Самовиховання в процесі навчання та самоосвіти

Як уже зазначалося, ефективне на­вчання й самонавчання потребує не лише знання форм і методів аудиторної роботи та роботи з книгою, а й за­стосування деяких вольових зусиль, розвитку певних особистісних якостей. Тобто самоосвіта неможлива без самовиховання та саморозвитку.

З точки зору психології, самовиховання — це усвідомлювана діяль­ність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей і звичок та подолання негативних. Самови­ховання можливе за наявності в індивіда здатності ставити перед собою значущі цілі. Воно нерозривно пов'язане із здатністю людини до само­аналізу та самооцінки, з її вмінням контролювати свою поведінку і діяльність, співвідносити їх з суспільними та власними вимогами.

Самовиховання починається з того часу, коли людина починає усві­домлювати себе як особистість, починає розуміти норми та вимоги су­спільства, власні потреби і може правильно оцінювати свої вчинки. Та­ким чином, самовиховання бере свій початок вже в підлітковому віці, проте ефективність його значно зростає тоді, коли людина стає дорос­лою.

На процес формування, вдосконалення або зміни особистісних яко­стей істотно впливають запити соціального середовища, в якому знахо­диться особа. Цей процес значно залежить також і від тієї соціальної групи, до якої вона належить, ідеологію і психологію якої вона поділяє.

Займаючись самовихованням, треба насамперед виявити особливості власного характеру, які заважають успішно навчатися, плідно працюва­ти, легко й компетентне спілкуватися. Для того, щоб себе виховувати, треба знати самого себе, знати не тільки власні риси характеру, особли­вості поведінки, вчинків, а й те, заради чого, з якої причини був здійсне­ний той чи інший вчинок, тобто знати мотиви власних вчинків, знати свої потреби. Це тим більше необхідно, оскільки люди відрізняються одні від одних не стільки поведінкою і вчинками, скільки мотивами цих вчинків.

САМОПІЗНАННЯ

Отже, самовиховання почина­ється з самопізнання, тобто дослід­ження, пізнання самого себе. Про­те самопізнання потрібне не для задо­волення власної цікавості або втіхи від процесу пізнання, його здійснюють не заради пошуку чистої істини, а заради певної мети, зокрема, для самовдоско­налення, тобто формування себе відпо­відно до власних намірів. Самопізнан­ня є підставою для адекватної (такої, що відповідає можливостям особис­тості) оцінки самого себе.

3.1.1. В психологічній та педагогічній лі­тературі виділяються три основних ме­тоди пізнання власного «Я»:

Ø Вербальний та невербальний зворотний зв'язок. (Вербаль­ний — такий, що здійснюється за допомогою слів, мовлення; невербаль­ний зворотний зв'язок відбувається за допомогою міміки, жестів тощо.) Ми отримуємо оцінку нашої поведінки і наших вчинків з боку батьків, друзів, знайомих. Цей метод дуже часто застосовують при вихованні певних рис у дитини, але чим старшою стає людина, тим важче засто­совувати його, оскільки дорослі люди частіше керуються міркуваннями чемності і такту й досить рідко висловлюють власну думку про наші вчинки, особливо коли ця думка негативна.

Ø Порівняння. Як правило, ми порівнюємо себе з братами, сестра­ми, друзями, однокласниками чи однокурсниками, колегами та іншими людьми, з якими ми перебуваємо в близьких стосунках. Проте до цього методу треба підходити обережно, оскільки результати самопізнання при порівнянні залежать від дуже багатьох факторів: від самої особистості, з якою ми себе порівнюємо; від думки колективу, в якому ми знаходимося; від суспільної ролі, яку ми виконуємо тощо.

Ø Самоспостереження (інтроспекція — погляд на самого себе). Суть цього методу полягає в тому, що ми самі спостерігаємо за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і при цьому самі ж даємо їм оцінку. Тобто здійснюємо ще й самоаналіз і самооцінювання. Самоспостережен­ня є необхідною передумовою контролю особистості за власною пове­дінкою та діяльністю.

