Коли на світ рождається дитя

На згибі річки невеликої

Без імені, не знаю, як сказати

Сиджу тихенько я із вудкою

І маю намір рибу упіймати

Прилаштувалася я зручно

Усе приладдя розложила

Недуже вміло, але звично

Живця на гачок населила

Закинула, сиджу спостерігаю

На поплавка, на плесо, на ріку

Бо рибу упіймати ціль я маю

Як не велику то хоча б малу

А він завмер не ворухнеться

Наче приклеївся сам до води

І лише течія неквапно ллється

І стиха омиває береги

А по сусідству між очеретами

Сидить старий рибак з вудками

У відрі риба хлюпає, скидається

А він в мій бік лукаво посміхається

Від стиду я напружилась, чекаю

Не ворухнусь і не дрімаю

Мене вже очі заболіли

Риба ж не ловиться, ось таке діло

Та ось клює я аж при встала

Тягну з завзяттям і попавсь

Такий карась, що з переляку

Дід як наглянув то аж впав

Перевернув своє відро ногами

А риба полилась по бережку

Хвостом вильнула і між берегами

Пішла у воду, тихую ріку

Отож не регочи рибаче

З таких невдах як я

Бо, хто сміється той заплаче

Якщо невдача на цей раз твоя

 

У тихий пізній вечір

Коли усе навкруг стихає

Перед тобою Господе я спустивши плечі

Молюся й тихо каюсь, каюсь

 

Прошу, Ісусе, дай мені сили

Встояти перед спокусою життя

Мов птаха в клітці, якій підтяли крила

Сама з собою на одинці я

 

Ніби і все як у людей

Є навіть ті хто заздрить злісно

Живу, як всі, тай купа є ідей

Як жити дальше, краще звісно

 

Та все задумуюсь я на одинці

Куди спішить життя і час?

Сьогодні йшла у понеділок

А завтра вже субота в нас

 

Чи я сповнила тую чашу?

До краю меду налила

Та чи знайшла стежину в хащі

Лиш ту єдину, що до Господа вела?

 

 

Не квапся красуне – Осене,

В моє життя – не йди.

Я, поки ще, тебе не запрошую

Будь добра йди у світи

 

В моїм серці, у душі

Весна розквітає

Я, той перший пролісок,

Що сніг пробиває

Травиченька зеленая,

Що ковром лягає

Теплий, сонячний промінчик

Все живе ласкає

 

Сестро, прошу, дай ще час

Нехай намилуюсь

Немов мала дитина я

Всім світом любуюсь

Все рідная ціную в тобі

Твою щедрість і красу

І повну корзину яблук

У дім із саду принесу

 

Лиш боюся рідная,

Що йдеш ти у зиму

А зимонька лютая

Застудить дитину

Знаю, люба, ти вже поруч

За руку хапаєш

Та не хочу, така вперта

За літо тримаюсь

 

Вересень

Ми вже збирали осені дари

Все, що ростили цілий рік

А тим дарам великий лік

Так не зівай господарю, бери!

 

Із ранку і до ночі всі працюють

Копають, жнуть в скирти скирдують

Палять вогні і силосують

В великій праці всі навкруг

 

Всім є робота без спочину

І бережем ми кожну днину

Щоб вчасно з поля все зібрати

В сухі комори заховати

 

На цілу зиму, всім нам буде

Що їсти, пити, тож будем жити

Є в нас картопля й бурячок,

Цибуля, морква й часничок

 

Гриби у бочці й огірочки

Тож будуть ситі сини й дочки

Смачного хліба напечем

В добрі і ситості ми заживем

 

На стіл накриєм скатертину

Розріжем запашну хлібину

Вина скуштуєм молодого

І заживем ще краще як до того

 

Мамі

Моя матусю дорогенька

Щиро Вам вдячна за життя

За те, що змалечку частенько

Мене до серця свого пригорта,

Шептали лагідні і ніжнії слова

Нелегко Вам було на ноги нас підняти,

Самі ж бо сиротою Ви зросли

Ще змалечку в війну

У важкій праці

Зростали Ви без материнської руки

Війна Вас закалила, голод

Не було хліба і морозив холод

Усе пережили і здолали

Чотири сироти, які надію мали

Минуть часи і новії прийдуть

І заживе в добрі і ситості весь люд

Минуло все. Життя вже на закаті.

