового захисту інтересів акціонерів - інвесторів, які не були засновниками інвестицій­ного фонду.

Обов'зок створювати спеціальні фонди та резерви передбачається щодо господарських товариств, які здійснюють банківську діяльність (ст. ЗО Закону «Про банки і банківську діяльність»), страхових компаній (ст. 30-32 Закону «Про страхування»). Проте корпоративні інвестиційні фонди, як зазначалося вище, позбавлені права створювати будь-які резервні фонди (ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні ін­вестиційні фонди»), що законодавець передбачив з метою в першу чергу захистити інтереси акціонерів-інвесторів, які не були засновниками інвестиційного фонду.

5. Господарське товариство створюється і діє зазвичай з метою отримання прибутку, який утворюється після здійснення спеціальної бухгалтерської операції: покриття з надходжень від його господарської діяльності (доходів товариства) видатків товариства (матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці). За рахунок отриманих у результаті цьо­го сум, що називаються балансовим (економічним) прибутком товариства, сплачуються пе­редбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків (так званий чистий при­буток), залишається у розпорядженні товариства, яке, однак, визначаючи напрями викорис­тання цих сум, мусить враховувати не лише відповідні положення своїх установчих доку­ментів, а й вимоги закону (зокрема щодо спрямування частини прибутку на формування/ поповнення страхового/резервного фонду).

Примітка. На відміну від положень цієї статті ГК, що передбачає обов'язкову наявність у господарському товаристві статутного та резервного фонду, Цивільний кодекс, по-перше, оперує поняттям статутного капіталу - щодо майнової основи об'єднань капіталів (това­риства з обмеженою відповідальністю - ст. 144, товариства з додатковою відповідальністю -ст. 151, 144, акціонерного товариства - ст. 155-157) і поняттям складеного капіталу — щодо персональних товариств (повного товариства - ч. 2 ст. 120, ст. 127, командитного товари­ства-ч. 2 ст. 134, п. З ч. 2 ст. 137); по-друге, не передбачає обов'язковості резервного фонду ні в персональних товариствах, ні в об'єднаннях капіталів. Цивільний кодекс містить також положення, які встановлюють обмеження щодо випуску цінних паперів та виплати дивіден­дів в акціонерному товаристві (ст. 158).

 

Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-госпо­дарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

2. Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.

3. Учасники господарського товариства зобов'язані:

додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;

вносити вклади (оплачувати акції*) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що пе­редбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про госпо­дарські товариства;

нести інші обов'язки, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.

 

1. Статус учасника господарського товариства гарантує наявність у нього низки прав та обов'язків майнового і немайнового характеру.

До найбільш важливих майнових належать такі права: брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержати від товариства грошовий чи майновий еквівалент вкладу в разі виходу з товариства (акціонери, як правило, грошову ком­пенсацію за вихід з товариства отримують не від нього, а від особи, якій передається право власності на акцію товариства); відступити свою частку (продати акцію) іншій особі в перед­баченому законом та/або установчими документами порядку; брати участь у розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

Основними правами немайнового характеру є такі: брати участь в управлінні справами това­риства в установленому порядку (якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими закона­ми); одержувати інформацію про діяльність товариства (зокрема, ознайомлюватися з даними, що містяться в річних балансах, звітах про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколах ревізійної комісії, протоколах зборів органів товариства, тощо). Право на вихід з то­вариства, як правило, пов'язане з майновим - на отримання компенсації від такого кроку.

2. Крім зазначених вище, учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства. Так, Законом «Про господарські товариства» передбачені додаткові права (як майнового, так і немайнового ха­рактеру) для учасників окремих видів товариств, зокрема, щодо акціонерів: а) права майно­вого характеру: право на отримання акцій (сертифікатів акцій) після повної їх оплати (ч. 2 ст. 27); переважне право на придбання акцій додаткових емісій (ч. З ст. 38); реалізація права власності на акції відповідно до законодавства України (ч. З ст. 28); право отримати від акціонерного товариства відшкодування збитків, пов'язаних зі зміною статутного фонду то­вариства (ч. 4 ст. 39); б) права немайнового характеру: право брати участь у загальних зборах товариства (ч. 1 ст. 41); право передавати свої повноваження щодо участі в таких зборах ін­шій особі на підставі довіреності (ч. З ст. 41); право бути повідомленим про скликання та по­рядок денний загальних зборів (ч. 1 ст. 43); право вносити в установленому порядку пропо­зиції щодо порядку денного (ч. 2 ст. 43); право ознайомлення до скликання загальних зборів з документами, пов'язаними з порядком денним цих зборів (ч. З ст. 43); право при голосуван­ні на загальних зборах мати кількість голосів, що є пропорційною кількості належних акціо­неру простих акцій (ч. 1 ст. 44); право бути обраним в органи акціонерного товариства (ч. 1 ст. 46, ст. 48, ч. 1 ст. 49) та ін. (включаючи й права кваліфікованої меншості).

