Сибірка - гостра зоонозна хв., яку викликає сибіркова бацила, має шкірну (сибірковий карбункул) і генералізовану форми (легенева, кишкова, септична) та сильно виражену інтоксикацію організму.
Морфологія і фізіологія. B. anthracis (anthrax - вуглина) - велика Гр(+) нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм завширшки. В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок. Капсули можуть утворюватися і при культивуванні на живильних середов. із нативним білком. У мазках із культур на рідкому середов. сибіркові бацили виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини з характерними колінчастими зчленуваннями. У зовнішньому середов. бацили сибірки утворюють овальні спори, які розташовані в клітині центрально й не перебільшують її поперечного діаметру. В грунтах, багатих гумусом, при 25-40 °С спори можуть проростати у вегетативні форми. При температурах вище 43 °С і нижче 15 °С спороутворення припиняється.
За типом дихання збудник сибірки є аеробом і факультативним анаеробом. До живильних середовищ невибагливий. На бульйоні дає ріст на дні пробірки у вигляді жмутика вати, залишаючи середов. прозорим. При посіві уколом у стовпчик желатини ріст нагадує ялинку, перекинуту вниз верхівкою. При посіві на МПА вірулентних штамів виростають R-форми колоній із нерівними хвилястими краями, які нагадують голову медузи або лев’ячу гриву. Невірулентні або слабовірулентні штами утворюють круглі гладенькі S-форми колоній із чітко окресленим краєм. При посіві на середов. з пеніциліном сибіркові бацили втрачають клітинну стінку, фрагментуються на кульки і нагадують намисто.
Збудник сибірки ферментує до кислоти глюкозу, сахарозу й інші вуглеводи, розріджує сироватку й желатин, пептонізує молоко, утворює аміак і сірководень.
Антигени. Сибіркові бацили мають білковий антиген, який міститься в капсулі, і полісахаридний антиген, розташований в клітинній стінці. Полісахаридний антиген можна виявити за допомогою реакції термопреципітації за Асколі. З досліджуваного матеріалу кип’ятінням екстрагують цей антиген, який при додаванні до преципітуючої протисибіркової сироватки утворює кільце преципітації. При розмноженні в організмі, а також на середов. з плазмою й екстрактами з тканин збудники утворюють протективний антиген, який має сильні імуногенні властивості.
Токсиноутворення. B. anthracis при культивуванні на рідкому середов. продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин (“мишачий токсин”) спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який має імуногенні властивості.
Патогенез. Патогенні властивості збудника сибірки зумовлюють токсини і капсульна речовина, яка пригнічує фагоцитарну реакцію організму. Вхідними воротами інф є шкіра (95-98 %), слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і кишечника. Інкубаційний період триває від 2 до 14 днів.
При шкірній формі уражаються відкриті ділянки: щоки, лоб, шия, кисті, передпліччя. На місці проникнення збудника виникає карбункул із щільним чорним струпом (нагадує вуглинку), навколо якого виникають вторинні пухирчики з великою кількістю сибіркових бацил.
Легенева форма має перебіг тяжкої бронхопневмонії. Кишкова форма супроводжується блюванням, кровавим проносом і тяжкою інтоксикацією організму. Обидві генералізовані форми, як правило, закінчуються смертю.
Імунітет. У перехворілих на сибірку виникає стійкий, напружений імунітет.
Лабор. діагностика. Мікробіологічні дослідження для підтвердження діагнозу проводять у лабораторії для діагностики особливо небезпечних інфекцій. Вони включають бактеріоскопію мазків, посів матеріалу на живильне середов. з виділенням чистої культури і встановленням виду, а також серологічний метод. Матеріал для дослідження беруть при шкірній формі із вмісту пухирців на межі здорової і ушкодженої тканини або виразки, при легеневій - мокротиння, при кишковій - випорожнення і сечу, при септицемії - кров. Якщо при мікроскопії мазків, забарвлених за Грамом і Романовським-Гімзою, виявляють характерні капсульні бактерії, ставлять попередній діагноз сибірки. Надійніші результати мікроскопії отримують при обробці мазків капсульною люмінесцентною протисибірковою сироваткою.
Чисту культуру виділяють при посівах на рідке й щільне середов. (МПБ, МПА). Після інкубації при 37 °С виділену культуру ідентифікують за морфологією, характером колоній, біохімічними ознаками та лізисом специфічним бактеріофагом, який діє тільки на сибіркові бацили. Додатково рекомендують посів на МПА з пеніциліном для виявлення тесту “перлинного намиста”.
Важливе значення має також постановка біологічної проби на білих мишах або гвінейських свинках. Загибель тварин свідчить про вірулентність досліджуваної культури, що допомагає віддиференціювати її від інших спороносних сапрофітних бактерій.
