Загальний стратегічний менеджмент

Основне завдання, яке переслідує підприємство у формуванні своєї логістичної діяльності на ринку, – це забезпечення стійких конкурентних переваг, що характеризуються трьома основними критеріями: наявність ключових факторів успіху; значимість переваг підприємства у порівнянні з конкурентами; можливість підтримувати такі переваги у продовж тривалого часу.

При встановленні як основних, так і потенційних конкурентних переваг підприємства, їх реалізація пов’язана з вибором варіанту стратегії по відношенню до продукції, послуг та ринку, на якому таке підприємство діє.

Стратегіяце спосіб реалізації підприємством своїх інтересів, який визначає його поведінку у просторі параметрів, які характеризують протиріччя, що породжені взаємодією підприємства і ринкового середовища, а також взаємодією внутрішніх компонентів підприємства, що знаходяться на різних стадіях свого життєвого циклу. Стратегія встановлює орієнтири, і набори правил, які звужують варіанти вибору поведінки з розв’язання протиріч у межах встановлених обмежень, а також відіграє роль засобу координації всіх ієрархічних рівнів підприємства, виступаючи, таким чином, у якості управлінського інструменту системи менеджменту. Джерело: Путятін Ю. О. Фінансові механізми стратегічного управління розвитком підприємства: монографія / Ю. О. Путятін, О. І. Пушкар, О. М. Тридід. – Харків.: Основа, 1999. – 488 с.

 

Відмінною рисою більшості визначень "стратегії" як економічної категорії є виділення іі як засобу розв’язання проблем чи розв’язання протиріч, що виникають у виробничо-логістичній діяльності підприємства. Тобто, у загальному підході стратегія складає інструмент розв’язання протиріч у розвитку підприємства в умовах загроз зовнішнього середовища підприємства, впливові загрозоутворюючих факторів на основі обмежених ресурсів [ 49].

Стратегічний менеджмент визначається як комплекс не тільки стратегічних управлінських рішень, який визначає довгостроковий розвиток підприємства, але і конкретних дій, що забезпечують швидке реагування на зміну зовнішньої кон’юнктури. Це призводить до необхідності стратегічного маневру, перегляду цілей підприємницької діяльності підприємства та коригування загального напрямку його розвитку.

Система стратегічного менеджменту складається з двох підсистем:

підсистеми аналізу та вибору стратегічної позиції підприємства;

підсистеми оперативного управління у реальному масштабі часу [4].

Стратегічний менеджмент є дієвою орієнтованою системою, яка включає у розгляд процес реалізації стратегії, а також оцінку і контроль. При цьому реалізація стратегії розглядається як ключова частина стратегічного управління.

Прихід до розуміння та впровадження системи стратегічного управління у повній мірі пов’язується з розвитком управління підприємством на професіональному рівні. Це потребує, насамперед, раціональних оцінок і детального аналізу діяльності підприємства на ринкові.

При дослідженні логістичної стратегії необхідно прийняти до уваги шість класичних елементів (напрямів) загальної стратегії підприємницької діяльності підприємства [1].

1. Товарний ринок, на якому буде конкурувати підприємство. Сфера його діяльності визначається таким:

продуктами (продукцією чи послугами), які підприємство планує запропонувати на ринкові чи від яких воно відмовиться;

ринками, які воно планує охопити чи від яких передбачає відмовитися;

конкурентами, з якими підприємство буде боротися і від конфліктів з якими воно намагається уникати;

рівнем вертикальної інтеграції.

2. Рівень інвестицій. Підприємство визначає для себе підходи до інвестування у певні напрями діяльності відповідно з такими концептуальними підходами:

інвестиції у ріст (чи вхід на товарний ринок);

інвестиції в зміцнення (чи утримання) зайнятих позицій;

експлуатація ("доїння") певного напряму діяльності шляхом мінімізації інвестицій;

повернення максимально можливого об’єму активів для ліквідації чи дивестиції (продажу) бізнесу.

3. Функціональні стратегії, які необхідні для конкуренції на обраному товарному ринку. Конкретний спосіб конкуренції як правило характеризується однією чи декількома функціональними стратегіями: продуктовою (по продукції чи послугам) стратегією; комунікативною стратегією; ціновою стратегією; стратегією розподілу; виробничою стратегією; інформаційною стратегією; стратегією сегментування; глобальною стратегією; Іnternet.

4. Стратегічні активи чи компетенції, які забезпечують стійкі конкурентні переваги і на яких базується вся стратегія діяльності підприємства.

Стратегічні компетенції – це стратегічно значимі для підприємства певні напрями діяльності, у яких воно найбільш сильне.

Стратегічні активи – це певні ресурси, що перевершують за своїми параметрами аналогічні ресурси конкурентів.

Наступні два елементи стратегії характерні для багатопрофільних підприємств (стратегії корпоративного центру).

5. Розподіл ресурсів між підприємствами. Розподілу підлягають сформовані всередині підприємства чи поза ним фінансові ресурси, а також приміщення, устаткування і персонал. Таке рішення може відіграти ключову роль у стратегії діяльності підприємства у цілому.

6. Існування синергічних ефектів між видами діяльності підприємства: вилучення вигоди з комплементарності (взаємної відповідності елементів, що забезпечує їх взаємодію) та взаємної підтримки підприємств. Такий елемент актуальний для підприємств, у яких є диверсифіковані види діяльності, поріднені за своєю природою.

Узагальнення вище наведених елементів стратегії можуть бути представлені такими основними складовими (рис. 4.3).

 

 

Рис. 4.3. Основні складові стратегії підприємства

 

У загальному плані при визначенні логістичної стратегії керуються двома основними стратегічними напрямами: стратегії росту і стратегія консолідації (рис. 4.4) [51].

Логістична місія

Місія (бізнес-девіз підприємства) характеризує можливості підприємства сформувати та ефективно розвивати свою діяльність у напряму задоволення потреб і вимог споживачів швидше і краще а ніж конкуренти і за таким досягти конкурентних переваг у довгостроковій перспективі.

Місія дає уявлення оточенню про дану організацію, про її філософію, імідж. Вона сприяє встановленню певного внутрішнього організаційного клімату, створює основу для формулювання конкретних цілей - загальних і специфічних, а також відпрацювання стратегії й політики. Джерело: Шегда А. В. Основы менеджмента: Учебное пособие / А. В. Шегда, - К.: Знання, КОО, 1998. – 512 с.

 

 

Рис. 4.4. Основні напрями стратегій підприємства,