Учасники всіх інших видів товариств (товариства з обмеженою відповідальністю, товари­ства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні товариства) мають пра­во на відступлення частки (її частини) з дотриманням вимог закону та установчих доку­ментів товариства, а також право на переважне придбання такої частки чи її частини (ст. 53, 69, 77 Закону).

Спеціальними законами можуть передбачатися і спеціальні права, притаманні учасникам господарських товариств зі спеціальним видом діяльності. Наприклад, Законом «Про інсти­тути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» передбачено пе­реважне право акціонера - учасника корпоративного інвестиційного фонду, який не входить до складу засновників, на першочергову оплату належних йому акцій у разі ліквідації цього фонду (ч. 2-3 ст. 21).

3. Обов'язки учасників господарського товариства встановлюються на користь товари­ства, що є своєрідною компенсацією тих вигод, які дає участь у товаристві. До найтиповіших обов'язків належать майнові (вносити вклади чи оплачувати акції у розмірі, формі та по­рядку, передбачених установчими документами, відповідно до законодавства) та немайнові (додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його орга­нів). Окрім названих, учасники товариства можуть нести інші обов'язки, зумовлені певним видом товариства (наприклад, на учасників повного товариства покладається низка додатко­вих обов'язків: не конкурувати з товариством; заздалегідь - щонайменше за три місяці - по­передити про вихід з товариства; нести додаткову повну відповідальність за зобов'язаннями товариства) або характером його основної чи виключної діяльності (так, акціонер — член фондової біржі зобов'язаний дотримуватися правил фондової біржі, у тому числі щодо ве­дення обліку та інформації). Отже, обов'язки учасників товариства передбачаються цим Ко­дексом, іншими законами (загальним і спеціальними) та установчими документами това­риства.

Примітка. Цивільний кодекс містить норми про загальні права (ст. 116) та обов'язки (ст. 117) учасників господарських товариств, а в спеціальних положеннях (щодо певних ви­дів господарських товариств) - про права та обов'язки, притаманні учасникам конкретного виду товариства (в основному, вони враховують відповідні положення Закону «Про госпо­дарські товариства»).

 

Стаття 89. Управління господарським товариством

1. Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та по­садові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

2. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого орга­ну, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостереж­ної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазна­чених посад встановлюються законом.

3. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з пере­буванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах за­боронено рішенням суду.

4. Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

 

1. Характер управління справами господарського товариства залежить від того, чи нале­жить воно до об'єднань осіб чи воно є об'єднанням капіталів. У перших (персональних -повному та командитному - товариствах) управління справами здійснюють учасники, які не­суть обов'язок додаткової повної відповідальності за зобов'язаннями товариства. В об'єд­наннях капіталів (в акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою відповідальністю і то­варистві з додатковою відповідальністю) управління здійснюється за допомогою системи органів (загальних зборів учасників, виконавчого та контрольних органів) і посадових осіб.

2. Посадовими особами органів товариства за загальним правилом визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а в разі створення ради това­риства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Спеціальним законом до категорії посадових можуть бути віднесені інші особи.

З метою забезпечення корпоративного характеру управління і запобігання зосередженню управлінських повноважень в руках однієї особи забороняється одній особі об'єднувати зазначені посади, а у випадках, визначених законом (зокрема Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282]) та установчими документами товариства, — обмежується можливість обіймання однією особою посад у виконавчому органі та спостережній раді кіль­кох товариств.

