Етіологія. Збудник — нейротропний вірус, однониткову РНК.

Вуличний («дикий»), і фіксований, що використовується для отримання антирабічних вакцин.

Вірус сказу нестійкий у довкіллі. Кип'ятіння -2 хв, 2—3 % розчині лізолу і хлораміну, 0,1 %розчинісулеми. Стійкий до низьких температур, заморожування, висушування.

Епідеміологія. Резервуарами є м'ясоїдні тварини: лисиці (найзначущіший резервуар), єнотовидні собаки, вовки, скунси, шакали, летючі миші-вампіри мангусти (природні епізоотії), корови, вівці, кози, свині, коні, віслюки, щурі, їжаки, кажани.

Зараження тварин і людини відбувається при укусі або ослюненні хворою (скаженою) твариною пошкоджених шкірних покривів і, рідше, слизових оболонок. Особливо небезпечні укуси в голову, лице, кисті рук. Собаки стають заразними для людей наприкінці інкубаційного періоду. Від людини в природних умовах вірус, як правило, не передається.

Захворювання переважно серед сільського населення, частіше у дітей.

Найбільша захворюваність сказом спостерігається в літньо-осінні місяці. Патогенез і патоморфологія. Вхідними воротами інфекції є пошкоджені шкірні покриви і слизові оболонки

Клінічна картина. Сказ — нейровірусна хвороба, виділяють наступні періоди: інкубаційний; початковий, або продромальний (депресії); розпалу (збудження) і термінальний (паралітичний).

Інкубаційний період від 10 до 90 днів, іноді до 1 року і більше. Залежить від локалізації укусу (найкоротший — при укусах в голову, кисті рук; найдовший — при укусах в стопи), віку укушеного (у дітей коротше, ніж у дорослих), виду тварини, що укусила, реактивності макроорганізму, розміру і глибини рани, дози збудника, що потрапив в рану.

Продромальний (провісників) період (тривалістю 1—3 дні) в місці укусу: рубець знов припухає, червоніє, з'являється свербіння, невралгічні болі по ходу нервових шляхів, найближчих до місця укусу. Нездужання, головний біль, диспепсичні явища, підвищена чутливість до слухових і зорових подразників, температура може бути субфебрильна. Хворий пригнічений, погано спить, сон з жахливими сновидіннями, безпричинний страх, відчуття тривоги, туги, змінюються риси характеру й поведінка.

Стадія збудження - синдроми гідрофобії, аерофобії, акустикофобії, фотофобії з пароксизмальними приступами шалу і слинотечі. При спробі пиття, а потім від вигляду води, дзюрчання її, плескоті, словесній згадці про неї виникає напад гідрофобії (відчуття жаху, болючі спазми м'язів глотки і гортані, розлади дихання). Приступи провокуються рухом повітря (аерофобія), яскравим світлом (фотофобія), гучним звуком (акустофобія). Напад починається із занепокоєння, страху, потім рухове збудження (раптове здригання тіла) з надзвичайно болючим спазмом м'язів глотки і гортані, розладом дихання (різке утруднення вдиху, в якому беруть участь всі допоміжні м'язи). Дихання стає галасливим, переривистим. Виникає відчуття утруднення в грудях, біль при ковтанні. Розвивається інспіраторна задишка. Хворий з свистом вдихає повітря, благає про допомогу, іноді спостерігається блювота. Напади тривають декілька секунд, після чого спазми м'язів проходять. У цьому періоді на висоті розвитку хвороби у хворих виникають напади бурхливого психомоторного збудження: хворі стають агресивними, дряпають і кусають себе і оточуючих, плюються, кричать і кидаються в лютому відчаї, ламають меблі, проявляючи нелюдську («скажену») силу. Напади супроводжуються затьмаренням свідомості з розвитком слухових і зорових галюцинацій страхітливого характеру. Після закінчення нападу хворий приходить в стан відносного спокою, свідомість його яснішає, він розказує про свої муки.

Через 1—2 дні з'являється рясна болісна слинотеча (сиалорея). Хворий слину не ковтає, безперервно її спльовує або вона стікає по підборіддю. Шкіра вкрита холодним липким потом, кінцівки холодні. Температура підвищена, рівень її зростає паралельно ходу хвороби. Посилюються тахікардія, дихальні і серцево-судинні розлади. Тривалість стадії збудження 2—3 дні, рідко до 6 днів. Якщо в період нападу хворий не гине від зупинки серця або дихання, хвороба за 1—3 дні до смерті переходить в паралітичну стадію.

Паралітичний період характеризується психічним заспокоєнням. Зникають страх і тривожно-тужливий настрій, припиняються напади гідро і аерофобії, хворий лежить нерухомо, лице, руки, тіло вкриті великими краплями поту, продовжується нестерпна слинотеча. Свідомість ясна, хворий знову може пити і їсти, дихання стає вільнішим. Виникає надія на одужання. Такий стан (зловісне заспокоєння) триває 1—3 дні. посилюється тахікардія,гіпотонія. Внаслідок різкого зневоднення організму риси обличчя загострюються, хворий швидко худне, розвивається олігурія, порушення функції тазових органів, То до 42С. тривалість цієї стадії 18 – 20 год. Смерть від паралічу серця або дихального центру настає раптово без агонії. Загальна тривалість хвороби 3 – 7 днів.