Експлуатацією виробничого устаткування

За варіантом Б стратегія мінімізації витрат на устаткування за час його експлуатації Т може бути представлена у вигляді:

N T N T

{ С _П + Σ Σ С _{ТО( i t )} σ_t + Σ Σ С _{ППК( it )} σ_t } → min, (5.5)

i = 1 t = t _p i = 1 t = t _p

За умови незмінності значень С _П і С _ТО, вибір оптимального варіанту стратегії мінімізації витрат на устаткування для кожного значення i і t _р визначається наступною умовою:

N T N T N T

[Σ Σ С _{ПР( i t )}+ Σ Σ С _{В( it )}(t)] ≥ Σ Σ С _{ППК( it )}, (5.6)

i = 1 t = t _p i = 1 t = t _p i = 1 t = t _p

З точки зору підприємства-споживача оптимальний рівень сукупних витрат на устаткування має забезпечуватися своєрідним балансуванням сукупних витрат С і доходів S, пов’язаних з його експлуатацією. Гіпотетично (при умові незмінності початкової вартості устаткування) таку процедуру можливо звести до співпоставлення витрат, пов’язаних з підвищенням рівня технічного обслуговування устаткування на етапах його життєвого циклу (рис. 5.15).

Рис. 5.15. Графік гіпотечного розподілу сукупних витрат С і доходів S в системі управління експлуатацією виробничого устаткування

Зона № 1. Визначає термін окупності устаткування і характеризується високим рівнем сукупних витрат, де визначальним є витрати на розробку і виготовлення устаткування. У такому випадку рівень сукупних витрат на управління експлуатацією устаткування визначається прийняттям рішення щодо забезпечення економічної ефективності на етапі гарантійного обслуговування. Стратегічно важливо виробникові забезпечити високий рівень такого обслуговування власними силами.

Зона № 2. Термін економічної ефективності устаткування, який відрізняється стійким рівнем технічного обслуговування та отриманням очікуваного економічного ефекту від нього. Можливо краще відмовитися від певних видів технічного обслуговування на користь незалежних аутсорсингових фірм, перекласти їх на плечі посередників чи організацій виробничого сервісу.

Зона № 3. Термін економічно невигідного використання устаткування. Значення такого терміну залежить від великої кількості факторів внутрішнього і зовнішнього характеру: якість розробки та виготовлення устаткування; його ремонтопридатність; умови експлуатації (легкі, середні та важкі); інтенсивність використання, що у кінцевому результаті призводить до коливань у досить значних границях раціонального терміну використання устаткування. На такій стадії всі питання технічного обслуговування вирішується на користь незалежних аутсорсингових фірм та організацій виробничого сервісу (дивись п. 6.2).

Таким чином, при формуванні системи управління виробничо-логістичним ланцюгом важливо встановити баланс між базовим рівнем загальних витрат на виготовлення продукції і операційними витратами на його експлуатацією, забезпечення постійного контролю та підтримки його робочого стану на рівні, необхідного для виконання ним визначених функцій. Нормальне функціонування парку устаткування забезпечується розробкою та реалізацією оптимальних, економічно обґрунтованих програм логістичної підтримки експлуатації устаткування – взаємопов’язаної та взаємоузгодженої за часом, місцем і складом сукупності видів діяльності, функціональних процесів і віднесених до них відповідних елементів технічного обслуговування. Така система спрямована на підтримку працездатного стану устаткування і високого рівня його експлуатаційної надійності при мінімальних витратах необхідних і достатніх ресурсів при високій якості технологічного обслуговування.

5.3. ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ КОНЦЕПЦІЇ SCM