б) визначення основних елементів в організації і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня (зовнішнього середовища)
в) акцентування уваги на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації
д) немає правильної відповіді
3. Сутність функціонального підходу до визначення ефективності управління:
а) ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією головних цілей її діяльності
б) ефективність управління визначається з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу
в) ефективність управління вимірюється ступенем впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому
г) ефективність управління оцінюється за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють різні аспекти управлінської діяльності
д) ефективність управління вимірюється ступенем задоволення потреб всіх груп, що зацікавлені у результатах діяльності організації
4. Група управлінського персоналу, для якої з метою підвищення ефективності праці доцільне підвищення заробітної плати без підвищення посади:
а) молоді управлінські працівники
б) управлінські працівники з досвідом у роботі
ВІдповіді:1-а; 2-а; 3-а; 4-а.
IV. Множинний вибір. Виберіть кілька правильних відповідей.
5. Чинники, що впливають на індивідуальну ефективність:
а) мотивація
б) технологія
в) лідерство
г) знання
д) здібності
6. Підходи до визначення організаційної ефективності:
а) системний
б) функціональний
в) багатопараметричний
г) множинний
д) цільовий
7. Складові моделі конкуруючих оцінок:
а) жорсткий контроль
б) гнучкість
в) спеціалізація
г) внутрішні фактори
д) зовнішні фактори
8. Критерії середньотермінової організаційної ефективності:
а) якість
б) конкурентноздатність
в) розвиток
г) гнучкість
д) продуктивність
е) виживання
9. Підходи до оцінки ефективності управління:
а) багатопараметричний
б) множинний
в) цільовий
г) функціональний
д) системний
10. Показники результату (ефекту) управлінської праці:
а) продуктивність управлінської праці
б) питома вага персоналу управління в загальній чисельності працюючих
в) скорочення управлінського персоналу
г) питома вага витрат на управління в собівартості продукції
д) обсяги приросту прибутку
ВІдповіді:5-г,д; 6-а,б,в; 7-в,г,д; 8-а,б,в,е; 9-а,б,д; 10-а,г,д.
Питання, які виносяться на іспит
1. Характеристика підходів до оцінки діяльності працівників в організації (за абсолютними стандартами, за відносними стандартами, за критерієм досягнення цілей організації; їх переваги, недоліки, умови застосування).
2. Характеристика основних складових прямого управлінського контролю поведінки працівників в організації (винагородження, підвищення кваліфікації, підсилення мотивації, дисциплінарний вплив).
3. Характеристика основних складових непрямого управлінського контролю поведінки працівників в організації (селекція кадрів, організаційна культура, формалізація, тренінг).
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
Тема 1
Адміністрування – поняття, що поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.
Вертикальний поділ праці – відокремлення роботи з координації дій від самих дій, що координуються.
Горизонтальний поділ праці - поділ загальної роботи в організації на її складові частини.
Ефективність - наслідок того, що вірно (правильно) створюються потрібні речі
Керування – поняття, що поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.
Компоненти внутрішнього середовища організації: виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина, матеріали, фінанси, персонал тощо.
Компоненти зовнішнього середовища прямого впливу: постачальники, споживачі, конкуренти, економічні партнери (наприклад, банки, науково-дослідні установи тощо).
Менеджер – людина, що займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.
Менеджмент – поняття, яке використовується переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами).
Менеджмент (у широкому розумінні) – уміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей.
Менеджмент (у вузькому розумінні) –це процес планування, організації, мотивації та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.
Мистецтво управління - вміння менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до особливостей власного характеру, особливостей підлеглих, особливостей відповідної сфери бізнесу.
Ознаки діяльності менеджера: 1) керування роботою одного або кількох співробітників організації; 2) управління частиною або всією організацією; 3) наявність певних повноважень та прийняття в межах цих повноважень рішень, що матимуть наслідки для інших співробітників організації.
Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.
Результативність - наслідок того, що робляться потрібні слушні речі.