Всі ці методи мають свої позитивні та негативні риси. Так, метод сло­весного зворотного зв'язку не завжди може дати нам чітке і правильне уявлення про себе, оскільки далеко не кожна людина зможе сказати нам у вічі правду про те, якими вона нас бачить. Крім того, інші люди мо­жуть сприймати нас зовсім не такими, якими ми є насправді. Наприклад, хтось може вважати нас стриманими, а насправді це прояв страху пе­ред спілкуванням, те, що сприймають як готовність прийти на допомо­гу, може бути бажанням відчути в чомусь свою перевагу.

Порівняння себе з оточуючими людьми також не завжди є ефективним, оскільки наше сприйняття інших людей має суб'єктивний харак­тер і, залежно від середовища та суспільної ролі, може приводити до завищеної самооцінки або до виникнення почуття власної неповноцінності. Тому для запобігання цьому бажано мати досить широке коло спілкування (не обмежуватися лише одним якимось колективом) і на­магатися виконувати в житті якомога більше ролей. Тоді можливі почуття неповноцінності в одній сфері компенсуватимуться почуттями успіху в іншій.

Інтроспекція теж має свої переваги і свої вади. На жаль, при самоспостереженні одні люди схильні себе переоцінювати, інші — недооцінювати, а треті взагалі не можуть побачити ні власних позитивних, ні негативних рис. Тому для ефективного самопізнання, для того щоб ре­зультати цього самопізнання мали більш об'єктивний характер, бажа­но не надавати переваги жодному з цих методів, а використовувати їх в комплексі.

На сьогодні можна виділити ще один метод пізнання власного «Я» — це так зване самотестування, тобто застосовування різних тестів для визначення рис власного характеру, особливостей пам'яті, уваги, мис­лення тощо. Проте тести, що зустрічаються в загальнодоступній літе­ратурі (науково-пізнавальні видання, газети, журнали), не завжди до­статньою мірою науково обґрунтовані й часто мають не стільки пізна­вальний, скільки розважальний характер. Тести ж, які можна знайти в науковій літературі, часто дуже громіздкі й не зовсім придатні для са­мостійного використання. Проте, навіть загальнодоступні тести можуть дати нам уявлення про наші здібності, нахили, вміння та навички, тому нехтувати ними не варто.

Слід відзначити, що в самопізнанні важливо навчитися розрізняти те, якими ми є, і те, якими нас бачать інші. Той, хто цього не розрізняє, потрапляє під владу помилкової самосвідомості: він усвідомлює себе не таким, яким він є насправді, а таким, яким його сприймають інші. Так, психотерапевти помітили, що чоловіки, які мають зовнішність героїв бойовиків, частіше схильні до різного роду неврозів, оскільки їм дово­диться виснажувати себе, намагаючися грати роль сміливих і сильних, хоча вони себе такими не відчувають, а оточення чекає підтвердження своїх стереотипних припущень.

Саме тому перед тим як зайнятися самопізнанням, треба спочатку мо­рально підготуватися до цього. У кожного явища є як позитивні, так і негативні боки. Розвинена самосвідомість дає нам великі переваги: знан­ня мотивів наших дій і вчинків, усвідомлення своїх потреб і бажань, можливість свідомо керувати ними, а отже цілком і повністю контролю­вати свою поведінку та емоції. Проте треба бути готовим до того, що са­мопізнання може привести до появи почуття власної неповноцінності або надмірної пихатості, можуть з'явитись неспокій, заздрість, незадо­волення самим собою та багато інших почуттів. Порівнюючи свої ус­піхи з успіхами інших, ми часто стикаємося з тим, що таке порівняння не на нашу користь, і тоді ми не можемо повною мірою отримати насо­лоду від результатів власної діяльності, таланту, стаємо не в змозі реалі­зувати себе, постійно заклопотані пошуками визнання інших.