Труднощі першого періоду навчання у внз.

У багатьох першокурсників виникає певна розгубленість, пов'язана з тим, що впродовж короткого проміжку часу вони двічі зазнали великого перевантаження (випускні іспити в школі та екзаменаційні випробування при вступі у вуз), не тільки інтелектуального, а й емоційного. Тому до навчання багато хто з них приступає ослабленим. Процес адаптації, тобто пристосування до нових умов, ускладнюється ще й болісним переживанням розриву попередніх дружніх зв'язків, незвичним характером нових стосунків тощо. Як зазначають психологи, студенти, які вибрали вуз за покликанням, які мають професійну спрямованість, ставляться до цих труднощів як до незначних, другорядних і з часом успішно долають їх. Ті ж студенти, які потрапили у вуз випадково, не мають конкретної професійної перспективи, навіть дрібні організаційні труднощі сприймають як велику невдачу, починають відчувати болісні сумніви у правильності зробленого вибору (місця навчання і професії).

Крім того, нещодавні школярі досить часто не вміють не тільки самостійно навчатися, а й оволодівати знаннями в процесі організовано-і о навчання у вищому закладі освіти. Хоч як це не дивно, але сучасна школа не дає одного з головних вмінь — вміння вчитись. В школі ми вивчаємо багато різних предметів, які дають загальні знання, але можуть ніколи нами не застосовуватись. А самої технології навчання школа, на жаль, поки що не дає. Система шкільного навчання побудована на заучуванні (запам'ятовуванні і відтворенні) певного матеріалу. Причому, спочатку вчитель пояснює цей матеріал, потім перевіряє розуміння його учнем, а після цього учень доучує цей самий матеріал за підручником. Крім того, весь шкільний навчальний курс розбитий на невеличкі частинки теоретичного матеріалу, після вивчення якого (як правило, в межах одного уроку) обов'язково йде його практичне закріплення.

У вищих закладах освіти навчання відбувається дещо інакше. Шкільні уроки, на яких і пояснювали, і повторювали, і відпрацьовували вміння та навички, і закріплювали певний навчальний матеріал, замінюються лекціями, семінарськими, практичними та лабораторними заняттями. А отже, й працювати доводиться зовсім інакше.

ТЕСТ “ЯКОЮ Є ВАША АДАПТИВНІСТЬ”

Розгляньте кожне з наведених нижче тверджень і вирішіть, чи стосуються вони вас. Залежно від вашого рішення, виберіть один із варіантів відповідей («так» або «ні») і підрахуйте кількість позитивних відповідей. Залежно від цієї кількості ви зможете визначити рівень вашої адаптивності.

1. Я втомлююся, коли працюю.

2. Я не можу зосередитися на чомусь одному.

3. В мене виникає занепокоєння з будь-якого приводу.

4. Коли я щось роблю, в мене тремтять руки.

5. Я часто хвилююсь.

6. Мені нерідко сняться кошмари.

7. Я пітнію навіть у прохолодну погоду.

8. Я весь час відчуваю голод.

9. У мене часто болить шлунок.

10. Іноді через занепокоєння я страждаю безсонням.

11. Мене легко роздратувати.

12. Я більш чутливий, ніж інші.

13. Я часто чимось занепокоєний.

14. Шкода, що я не такий щасливий, як інші.

15. Я легко можу заплакати.

16. Я нервую, коли мені доводиться чекати.

17. Іноді я відчуваю себе таким щасливим, що не можу всидіти на місці.

18. Я пасую перед труднощами.

19. Іноді я відчуваю свою нікчемність.

20. Я сором 'язлива людина.

21. Я вважаю, в усьому для мене є труднощі.

22. Я завжди в напруженні.

23. Іноді я відчуваю себе розбитим.

24. Я уникаю труднощів.

Оцініть свої результати. Якщо відповідей «так»:

§ не більше 3 — ви маєте високу адаптивність і порівняно легко зможете пристосуватись до нових умов навчання;

§ від 4 до 10 — адаптивність середня, переступивши поріг вузу ви можете мати певні труднощі, негативний вплив яких зможете порівняно легко подолати, якщо налаштуєтеся на успіх;

§ від 11 до 20 — адаптивність низька, зміна умов навчання може викликати багато негативних емоцій, відчуття неможливості подолати труднощі, проте при наполегливій роботі над собою й терпінню ви маєте шанси їх подолати, тільки не замикайтеся в собі і поділіться своїми проблемами з друзями;

§ понад 20 — адаптивність дуже низька, у вас може виникнути враження, що неприємності набирають лавиноподібного вигляду, все в цьому світі спрямоване проти вас; не соромтеся звернутись за допомогою до кваліфікованого фахівця-психолога або психотерапевта (до речі, у так званих розвинених державах кожна особа, яка поважає себе, вважає за честь мати власного психоаналітика); дуже корисною буде для вас участь у соціально-психологічних тренінгах.

