Функції економічної теорії

Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними науковими школами.

Предмет еволюціонує разом з економікою. Вперше термін вводиться ще до н.е. Ксенофонтом та Аристотелем як „економія” – правило ведення світового господарства. Пізніше меркантилісти, А. Де Мордент*єн (1615) вводить термін „політична економія”..

Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". вивчає:

1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва;

2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства;

3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

. Економіка —система відносин в процесі 4-ох фаз суспільного відтворення,тобто у виробництві,розподілу,обміну,та споживання.

Економіка —це весь господарський комплекс країни. Різні напрями ЕК.теорії по різному трактують предмет цієї науки. ЕК.наука тривалий час розвивалась під назвою „політична економія”. Цю назву сприйняли і класики, і марксисти, однак предмет науки трактували неоднаково.

Політ. Економія - наука про багатство, його вир-во та розподіл.

Класики вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу сусп життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

Марксисти предмет політекономії вбачали не у вир-ві та розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують в тій сфері людського сус-ва, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері сусп вир-ва. Інший підхід до визначення предмета ек теорії у сучасних економістів-немарксистів. Ек теорія у них отримала назву „економікс”.

Визначення предмета економ.теорії:

- Вчення про закони домашнього господарства, домоводства-- Давньогрецькі та давньоримські мислителі

- Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації-- Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія.

- Наука про виробничі відносини і закони що управляють виробництвом,розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства—Марксисти.

Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про: — сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту (А. Маршалл); — дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів (П. Самуельсон); — діяльність людей за умов рідкісності ресурсів (Е. Долан); —вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування (Дж. Робінзон); — ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини (К.Р.Макконнелл, С.Л. Брю)

Ек.теорія має два рівня вивчення ек.сфери людського сус-ва, кожен з яких має свій специфічний предмет вивчення:

Мікроекономіка вивчає діяльність окремих ек.суб’єктів (домогосподарство, підприємство, галузі, окремі ринки, товари і послуги, ціни на них); визначаються закономірності розподілу витрат вир-ва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств; тобто визначаються принципи поведінки суб’єктів на нижчому рівні ек, рівні окремого господарюючого суб’єкта.

Макроекономіка досліджує закономірності ек діяльності в межах усього сус-ва; встановлює закономірності оцінки створеного в рамках нац.ек.продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи сус-ва, аналізується ек.роль держави.

Економ.теорія —це суспільна наука,яка вивчає закони розвитку економічних систем,діяльність економ.субєктів,спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів,з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Методи екон. Досліджень:

Загальнонаукові:

Діалектика - базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним нім.філософом Георгом Гегелем,сутність яких у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності.

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних найсуттєвіших сталих сторін певного явища. очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій виявлення і формування законів.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Індукція і дедукція. Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один.за одним у житті.Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць не властивих цьому процесові.

СПЕЦИФІЧНІ:

Економічне моделювання - це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання,

Економічний експеримент — штучне відтворення немічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій,щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.

 

Економічна категорія – логічне поняття, що відображає в узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства, тобто родові ознаки економічних явищ. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутр зв’язок та залежність.

Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, ті, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності ек процесів та явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Ек закони носять об’єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об’єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи відмінити ці закони не можуть.

Економічні закони у своїй сукупності поділяють на:

1. Всезагальні – функціонують у всіх ек системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення).

2. Загальні – функціонують у кількох ек. системах, де існують для них відповідні ек умови (закон ринкової економіки).

3. Специфічні – функціонують у межах лише однієї ек. системи.

Функції економічної теорії

- теоретико-пізнавальна полягає в тому, щоб розкрити зміст ек законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки ек процесів, форми їх виявлення, об’єктивні внутр суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек рух сус-ва. Процес пізнання починається з розгляду фактів, масових ек спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів, на основі чого відбирають сталі, типові явища.

практична полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їх вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення госп завдань, здійснення ек політики; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання ек суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня населення.

прогностична має забезпечувати сус-ву можливість в ек діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку ек процесів; завдяки вивченню ек теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню ек криз, вменшенню інфляції, скорочення безробіття, зростання реальних доходів населення тощо; по суті – складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

методологічна дає можливість використовувати ек знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології, спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати спостереження в ек процесах, дає змогу об’єктивно оцінювати ек політику держави.

виховна полягає у формуванні в громадян економ. культури, логіки сучасного ринкового економ. мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

«Піраміда потреб» А. Маслоу:

- Первинні потреби

1) фізіологічні(їжа, житло, одяг, відтворення)

2) екзистенцій ні(безпека, стабільність, гарантії зайнятості)

- Вторинні (набуті) потреби

3) соціальні(спілкування, прив’язаність, турбота, увага)

4) престижні(статус, визнання, повага)

5) духовні(творчість, самореалізація, саморозвиток).