Ролі менеджера в організації: 1) головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях тощо); 2) лідер – керівник, що відповідає за наймання, навчання та мотивацію працівників; 3) пов’язуюча ланка – керівник, що забезпечує зовнішні контакти (листування, участь в нарадах на стороні тощо); 4) той, хто приймає інформацію – керівник, що розшукує і отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо); 5) той, хто розподіляє інформацію – керівник, що передає отриману інформацію членам організації; 6) представник – керівник, що передає інформацію для зовнішніх контактів організації, діє як експерт; 7) підприємець – керівник, що шукає можливості для удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію; 8) той, хто усуває порушення –забезпечує коригування курсу дій у випадку виникнення відхилень від планів; 9) той, хто розподіляє ресурси – керівник, що розподіляє в межах своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів); 10) той, хто проводить переговори – керівник, що представляє організацію на зовнішніх переговорах.
Управління – найбільш загальне поняття, що поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів(технічні системи, господарські системи, суспільні системи, державні системи тощо).
Цикл менеджменту – процес виконання функцій менеджменту у певній послідовності (планування – організація – мотивація – контроль).
Якості, що необхідні успішному менеджеру: 1) технічні здібності - здатність кваліфіковано, професійно, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності; 2) аналітичні здібності - здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати як вони взаємодіють і які з них вимагають найбільшої уваги; 3) діагностичні здібності - здатність ставити діагноз проблем організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення; 4) здатність взаємодіяти з людьми - здатність налагоджувати сприятливі стосунки із співробітниками організації); 5) концептуальні здібності - здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, координувати діяльність окремих частин організації для досягнення поставлених цілей найбільш продуктивним способом.
Тема 2
Адміністративна школа управління (класична теорія організації) - система поглядів на менеджмент, що опрацьовували підходи до удосконалення управління організацією в цілому (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард).
Процесний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що розглядає управління як серію взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у певній послідовності.
Системний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що розглядають організацію як систему у єдності частин, з яких вона складається, та зв’язків з її зовнішнім середовищем.
Ситуаційний підхід до управління - система поглядів на менеджмент, що одночасно визнає подібність загальних процесів управління та специфічність прийомів управління, вибір яких залежить від конкретної ситуації.
Школа людських відносин - система поглядів на менеджмент, що досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації.
Школа науки управління (кількісний підхід) - система поглядів на менеджмент, що розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, за допомогою якої управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.
Школа наукового управління – система поглядів на менеджмент, що спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (Френсіс Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гант).
Школа організаційної поведінки - система поглядів на менеджмент, що концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.
Тема 3
Ірраціональна модель прийняття рішення передбачає, що рішення приймається без дослідження альтернатив.
Класична модель прийняття рішення передбачає, що особа, яка приймає рішення, повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.
Критерій актуальності інформа ції визначається відповідністю інформації об’єктивним інформаційним потребам.
Критерій комунікативності інформації визначається властивістю інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.
Критерій лаконічності інформації визначається стислістю та чіткістю викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти).
Критерій несуперечливості інформації означає, що окремі частини однієї і тієї самої інформації не повинні суперечити одна одній.
Критерій переконливості інформації визначається доведеністю інформації, яка примушує вірити у її достовірність.
Критерій повноти інформації визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення.
Критерій своєчасності інформації визначається здатністю задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк.
Критерій точності інформації визначається ступенем відповідності інформації оригіналу.
Поведінкова модель прийняття рішення враховує вплив сукупності численних обмежуючих та суб’єктивних факторів на процес прийняття рішень.
Поняття «досягнення задоволеності» означає стан, коли страх менеджера щодо прийняття не найкращого рішення пересилює намагання досягти оптимального рішення. Задоволеність досягається за умов вибору рішення, яке є достатньо добрим за даних умов.
Поняття «обмеженої раціональності» означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);
Прийняття рішень (у розширеному розумінні) охоплює увесь процес управління (прийняття рішень, їх виконання та контроль результатів їх реалізації).
Прийняття рішень (у вузькому розумінні) - вибір кращого рішення з численних альтернатив. Необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою, тобто процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.
Прийняття рішення (загальне визначення) – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.
Управлінське рішення - первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Аналітичні методи обґрунтування управлінських рішень - методи, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням).
Змішані стратегії - стратегії, що визначають рішення гри без сідлової точки шляхом використання кількох чистих стратегій.
Кількісні методи обґрунтування управлінських рішень (методи дослідження операцій) – методи, що застосовуються за умов, коли фактори, які впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити.
