Визначення мети самовиховання

Кожен, хто займається певною справою, має ясно визначити мету своєї діяльності. Це допомагає організувати всі дії, необхідні для її до­сягнення, сприяє залученню інших для цього, дозволяє контролювати роботу щодо отримання кінцевих результатів. Це має рацію для будь-якої діяльності, це вірно і для самовиховання. В роботі з самовиховання важ­ливо знати, які наслідки потрібно отримати в кінці. Яким я є зараз, яким я повинен стати в результаті роботи самовиховання — ось питання, на які людина повинна дати відповідь. А для цього необхідно точно ви­значити мету самовиховання.

Психологічні дослідження показують, що у випадку чіткого усвідом­лення мети досягнення її людиною відбувається активніше, швидше, результати виявляються вагомішими та якіснішими. Крім того, якщо мета цілком визначена і зрозуміла, дії цілеспрямовані, то людина дося­гає кращих успіхів при менших затратах зусиль та часу. Якщо ж мета усвідомлюється недостатньо, то відбувається зовсім протилежне — галь­мується активність людини, сковуються її дії, вона значно більше сто­млюється навіть при невеликих зусиллях. Спостерігається парадокс: людина стомлюється від бездіяльності. Тому для ефективності самови­ховання необхідно чітко визначити свою мету, оскільки без цього наша праця, наші зусилля будуть марними.

Проте кожен, хто ставить перед собою завдання самовдосконален­ня, повинен визначити свої цілі так, щоб вони в будь-якому випадку, не­зважаючи на будь-який збіг обставин, забезпечили йому успіх в їх до­сягненні. Такими цілями повинні бути не окремі поодинокі (швидше всіх пробігти стометрівку чи отримати вищу за сусіда оцінку на контрольній), а загальні цілі, які сприятимуть розвиткові власної індивідуальності. І якщо вони будуть досягнуті, то ми зможемо досягти і будь-яких окре­мих і одночасно життєво важливих цілей.

Серед загальних цілей самовиховання насамперед важливо виокре­мити:

1) Досягнення згоди з самим собою. Для цього просто треба навчи­тися приймати себе таким, яким я є насправді, зізнатися собі у власних недоліках. І це зробити виявляється дуже не просто. Адже як часто ми боїмося признатись собі у власній заздрісності, боягузтві, лінощах, не­розважливості тощо, а коли ці якості випливають назовні — починає­мо займатись самовиправданням, доводимо самі собі, що ці якості нам не властиві, це просто вплив зовнішніх обставин.

2) Досягнення гармонії з на­шим оточенням. А наше оточен­ня — це і люди, і природа, і речі. Для досягнення цієї гармонії, здава­лося б, треба просто-напросто зміни­ти наше оточення відповідно до на­ших уподобань. Але, на жаль, дале­ко не все залежить від нас. Тому для отримання свободи і злагоди з при­родним і речовим оточенням треба навчитися змінювати своє ставлення до цього оточення, шукати у всьому позитивні аспекти і не бути рабом речей. Показником нашої залеж­ності від речей є не стільки їх кіль­кість, скільки сила і кількість думок, які «прив'язуються» до цих речей. Тому досягнення свободи і злагоди з речовим оточенням немислиме без зміни нашого ставлення до цього оточення. Адже всі речі, хоч би яки­ми цінними і дорогими вони були, з часом псуються і стають непридат­ними до використання, кожен з нас може загубити або зіпсувати якусь річ — прикро, звичайно, але чи варто витрачати стільки сил та енергії на переживання втрати цієї речі? А як бути з людьми? Що заважає до­сягненню гармонії з ними? Як не дивно — це наші неконтрольовані емоції. Тому самовдосконалення полягатиме в тому, щоб навчитись кон­тролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, в резуль­таті яких вони виникають.

3) Усун е ння поганих звичок. Ми повинні добре знати наші погані звички і намагатися позбутись їх, адже деякі з них можуть просто бло­кувати досягнення певної життєвої мети. Так, надмірна комунікативність ускладнює діяльність керівника, сором'язливість заважає нормальному спілкуванню з людьми, а велика балакучість і невміння зберігати таєм­ницю виключає можливість успішної роботи в правоохоронних органах. Але і в повсякденному житті марнославство або образливість поступо­во роблять нас самотніми людьми, ревнощі не дають можливості побу­дувати щасливу сім'ю тощо.

4) Контроль власних потреб та керування ними. Будь-яка надмірна потреба людини перетворює її на свій придаток і тим самим гальмує її інші прояви. За відсутності контролю за потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка — концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, по­рушення людських взаємин. Але крім надмірно розвинених потреб у лю­дини можуть бути і недостатньо розвинені потреби. Так, якщо у окре­мої людини занадто розвинена потреба в спілкуванні, але недорозвинена потреба в усамітненні, то така людина з часом стає просто нестерпною, інші уникатимуть її і вона буде приречена на самотність (парадокс — прагнемо спілкування, а отримуємо самотність).

5) Розвиток здібностей. Наше завдання полягає в тому, щоб розви­вати у себе не тільки загальні здібності, які потрібні скрізь і кожному, а й спеціальні здібності, які необхідні для успішного оволодіння певною професією, для досягнення в ній високих результатів.