СУТЬ ТА МОТИВИ САМООСВІТИ

Людина за своєю природою є самоорганізуючою системою, здатною до самоуправління (самокерування) своїм навчанням, вихованням, розвитком, поведінкою. Як наслідок —хоч би де, хоч би у кого й хоч би чого людина навчалася, вона завжди навчається сама, активно і самостійно накреслює свою мету, сама вибирає шляхи, способи й засоби її реалізації, сама організовує, регулює і контролює її виконання. Студента можна лише незначною мірою вважати об'єктом навчання і виховання. Фактично ж він завжди постає як суб'єкт (активний учасник) свого навчання, виховання і розвитку. Викладач, педагог може лише допомогти в процесі самоосвіти, скерувати її. Звичайно, дуже добре, якщо на нашому шляху зустрічаються тільки талановиті педагоги. Але, якими б талановитими вони не були, якщо ми самі не докладемо власних зусиль, то їх праця не принесе бажаних результатів. Ніякий вчитель не зможе навчити того, хто не хоче навчатися, хто ставиться до справи навчання несерйозно. Тому і у добрих викладачів трапляються погані учні, а у поганих — навпаки. Все залежатиме від того, яку установку дамо ми самі собі. Не дарма ж кажуть, що навчити можна лише того, хто хоче навчатися.

Але як навчитися вчитись? Це питання має свою історію, яка близька до історії самої педагогічної думки. Про те, як навчити людину самостійно оволодівати таємницями навколишнього світу, напружено думали на всіх етапах розвитку цивілізації. Це й зрозуміло: вміти вчитись — означає мати здатність перетворювати світ, робити його досконалішим, краще жити.

Освіту ми здобуваємо переважно в системі різних навчальних закладів. Власне, сама освіта — це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. І важливу роль у цьому відіграє самоосвіта.

Самоосвіта починається не з вивчення абетки чи таблиці множення,.і і самоусвідомлення, тобто з розуміння самого себе, своїх сил, вчинків, прагнень, розумових, моральних і фізичних якостей, здібностей та можливостей їх розвитку. Людина, визначивши ким вона є, чого хоче і що може, відповідно визначає свій життєвий статус.

Суть самоосвіти полягає в свідомій самоорганізації процесу засвоєння знань, набуття необхідних навичок. Вона сприяє розвитку і вдосконаленню якостей, здібностей та вмінь особистості методами самовиховання, самонавчання і саморозвитку. Важливо відзначити, що всі її три компоненти тісно пов'язані між собою. Справді, навіть добре знаючи способи і методи самонавчання, прийоми роботи з книгою, неможливо добитися ніяких результатів, якщо у людини немає достатньої сили полі, щоб відірватися від телевізора або пустопорожньої балаканини з друзями й почати працювати з навчальною книжкою. Отже, необхідно тинятися самовихованням. Або, працюючи з підручником чи науковою збіркою, людина ніяк не може зосередитися на прочитаному й запам'ятати потрібну інформацію. Тут уже допоможуть прийоми саморозвитку, зокрема, розвитку пам'яті, уваги тощо.

Ефективність самоосвіти залежить від цілої низки умов, головною серед яких є стійка мотивація, тобто система мотивів, що визначає конкретні форми діяльності й поведінки людини. В психології мотив — це спонукальна причина дій і вчинків людини, внутрішні стимули до дії, завжди пов'язані з певною метою, оскільки вони спрямовані на її досягнення.

Мотиви, які керують нашою пізнавальною діяльністю, досить різноманітні. За своїми якісними особливостями, за відношенням до мети мотиви можна розділити на три основні групи:

§ перша група — мотиви, засадовими стосовно яких є лежать широкі суспільні цілі, які ведуть до розуміння суспільної значущості власної діяльності, мотиви обов'язку;

§ друга група — мотиви, які базуються на прагненні власного успіху, на перший план тут висуваються особистісний зміст і значення. Засадовими стосовно мотивів власного успіху можуть бути як бажання отримати похвалу від певної особи, так і бажання ствердитися в почутті власної переваги над іншими, втішити своє честолюбство або відчути радість успіху від завершення справи;

§ третя група — мотиви, які випливають з пізнавальної потреби, з прагнення людини до нового та невідомого. Головним джерелом пізнавальних мотивів є сам процес навчання як різновид діяльності людини. Проте не можна думати, що пізнавальні мотиви діють поза зв'язком з мотивами обов'язку та особистого успіху. Всі вони між собою досить тісно взаємопов'язані, але на певному етапі діяльності якась одна група стає провідною, підпорядковує собі інші.

Розглядаючи самовиховання, самонавчання та саморозвиток, слід зазначити, що вони тісно пов'язані між собою і жоден з цих компонентів не є головним. Вони знаходяться немовби в кутах рівнобічного трикутника: який з них буде на вершині, залежатиме від тієї точки зору, з якої ми будемо розглядати цей трикутник. Самовиховання неможливе без самонавчання й саморозвитку, оскільки не можна виховувати якусь певну рису характеру, не розвиваючи при цьому цілком конкретні особистісні якості й не вивчаючи методики їх розвитку. Для саморозвитку треба знати методи розвитку певних якостей, а також докладати певні вольові зусилля.