Метод «дерева рішень» – метод обґрунтування управлінських рішень, що застосовується у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на подальші рішення, тобто для прийняття послідовних рішень.
Методи математичного програмування – методи вирішення екстремальних задач з кількома змінними.
Метод платіжної матриці – метод оцінки кожної альтернативи як функції різних можливих результатів реалізації цієї альтернативи.
Методи теорії ігор – методи, що використовуються для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком свідомих дій розумного супротивника.
Методи теорії статистичних рішень – методи, що використовуються для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком дії об'єктивних обставин, що невідомі або носять випадковий характер.
Очікуваний ефект - це сума можливих результатів реалізації альтернативи за різних ситуацій, помножених на імовірність настання кожної з них.
Основна задача теорії ігор - визначення стратегії, застосування якої гарантує кожному гравцю оптимальний виграш, тобто стратегію, відхилення від якої здатне тільки зменшити виграш.
Парні ігри з нульовою сумою - ігри, в яких приймають участь тільки дві сторони, при цьому одна сторона виграє рівно стільки, скільки програє інша.
Сідлова точка – елемент в платіжній матриці гри, який є мінімальним у своєму рядку і одночасно максимальним у своєму стовпчику.
Статистичні методи обґрунтування управлінських рішень - методи, що ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів та врахуванні випадкових впливів та відхилень.
Чисті стратегії – це пара стратегій (для кожного з гравців), які перехрещуються в сідловій точці.
Якісні методи обґрунтування управлінських рішень – методи, що використовуються в умовах, коли фактори, які визначають прийняття рішення, не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню.
Тема 4
Бюджети – плани, у яких здійснюється розподіл ресурсів між окремими видами діяльності та підрозділами організації.
Внутрішній аналіз – процес оцінки факторів, які піддаються управлінню та контролю з боку організації, тобто факторів, які є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва.
Глобальна мета – це уявлення про суспільне призначення організації.
Глобальні фактори - умови та тенденції, які утворюються у макросередовищі організації.
Довгострокові плани – плани, розраховані на перспективу 3-5 років і враховують зміни у зовнішньому середовищі організації та її вчасну реакцію на них.
Завдання – плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі, які не можна тлумачити двозначно.
Задачі організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію.
Зовнішній аналіз – процес оцінки зовнішніх щодо організації факторів.
Конкурентні переваги – визначення переваг організації у порівнянні з її конкурентами. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.
Короткострокові плани – плани, які складаються на період до 1 року і, як правило, не змінюються.
Мета – кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому.
Мета планування - створення системи планових документів, що визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.
Метод “пакетного менеджменту” - метод поділу груп (пакетів) продукції організації відповідно до їх рейтингу за двома критеріями.
Місія організації – це уявлення про призначення організації з точки зору самої організації.
Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення стратегії у конкретні дії організації.
Оперативні плани – плани, у яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо змісту, виконавців та способів виконання певних дій.
Орієнтири – плани, що носять характер напрямку дій і не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто надають у певних межах свободу для маневру.
Підфункції планування: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.
Політика – загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний «кодекс законів організації», який визначає, у якому напрямку слід діяти.
Правила – опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Це найбільш вузька форма планів, що повторюються. Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.
Програми – плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому.
Проекти – плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них за своєю широтою та складністю. Звичайно, проекти є складовою частиною більш широкої програми.
Розподіл ресурсів –спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.
Сильні сторони –особливі, унікальні, оригінальні властивості, якості організації, які відрізняють її від конкурентів.
Синергія – це ефект цілісності, можливість отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх елементів стратегії.
Слабкі сторони – якості, яких не вистачає організації у порівнянні з успішними конкурентами.
Стандартні операційні процедури (СОП) - послідовність конкретних дій, які має здійснити виконавець за певних обставин. СОП –випробувані способи дій у ситуаціях, які часто повторюються.
Стратегічні плани – плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.
Стратегія – генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу пріоритетів та ресурсів організації для досягнення її цілей.
Стратегія диференціації спрямована на надання товарам або послугам якостей, більш привабливих для споживачів проти продукції конкурентів.
Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні власних витрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів.
Стратегія фокусування – зосередження виробництва продукції або надання послуг для окремих сегментів ринку.
