Віріони ікосаедричної форми, на вершинах граней містять булавко подібні відростки. Число капсомерів – 252. Для людини є патогенним біля 40 серологічних типів. Аденовіруси викликають, переважно, гострі респіраторні інфекції (назофаринго-конюктивіт), проте окремі серотипи спричиняють гастроентерити. Для діагностики аденовірусної інфекції матеріалом від хворого (носоглоткові змиви)заражають культуру клітин.Аденовіруси викликають характерну ЦПД- вогнищеву дегенерацію моношару у вигляді виноградних грон.Ідентифікація – в РН. Серологічна діагностика – дослідження парних сироваток в РЗК – основні серотипи віруса мають спільний комплементів*язуючий антиген.Розроблені також методи імунофлоресцентного та імуноферментного аналізу.Методи специфічного лікування та профілактики не розроблені, хоча апробувались убиті та живі аденовірусні вакцини!
Епідеміологія
• джерело інфекції- хвора людина або вірусоносій
• механізм передачі
1. аерогенний-реалізується повітряно-краплинним шляхом;
2. фекально-оральний реалізується водним, харчовим і контактно-побутовим шляхами;
3. перкутанний(контактно-побутовий і статевий шляхи)
• осінньо- зимова сезонність
• викликають- ендемічні кератокон’юнктивіти, діарею
Патогенез
• локалізація- епітелій верхніх дихальних шляхів, кон’юнктиви, слизова тонкого кишечника, сечостатевих органіів і регіональні лімфатичні вузли
• репродукція в ядрах клітин
• особливість широка первинна поразка органів і розмаїтість клінічних проявів
Діагностика
• матеріал- мазки і змиви з рото глотки, харкотиння, зіскоби з кон’юнктиви, спинномозкова рідина, випорожнення, сироватка крові, секційний матеріал
• використання вірусоскопічного(імунна електрона і люмінесцентна мікроскопія, ІФА), вірусологічного (індикація за ЦПД, РЗК, ІФА, РІА, а також РН і РГГА з еритроцитами білих щурів), серологічного (РЗК, РН, РГГА, РНГА, ІФА, РІА), ПЛР
• діагностичне значення має наростання титру антитіл у парних сироватках крові в 4рази і більше, 2сироватку беруть на 18-20-й день хвороби
• при гострому перебігу в сироватці визначають IgM, а наявність IgG свідчить про перенесене аденовірусне захворювання в минулому
Патогенні прокаріоти та еукаріоти
Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення.Роль стафілококів у розвитку патології людини, патогенез спричинених ними процесів. Характеристика токсинів і ферментів патогенності. Роль у виникненні внутрішньолікарняної інфекції.
Стафілококи (Рід Staphylococcus)
Патогенний стафілокок вперше відкрив Л. Пастер у 1880 році. Більш детально його властивості описав Ф. Розенбах (1884).
Морфологія і фізіологія. Стафілококи мають правильну круглу форму розміром 0,5 - 1,5 мкм. У мазках розміщуються у вигляді неправильних скупчень, які нагадують грона винограду. При виготовленні мазків з гною типового розташування клітин може не бути. Стафілококи грампозитивні, нерухливі, не утворюють спор, окремі види в організмі мають ніжну капсулу. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і тейхоєві кислоти.
Стафілококи - факультативні анаероби, краще ростуть в аеробних умовах. До живильних середовищ невибагливі, добре культивуються на простих середовищах. На МПА колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з гладенькою, блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, палевий, білий, лимонно-жовтий колір, залежно від кольору пігменту.
На кров’яному агарі колонії оточені зоною гемолізу.
У МПБ викликають помутніння й осад на дні. У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах з 7-10 % хлориду натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів.
Стафілококи виділяють протеолітичні й сахаролітичні ферменти. Вони розріджують желатин, викликають зсідання молока, ферментують ряд вуглеводів із виділенням кислоти.
Токсиноутворення. Стафілококи, особливо Staphylococcus aureus, виділяють екзотоксини і багато “ферментів агресії”, які мають важливе значення в розвитку стафілококових інфекцій. Токсини їх досить складні. Описують багато варіантів гемотоксинів, лейкоцидинів, некротоксинів, летальний токсин. Так, нині відомі альфа-, бета-, гама- і дельта-гемолізини, які викликають гемоліз еритроцитів людини і багатьох видів тварин. Лейкоцидини руйнують лейкоцити, макрофаги та інші клітини, а в менших концентраціях пригнічують їх фагоцитарну функцію. Некротоксин спричиняє некроз шкіри, а летальний токсин при внутрішньовенному введенні - майже миттєву смерть. Золотисті стафілококи продукують ексфоліатини, які зумовлюють імпетиго дітей і пухирчатку новонароджених.
Окремі види здатні виділяти ентеротоксини, які специфічно діють на ентероцити кишечника, що призводить до виникнення харчових токсикоінфекцій та ентероколітів. Описано шість різновидів ентеротоксинів (A, B, C, D, E, F), які є порівняно простими білками.
