Тема 4. Поняття про соціальний інститут. Процеси інституалізації.. Сучасна система соціальних комунікацій.

Поняття про систему ДПС. Процеси інституалізаці.

В систему ДЖ відносяться блок соціальних інститутів, які займаються питаннями збору, зберігання, упорядкування соціальної інформації і забезпечення її для суспільного користування.

Основними документальними каналами згідно типізації документів є:

- канали опублікованих документів, призначених для широ­кого суспільного користування і розмноження з цією метою поліграфічними засобами;

- канали неопублікованих документів, які являють собою рукописи, машинописи, графіку і живопис.

Призначення документально-комунікаційної системи (ДОКС) зводиться до досягнення наступної мети:

- забезпечувати творчо обдарованих членів суспільства можливістю включення своїх творів в документовану соціальну пам'ять;

- зберігати документовану соціальну пам'ять як речову частину культурного спадку суспільства;

- забезпечувати суспільне використання речової і доку­ментованої частини культурного спадку в інтересах суспіль­ства.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити наступні задачі:

- узагальнення вихідних повідомлень (рукописів), які над­ходять від творчих особистостей, включаючи їх смислову оцінку, редакційно-видавниче оформлення, поліграфічне ти­ражування, тобто перетворювати рукопис в документ суспі­льного користування (ДСК), який називається "первинний документ", або направити його у фонд архівних документів

(ФАД);

- обробка ДСК для більш повного їх використання, тобто

перетворення первинних документів у вторинні;

- формування і зберігання фондів суспільного користування;

- розповсюдження первинних і вторинних документів в режи­мах постійного повідомлення або довідкового обслугову­вання.

Соціальний інститут - це інституапізована, тобто соціально впорядкована поведінка бібліотек, музеїв, архівів,

органів НТІ.

Соціальний інститут придбав слідуючі характерні особ­ливості:

- підпорядкування суспільним потребам відносно своєї фун­кції і своєї структури;

- регулятивний характер (регулювання нормативами, зако­нами);

- організаційні форми закладів (виконання визначених со­ціальних функцій).

Відмінності між соціальними інститутами:

- характер інформації (бібліотека має справу з зафіксованою інформацією, НТТ з однією і з другою, архів із зафіксованою);

- різні носії інформації (музей з документами трьох вимірів, бібліотеки, архіви з документами);

- різні соціальні функції.

-

Система бібліотек України

Бібліотечний соціальний інститут (БСІ) - це бібліотеки, їх сітка, системи бібліотек, бібліотечна освіта, бібліотечна наука, інформаційне забезпечення бібліотечної сфери, система управління, матеріально-технічна база.

Історія становлення БСІ нараховує не одне тисячоліття і зароджується з моменту появи бібліотек та набуває форми бібліотечної діяльності як соціальної підсистеми. Поступово вона розширює сферу свого впливу. Це зумовлено потребою розвитку людського спілкування, яке стає дедалі більш функціонально різноманітним у процесі розвитку суспільства. Проте, власне періодом формування і становлення БСІ можна вважати середину XX сторіччя.

БСІ є складною соціальною організацією, рух якої забезпечується розвитком передачі знань та інформації у суспільстві. Бібліотека живе в найбільш просторовому і широкому часовому середовищі. Вона зберігає інформацію про явища цивілізації, які існували, існують і будуть існувати.

На території України діють бібліотеки і системи бібліотек, які відрізняються за цільовим призначенням, складом користувачів, складом фондів тощо. Бібліотеки за видами діляться на:

- публічні бібліотеки для дорослих, дітей та юнацтва;

- наукові та спеціальні;

- спеціальні бібліотеки загального користування;

- спеціальні бібліотеки для осіб з фізичними вадами;

бібліотеки учбових закладів і навчальних установ.