Сфера стратегії – засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища.
Базові параметри робіт (за Р. Хекманом): 1) сполучення навичок – ступінь, у якому робота вимагає варіювання різних дій для використання різних навичок та здібностей; 2) визначеність – ступінь, у якому робота вимагає завершеності або ідентифікації окремих частин; 3) значущість – ступінь, у якому робота впливає на діяльність інших співробітників організації; 4) самостійність (автономність) – ступінь, у якому робота забезпечує незалежність працівника у встановленні графіку роботи та процедур її виконання; 5) зворотній зв’язок – ступінь, у якому робота вимагає отримання чіткої інформації про ефективність її виконання.
Тема 5
Базові схеми департаменталізації: 1) функціональна – за основними функціями управління в організації; 2) продуктова – за окремими видами продуктів, що виробляються організацією; 3) територіальна – за географією фізичного розташування окремих підрозділів організації; 4) орієнтована на споживача – за принципом задоволення потреб найбільш значущих для організації споживачів.
Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.
Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та необхідних для її виконання повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.
Департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо).
Децентралізація - передача права прийняття певних рішень з вищих рівнів управління на нижчі.
Діапазон контролю – кількість робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджеру.
Змістовність роботи –відносний ступінь впливу працівника на роботу або на її середовище: самостійність в плануванні та виконанні роботи, самостійність у визначенні ритму роботи, участь у прийнятті рішень тощо.
Комісія – постійна група, яка сформована з представників різних підрозділів організації з метою вирішення певної довгострокової проблеми або виконання довгострокового завдання.
Координація робіт –процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.
Методи перепроектування робіт: 1) ротація робіт – переміщення працівників через певні проміжки часу з однієї роботи на іншу. Ротація робіт може бути як горизонтальною так і вертикальною; 2) формування робочих модулів – ротація у відносно короткі проміжки часу, наприклад, впродовж одного робочого дня; 3) розширення роботи - горизонтальне розширення роботи за рахунок збільшення кількості операцій та зменшення частоти повторення циклу. 4) збагачення роботи - процес поглиблення роботи, підвищення її змістовності. 5) використання альтернативних графіків роботи
Неформальна організація –система взаємозв’язків між співробітниками організації, які виникають і розвиваються спонтанно (не санкціоновано).
Обсяг роботи - кількість операцій та/або задач, які виконуються одним працівником, та частота їх повторення.
Оперативна (тимчасова робоча) група – група, яка створюється з працівників різних підрозділів для виконання спеціального завдання або вирішення специфічної короткострокової проблеми.
Організаційна діяльність – процес усунення керівником невизначеності та конфліктів між людьми щодо роботи або повноважень і створення середовища, придатного для їх спільної діяльності.
Організаційна культура – комплекс цінностей, пріоритетів, неписаних правил, що впливають на ведення справ організацією та в організації.
Організаційна структура - абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації.
Організаційні зміни - будь-яка зміна в одному або кількох елементах організаційної діяльності.
Організація – функція управління, в межах якої здійснюється поділ робіт між окремими працівниками та їх групами і узгодження їх діяльності.
Перепроектування (реорганізація) робіт - зміна традиційної спрямованості проектування робіт.
Повноваження лінійні –повноваження, які передаються від начальника безпосередньо його підлеглому і далі іншим підлеглим.
Повноваження функціональні - повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.
Повноваження штабні – повноваження, які передаються особам, що здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників.
Поділ праці - поділ загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим працівником відповідно до його кваліфікації та здібностей.
Проектування робіт - процес визначення обсягів та змісту кожного виду робіт в організації.
Створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності.
Ступінь складності організаційної структури – кількість виразних ознак організації (вертикальних рівнів в ієрархії управління, структурних підрозділів).
Ступінь формалізації організаційної структури – ступінь, в якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх працівників.
Ступінь централізації організаційної структури - місце переважного зосередження права прийняття рішень.
Схема організаційної структури управління - відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості.
Технологія (у широкому розумінні) –процес конверсії (перетворення) входів в організацію (людських, фінансових, фізичних та інформаційних ресурсів) у виходи з організації (продукція, послуги, прибутки/збитки).
Технологія інженерна – процес перетворення із частими змінами завдань і проблемами, що вирішуються відпрацьованими методами.
