Під активною (позитивною) відповідальністю стосовно екологічного права розуміють правомірну екологоспрямовану діяльність, яка передбачає виконання і дотримання юридичне встановлених заходів відповідальності наперед, за майбутні негативні наслідки екологічної діяльності як компенсацію за такі. Прикладом активної еколого-правової відповідальності є відшкодування збитків, завданих, наприклад, водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування в результаті визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну або лікувальну цінність.
Відповідно до екологічної політики України законодавче встановленими різновидами активної (позитивної) відповідальності у галузі екології є плата за забруднення навколишнього природного середовища (викиди, скиди, розміщення відходів), яка перераховується у вигляді авансових платежів; за підвищений екологічний ризик діяльності (еколого-небезпечну діяльність); плата за необхідність вилучення природних ресурсів із зміною їх цільового використання і пов'язані з цим втрати. Виходячи із сутнісного змісту активної еколого-правової відповідальності її можна назвати профілактичною.
Позитивна екологічна відповідальність є однією із сторін реалізації спеціальної правосуб'єктності осіб, зобов'язаних до виконання належних позитивних юридичне значимих дій, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки. Умови і підстави виникнення позитивної в-ті – умови: необхідність зд-ння превентивних природоохоронних заходів, платність, необхідність вилучення або викупу природних ресурсів; підстави – норми ек зак-ва, розпорядчі рішення, угоди, контракти або індивідуальне волевиявлення.
Оскільки серцевиною правової норми є диспозиція, а не санкція, проф. П. Недбайло запропонував говорити про відповідальність за виконання розпорядження норми, про відповідальність за вчинення позитивних дій Така позитивна відповідальність має полягати у досягненні позитивних цілей з метою збереження довкілля для нинішніх і прийдешніх поколінь людей. У цьому контексті можемо говорити про значні переваги використання «позитивної» відповідальності за екологічні правопорушення як форми забезпечення реалізації екологічних цілей суспільства та екологічної функції держави.
Під активною (позитивною) відповідальністю стосовно екологічного права розуміють правомірну екологічно спрямовану діяльність, яка передбачає виконання і дотримання юридично встановлених заходів відповідальності наперед, за майбутні негативні наслідки екологічної діяльності, як компенсацію за такі1. Однак, як вірно зазначається в літературі, позитивна відповідальність – це загальносоціальна відповідальність, яка не збігається з юридичною як особливою правовою категорією, що склалася у зв'язку з необхідністю покарання порушників правових вимог.
Методи ЕП
Під ними розуміють сукупність способів, прийомів і засобів впливу на суспільні відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки, а також реалізації екологічних прав і свобод громадян.
Екологічному праву притаманні ті ж методи регулювання, що й іншим галузям права, але є й властиві тільки цій галузі. Це, насамперед, метод екологізації. Його застосування обумовлено наступним. Будь-яке природокористування має враховувати закони природи, підпорядковуватися їм. Щоб це відбувалося не стихійно, а упорядковано, необхідно екологізовувати кожну дію, пов'язану із впливом на навколишнє природне середовище.
Метод екологізації застосовується шляхом визначення у законодавстві:
- об'єктів природного середовища, які слід захищати від впливу антропогенної діяльності, чи використання яких потребує спеціального правового регулювання;
- органів, які здійснюють регулювання використання природних ресурсів, контролюють дотримання правил природокористування охорони довкілля;
- екологічних прав і обов'язків природокористувачів і власників природних ресурсів;
- екологічних вимог щодо всіх видів виробничої та іншої господарської та рекреаційної діяльності, які впливають на стан довкілля;
- юридичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог і правил.
Метод екологізації реалізується через імперативний і диспозитивний підходи до регламентації діяльності суб'єктів екологічних правовідносин.
Імперативний підхід здійснюється шляхом встановлення обов'язкових для виконання приписів, заборон і обмежень щодо видів діяльності небезпечних для довкілля, пов'язаних із споживанням природних ресурсів. Наприклад, визначаючи межі екологічно обґрунтованої поведінки, екологічне законодавство забороняє впровадження винаходів, нових технологічних систем, устаткування, речовин і матеріалів, якщо вони не задовольняють вимогам охорони довкілля, нормативам санітарно-гігієнічної безпеки. Встановлено, що при плануванні розвитку міст повинні враховуватися стан довкілля і прогноз його змін.
Диспозитивний підхід не передбачає жорсткої регламентації поведінки суб'єктів відповідних відносин. Він залишає свободу дій, але в рамках, визначених правовими нормами. Наприклад, кожний може вибрати будь-який варіант зменшення викидів (скидів) забруднюючих речовин (запровадити нову технологію, зменшити кількість джерел, що забруднюють довкілля, перейти на новий вид енергозабезпечення виробництва тощо), аби це призвело до дотримання встановлених для даного підприємства нормативів гранично допустимих викидів.
Важлива роль у регулюванні екологічних відносин належить принципам екологічного права, під якими розуміються основні системоутворюючі ідеї, закріплені в загально-правовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологічного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави' і що знаходять свою реалізацію в екологічних відносинах.
У правовій літературі розрізняють загально-правові та спеціальні (галузеві) принципи екологічного права. До загально-правових принципів екологічного права відносяться: гласність і демократизм ухвалення екологічно значущих рішень; невідворотність відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства; поєднання заходів стимулювання та юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу; міжнародна співпраця у сфері використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища; попереджуючий характер і превенція екологічних заходів; соціальна орієнтованість на формування екологічного світогляду в суспільстві; узгодженість екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства; об'єднання міждисциплінарних знань для досягнення сприятливого екологічного ефекту, прогнозування, планування і нормування якості навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи для екологічно значущих вирішень і об'єктів; платня за погіршення якості навколишнього природного середовища.