3. Наявність у посадових осіб господарського товариства значних можливостей, що мо­жуть бути використані не в інтересах товариства та його учасників, а в особистих і групових інтересах посадових та пов'язаних з ними осіб, зумовлює покладення на них значних об­межень на користь товариства (не використовувати можливості товариства у власних інтере­сах; діяти сумлінно, керуючись у своїй діяльності інтересами товариства, тощо). Хоча ці загальновідомі стандарти корпоративного управління знайшли відображення в прийнятих останніми роками спеціальних законах або в нових редакціях чинних законів (зокрема «Про банки і банківську діяльність» [61]), підзаконних актах рекомендаційного характеру (напри­клад Рекомендації з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств в Україні від 2 червня 2002 р. [386]), проте ні Закон «Про господарські товариства» [90], ні цей Кодекс їх не згадує, приділяючи увагу іншим питанням. Це стосується, зокрема, випадків з елементами конфлікту приватних і публічних інтересів (особи, які мають повно­важення на виконання окремих/певних функцій держави, можуть використати свої можли­вості на користь приватних осіб - товариства, в якому вони обіймають керівні посади). Тому згідно з положеннями цієї статті та низки законів (зокрема «Про боротьбу з корупцією» [63]) не можуть бути обрані/призначені посадовими особами товариства особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах. З метою захисту інтересів господарських товариств, їх учасників, креди­торів, працівників, споживачів встановлюється подібна заборона і щодо осіб, яким пере­бування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.

4. Крім вищезгаданих обмежень, на посадових осіб покладається обов'язок відповідально­сті за шкоду, заподіяну ними господарському товариству. Така відповідальність має настава­ти в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. Проте чинне законодавство не передбачає уніфікованих підходів до майнової відповідальності за­значених осіб. Якщо посадова особа є найманим працівником, то матеріальна відповідаль­ність за заподіяну товариству шкоду наставатиме відповідно до трудового законодавства, яке передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності та правила визначення шко­ди (відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода, тобто не враховується втрачена виго­да). Відсутність у посадової особи статусу найманого працівника (наприклад, членом спосте­режної ради акціонерного товариства може бути лише його акціонер) дає підстави для застосування до неї положень цивільного законодавства, які передбачають відшкодування за рахунок винної особи збитків у повному обсязі, включаючи й втрачену вигоду.

Особливості управління (щодо складу та компетенції органів, вимог до посадових осіб/ке­рівників) встановлюються спеціальними законами: «Про банки і банківську діяльність» (ст. 37-46), «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (ст. 14-19, які передбачають склад органів управління корпоративним інвестицій­ним фондом — загальні збори та спостережна рада, а ст. 29-33 містять положення щодо ком­панії з управління активами корпоративного інвестиційного фонду, яка на договірних заса­дах здійснює функції виконавчого органу).

Примітка. Цивільний кодекс не містить загальних (для всіх видів товариств) положень щодо управління товариством, а визначає порядок ведення справ у персональних товари­ствах (ст. 122, ч. 1 ст. 136) та органи товариства, що здійснюють управління в об'єднаннях капіталів (ст. 145, ч. 4 ст. 151, ст. 159-161). Питання визначення форм контролю за діяльніс­тю виконавчого органу в об'єднаннях капіталів (крім акціонерного товариства) віднесено на локальний рівень, якщо закон не встановлює іншого (ст. 146). В акціонерному товаристві цю функцію виконує наглядова рада (ст. 160), а у випадках, передбачених законом, а також на вимогу кваліфікованої меншості (акціонерів, які разом володіють не менш як 10 % акцій) ця функція покладається на зовнішній аудит (ст. 162).

 

Стаття 90. Облік і звітність господарського товариства

1. Облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог стат­ті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

2. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податко­вими органами, іншими органами державної влади у межах визначених законом повно­важень, ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудиторами.

3. Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у випадках, визначених законом, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією).

 

1. Господарське товариство як суб'єкт господарювання зобов'язане вести облік і звітність відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [64], Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затвер­джених Міністерством фінансів України, та інших нормативно-правових актів.

2. Дотримання господарськими товариствами встановленого державою на підставі Конституції України порядку («правил гри») у сфері господарювання забезпечується шляхом проведення перевірок (зовнішніх і внутрішніх) фінансово-господарської діяльності товари­ства. Проведення зовнішніх перевірок покладається на уповноважені державні органи (у то­му числі податкові), які повинні діяти у межах встановленої законом компетенції та виявля­ти факти порушення публічних інтересів. Внутрішні перевірки здійснюються ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудитором, що діє на підставі укла­деного з товариством договору, і мають на меті виявлення фактів порушень інтересів това­риства та встановленого порядку у сфері господарювання, а також вжиття заходів (вироб­лення пропозицій) щодо їх усунення та недопущення в майбутньому.