І внуками моя матусю Ви багаті,

Які не забувають хліба і води подати.

І доброї Вам ночі побажати.

Коли в душі моїй блукає туга

То лиш у мамі маю друга

 

 

Коли на світ рождається дитя

То твориться природи диво.

І вже ніхто немає каяття,

Коли воно аука голосливо

 

Для матері цей крик бальзам,

На змучену в потугах душу.

І чи родився син, а чи донька

Її вже все рівно, сказати мушу.

 

Плека високії надії

Вона, щаслива до безмеж.

Чи син, чи донька здійснить її мрії

І щастя матері уці хвилини не збагнеш.

 

Так лагідно і тепло

Ти до грудей дитятко пригортаєш

З тієї миті ти вже мама

І про його життя подбаєш

 

Вічна любов

Любов у старості буває

Плекаю ніжні почуття

Його до серця пригортаю

Немов дівчина молода

 

Ми наче юні із тобою

В своїх думках у юнь ідем

Ми добре знаємо обоє

Ті почуття ми збережем

 

Ми їх ховаємо від світу

Від злих і заздрісних очей

Тебе любитиму до віку

З тобою в старість ми підем

 

Ловлю твій погляд повний щастя

Мені він каже, що люблю

І не страшні нам вдвох проблеми

Сім’ю я нашу збережу

 

А мені більшого не треба

Лиш поруч бути, поряд йти

Наче мале дівча з дитинства

Мене за руку держиш ти

 

 

Тихий світанок

 

Світає із-за обрію жевріє

Могуче сонце сяйво шле

Вже темна ніченька скінчилась

І тихий ранок настає

Туман густий оповиває

Долини, луки і ставки

І чапля на одній нозі дрімає

В очеретах біля ріки

Цвіркун в траві стиха цвіркоче

Маленька жабка скрекотить

Вода в ставочку проти сонця

Між верби ніжно мерехтить

А там далеко в тишині

Сидить рибак в своїм човні

Не знаю рибу чи впіймає

Схиливсь на вудку, тай дрімає

І враз, злетіла в небо птаха

І пробудився бідолаха

А рибка з вудки враз крутнула

Шубовсть і хвостиком махнула

В глибокі води, у ставок

Тож не дрімай, дивись на поплавок

 

Я співчуваю вам усім!

Голодним, немічним, старим

Забутих власними дітьми

В холодних хатах на одинці

Живуть, та ні мабуть існують,

Бо втратили дітей чи мертвих, чи живих,

Що по світах живуть чужих або мандрують

 

Вони не плачуть, словом не клянуть

Як склалося життя так і живуть

Бо любов матері сліпа

Тож не для себе, а для вас

Випрошують у Господа добра

Прошу, Вас діти, схаменіться

До них, Вам рідних поверніться

 

Повірте, прийде ще той час

Ви пожалкуєте не раз

Про те, що суєта буденного життя

Всмоктала вас у вир життя

Бо все в житті проходить і минає

І лиш старенька матінка одна

Живе і до кінця життя, тебе чекає

 

Моє село

Моє село, моя ти Батьківщино

Тут народилась я і довгий час жила

Тут проживали батько мій і мати

І вся моя великая рідня

 

Ще з малечку тобою милувалась

Жила на вулиці, що звемо всі Кавказ

В дитинстві в малій річечці купалась,

Що тихо протікає в селі в нас.

 

Скінчила школу, в світ помандрувала

Та завжди я верталась на поріг

Маленької хатини, що стоїть

На роздоріжжі двох крутих доріг

 

Дбайливі в нас і працьовиті люди

Збирають хліб, народжують дітей

А деколи зібравшись у гостини

Співають дзвінко чарівних пісень

 

Тут кожного я знаю ще з дитинства

Ми всі немов великая сім’я

І я радію, що у цій родині

Знаходить місце і моя душа

 

Моя Михайлівка колиско із дитинства

В своїх думках завжди до тебе йду

І де б я у світах не мандрувала

Тут приклоню голівоньку свою

 

 

О мій рідний народе!