Проте варто зазначити, що досягти загальних цілей одразу немож­ливо. Так само, наприклад, як неможливо одразу вивчити іноземну мову (особливо, коли таке вивчення відбувається самостійно, без так звано­го «занурення в мовне середовище»). Спочатку треба вивчити літери і звуки, слова, навчитися складати речення, вивчити правила граматики, навчитись читати і перекладати іноземні тексти, оволодіти усним мов­ленням іноземною мовою та сприймати її на слух і, нарешті, почати ду­мати цією мовою. Лише після цього ми зможемо сказати, що вільно во­лодіємо нею. Тобто для того, щоб досягти великої мети, ми повинні весь період, виділений нами для її досягнення, розбити на невеликі етапи і на кожному з них ставити свої цілі — менш значні, але і більш конкретні, більш деталізовані. Такі цілі буде легше досягти, і одночасно вони слу­гуватимуть своєрідними «контрольними пунктами», за якими ми звіря­тимемо свої успіхи та невдачі.

Цілком логічно тут може виникнути заперечення: для чого ж тоді виз­начати загальні цілі? Може, простіше обходитися без них, просто став­лячи перед собою на кожному конкретному етапі цілком конкретну мету? Можливо, так буде і простіше, але... Але поставивши перед собою мету вивчити іноземні слова, не маючи на меті вивчення іноземної мови, ми просто перетворимося на «ходячий словник», від якого не буде ніякої практичної користі. Лише прагнення оволодіти мовою надаватиме сен­су простому запам'ятовуванню окремих слів.

Таким чином, досягнення у власному самовихованні загальних цілей сприятиме і полегшуватиме досягнення будь-якої окремої мети. Проте, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не тільки на питання «Яким я хочу бути?», а й на питання «Для чого я хочу таким бути? Які свої потреби я хочу при цьому задовольнити?». Так, став­лячи перед собою мету краще навчатися, треба визначитись і в тому, для чого мені це потрібно: щоб стати кращим у своїй групі, щоб отримати диплом з відзнакою, щоб заробити похвалу батьків, викладачів або на­віть ректора, щоб краще оволодіти професією, чи щоб довести собі та іншим, що я не такий нерозумний, як вони гадають, і здатен на більше, ніж вони очікують?

МЕТОДИ САМОВИХОВАННЯ.

Відповідь на питання «Для чого я хочу себе змінити?» допоможе не тільки правильно визначити мету самовиховання, а й правильно обра­ти методи власного вдосконалення. Серед основних методів самовиховання найчастіше виділяють такі, як самонавіювання і самопереконання, самопримушування і самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самопокарання.

1) Самонавіювання — психічний вплив людини на саму себе, процес вироблення у себе нових установок, психічних станів шляхом повторен­ня собі словесних формул чи викликання яскравих уявлень. Можна на­віювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми або можу без надмірних зусиль підготувати реферат на задану тему. Треба тільки частіше повторювати це самому собі (особливо у стані розслаб­лення, спокою), і врешті-решт, ми самі почнемо у це вірити. А якщо ми віримо у власні сили, то «нам і море по коліно, нам і гори по плече». Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою — якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати ті чи інші труднощі.

2) Самопереконання — це процес доведення собі необхідності розвит­ку окремих якостей або властивостей особистості, необхідності певних дій для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності. Само­переконання застосовують у тих випадках, коли нам потрібно закріпи­ти свої позиції. Вирішили ми, наприклад, для загартовування організ­му щоранку приймати холодний душ, а розуміння і підтримки від ото­чення не отримали. У цьому випадку для того, щоб не втратити впев­неність у собі, необхідно переконувати самого себе, підбирати аргументи на користь прийнятого рішення.

3) Самопримушування можна розглядати як різновид самопереконан­ня, коли ми змушуємо себе щось робити з огляду на негативні результати відсутності цих дій, це може бути своєрідна заборона самому собі чогось дуже бажаного. Хочеться мені піти на стадіон пограти у футбол, але завтра треба писати відповідальну контрольну, до якої ще треба підготуватися. Без самопримушування не обійтися. До контрольної тре­ба готуватись зараз, а в футбол можна буде пограти і трохи пізніше. В.О.Сухомлинський з цього приводу казав: «Постав над собою і сто вчи­телів — вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примуси­ти себе і сам вимагати від себе... А якщо ти не навчишся примушувати себе робити так, як треба, ти не зможеш стати дисциплінованим грома­дянином, вольовою людиною». І ще: «Примушуй себе робити те, що не хочеться, але треба. Повинність — головне джерело волі». Сила само­примушування полягає в його єдності з самопереконанням і самокри­тикою.

4) Самонаказ — метод, без якого дуже часто не можна обійтись. І пе­реконали ми себе в необхідності ранкової пробіжки, і заборонили собі дивитися допізна телевізор, але не можемо вранці прокинутися навіть після настирливого дзеленчання будильника. Ось тут і потрібен само-наказ — внутрішня команда до дії, обов'язкова для виконання. Сказа­ли собі: «Встаю!» — і різко підвелись з ліжка. Наступного ранку зро­бити це буде вже значно легше.

5) Самосхвалення — таке собі «погладжування» самого себе. Приказка стверджує, що добре слово і кішці приємне. Але якщо немає кому це слово нам сказати? Не біда — скажемо його собі самі. Встав таки зран­ку на зарядку? Молодчина! Не прокинувся? Не падай духом, завтра все вийде...

6) У деяких випадках для того, щоб закріпити позитивний емоційний стан, можна і нагородити себе приємною прогулянкою, смачною цукер­кою чи відвіданням дискотеки. Таке самозаохочення породжує задово­лення від досягнення певного успіху.

7) Але іноді варто застосовувати і самопокарання. Не тільки ж хва­лити себе і виправдовувати в разі невдачі. Якщо негативний результат певних дій є наслідком наших лінощів, то можна і «в куток себе по­ставити», без цього іноді теж не обійтись.