3. Основними документами, що фіксують результати фінансово-господарської діяльності товариства, є річні баланси та звіти. У зв'язку з цим саме ступінь їх повноти та достовірності визначається під час проведення перевірок службою внутрішнього контролю (ревізійною комісією, ревізором), а у визначених законом (зокрема, ст. 10 Закону «Про аудиторську діяльність») та установчими документами товариства випадках вони ще мають бути підтвер­джені аудитором (аудиторською організацією).

Особливості ведення бухгалтерського обліку та звітності, перевірки їх достовірності та повноти, оприлюднення, внутрішнього аудиту регулюються також спеціальними законами: «Про банки і банківську діяльність» (ст. 45,68—71), «Про страхування» (статті 33, 34) та ін.

Примітка. У Цивільному кодексі спеціальних положень щодо ведення обліку та звіт­ності господарських товариств немає, крім норм про порядок проведення аудиторських пе­ревірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 4,5 ст. 146), то­вариства з додатковою відповідальністю (ч. 4 ст. 151), акціонерного товариства (ст. 162).

 

Стаття 91. Припинення діяльності господарського товариства

1. Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його лік­відації або реорганізації відповідно до статті 59 цього Кодексу.

2. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, при­значеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду.

3. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управ­лінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 цього Кодексу та інших законів.

4. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюю­ться відповідно до статті 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей:

кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його май­на у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випу­щених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товари­ства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію;

майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, по­вертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товари­ства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій по­гашення заборгованості.

5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство та­ким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до дер­жавного реєстру.

1. Припинення діяльності господарського товариства як суб'єкта господарювання зі стату­том юридичної особи відбувається шляхом ліквідації або реорганізації відповідно до вимог статті 59 цього Кодексу та інших законів, що визначають специфіку правового становища товариств з виключним предметом діяльності (банківська, біржова, спільне інвестування, страхування).

2. Процедура ліквідації господарського товариства передбачає прийняття відповідного рішення (про ліквідацію товариства та призначення ліквідаційної комісії) вищим органом товариства (добровільна ліквідація) або судом (примусова ліквідація).

3. Прийняття зазначених рішень тягне за собою важливі правові наслідки: повноваження по управлінню справами господарського товариства переходять до ліквідаційної комісії, яка повинна виконати певні дії (у триденний строк з моменту її утворення опублікувати інфор­мацію про ліквідацію господарського товариства; здійснити дії, передбачені ст. 58-61 цього Кодексу та інших законів, що визначають специфіку правового становища господарських товариств з певним видом діяльності (банківської, спільного інвестування та ін.).

4. Основне завдання ліквідаційної комісії - здійснити акумуляцію коштів товариства, у тому числі шляхом продажу його майна, провести розрахунки з кредиторами (відповідно до ст. 61 цього Кодексу) та учасниками товариства. За загальним правилом, перевагу перед учасниками товариства щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна товариства мають кредитори товариства, наймані працівники (по оплаті їх праці), держава (щодо виконання зо­бов'язань перед бюджетом), банки, власники облігацій, випущених товариством, та інші кредитори. Лише після задоволення вимог зазначених осіб кошти, що залишилися після цьо­го, розподіляються між учасниками товариства у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію, з дотриманням порядку та умов, передбачених цим Кодек­сом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства. Проте розподіл коштів між учасниками товариства повинен бути затриманий у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства. Лише вирішення судом цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості дає підстави лікві­даційній комісії здійснити розрахунки з учасниками товариства. При цьому майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

Особливий порядок, відмінний від згаданого, передбачається Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297], у статті 21 якого закріплюється переважне право акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, які не бу­ли у складі його засновників, на оплату вартості їх акцій до погашення заборгованості това­риства перед бюджетом та задоволення вимог інших кредиторів.

5. Припинення товариства як суб'єкта господарювання пов'язується з проведенням лікві­даційною комісією усієї сукупності дій відповідно до встановлених вимог, що дає підстави для внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру - як завершального етапу ліквідації товариства.

