Основи національної політики країни закріплені у Конституції України. В ст.11 зафіксовано: “Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, всіх корінних народів та національних меншин України”. В ст.24 проголошується рівність усіх громадян перед законом: “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,…, етнічного та соціального походження, майнового ста-ну, місцезнаходження, за мовними або іншими ознаками”. Ці документи в повній мірі відповідають загальносвітовим стандартам в сфері розвитку націй та національних відносин. Разом з тим дуже швидко виділились два національно-політичних явища. По-перше, підтримується відносні сталість, громадянський мир та зовнішня підтримка відносно врівноваженої раціональної політики держави. В цьому чимала заслуга політичної влади України, що вона нерідко і підкреслює. Але не менш важливе й друге явище – практична діяльність адміністративно-бюрократичного апарату, державних чиновників, які нерідко розділяють українське населення на “національно-свідомих” та інших, на патріотів, які розмовляють українською, та “п’яту колону” з мовою ворожої держави. Цей глузд можна почути на телебаченні, в друку і навіть у Верховній Раді. На жаль, це друге явище нерідко підтримується не тільки державними чиновниками в Західних областях України, але й на самому верхньому рівні політичної влади. Найбільш гострою та складною проблемою національної політики та національних відносин в України є мова. Конституція України проголосила державною мовою в Україні мову – українську. Але в той же час, 10 ст. Конституції вказує гарантії держави вільного розвитку, використання та захисту російської, інших мов національних меншин України. В Україні мешкає більш ніж 100 національностей. Але російською та українською мовами розмовляють більш 80% населення України. Українською мовою володіють 78% населення, російською – 78,4 %. Але в різних регіонах це співвідношення різне. Якщо в Західних областях України переважна більшість населення рідною мовою вважають українську, то в Східних станови-ще інше. Згідно з офіційною статистикою в Харкові 93% рідною мовою вважають російську, в Донбасі з 2,7млн українців рідною мовою вважали \1989р.\ 1,6млн український і 1,1млн – російську, тобто 40%. Приблизно таке саме становище і в інших регіонах та містах Східної України. Все це свідчить про особливості національної ситуації в Східній Україні, які можна звести до на-ступного: По-перше: поліетнічний склад населення Східної України. Більш ніж 300 років цей регіон знаходився під домінуючим впливом Росії в усіх сферах життєдіяльності. В багатьох районах цього регіону російську мову рідною вважають приблизно 90% населення. По-друге: для Східної України характерний високий рівень урбанізації (у Донбасі він складає 95%), а в містах переважає російська мова. По-третє: населення цього регіону має сильну орієнтацію в економічній, духовній та ін. сферах на Росію. Більш 70% опитаних під час конкретно- соціологічних досліджень підтримують тенденцію посилення всебічних, і особливо економічних зв’язків з Росією, і інше 20% - з Західними країнами. По-четверте: за впровадження російської мови державною, виступають більш ніж? населення міст та 50% - у сільській місцевості.
67. Соціальна держава: умови формування, типи, основний зміст діяльності. Соціа́льна держа́ва— це соціально орієнтована держава,що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві. Умови. Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ. Типи. 1) егалітарний (франц. egalitaire, від egalite – «рівність») – всі члени суспільства отримують рівні блага, а отже, в економічному (матеріальному) сенсі всі є рівними; 2) «роулсіанський» тип – тут, на думку американського соціолога Дж. Роулса, справедливою є така диференціація доходів, яка допускає відносну економічну нерівність лише тоді, коли вона сприяє досягненню більш високого рівня життя незаможних членів суспільства. Це тип соціальної держави, зорієнтованої на максимальне забезпечення корисності длянайменш забезпечених осіб; 3) тип утилітарний (від лат. utilitas – «користь», «вигода»), на відміну від попереднього, означає максимізацію його загальної корисності для всіх членів суспільства. Інакше кажучи, більшу частину суспільного багатства повинен отримувати той, хто є більшою мірою здатний приносити (і реально приносить) користь; 4)тип соціальної держави, орієнтованої на класичну модель ринку. Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки: соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави;проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини; оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства; соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства. 68. Проблеми соціальної політики у сучасній Україні. Надмірна кількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурної перебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовою злиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишками адміністративно-командної системи.Недостатність засобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковою інфраструктурою, відсутністю традицій регулювання ринкової економіки, недовірою населення до державних інституцій. Сучасна система засобів соціального захисту населення в перехідний період повинна включати два типи впливу: адаптаційний для працездатного та працюючого населення і соціально-захисний для непрацездатного та соціально слабкого населення. Основною метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності. Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є: безпосередні бюджетні видатки; «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок; страхові внески до державних та недержавних страхових фондів; усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій; благодійність приватних осіб, фірм та організацій; особисті кошти та зобов’язання громадян; При складанні соціального бюджету в Україні за джерелом фінансових надходжень соціальні витрати поділяються на три групи: 1. Витрати, що фінансуються за рахунок бюджетних виплат (пільги ветеранам війни та праці, кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми, інші види соціального захисту, житлові субсидії, охорона здоров’я, витрати, пов’язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС). 2. Витрати, що фінансуються за рахунок страхових внесків (короткотермінові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрати Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, витрати Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві). 3. Видатки з різних джерел (видатки Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок Державного бюджету і, частково, платежів підприємств, пенсії та короткострокові допомоги з Пенсійного фонду за рахунок пенсійних страхових внесків).
