Родина Arenaviridae скл.з одного роду Arenavirus, який включає 19 видів вірусів.Для людини є патогенними 8 видів, серед яких і вірус Ласса.
Будова вібріону:сферичної форми, плеоморфні, діаметр 50-300нм.Суперкапсид ліпідний бішаровий з великими поверхневими шипами.Глікопротеїни шипів G1 і G2 є видоспецифічними антигенами і не мають гемаглютинуючих властивостей.Усередині суперкапсиду міститься 2 кільцевих нуклеокапсиди, які складаються з РНК і білкових капсомерів;і гранули – комплекси білків аренавірусів з рибосомами клітини-хазяїна.Нуклеокапсиди нагадують намисто:слабкоспіралізована РНК частково накручена на3-4 нм скупчення нуклеопротеїну, розташовані на відстані 5 нм однин від одного.Нуклеокапсидний білок є родоспецифічним антигеном.
Геном поданий 2 кільцевими сегментами однониткової РНК.Геномна РНК одночасно має – і + нитки.Обидва сегменти РНК містять 4 гени, які кодують структуру вібріону.Малий S-сегмент кодує попередник глікопротеїну і нуклеопротеїн.Великий L-сегбере участь у реплікації.Геном відносно стабільний, можливі генетичні рекомбінації.Віріони арена вірусів часто бувають диплоїдними-містять більше однієї копії S-сегмента РНК.
Репродукція.Аренавіруси проникають у клітину шляхом злиття мембран.Розмноження відбувається в цитоплазмі клітини.На відміну від інших вірусів, арена віруси не викликають припинення синтезу макромолекул клітини-хазяїна.Розмноження включає послідовну зміну первинної транскрипції, реплікації і повторної транскрипції.При реплікації на матриці – РНК синтезується +РНК, яка служить матрицею для утворення геномної – РНК.Морфогенез вібріону проходить під час відбруньковування від мембрани клітини, при цьому захоплюються клітинні рибосоми.Вихід аренавірусів з клітини може супроводжуватися її лізисом.
Культивування. Аренавіруси культивуються в клітинних культурах багатьох видів ссавців.Кращою культурою для ізоляції і культивування вважається клітинна лінія Vero E6.Використовуються спеціалізовані клітини:макрофаги, ендотеліоцити, фібробласти, клітини тканин мишей зі специфічними антигенами гістосумісності.ЦПД визначається на 4-7 дні інкубації у вигляді специфічних внутрішньоцитоплазменних включень.
Епідеміологія.Аренавіруси зустрічаються на 5 континентах і умовно підрозділяються на 2 групи:віруси Старого Світу-сюди нал.вірус Ласса, та віруси Нового Світу.Резервуаром аренавірусів є гризуни, кажани, у яких арена віруси викликають персистуючу інфекцію.Тварини виділяють віруси з сечею, фекаліями, слиною.Переносниками інфекції є кліщі.Механізм передачі до людини-трансмісійний, перкутанний, аерогенний, фекально-оральний.Перкутанний-найбільш значимий.Віруси Ласса можуть передаватися від людини до людини контактно або через кров.
Вірус лихоманки Ласса.
Особливості вірусів. Віріон сферичної форми, суперкапсид містить булаво подібні шипи довжиною 10нм.Усередині вібріону міститься 10-15 гранул-включень рибосом, спроможних синтезувати білок при додаванні необхідних кофакторів і тРНК.
Резистентність. Віруси стійкі до впливу факторів навколишнього середовища;їх інфекційність у сироватці крові не знижується протягом тривалого періоду без спеціальної обробки.
Культивування. Дбре розмножуються в перещеплюваній культурі клітин Vero E6, на якій через 4-5 днів виявляється ЦПЕ.
Епідеміологія. Збудники лихоманки Ласса належить до числа особливо небезпечних для людини вірусів.Захворювання поширене в Зах.Африці, зустрічається переважно в сільській місцевості.Природними хазяями є багато соскові щури Mastomys natalensis.Зараження людини може відбуватися алементарним і повітряно-пиловим шляхами.Віруси виявляються в крові, у виділеннях а також у крапельках слини.
Патогенез. Віруси розмнож.в регіональних лімфатичних вузлах, звідки поширюються по всій ретикулоендотеліальній системі і циркулюють у крові.Віруси уражають ендотелій судин, що веде до розладів гемостазу і розвитку синдрому дисемінованого внутрішньо судинного згортання крові.Крововиливи найбільш виражені в кишечника, печінці, міокарді, легенях, кон’юнктиві і гол.мозку.Можлива гостра печінкова недостатність, інфекційно-токсичний шок, імунокомплексний нефрит.Віруси мають імуносупресивну дію.