У разі припинення господарського товариства мають враховуватися також загальні вимоги щодо припинення суб'єктів господарювання (ст. 58-61 цього Кодексу), а також спеціальні -щодо особливостей припинення командитного товариства (ст. 83 Закону «Про господарські товариства» [90]), товариств, що здійснюють банківську діяльність (ст. 87-98 Закону «Про банки і банківську діяльність» [61]), страхування (ст. 43 Закону «Про страхування» [459]), спільне інвестування (ст. 20,21 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор­поративні інвестиційні фонди)», біржову діяльність (ст. 36 Закону «Про цінні папери і фондо­ву біржу» [494]).

Порядок виключення господарського товариства з державного реєстру регулюється час­тиною 15 статті 58 цього Кодексу, а також статтями 33-41 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115].

Примітка. У Цивільному кодексі положення щодо припинення господарських това­риств (незалежно від виду) відсутні. Крім загальних для юридичних осіб засад та порядку припинення (ст. 104-112), передбачаються спеціальні положення щодо певного виду госпо­дарських товариств: повного товариства (ч. 1 ст. 132 передбачає додаткову підставу ліквіда­ції-якщо в товаристві залишився один учасник), командитного товариства (ст. 139 перед­бачає як вищезгадану підставу, так і ту, що зафіксована у ст. 83 Закону «Про господарські товариства» - якщо вибули всі учасники з повною відповідальністю), товариства з обмеже­ною відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю (ст. 150 і 151 закріплюють можливість: а) ліквідації товариства за рішенням загальних зборів або за рішенням суду, б) перетворення в акціонерне товариство чи виробничий кооператив). Закріплюється додат­кова підстава для ліквідації товариств, що належать до об'єднань капіталів: зменшення варто­сті його чистих активів нижче мінімального розміру статутного капіталу, встановленого зако­ном (ч. 4 ст. 144 — щодо товариства з обмеженою відповідальністю; ч. 4 ст. 151 - щодо товариства з додатковою відповідальністю; ч. З ст. 155 - щодо акціонерного товариства).

 

Стаття 92. Законодавство про господарські товариства

1. Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.

 

Правове становище господарських товариств в Україні визначається цілою системою нормативно-правових актів: цим Кодексом, Цивільним кодексом, законами України (загаль­ним - «Про господарські товариства» [90]); спеціальними, що визначають: 1) особливості правового статусу господарських товариств з виключним видом діяльності - біржової («Про цінні папери і фондову біржу» [494]), банківської («Про банки і банківську діяльність» [61]), страхової («Про страхування» [459]), спільного інвестування («Про інститути спільного ін­вестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [297]), Національного депозитарію («Про Національну депозитарну систему ту особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333]), а також 2) певні процеси у сфері економіки - приватизацію майна державних підприємств («Про приватизацію державного майна» [416], «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» [359], «Про Державну програму приватизації» [113] та ін.), економічну концентрацію («Про захист економічної конкуренції» [282]).

Примітка. У Цивільному кодексі стаття аналогічного змісту відсутня, оскільки загаль­не регулювання питань, пов'язаних зі створенням, функціонуванням та припиненням гос­подарських товариств (крім акціонерного), передбачається саме ЦК. У зв'язку зі складністю акціонерних відносин відповідні положення ЦК (зокрема ч. 5 ст. 153, ч. 2 ст. 154, ч. 2 і З ст. 155, ч. З ст. 158, ч. З і 5 ст. 159, ч. 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 162) передбачають їх регу­лювання також законом (не лише вищезгаданими спеціальними, а й загальним - «Про акціо­нерні товариства», про необхідність прийняття якого зазначається в Указі Президента Укра­їни від 21 березня 2002 р. «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціо­нерних товариствах» [290]).

Глава 10 ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Стаття 93. Поняття підприємства колективної власності

1. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне під­приємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

2. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підпри­ємства, передбачені законом.

3. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм під­приємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій заснова­не і діє таке підприємство.

 

1. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підпри­ємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство.

Підприємство колективної власності має усі конститутивні ознаки підприємства, пере­лічені у статті 62 ГК. Особливості правового статусу підприємств колективної власності обумовлені притаманною їм сукупністю майнових та організаційних ознак: порядком фор­мування майнової бази їх господарювання; порядком володіння, користування та розпорядження належним їм майном; порядком розподілу результатів від його використання; його структурою; порядком звернення стягнення на зазначене майно; порядком створення таких підприємств; структурою та компетенцією їх органів управління; взаємодією засновників (членів) та інших осіб; відповідальністю засновників (членів).

