Зародження, становлення та розвиток економічної теорії як науки

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ ТА МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

1. Зародження, становлення та розвиток економічної теорії як науки

2. Предмет та функції економічної теорії

3. Методологія економічної теорії

 

Зародження, становлення та розвиток економічної теорії як науки

Зародження економічних знань сягає глибокої давнини, як і виникнення самої економіки, що сталося багатьма тисячоліттями раніше. Формування економіки було необхідною передумовою, підґрунтям виникнення економічної теорії. Як наука, тобто як умоглядний зліпок реальної економіки, економічна теорія з’явилась на хвилі практичної потреби. Цілісна наукова економічна теорія як сфера людської діяльності, функціями якої є вироблення та систематизація об’єктивних економічних знань, стала необхідною в процесі переходу суспільства до капіталістичного способу виробництва, оскільки попереднє господарювання не вимагало особливих економічних знань, хоча зачатки економічної науки виникли значно раніше.

Багато важливих економічних проблем розглядали у своїх працях Платон, Аристотель та інші вчені античного світу. Економічна проблематика привертала увагу і мислителів Давніх Єгипту, Китаю, Індії. Проте всі вони розглядали лише окремі елементи економічного буття в межах єдиної на той час, нерозгалуженої науки. У тогочасній історії розвитку економічних знань окреслюються певні періоди.

1) Економічні вчення епохи рабовласництва.

Уся їх сукупність поділяється на економічні погляди, притаманні раннім та пізнім рабовласницьким суспільствам.

До ранніх належать:

- Вавілонія, де панували економічні ідеї законів царі Хаммурапі (1792-1750 до н.е.), які є цінною пам’яткою давньосхідного права, що відображало характерні особливості рабовласництва;

- Індія, із законами «Артхашастра» (4-3 ст. до н.е.), що є давньоіндійським трактатом, збірником рекомендацій з управлінні державою (назва дослівно перекладається як «наука про користь, про практичне життя»);

- Китай, де поширилося конфуціанство (372-289 до н.е.) – вчення, що виражало інтереси спадкоємної аристократії та оголошувало владу правителя держави священною, дарованою небом, а поділ людей на вищих та нижчих («благородних мужів» та «дрібних чоловіків») – всезагальним законом справедливості;

До пізніх економічних вчень епохи рабовласництва відносять:

- Давню Грецію, яка дала світовій науці філософів Ксенофонта (430-354 до н.е.), Платона (427-317 до н.е.), який вважав ідеальною таку державу, де є ієрархія трьох станів: правителі-мудреці, воїни і чиновники, селяни і ремісники,; Арістотеля (384-322 до н.е.), який досліджував товарно-грошові відносини і вперше у світовій літературі помітив відмінність між споживчою вартістю;

- Рим, де жили та творили Катон (234-149 до н.е.), Варно (116-27 до н.е.) та Колумела (1 ст. до н.е.), що написав 12 книг «Про сільське господарство», в яких розглянув потребу переходу до нового, феодального способу виробництва.

Християнство як нове релігійне вчення виникло у середині 1 ст. н.е., поставивши питання про рівність між людьми, закликаючи ліквідувати бідність шляхом розподілу предметів споживання у християнській общині.

2) Економічні вчення феодалізму.

Наукову, світоглядну традицію на цьому етапі визначили: економічна думка в арабських країнах, Західній Європі та Київській Русі.

- Економічна думка арабських країн втілена у постулатах Корану («Читання») – священної книги ісламу, де наголошувалося: «виконуйте вірно договори», «здійснюйте міру і вагу по справедливості». Коран ім’ям Бога утверджував суспільні класи. Ібн Халдун – великий арабський мислитель (1332-1406) вважав, що управління державою повинно базуватися на наукових знаннях і вимагати від керівників знання життя та дотримання законів людського суспільства;

- В Давньоруській державі в 9-му сторіччі зародилися паростки економічних знань. У Київській Русі утвердження феодальних порядків утілено у збірнику законів «Руська правда», де обґрунтовувалось право власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулювалися торгівельні та кредитні відносини, закріплювалася класова дискримінація.