Клініка. Інкубаційний період-3-14 днів, після чого починається грипоподібне захворювання(фарингіт-у 70% хворих)Летальність 15-70%.
Лікування.Використовуються рибавірин, плазма рекрнвалесцентів, людський імуноглобулін.
Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл.з двох родів1)Ебола-подібні віруси Заїр2)Марбург-подібні віруси.
Будова віріону. Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми.Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин.7нм., вони скл.з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії.Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл.з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов’язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.
Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною – РНК.Ізольована РНК не інфекційна.
Репродукція. Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран.Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини.Реплікація включає утворення на матриці геномної – РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних – РНК.Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.
Культивування. Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок.ЦПД у клітинних культурах не розвивається.
Резистентність. Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами.Стабільні при кімнатній температурі.
Вірус Ебола. Віріони ниткоподібної форми, нуклеопротеїновий комплекс вірусів скл.з білків L, N, VP30, VP35.VP24 є білком суперкапсиду, VP40-матричний білок, GP- основний білок шипів.
Резистентність. Віруси Ебола середньо стійкі до інсоляції, впливу атмосферного кисню, вологості, pH середовища.
Культивування. У культурах клітин розмножуються з низьким рівнем накопичення.Культури збудника підтримують пасажами через печінку або кров мавпи або через печінку морських свинок.
Епідеміологія. Віруси відрізняються пристосовуваністю до незвичних хазяїв.Резервуаром і джерелом інфекції є мавпи і кажани.Механізми передачі інфекції до людини – аерогенний, перкутанний, фекально-оральний.Захворювання зустрічається в Африці в ендемічних районах.У людини віруси містяться в глоткових змивах, сечі, спермі, рідині передньої камери ока навіть у людей, які практично видужали;у хворих-у крові.Віруси постійно ізолюються з трупного матеріалу:селезінки, лімфатичних вузлів, печінки, нирок і дуже рідко – з гол.мозку і нервової тканини.
Патогенез. В інкубаційному періоді репродукція вірусів відбувається в лімфатичних вузлах, селезінці і макрофагах різних органів.Вихід віріонів з уражених клітин обумовлює високу вірусемію і повторну дисемінацію в органи і тканини.Противірусні антитіла методом імунофлюоресценції в мертвих людей виявляються рідко, а у видужуючих- тільки по завершенні гострої фази хвороби.Імунна відповідь пригнічена з трьох причин –високої вірусемії, поразки макрофагів, імуносупресії.
Клініка. Інкубаційний період 4-6 днів.Характеризується раптовим
початком, лихоманкою, головним болем, болями в животі, горлі, мязах, діареєю, кровотечами, блювотою, геморагічним висипом, збуджуваністю й агресивністю хворих. Смерть наступає через 7-14 днів від шоку внаслідок гострої крововтрати.Смертність складає 90 %.
Лікування. Специфічна терапія включає використання плазми реконвалесцентів.Дані про ефективність неспецифічних противірусних препаратів при лихоманці Ебола відсутні.Рекомендуються інтерферони й антикоагулянти.
Вірус Марбург. Віріони мають фазоподібну будову, всі ізоляти вірусу Марбург мають різні послідовності РНК з гомологією95%.
Епідеміологія. Резервуар і джерело вірусів –зелені мартишки у яких інфекція може протікати безсимптовно.Механізм передачі до людини:аерогенний, перкутанний, фекально-оральний.Виділення вірусу відбувається з носоглотковим вмістом, сечею, заразна також кров хворих.Передається також через статевий шлях.
Патогенез. Вхідними воротами інфекції є ушкоджена шкіра і слизові оболонки.Макрофаги і моноцити є першим і переважним місцем розмноження вірусів.Характерна виражена вірусемія.Розмноження вірусів може відбуватися в різних органах і тканинах.Вірус виявляється в спермі до 12 тижнів.На пізніх стадіях хвороби розвивається геморагічний синдром.
Клініка. Захворювання характеризується раптовим початком, лихоманкою, інтоксикацією, поразкою печінки, травного тракту, ЦНС, геморагічним синдромом.Летальність складає 25-50%, смерть наступає на 8-16 день хвороби.
Лікування.Використовуються сироватки реконвалесцентів.
Профілактика. Розроблений імуноглобулін на основі сироватки крові інфікованих коней.
Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл.з двох родів1)Ебола-подібні віруси Заїр2)Марбург-подібні віруси.
Будова віріону. Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми.Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин.7нм., вони скл.з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії.Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл.з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов’язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.
Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною – РНК.Ізольована РНК не інфекційна.
Репродукція. Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран.Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини.Реплікація включає утворення на матриці геномної – РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних – РНК.Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.
Культивування. Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок.ЦПД у клітинних культурах не розвивається.
Резистентність. Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами.Стабільні при кімнатній температурі.