Виникнення підприємств колективної власності пов'язано з добровільним об'єднанням майна їх засновниками для досягнення тих чи інших соціально-господарських цілей. Під­приємства колективної власності виступають суб'єктами права колективної власності на об'єднане майно (ст. 20 Закону України «Про власність» [74]).

Організаційні відмінності підприємств колективної власності від інших підприємств ви­являються у внутрішній конструкції управління їх справами.

Вступ у господарський оборот підприємства колективної власності відбувається за волею усіх його членів, яка виражається зовні через відповідні органи, що формуються у процесі створення такого підприємства згідно з його статутом.

У підприємстві колективної власності його члени взаємодіють як учасники колективу, зберігаючи право вільного виходу з такого підприємства із заздалегідь визначеною часткою майна. А якщо таке підприємство створено на базі колективної власності, обсяг повноважень його визначає власник майна.

Підприємство колективної власності відрізняється від інших підприємств за конструк­цією його відповідальності перед третіми особами, а також відповідальності засновників (членів) і створеного ними підприємства.

До числа корпоративних належить підприємство колективної власності, утворене двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, яке діє на основі об'єднання майна і тру­дової діяльності засновників (учасників) та їх спільного управління справами, на підставі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, за умови участі за­сновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків (ч. 5 ст. 63 ГК).

Підприємство колективної власності, створене одним засновником, який виділяє необхід­не для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства, відноситься до унітарних підприємств (ч. 4 ст. 63 ГК).

2. Частина друга коментованої статті містить перелік видів підприємств колективної влас­ності, що дає можливість визначити правовий статус кожного з різновидів таких підприємств.

На відміну від статті 20 Закону України «Про власність», коментована норма звужує коло підприємств - суб'єктів права колективної власності. До них, зокрема, відносяться виробни­чі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігій­них організацій, а також інші підприємства, передбачені законом. Зокрема, в Україні діють підприємства колективної власності, створені шляхом передачі всього майна державного підприємства у власність його трудового колективу. Особливостями такого підприємства є те, що в його майні визначаються вклади його працівників. До складу такого вкладу вклю­чається сума вкладу працівника в майно державного підприємства, на базі якого створено колективне підприємство, а також вклад працівника у приріст майна цього підприємства пі­сля його створення. При цьому розмір вкладу працівника у приріст майна визначається вихо­дячи з його трудової участі в діяльності підприємства. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються та сплачуються проценти, розмір яких визначає трудовий ко­лектив за результатами господарської діяльності підприємства.

Працівнику, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям по­мерлого працівника сплачується вартість вкладу. При ліквідації колективного підприємства вартість вкладу сплачується працівникам (їх спадкоємцям) із майна, що залишилось після розрахунків з кредиторами.

 

Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів

1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів ре­гулюється законом.

2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до ви­мог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства).

1. Кооперативи - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні усім передбаченим чинним законодавством України видам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є те, що вони створю­ються шляхом добровільного об'єднання громадян і мають на меті вирішення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Крім положень глави 10 ГК та параграфа 2 глави 8 Цивільного кодексу України, що регламен­тують правовий статус виробничого кооперативу в Україні, існує низка законів, присвячених правовому регулюванню окремих видів кооперативів. Це закони України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» [446], «Про споживчу кооперацію» [452], «Про кредитні спілки» [316].

Уже після завершення роботи над коментарем глави 10 даного Кодексу, 10 липня 2003 р. був прийнятий Закон України «Про кооперацію» [313], в якому окреме коло питань стосовно правового статусу кооперативу та його членів регламентовано інакше. З урахуванням того, що цей Закон прийнятий пізніше Господарського кодексу, користуватися коментарем до цієї і наступних статей Кодексу треба в частині, що не суперечить нормам нового Закону.

2. Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транс­порті, в торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях господарської діяльності.

Господарський кодекс містить лише основні положення про виробничий кооператив (ко­оперативне підприємство). Детальне регулювання його правового становища здійснюється спеціальним Законом України «Про кооперацію».

Частина 2 статті 6 цього Закону виділяє три типи кооперативів відповідно до їх завдань та характеру діяльності: виробничі, обслуговуючі та споживчі.