- У Західній Європі яскравим представником середньовічної ідеології був Фома Аквінський (1221-1265), який захищав приватну власність землевласників, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти – природним багатством. Золото та срібло, на його думку, є штучним багатством, яке не може бути метою діяльності людей.

Отже, економічні погляди цього етапу відображали економічні інтереси основних класів феодального суспільства: інтереси землевласників, які обстоювали феодальну організацію господарства, та закріпаченого селянства, виразники яких обґрунтовували необхідність усунення феодального землеволодіння, розкріпачення селянства та передачі йому землі.

3) Економічні вчення капіталізму.

Як наука, економічна теорія під назвою політична економія з’являється лише у 17 столітті, у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу – класу буржуазії. Спершу ці погляди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проблем, скільки певними повчаннями.

Невдовзі до осмислення проблем економічного буття долучилася могутня плеяда вчених, науковими працями яких було сформовано основні школи та напрями в економічному вченні капіталізму:

- Меркантиліз м, представники якої (Стаффорд, Ман, Монкрет`єн) вважали, що джерелом багатства є праця у сфері торгівлі, а багатство ототожнювали з грішми, золотом. У Росії цю течія представляв І.Посошков (1652-1726), який у книзі «Про убогість багатства» доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством» і вимагав обмеження споживання іноземних товарів. Меркантилізм сприяв первинному накопиченню капіталу, допомагав розвитку товарно-грошових відносин, а відповідно і продуктивних сил.

- Фізіократизм представлений працями Кене, Тюрго та Буагільбера, що пов’язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва. Обмеженість їх поглядів виявилась в тому, що тільки хліборобство вони цінували як продуктивну сферу, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. У ній, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка створюється хліборобом. Фізіократи визнавали об’єктивність законів суспільства обстоювали розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Отже, їх учення було першою концепцією капіталістичного виробництва.

- Класична політична економія – це становлення економічної науки як такої. Вона пов’язана з іменами Петті (1623-1682), Сміта (1723-1790), Рікардо (1772-1823). Вони обґрунтували наукову систему основних категорій та законів капіталізму, джерелом багатства вважали працю у сфері виробництва, незалежно від його галузевих особливостей. Класична школа базувалася на трудовій теорії вартості, вважала джерелом доходів експлуатацію найманих працівників, досліджувала механізм відтворення суспільного капіталу. Її представники виступали за обмеження втручання держави в економіку, за вільну торгівлю, намагалися пояснити закони, які управляють економічними процесами та явищами.

- Політична економія утопічного соціалізму обґрунтовувала необхідність ліквідації експлуатації, економічної та соціальної нерівності. Утопісти критикували основи капіталістичної системи, вважали її минущою, сприяли розвитку класової боротьби, віщували риси нового суспільства. Представниками напряму були Сен-Сімон (1760-0825), Фур`є (1772-1837), Оуен (1771-1858), вважали необхідністю ліквідацію приватної власності, суперечностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедливої соціальної системи.

- Марксизм чи пролетарська політекономія виникла в 40-60-ті роки 19 століття. Її засади сформовані Марксом (1818-1883) і Енгельсом (1820-1895), а подальший розвиток вона знайшла у працях Леніна (1870-1924) та ін. марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалектики, спираючись на класовий підхід, представники цієї школи як революційного вчення зробили аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом – комунізмом.

- Маржиналізм виражає охоронну щодо буржуазного суспільства позицію, втілену в небажанні обговорювати соціальні аспекти капіталістичної економіки. Ця теорія \ економічним аналізом переважно з точки зору психології залученого у господарські відносини окремого індивіда. Він керується в основному власними оцінками граничних вигід і граничних витрат від участі чи неучасті в економічному процесі. На основі таких оцінок пояснюються витрати виробництва, попит та пропозиція, ціни тощо. Теорія граничної корисності (маржиналізм) виникла в другій половині 19 століття, її творцями є економісти австрійської школи Менгер (1840-1921), фон Візер (1851-1926), фон Бем-Баверк (1851-1914).