Згідно зі ст. 2 Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 р., біологічне різноманіття (біорізноманіття) - це різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми й екологічні комплекси, частиною яких вони є. Це поняття включає у себе різноманітність у рамках виду (генетична різноманітність), між видами (видова різноманітність) і різноманіття екосистем. Сфера юрисдикції Конвенції про охорону біологічного різноманіття (саме цей термін використовується у ст. 4) передбачає, що Конвенція застосовується до компонентів біорізноманіття, що знаходяться лише у межах національної юрисдикції держав, та до процесів і діяльності незалежно від місця прояви їх наслідків, що здійснюються під юрисдикцією або контролем як у межах її національної юрисдикції, так і за межами національної юрисдикції. Цілі Конвенції: 1) збереження біологічного різноманіття; 2) стале використання його компонентів; 3) спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів, і через належну передачу відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також через належне фінансування (ст. 1). Конвенція визнає цінність біологічного різноманіття (самоцінність), а його збереження - спільною справою людства (Преамбула). Останнє, як уже йшлося, в результатом компромісу між учасниками переговорів щодо надання біорізноманіттю статусу спільної спадщини людства. Конвенція забороняє прийняття застережень до неї (ст. 37). Конвенція закріплює принцип суверенного права держав розробляти свої природні ресурси та обов'язку не завдавати шкоди довкіллю інших держав.
Кравченко зазначала, що Конвенція про біологічне різноманіття є рамковою, вона базується на таких існуючих конвенціях:
· - Конвенція про міжнародну торгівлю об'єктами флори і фауни, які знаходяться під загрозою знищення (Вашингтон, 1973);
· - Конвенція про збереження мігруючих видів тварин (Бонн, 1979);
· - Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ її існування в Європі (Берн, 1979);
· - Конвенція про водно-болотні угіддя (Рамсар, 1971);
· - Конвенція про всесвітню культурну та природну спадщину людства (Париж, 1972).
З часу підписання Конвенції термін “біорізноманіття” широко використовується науковцями, урядами, засобами масової інформації. Фактично, він використовується для позначення усіх проявів життя і акцентування на необхідності їх збереження, наголошує на одній з головних ознак життя – наявності великої кількості різноманітних живих форм. На Всесвітньому Самміті з невиснажливого розвитку, який відбувся в Йоганезбурзі 26 серпня – 4 вересня 2002 року, збереження та невиснажливе використання біорізноманіття та впровадження екосистемного підходу до збереження природи було включена до п’яти пріоритетних проблем людства (інші чотири – вода, енергія, здоров’я та атмосфера).
Верховна Рада України ратифікувала Рамкову Конвенцію 29 листопада 1994 року (Закон про ратифікацію), а також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів обов’язкового та необов’язкового характеру, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. На національному рівні координацію реалізація положень законів та відповідних програм здійснює Національна Комісія з питань збереження біорізноманіття та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Кабінет Міністрів України Розпорядженням № 675-р від 22 вересня 2004 року схвалив Концепцію Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки. Сприяння збереженню біорізноманіття є одним із найстаріших напрямків діяльності Національного екологічного центру України. Експерти НЕЦУ, у рамках проектної та громадської діяльності, здійснюють постійний науковий та правовий нагляд за дотриманням Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо збереження біорізноманіття. Останні здобутки НЕЦУ у цій сфері були пов’язані з питаннями моніторингу біорізноманіття в Україні.