 

Кого нам бідним запитати,

Як далі нам сердешним виживати?

Століттями ми вибиваєм волю,

У вражого народу і клянемо долю

А коли врешті волю маєм

Робити з нею, що, самі незнаєм

Ще Запорожці і гетьмани,

Січові стрільці віками

Бились за свободу

Нашого народу

Діди, батьки, брати воювали

Україні вмерти не давали

Ми ж стояли на майдані

Довгі дні і ночі

В щасті ми усі раділи,

Виплакали очі

На крилах мрій усі літали

Ми, маєм волю, ми, не воювали!

Гімн наш вольний

Прапор синьо-жовтий

Майорить над нами

То що ж земляцтво

Твориться із нами?

Де ж наша сила, воля?

В душі зневіра, а може така доля?

Крепітся браття, хай дух свободи

І міць мого народу живе вовік

З колін жебрацьких підніміться

І будем вільні довгий вік

 

Сидять на лаві тихо двоє

Вона тендітна, він красивий

Її тримає він за руку

А сам зовсім не говірливий

 

Лиш тихо очі між собою

Про щось таємне гомонять

Він так цінує мить кохання

Боїться ворухнутися, обнять

 

Вона блаженно поринає

В його очах наче в раю

Люблю, люблю, тебе жадаю

У вир життя з тобою я піду

 

І поєдналися обоє на все життя

У одне ціле. Лиш вітерець,

Який за всім цим підглядав

Шугнув і полетів десь навпростець

 

Блукав де сам хотів без краю

Відвідав землі аж до небокраю

Гуляв всю весну між садами

І повернувся літніми роками

 

Заглянув в сад, де бачив двох

Чи ще сидять, або на лаві мох

Та ні, аж звеселів, їх двоє

Вона і він, як і було колись

 

Такі ж щасливі, подивись

її за руку він тримає

упевнено за плечі обнімає

до себе найдорожче пригортає

 

ідуть життям радіють наче діти

у їх житті квітують диво квіти

вже власних діточок у світ послали

дорогу у життя їм добру дали

 

Здихнув наш вітер, посміхнувся

Розігнав хмари, дав їм сонця

Нехай їм світить довгі роки

А сам прискорив свої кроки

 

Гуляв де хтів, бешкетував

Ганяв великі зграї хмар

Згинав дерева, піднімав

У вирій зграї пташок знімав

 

Все як хотів так і робив

Ніхто його не зупинив

Нікому звіту не здає

Де сам захоче там і є

 

І нагулявшись досхочу

Він нагадав про пару ту

Чи ще живі, чи ще сидять?

Підбіг, о Боже гомонять

 

Їх, як колись на лаві двоє

У їхніх скронях сивина

Вона голівоньку на плече схилила

І знов між ними тишина

 

Він як колись, боїться зворушитись

Хоч не образити, хоч не зчинити болю

Сидять їм тепло, та віє вже зимою

У їхні душі. А наш кумедний

Вітерець намилувавшись рушив

Далі навпростець………..

 

Думки до Бога

 

Господь!

Даруєш людям Ти життя

Земні сотворені красоти

Високі гори, ріки і моря

І синь небес, його висоти

От тільки Ми Тобі не вдячні

Сприймаєм все, мов так має бути

Тож поможи мені Мій Боже

Ціль нашого життя збагнути

Прошу, щоб мій народ, мої краяни

У серці мали милість

А не жорстоку злість

Аби могли допомогти, поспівчувати

Малому, хворому, старому

І тому бідному, що хліба просить

І тому, хто із собою заздрість носить

І чинить зло в моєму домі

Прости нас Господи і порятуй!

Дай пити спраглим, а голодних нагодуй

І нам нікчемним Боже поможи

Почути слово те, що кажеш Ти

 

 

Душа прикута на припоні

До сірості буденного життя

Думки з душі, неначе ярі коні

Бажають вирватись туди

Де на одинці з тишиною

Туди де в тихому спокої

Я залишуся на одинці із собою

Вода з малого джерельця

Віллє у мене суть життя

І там, де шепчуть трави

Колише вітер буйнії діброви

І де, немає суєти і люду

О там, щаслива я напевно буду?