Публічні бібліотеки - універсальні, які комплектують фонди по всіх галузях знань. Особливість цих бібліотек полягає в тому, що характер документів загальнодоступний (для користування непрофесіоналів, неспеціалістів). Вони поділяються на міські, районні ЦБС, а ті в свою чергу діляться на міські і сільські філіали. Юнацькі та дитячі бібліотеки поділяються на державні обласні і міські. Наукові і спеціальні бібліотеки:

універсальні наукові бібліотеки (Національна Парламен­тська бібліотека України, Національна бібліотека України ім. В.Вернадського), універсальні наукові бібліотеки (Хар­ківська державна наукова бібліотека ім.. М. Королемко, Одеська державна наукова бібліотека ім.. М. Горького та Львівська державна наукова бібліотека ім. В.Стефаника);

багатогалузеві і галузеві наукові бібліотеки (Центральна наукова бібліотека АН, Державна науково-технічна бібліотека України, Державна наукова медична бібліотека, Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека, Історична бібліо­тека в Києві).

Спеціальні бібліотеки загального користування:

- нотно-музичні бібліотеки;

- патентні;

- музично-театральні.

Бібліотеки для осіб з фізичними вадами і для сліпих. Бібліотеки учбових закладів: шкіл, гімназій, профтеху­чилищ, коледжів, технікумів, ВНЗ.

Структура бібліотек України за відомчими ознаками:

- бібліотеки Міністерства культури (МК);

- відомчі бібліотеки;

- бібліотеки Академії Наук;

- бібліотеки суспільних організацій.

Найчисельніша сітка бібліотек МК ділиться за адміністративно-територіальною ознакою. Очолює цю сітку Національна Парламентська бібліотека, 25 обласних універсальних наукових бібліотек, регіональні бібліотеки (Харківська державна наукова бібліотека ім.. М. Короленко і Одеська державна наукова бібліотека ім.. М. Горького), міські, районні ЦБС і сільські філіали.

Відомчі бібліотеки: цією сіткою керують галузеві Міністерства і відомства трьох галузей: охорони здоров'я, сільського господарства, техніки. Охорона здоров'я

І рівень - Центральна наукова медична бібліотека (ЦНМБ).

П рівень - обласні наукові медичні бібліотеки.

Ш рівень - учбові бібліотеки при училищах, ВНЗ і бібліотеки при великих лікарнях. Сільське господарство

І рівень - Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека (ЦНСГБ).

П рівень - учбові бібліотеки при технікумах і ВНЗ, бібліотеки при дослідних станціях.

 

Система архівів України

Архів — соціальний інститут, що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інформації через архівні документи, організовуючи їхнє зберігання та кори­стування ними.

Словом "архів" у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювалися і зберігалися важливі державні акти.

Архіви — це скарбниці документальної пам'яті нації. Вод­ночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані зі сферами державного життя.

Під системою архівних установ розуміють сукупність архівів, структурних підрозділів, що забезпечують формування НАФ, його зберігання, здійснюють науково-дослідні, інформаційно-довідкові та управлінські функції в архівній справі, незалежно від форм власності.

Діяльність кожного з суб'єктів системи архівних уста­нов регулюється законодавством, підзаконними норматив­ними актами, відповідними правилами та інструкціями.

Важливе місце в системі архівних установ належить галузевим державним архівам, що забезпечують облік та зберігання спеціальних видів архівних документів, які потребують особливих умов зберігання та використання. Статус державних галузевих архівів дістали архіви Міністерства оборони України, Державного комітету України по гідрометеорології, Державного картографогеодезичного фонду України, документи, які мають певну специфіку.

До місцевих державних архівів відносяться державні архіви областей та їхні філіали, міські державні архіви та архівні відділи районних державних адміністрацій. Головна функція їх — зберігання архівних документів місцевого походження та в наданні необхідної архівної інформації установам та громадянам.

Окрему групу в системі архівних установ України становлять архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музей», бібліотек. Серед них: Архів Національної академії Наук України, відділи рукописів окремих музеїв, Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського та інші.

Систему архівних установ представляють архіви та архівні підрозділи об'єднань громадян, підприємств, установ і органі­зацій, заснованих на колективній та приватній формах власно­сті.