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Благо – будь-яка корисність(предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Економічна потреба – потреба в економічних благах.

Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин.

Носії ек благ:

- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для вир-ва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального вир-ва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні ек суб’єктів) і майбутні.

Класифікація ек потреб:

1. за характером виникнення:

- первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації

2. за засобами задоволення:

- матеріальні (потреби в матеріальних благах)

- нематеріальні (духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

- першочергові(предмети першої необхідності)

- другорядні (предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

- насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення)

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю)

5. за участю у відтворювальному процесі:

- виробничі (потреби у засобах вир-ва)

- невиробничі (потреби у споживчих благах)

6. за суб’єктами вияву:

- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)

- колективні, групові (потреби групи людей)

- суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому)

7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку)

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду)

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом)

- фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами)

Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).
Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

ФОРМАЦІЙНИЙ: (К. Маркс)-

Продуктивні сили сусп. Разом з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва разом з політичним устроєм-соц.екон. формацію.

Ядро формації-панівна форма власності.

Розвиток суспільства-послідовна зміна одного способу виробн. Іншим:

Первіснообщинний

Рабовласницький

Феодальний

Капіталістичний

Комуністичний(соціалістичний)

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ:

-багатовимірність аналізу ек.систем

-природна еволюційна поступовість історичного процесу

-пізнання системи в єдності економічних, соц., культурних елементів

-посилення ролі людського фактора у сусп.. розвитку

-орієнтація не на особливості способу виробн.,а на цілісність людської цивілізації

Стадії економ. Розвитку(У. Ростоу):

1. традиційне суспільство

2. перехідне суспільство

3. стадія зрушення

4. стадія зрілості

5. стадія високого рівня масового спожив.

Форма організації виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Основні форми організації суспільного вир-ва:

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Основні риси:

- замкнутість економ діяльності,

- ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці,

- відсутність обміну,

- панівна форма суспільного вир-ва в усіх докапіталістичних формаціях.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляється не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Основні риси:

- відкритість економ діяльності,

- між виробниками існують опосередковані господарські зв’язки через обмін продуктами їхньої праці як товарами,

- виробники – економічно вільні у виборі товарів і партнерств.

Обов’язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва: наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників.

Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок (було притаманне докапіталістичним суспільствам),

Розвинута форма товарного вир-ва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії (притаманна капіталістичному суспільству).

Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Виступає як цілісна єдність всіх суб’єктів ек діяльності, що знаходяться між собою у взаємозв’язку і взаємодії. Ек система сус-ва завжди перебуває у розвитку і має такі риси як цілісність, впорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість.
Найважливіші ознаки економічної системи:

- що виробляти і в яких обсягах,

- як виробляти(хто та за допомогою яких ресурсів і технологій),

- для кого виробляти(хто буде власником і споживачем виробленої продукції).

Існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Визначальними елементами будь-якої економ с-ми є такі сфери ек діяльності, як:

- вир-во (створення різноманітних благ, що задовольняють людські потреби; процес взаємодії людей з природою, в ході якої люди використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування сус-ва),

- розподіл (складова система, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соц груп у тій масі благ, що створюються у вир-ві; відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків сус-ва, формуванні соц партнерства і зростанні ефективності економіки),

- обмін (процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші; його організація суттєво впливає як на вир-во так і на розподіл створених благ),

- споживання (завершальна сфера ек системи означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб).
Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини, - є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів.

Власність визначає:

- суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва;

- специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми;

- цілі та мотиви вир-ва;

- характер розподілу і споживання створеного продукту;

- класову і соціальну структуру сус-ва;

- панівну систему політичної та економічної влади.

Поняття "власність" займає центральне місце в економічній системі.

Головною характеристикою є те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.

Власність існує на трьох рівнях.

Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.
До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.

Відчуження -це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим суб’єктом власності.

Об`єкти власності- все те, що можна при власнити чи відчужити:

-засоби виробництва

-нерухомість

-природні ресурси

-предмети загального вжитку та особистого споживання

-гроші, цінні папери, дорогоцінні матеріали

-інтелектуальна власність

-культурні, історичні цінності

-робоча сила

Суб’єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

-окрема особа (індивідуум)

-бридичні особи(організації, підприємства, об*єднання осіб)

-держава в особі орг. Державного управління

-декілька держав або держави планети.

Право власності -це сукупність узаконених державою прав та норм екон. Відносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об*єктів власності.

Право власності:

-право володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю.

- право користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

-право розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

Історичні форми власності:

Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об'єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.

Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника - раба.

В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність, відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина - кріпака.

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва. За таких умов виникають зосередження економічної влади у власників засобів виробництва і економічна залежність від них решти суспільства (не власників).