З метою ранньої та ретроспективної діагностики використовують також алергічну пробу з алергеном-антраксином. Цей препарат представляє собою гідролізат безспорових паличок сибірки. Його вводять внутрішньошкірно дозою 0,1 мл. Якщо ч/з 24-48 год виникають почервоніння й інфільтрат діаметром 8 мм і >, пробу вважають позитивною.
Різні види сировини, з якої важко або неможливо виділити збудник, досліджують за допомогою реакції термопреципітації Асколі. Антиген екстрагують кип’ятінням і потім його нашаровують на специфічну преципітуючу сироватку.
Профіл. і лік.. Важливо своєчасно виявити й лікувати тварин, а при генералізованій формі забити і закопати їх у скотомогильники, засипавши хлорним вапном. Приміщення дезинфікують, корм, підстилку і гній спалюють.
Хворого госпіталізують в окрему палату, в якій щодня проводять вологу дезинфекцію, посуд кип’ятять, перев’язувальний матеріал спалюють.
Специфічну профілактику проводять живою вакциною СТІ, яку застосовують одноразово нашкірно. Плановій вакцинації підлягають особи групи ризику: робітники м’ясокомбінатів, підприємств переробки вовняної та шкірної сировини, режимних баклабораторій, ветеринари, зоотехніки. Людям, які були в контакті з хворою твариною або заразним матеріалом, вводять профілактично 10-20 мл протисибіркового Ig й АБ.
Лік. проводять специфічним протисибірковим Ig дозою 20-80 мл в/м після попередньої десенсибілізації за методом Безредки. Застосовують також пеніцилін, оксацилін, тетрациклін та інші АБ.
До бактеріальних зоонозних інфекцій належать також сап, меліоїдоз і лістеріоз.
Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення в розвитку патології людини. Особливості мікробіологічної діагностики захворювань, спричинених анаеробами. Анаеробні неклостридіальні бактерії (бактероїди та ін.), їх біологічні властивості.
Неклостридіальні бактерії анаеробні – родина Bacteroidaceae – умовно-патогенні м/о, які є складовою частиною нормальної мікрофлори людини. Це грам«-» анаеробні палички.
Відносять роди:
1)Bacteroides
2)Prevotella
3)Porphyromonas
4)Fusobacterium
5)Leptotrichia
6)Biophilia
Культивують в анаеробних умовах на складних поживних середовищах,що містять фактор росту.
Вони хемоорганотрофи. Фактори патогенності: капсула, пілі, фібринолізин, нейрамінідаза.
Анаеробна неклостридіальна інфекція переважно ендогенна. Виникає при порушенні бар’єрів організму (травми слизових, ішемія, некроз).
Клінічні ознаки: гнилісний запах ексудату, набряк, гіперемія, абсцес, газоутворення.
Діагностика – бактеріологічний метод.
Анаеробні бактерії – грам«+» палички.
Представники:
1)Clostridium perfingens, C.novyi, C.septicum, C.hystoliticum – збудники газової гангрени – ранової інфекції з переважним ураженням м’язів, розвитком набряків, газоутворення і загальною інтоксикацією.
Нерухомі палички, утворюють капсулу; спори овальні, розташовані центрально.
Культивуються на кров’яному агарі – R-колонії, сухі, плоскі, з нерівними краями. На Кітта-Тароцці – помутніння і газоутворення. На Вільсона-Блера – в глибині агару ділянки чорного кольору – ознаки відновлення заліза.
Є альфа-токсин-гемолітична,дерманекротична, летальна дія. Є Тета-токсин – гемолітична і дерманекротична дія.
Шлях передачі – рановий. Джерело інфекції – грунт.
Є 6 серологічних варіантів(A,B,C,D,E,F)
Діагностика – біологічний, бактеріоскопічний і бактреологічний метод.
2)C.tetani – збудник правця – гострої ранової інфекції, зумовленої дією правцевого екзотоксину, яка проявляється ураженням рухових нейронів нервової системи з розвитком тонічних і тетанічних судом.
Палички з закоруглними кінцями,капсул не утворюють. Спори термінально розташовані.
На твердих поживних середовищах ростуть повільно – колонії плоскі, у вигляді тонкої плівки, з нерівними краями.
Діагностика- бактеріоскопічний і бактреологічний метод.
Є О- і Н-АГ(10 серотипів). Екзотоксин- тетаноспазмін і тетаногемолізин.
Шлях передачі – фекальний та грунт. Джерело – людина, тварина.
3)C.botulinum – збудник ботулізму.
Є перитрихи, субтермінальні спори,рухомі. На глюкозо-кров’яному агарі – колонії, оточені зоною гемолізу. На Кітта-Тароцці- помутніння і газоутворення.
Ботулотоксин – гемолітична дія.
Шлях передачі – аліментарний.
Діагностика – виділення ботулотоксину на мишах(біопроба), суміш матеріалу+антитоксичні ботулінічні сироватки(полівалентна і проти окремих типів збудника), РНГА.