Чисельність архівних установ, заснованих на недер­жавних формах власності, неухильно зростає в міру здійснення економічних реформ, розвитку приватного підприємництва, утворення нових громадських об'єднань, політичних партій. Важливою ланкою архівних установ є Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, на який покладено завдання розроблення теорії архів­ною будівництва, історії та практики архівної справи.

Складовою частиною системи архівних установ є Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України. На нього покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно-методичного забезпечення ведення діловодства. Головархів забезпечує реалізацію державної політики в архівній галузі.

Винятково цінні та унікальні документи, їхні колекції зосереджені в сховищах Центральних державних історик-них архівів у Києві та^, Львові Перший зосередив у своїх колекціях джерела з 1.969 до 1^17 рр. У Львівському архіві найдавніші документи датуються 1233р. і до 20-30 рр. XX ст.

Найдавніші документи присвячені нові гній історії України (після 1917р.) зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління в Харкові. У його сховищах зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, поліграфії, особові фонди державних і громадських діячів, учених.

Скарбницею документів та пам'яток політичної історії України є: Центральний державний архів громадських об'єднань, створений у 19991 році на базі Партійного архіву Інституту історії" партії при ЦК Компартії України. Основний масив колекції архіву становлять документи Комуністичної партії України, обласних парторганізацій та інших політичних партій, документи комсомолу України.

Центральний державний кіно-фото-фоноархів України збирає, обслуговує і зберігає документи зображувального і звуко­вого характеру, які мають форми фотографій, кінофільмів, відеофільмів, грамофонних платівок і магнітних касет.

Центральний державний архів - музей літератури і мистецтва України збирає, зберігає і використовує документи і матеріали з історії української культури, літератури і мистецтва.

Центральний державний науково-технічний архів України, де збирають і централізовано зберігають науково-технічну документацію, що є невід'ємною частиною історії розвитку науки і техніки.

 

Система музеїв України.

Термін „музей" грецького походження і означає місце, присвячене музам, дочкам богині Мнемозіни. Вважаючи їх покровительками наук і мистецтв, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами.

У наш час зміст поняття „музей" і функції музею значно змінились і розширились.

Музей - це наукова - дослідний, культурно - прос­вітницький заклад, який збирає, комплектує, вивчає і зберігає пам 'ятки історії, матеріальної і духовної культури людства, природничо-етнографічні, меморіальні та інші колекції, за допомогою яких через свої експозиції, виставки, екскурсії, лекції та інші види наукової й освітньо-виховної роботи поширюють природничо-наукові та суспільно-політичні знання.

Функції музеїв широкі і складні, а форми діяльності -різноманітні.

Найголовніша особливість музею полягає в тому, що вони збирають, вивчають, зберігають і експонують першоджерела або оригінали.

Друга особливість полягає в тому, що вони працюють над дуже різноманітними першоджерелами - використовують геологічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні та інші природничі колекції, пам'ятки матеріальної культури.

Третьою особливістю є те, що вони використовують всі фонди для популяризації першоджерел, показуючи їх в експозиційних залах.

В світі існує понад 12 тисяч музеїв. В 1948 році при ЮНЕСКО була створена Міжнародна Рада музеїв для обміну думками.

Музеї діляться за профілем:

- історичні музеї - підпорядковуються системі історичних наук і в свою чергу діляться на: археологічні, етнографічні, нумізматичні, військово-історичні, історико-економічні, спеціально-історичні (історія спорту);

- художні музеї - Картинні галереї, музеї театрів, кіномисте­цтва, прикладного мистецтва;

природничо-історичні музеї - біологічні, ботанічні, зооло­гічні, геологічні, антропологічні, екологічні, мінералогеологічні;

- технічні музеї - політехнічні, музеї авіації, автотранспорту, зв'язку;

- літературні музеї - присвячені розвитку літератури, життю і діяльності письменників;

- комплексні музеї — об'єднюють два і більше профілі (краєзнавчі).

В залежності від суспільного призначення музеї діляться на:

- науково-дослідні і просвітницькі або масові;

- науково-дослідні або академічні, які займаються строго нау­ково-дослідною роботою і підчиняються Академії Наук.

-