Відповідно до Земельного кодексу України (ст. 36) за використання землі землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості й місцеположення місцевої ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.
Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Плату за землю здійснюють з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях вищої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та інфраструктури населених пунктів.
Платниками податку є:
а) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
б) землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є:
а) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
б) земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування є:
а) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
б) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставки земельного податку диференціюються залежно від цільового призначення земель. Всі землі України поділяються на:
1) землі сільськогосподарського призначення – землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;
2) землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження);
3) землі населених пунктів;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
5) земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення), зв'язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення),
6) землі водного фонду;
7) землі запасу.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю.
Розрахунок земельного податку проводять за формулою
, (4)
де 
– площа оподатковуваної ділянки землі (додаток № 3). Одиниця площі оподатковуваної земельної ділянки:
– у межах населеного пункту - 1 (один) метр квадратний (кв. метр);
– за межами населеного пункту - 1 (один) гектар (га);
– нормативна грошова оцінка земельних ділянок, гривень (додаток № 9);
– ставка земельного податку у відсотках від грошової оцінки (додаток №9).
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = [І - 10]:100, (5)
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Коефіцієнт індексації грошової оцінки землі за 2000 рік встановлено в розмірі 1,182, за 2001р. – 1,02, за 2002,2003,2004 і 2006рр. – 1, 2005р. – 1,035, 2007р. – 1,028, 2008р. – 1,152, 2009р. – 1,059, 2010р. – 1,0, 2011р. – 1,0.
Грошова оцінка землі в населених пунктах визначається, виходячи з базової вартості 1 кв. м землі з урахуванням коефіцієнтів. що встановлюються залежно від місця розташування і функціонального використання ділянки (додаток №4), а також коефіцієнтів індексації. За рішенням місцевих рад грошова оцінка землі може змінитися як у частині базової вартості, так і через зміну локальних земельних коефіцієнтів та коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки. У розрахунковій роботі спочатку необхідно визначити окремо грошову оцінку одного квадратного метра землі в населеному пункті і тільки потім – суму податку.
Сума земельного податку коригується залежно від мети використання землі. Наприклад, податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, розрахованого за формулою 4.
Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
У розрахунковій роботі необхідно скласти за встановленою формою Податкову декларацію з плати за землю, а також додаток 1 до неї "Відомості про наявні земельні ділянки".
Додаток 1