 

Молись, коли надію втратив

Молись, коли прийшла біда

Молись, як що ти втратив друга й брата

Молися за сестру і маму й тата

За все молись, прийшла пора

Молись за те, що сонце світить

І сходить ввечері зоря

За те, що соловей щебече

Тим співом душу звеселя

За синє небо над тобою

За шепіт трав і велич рік

І за малесенький струмочок

Що із глибин пробився і потік

За сад і гай, що посадив твій дід

За лан де пахне свіжий хліб

За материнське молоко

Яке тебе зростило й сили дало

За край твій рідний, за родину

За рідну Матір й Батьківщину

За те, що батьківська рука

Тебе в світ дивний повела

За все молись і пам’ятай

Це все твоє ти лиш подяку дай!

 

 

Мій боже, прошу, поможи народу

Отримати свободу у душі.

І дар цей ми приймем, як нагороду,

І щиро будем дякувать тобі.

Дай боже нам терпіння,

До ближнього свого й до брата,

Щоб у душі було сумління і

Співчуття, як що у когось якась втрата.

Не тішитись від того, що в сусіда

Не ладиться життя, хоч він працює.

Гне спину ще від прадіда і діда

А на руках лиш мозолі рахує

Нема за що купити дітям

Всього того, що вони просять.

І ми купуєм секонхенд

А що робити бідним – носять

В той час багатії жирують,

Купують дорогі авто, будують

Вже не дома, палаци поверхові

То де тут до жалю або любові?

Цим апетитам вже немає міри

Тож зупини їх Боже, дай їм віри

Твої Господь закони соблюдати

І може заживем у благодаті

 

Мамі

Моя матусю дорогенька

Щиро Вам вдячна за життя

За те, що змалечку частенько

Мене до серця свого пригорта,

Шептали лагідні і ніжнії слова

Нелегко Вам було на ноги нас підняти,

Самі ж бо сиротою Ви зросли

Ще змалечку в війну

У важкій праці

Зростали Ви без материнської руки

Війна Вас закалила, голод

Не було хліба і морозив холод

Усе пережили і здолали

Чотири сироти, які надію мали

Минуть часи і новії прийдуть

І заживе в добрі і ситості весь люд

Минуло все. Життя вже на закаті.

І внуками моя матусю Ви багаті,

Які не забувають хліба і води подати.

І доброї Вам ночі побажати.

Коли в душі моїй блукає туга

То лиш у мамі маю друга

 

 

Спитай мене, що є важливим

Для мене у моїм житті?

Скажу тобі не боячись, сміливо

Це перш за все сім’я, коли ще всі живі

 

Коли, у батьківській хатині

Була сімейна благодать

І тато, як господар у родині

Радів онукам, що й не передати

 

Спитай мене, що є важливим

Для мене у моїм житті

Це мама, як господиня у сім’ї

По-доброму, по материнські терпеливо

Завжди стіл щедрий накривала

І була щиро рада і чекала

Своїх дітей у гостини, обласкати

Тай не забувала святий хліб на щастя дати

 

Спитай мене, що є важливим

Для мене у моїм житті?

Скажу тобі – це образ Божий, який висить у мене на стіні

 

 

Це ніжна Українська пісня,

Яка за душу так бере,

Що аж сльоза немов роса осіння

То холодить в душі, то жаром обпече

 

Це небо наше синє-синє

Поля безкраї і ліси

Це гори, ріки і долини

Природа неймовірної краси

 

Це кучерява калина,

Що росте в мене під вікном

І запах м’яти, що звабливо

Нам повіває ніжним сном

 

Важливо те, що сина маю

Який продовжить рід батьків,

І свята церква величаво

Ще з прадідів, дідів

 

Усе важливим є для мене

Бо мрію рада і живу

І Богу вдячна, що надію

Дає у щастя на моїм віку

 

Священна батьківська земля

Тут народилась я й зростала

І проживає вся моя рідня

І мама рідна, що життя послала

Вплелось у землю тут моє коріння

До болю миле все мені, до крихти

Стежки, лісочки і гаї!