Технологія нерутинна – процес перетворення із частими змінами завдань і багатьма проблемами, які важко піддаються вирішенню.
Технологія реміснича – процес перетворення з відносно сталими завданнями і проблемами, що важко піддаються аналізу.
Технологія рутинна – процес перетворення з відносно постійними, сталими завданнями і проблемами, що легко піддаються аналізу і вирішенню.
Тема 6
Винагородження - широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини.
Гігієнічні фактори - фактори, що викликають незадоволення в процесі роботи і здійснюють демотивуючий вплив.
Мотиваційні фактори – фактори, які спонукають людину до високопродуктивної праці і викликають задоволення від роботи.
Мотивація (у широкому розумінні) – процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
Потреба – особливий стан психіки індивіда, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.
Потреби в безпеці - потреби у задоволенні базових (фізіологічних) потреб і в подальшому.
Потреби в належності - потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо).
Потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції, визнання іншими людьми).
Потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, в зростанні як особистості.
Потреби в успіху - потреби в перевищенні встановлених стандартів діяльності.
Потреби у владі - потреби впливати на поведінку інших людей.
Потреби фізіологічні – потреби, пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо).
Спонукання – потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій.
Сутність мотивації - створення умов, що дозволяють працівникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації.
Тема 7
Аудит – незалежна формальна верифікація фінансових звітів і операційних видів діяльності організації.
Баланс - фінансовий документ, в якому кошти організації (у грошовій формі) згруповано як за їх складом і розміщенням, так і за джерелами надходження.
Бюджет - планові або фактичні показники витрат (грошові кошти, активи, сировина і ресурси, заробітна плата) структурних одиниць організації.
Бюджет операційний – план підрозділу організації на бюджетний період, в якому чітко визначений обсяг фінансових ресурсів даного підрозділу.
Бюджетування - процес поділу фінансових ресурсів організації між окремими її підрозділами.
Бюджет балансовий - план активів і пасивів організації на кінець бюджетного періоду.
Бюджет витрат – план очікуваних витрат підрозділу організації.
Бюджет доходів – план грошових надходжень, що передбачається отримати в процесі діяльності підрозділу організації.
Бюджет капіталовкладень - план інвестицій в основні фонди організацій.
Бюджет касовий - план потоків грошових коштів (щоденних або щотижневих), які дозволяють організації виконувати її зобов’язання.
Бюджет прибутків - комбінація бюджетів витрат і доходів підрозділів організації, що утворюють єдиний баланс прибутку.
Бюджет фінансовий – план підрозділу організації на бюджетний період, в якому визначені джерела надходження і напрямки використання грошових коштів.
Графік Гантта – інструмент розробки графіків виробничих процесів і контролю за їх виконанням.
Ефективна селекція кадрів - підбір працівників не тільки за їх кваліфікацією, здібностями щодо виконання відповідної роботи, але й за людськими якостями, спроможністю злагоджено працювати в колективі.
Звіт про прибутки та збитки - фінансовий документ, що характеризує загальні суми доходів організації та її витрати за певний період (три, шість місяців, рік).
Звіт про рух готівки – фінансова звітність про надходження грошей в організацію з усіх джерел та їх виплати за зобов’язаннями організації.
Тема 8
Контроль – процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають.
Контроль випереджаючий - контроль «входів» у систему, що здійснюється до початку трансформаційного процесу.
Контроль заключний – контроль результатів трансформаційного процесу («виходів» з організації).
Контроль поточний – контроль безпосереднього ходу трансформаційного процесу.
Ліквідність – здатність організації своєчасно сплачувати свої боргові зобов’язання за рахунок власних активів, тобто конвертувати свої активи в готівку для розрахунків за своїми боргами.
Метод критичного шляху (СРМ) - метод, який на підставі виробничого графіку дозволяє встановити критичну послідовність операцій, що обмежують швидкість здійснення будь-якого процесу.
Сітьове планування та управління (СПУ) – система специфічних методів планування та управління процесами розробки (реалізації) проектів шляхом застосування сітьових графіків.
Сітьовий графік - план виконання комплексу взаємопов’язаних робіт (операцій), що задається в графічній формі сітки.
Стандарти - специфічні цілі, на підставі яких оцінюється прогрес щодо їх досягнення.