У патогенній дії стафілококів, окрім токсинів, важливе значення мають ферменти агресії: плазмокоагулаза, фібриназа, дезоксирибонуклеаза, гіалуронідаза,лецитиназа, протеїназа, желатиназа, ліпаза, фосфатаза тощо.
Вони є стабільною ознакою окремих видів. При визначенні окремих із них (коагулаза, гіалуронідаза, ДНК-аза) вирішують питання про вид і вірулентність виділених культур.
Важливе значення у прояві патогенних властивостей стафілококів має білок А. Він здатний реагувати з IgG. Комплекс білок А+IgG інактивує комплемент, знижує фагоцитоз, викликає ушкодження тромбоцитів.
В останні роки дискутується питання про патогенність стафілококів. Одні вчені відносять їх до умовно-патогенних бактерій, інші переконливо доводять, що непатогенних стафілококів не існує. Тепер остання думка є домінуючою. Виникнення захворювань в кінцевому результаті залежить від імунної реактивності організму.
До стафілококів чутливі люди, велика й мала рогата худоба, коні, свині, а серед лабораторних тварин - кролики, миші, кошенята.
Антигени і класифікація. Антигенна структура стафілококів досить складна й варіабельна. Описано біля 30 антигенів, пов’язаних із білками, тейхоєвими кислотами, полісахаридами. Основним з них є капсульний білок А.
До роду Staphylococcus входять понад 40 видів, але не всі вони викликають захворювання у людини:
S. arlettae, S. aureus, S. auricularis, S. capitis, S. caprae, S. carnosus, S. chromogenes, S. cohnii, S. condimenti, S. croceolyticus, S. epidermidis, S. equorum, S. faecalis, S. felis, S. fleurettii, S. gallinarum, S.haemolyticus, S. hominis, S. hyicus, S. intermedius, S. kloosii, S. lentus, S. lugdunensis, S. lutrae, S. lyticans, S. muscae, S. nepalensis, S. pasteuri, S. pettenkoferi, S. piscifermentans, S. pseudintermedius, S.saccharolyticus, S. saprophyticus, S. schleiferi, S. sciuri, S. simiae, S. simulans, S. succinus, S. vitulinus, S. warneri, S. Xylosus
Захворювання людини. Стафілококи найчастіше уражають шкіру, її придатки, підшкірну клітковину (Video - Хірургічні інфекції у новонароджених). Вони викликають фурункули, карбункули, панариції, абсцеси, флегмони, мастити, лімфаденіти, нагноєння ран. Їх виділяють також при пневмоніях, бронхітах, плевритах. Вони можуть викликати ангіни, тонзиліти, гайморити, отити, кон’юнктивіти. Стафілококи спричиняють також захворювання нервової системи (менінгіти, абсцеси мозку) та серцево-судинної системи (міокардити, ендокардити). Дуже небезпечними бувають харчові токсикоінфекції, ентероколіти, холецистити. При проникненні в кров або кістковий мозок викликають відповідно сепсис і остеомієліт. Проте всі захворювання стафілококової етіології не розглядають як гострозаразні.
89.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
Імунітет. Вродженої несприйнятливості до стафілококів у людей немає, проте резистентність до них досить висока. Не дивлячись на постійний контакт зі стафілококами, інфікування виникає порівняно рідко. У результаті перенесеної інфекції розвивається імунітет проти самих мікробів, їх токсинів, ферментів, протеїнуА, але він недовготривалий.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служить кров, гній, слиз, сеча, промивні води шлунка, випорожнення, залишки харчових продуктів. Гній досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічними методом, решту матеріалів - бактеріологічним. Після виділення чистої культури встановлюють вид за такими факторами як здатність розкладати глюкозу і маніт в анаеробних умовах, утворення плазмокоагулази, гемолізинів, ДНК-ази, білку А, здатністю розкладати цукри.
Профілактика й лікування. Попередження виникнення та розповсюдження стафілококових інфекцій спрямовано на виявлення й лікування носіїв золотистих стафілококів особливо серед медичного персоналу пологових будинків, хірургічних та дитячих відділень лікарень. Необхідно чітко витримувати суворий санітарний режим роботи в лікарняних закладах, систематично проводити дезинфекцію. Для профілактики стафілококових інфекцій у пологових будинках важли-ве значення має раціональний режим стерилізації, пастеризації та збереження грудного молока. На промислових підприємствах для профілактики нагноєнь при мікротравмах застосовують захисні мазі та пасти. З метою підвищення протистафілококового імунітету практикують проведення імунізації стафілококовим анатоксином осіб, у яких часто виникають травми і мікротравми. При лікуванні гострих стафілококових захворювань призначають антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати, мірамістин. Вибір препаратів залежить від результатів визначення чутливості до них виділеної культури. Для лікування сепсису, остеомієліту та інших важких стафілококових інфекцій використовують імунологічні препарати: стафілококовий імуноглобулін, гіперімунну плазму. При хронічних захворюваннях застосовують стафілококовий анатоксин, аутовакцину.