І більш ніде у всьому світі

Так не співають солов’ї

Я з радістю тут дихаю спокоєм

Милуюсь краєвидом за селом

І щиро тішусь як родина

Збирається у свята за столом

Коли навідуюсь додому

І йду з молитвою у храм

Лиш тут я відчуваю святість віри

Із щирістю вклоняюсь Богу

Не маю ні до кого, ані зла, ані зневіри

Не знаю ворога тут я

Тож Вам вклоняюсь рідні люди

Із Вами повсякчас душа моя!

 

Сон

Сняться мені дивні сни

Ніби в небі я літаю

Землю дивної краси

З висоти я шукаю

 

Де цей край не знаю я

До небес крила знімаю

Ось нарешті та земля

Я до неї підлітаю

 

Тут гори високі небеса цілують

Озера глибокі замилують

Ріки дивної краси береги вмивають

А повсюди, де не глянеш, квіти розквітають

 

У садах, що буйно квітнуть

Птахи не вгавають

А вродливі горді люди

Й ті пісні співають

 

Тут не бачу я скорботи

Всі люди щасливі

Малі діти є повсюди

Ніби ангели вродливі

 

В небі райдуга над ними

В барви виграває

То напевно бачу землю,

Що звемо ми раєм

 

 

Мамо, матусю,

Що вам сниться

Вже осені крила

Взяли Вас з собою

У ввись підняли

Над землею святою

Доля листає

Літа пережиті

Та холод зимовий

Віє несамовито

Підступний вітре!

Війся геть у далі

Не вій моїй ненці

У серце печалі

У долі нелегкій

Було мало щастя

Життя прожите

У важкій роботі

Та й до нині,

душа у скорботі.

Ангеле божий

Зніми її болі,

Тепла дай у душу

І легкої долі

Хай хоч перед вічністю

Зазнає ласки

Від дочок і внуків

Безмежного щастя

 

 

Життя – це нагорода нам від Бога

У кожного стежина в нім своя

Чи народились ми красиві чи убогі

Та всіх чекає нас дорога до отця

 

Скільки не мали б ми багатства, а чи вроди,

Яке б мирське життя ми не вели

У Бога, просимо для себе нагороди

Й легкі шляхи шукаємо до мети

 

Як треба, переступиш через совість

Здереш, з клянеш, аби тільки собі

І не задумуєшся до пори тієї

Коли біда постукає в твій дім

 

Тоді складаєм руки у скорботі

І обіцяєм Богу хто з на що

Тільки б забрав те горе і неспокій,

Яке сьогодні у наш дім прийшло

 

А Він смиренний і величний

Простить, відверне лихо і біду

І стукає нам в серце, будь покірний

Не перейди межу коли я відійду

 

Здається, ніби я, ніхто і звуся я ніяк

Десь в затінку душі шепочу собі фразу

Та щось бунтує із середини, тож як?

Здаєшся панно ти відразу

 

Не правду кажеш, Ти жива!

Закохана, одружена і є родина

Ти, не мирись з думками, що одна

У світі, як в полі билина

 

Дароване тобі життя

І місія тільки тобі властива

Як би була ніким, та без ім’я

Свята земля тебе б не породила

 

Не падай духом, піднімись з колін

На проти вітру йди без перепон штовхайся

І дам тобі, я, вдячності уклін

Тож встань, і йди, дрібним не переймайся

 

Встань мій Брате з домовини

Подивись на Україну,

Як колись, немає долі

Одні ситі, другі голі

 

Від колись та і до нині

Небеса над нами сині,

А правдоньки не знайти

Хоч всю землю обійти

 

Таж неволя для душі

Ті ж слова та не у серце

Ворон кряче у горі

Над землею хижо в’ється

 

Наш Тарасе друже мій

Будь із нами, поряд стій

Підкажи слова потрібні,

Щоб всі ситі та всі рівні

 

Щоб земля наша родила

Панська воля не гнобила,

Щоб брат брата обнімав

І підтримку завжди мав

 

Щоб з шляху нас не збивали

Ні хвилі, ні кручі

Було видно, було чути

Як реве ревучий