69. Економічна політика. Взаємозв’язок політика та економіки. Її сутність полягає в наданні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політика, планування, прогнозування та програмування розвитку регіону, використання природних ресурсів і власності регіонів на основі активної інвестиційної політики, розміщення продуктивних сил, політика розвитку регіональних комплексів (АПК, транспортний, будівельний), контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання наявних відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з огляду на їх історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості і спрямовується на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку і суттєве поліпшення екологічного стану регіонів. Взаємодія політики й економіки має вирішальне значення в розвитку будь-якого суспільства. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними відносинами, економічними інтересами. У той же час, разом із зростаючими масштабами економічної сфери, ускладненням і поглибленням економічних відносин в суспільстві, росте і вплив політики на економічне життя суспільства. Особливої гостроти проблема взаємовідносин політики і економіки набуває в періоди глибокої ломки суспільних відносин, соціальної структури, уявлень і цінностей суспільної свідомості. Таким чином, економіка визначає політику, політика визначає економіку, але що більш високий рівень розвитку економіки, то слабший вплив політики. Найбільш глибокі економічні процеси відбуваються незалежно від політики. Навпаки, найбільш глибокі політичні зміни — прямий наслідок економіки. Тому фундаментальною основою постійної і багаторівневої взаємодії політики й економіки є остання. Головний інструмент реалізації економічної політики — держава. Тому політичні партії, що мають різні політичні платформи, концепції, борються за державну владу, яка дає змогу втілити концепції в реальне життя. 70. Економічні функції держави в умовах ринкової економіки. 1. Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки. З цією метою держава визначає правовий статус форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, умови заключення контрактів і функціонування підприємств, взаємні зобов"язання адміністрації і профспілок тощо. 2. Захист конкуренції. У попередній темі "Основи саморегулювання ринкової економіки" ми розглянули суть, функції, форми конкуренції та монополію як антипод конкуренції. Конкуренція служить основним регулюючим механізмом у ринковій економіці. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця, або суверенітету споживача. При конкуренції – покупець – це господар, ринок – їх агент, а підприємства – їх слуга. Подолання монополізму та створення конкурентного середовища в економіці України у сучасних умовах є одним з важливих напрямків економічної політики держави. Особливо актуальним є формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв"язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. 3. Перерозподіл доходів і багатства. У ринковій економіці в силу ряду причин, про які детально буде йти мова у наступних лекціях, існує нерівність у розподілі доходів.Однак, надто велика нерівність вважається не бажаною і веде до соціальної нестабільності. Тому для зменшення нерівності у доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Трансферти – це платежі, які здійснюються державою особам або домогосподарствам грошей, взамін яких платник (держава) не отримує товарів і послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, допомога інвалідам тощо. Крім цього, держава регулює індивідуальні доходи через втручання у процес формування первинних доходів (встановлення мінімального рівня заробітної плати, запровадження прогресивної шкали оподаткування, індексація доходів з врахуванням інфляції, регулювання цін на товари і послуги першої необхідності тощо). 4. Коректировка розподілу ресурсів з метою удосконалення структури нацонального продукту. Необхідність втручання держави у перерозподіл ресурсів зумовлена тим, що конкурентна ринкова система або:1/ виробляла "не ту" кількість певних товарів і послуг, або 2/ опинилась не в змозі взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг,випуск яких економічно виправданий. Перший випадок пов"язаний з переливами ресурсів, або побічними ефектами, а другий – з державними, або соціальними благами. 5. Стабілізація економіки. Одна з найбільш важливих функцій держави полягає у тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомогти приватній економіці забезпечити і повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін.
71. Зовнішня політика держави у сучасному світі. Після прийняття акту про незалежність України перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які вимагали нових професійних підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази. У «Основних напрямках зовнішньої политики» зазначається, що з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково–технічний та інтелектуальний потенціал, Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики. На сьогодні Україна – учасник понад 100 міжнародних організацій, ініціатор об′єнання держав ГУАМ, один з ініціаторів ОЧЕС, контрибутор безпеки в Південно-східній Європі, Придністров’ї, на Кавказі. Україна визнана стратегічним та особливим партнером ЄС та США, бере активну участь в інтеграційних процесах у Європі, на Балто–Чорноморському просторі. Україна встановила дипломатичні відносини з 166 державами світу, має розгалужену сітку дипломатичних та консульських установ, уклала та виконує понад 2 тисячі міжнародно-правових документів.