Формалізація – ознайомлення нового працівника у процесі прийому в організацію з письмовим описом його роботи.
Центр витрат – підрозділ організації, керівник якого контролює потоки витрат (відділ досліджень і розробок, відділ заробітної плати тощо).
Центр доходів – підрозділ організації, бюджет якого формується на отримуваних доходах або групових надходженнях (відділ збуту, відділ реалізації послуг тощо).
Центр інвестицій – підрозділ організації, бюджет якого розраховується на підставі вартостей активів, що використовуються для досягнення заданого рівня прибутку.
Центр прибутку – підрозділ організації, бюджет якого формується як різниця між доходами і витратами, тобто структурна одиниця організації, яка здатна самостійно забезпечувати прибуток.
Тема 9
Влада - можливість впливати на поведінку інших людей.
Вплив - поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку іншої.
Лідерство – здатність чинити вплив на окремі особи та групи осіб в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.
Повноваження - формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.
Стиль керування – манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку здійснюється вплив на працівників організації.
Тема 10
Відправник – особа, яка генерує інформацію, що призначена для передачі.
Висхідні комунікації –передача інформації з нижчих рівнів управління на вищі.
Горизонтальні комунікації – обмін інформацією між членами однієї групи або співробітниками рівного рангу.
Декодування - перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача.
Діагональні комунікації – комунікації, які перехрещують функції і рівні управління організації, проходять крізь них.
Зворотній зв’язок - процес передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника.
Канал комунікації – засіб, за допомогою якого передається інформація.
Кодування – процес трансформації (перетворення) інформації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо.
Комунікації – процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.
Невербальна комунікація – обмін інформацією, який здійснюється без використання слів (натомість застосовуються різні символи).
Низхідні комунікації –передача інформації з вищих рівнів управління на нижчі.
Одержувач – особа, для якої призначена інформація, що передається.
Перешкоди («шуми») – все, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення.
Повідомлення - закодована за допомогою будь-яких символів інформація, призначена для передачі.
Стиль міжособових комунікацій – манера поведінки особи в процесі обміну інформацією.
Гнучкість - здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту на запити споживачів.
Тема 11
Ефективність –оптимальне співвідношення (сполучення) виробництва, якості, результативності, гнучкості, задоволеності, конкурентноздатності та розвитку організації.
Ефективність групова - рівень виконання завдань групами працівників або підрозділами організації.
Ефективність індивідуальна - рівень виконання завдань конкретними працівниками або членами організації.
Ефективність організаційна - рівень виконання завдань організацією.
Ефективність організації – співвідношення “виходів” до введених факторів.
Задоволеність - рівень задоволення організацією потреб своїх працівників.
Композиційний підхід до ефективності управління - ґрунтується на визначенні ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.
Конкурентноздатність - становище організації в галузі, її здатність конкурувати у боротьбі за споживача.
Множинний підхід до оцінки ефективності управління - спроба оцінити ефективність управління за допомогою синтетичних (узагальнюючих) показників, за допомогою яких охоплюються найважливіші аспекти управлінської діяльності конкретної організації.
Поведінковий (багатопараметричний) підхід до визначення ефективності -погляд на ефективність діяльності організації з точки зору задоволення інтересів всіх працівників та їх груп, що приймають участь в діяльності організації.
Поведінковий підхід до оцінки ефективності управління - ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення сподівань і потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації (головний критерій - досягнення балансу інтересів).
Продуктивність – здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища.
Результативність управління - цільова спрямованість системи управління організацією на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям.
Розвиток – спосіб забезпечення ефективності, що полягає в інвестуванні коштів у задоволення майбутнього попиту зовнішнього середовища.
Системний підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації, що передбачає визначення основних елементів в організації (входи – процес – виходи) і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища).
Функціональний підхід до оцінки ефективності управління - погляд на ефективність управління з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто результатів та витрат самої управлінської системи.
Цільовий підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з точки зору досягнення мети як критерію для оцінки ефективності.
Цільовий підхід до оцінки ефективності управління - ґрунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей найбільш доцільним способом. Відповідно до цього підходу ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності.
Часова модель організаційної ефективності ґрунтується на системному підході та додатковому факторі – параметрі часу.
Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг.
