Взаємодія та спільна діяльність

Зміст ваємодії розкривається як на рівні окремих контактів і дій, так і в контекті спільної діяльнсоті,я ка реалізується за оджнією із трьох моделей:

1. спільно-індивідуальна (кожен здійснює свою частину спільної спраи незалежно від інших);

2. спільно-послідовна (спільне завдання послідовно виконує кожен учасник);

3. спільно-взаємопов’язана (одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

Взаємодія при здійсненні спільної діяльності може відбуватись і з незнайомими людьми. Вона ніби пронизує спільну діяльність, передбачаючи, що в цьому процесі суб’єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності та наміри один одного.

Найважливішою серед психологічних складових спільної діяльності він вважає спільну мету. До обов’язкових компонентів спільної діяльності належить:

– спільна мотивація – те, що спонукає людей до досягнення спільної мети;

– спільні дії, спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності.

 

А.Журавльов

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА ДИНАМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ КОЛЕКТИВНОГО СУБ’ЄКТА.

Ознаки спільної діяльності	Соціально-психологічний процес спільної діяльності	Х-ка (властивість) спільної діяльності та колективного суб’єкта
1. Наявність єдиних цілей для учасників взаємодії	Формування цілі. Спільна діяльність зумовлюється необхідністю досяг­нення недоступних/недосяжних ок­ремій людині цілей. Доцільна вона тоді, коли заздалегідь визначаються усвідомлювані цілі.	Цілеспрямованість
2. Спільна мотивація	Мотивування. Учасники спільної ді­яльності, крім індивідуальних моти­вів, повинні мати спонуку працювати разом, тобто має формуватися спільна мотивація для досягнення цілі	Мотивувальність
3. Розподіл діяльності на функціонально пов’язані складові	Розподіл функцій між учасниками. Необхідно розділити єдиний процес досягнення мети на певні складові (окремі функціонально пов’язані су­купності дій, операцій) та розпо­ділити їх між учасниками взаємодії	Структурованість
4. Об’єднання індивідуальних діяльностей	Об’єднання. Формування цілісної спільної діяльності, взаємозв’язків і взаємозалежностей між її учасни­ками	Інтегрованість (об’єднаність)
5. Погоджене виконання розподілених і об’єд­наних індивідуальних діяльностей	Погодження. Координоване вико­нання розподі­лених і об’єднаних ін­дивідуальних діяльностей учасників взаємодії	Погодженість (координованість)
6. Наявність управління як атрибутивної функції спільної діяльності	Управління. Необхідність в управ­лінні (включаючи самоуправління) зумовлене потребою, внутрішньо притаманною спільній діяльності.	Організованість (регульованість)
7. Єдиний кінцевий результат	Оцінювання групових результатів. Воно враховує наявність єдиного кінцевого ре­зультату, загального для учасників спільної діяльності	Продуктивність (результативність)
8. Наявність єдиного простору й однозначність виконанняіндивідуальних діяльностей	Функціонування учасників взаємодії в єдиному просторовому вимірі	Умови (просторові і часо­ві) спільної діяльності групи

Завершує психологічну струткруру такої діяльності загальний результат.

Компонентами взаємодії як процесу є:

– фізичний (спільний рух у просторі, спільні дії);

– духовний контакти.

Тобто, організації спільної діяльнсоті властиві такі о сновні складові, що х-ть взаємодію як процес:

– індивіди, які діють (актанти);

– спільні дії;

– інформаційні зв’язки;

– взаємовплив;

– взаємини;

– взаєморозуміння.

Взаємодія у спільній діяльності реалізується у формі організації цієї діяльності, тобто спрямованих на загальний предмет праці спільних дій. Саме вони зумовлюють необхід­ність використання основних структурних складових діяльності (цілей, мотивів та ін.).

4. ПОТРЕБА У ВЗАЄМОДІЇ (мотиви соціальної поведінки людини)

Найбільш цілісна концепція мотивів соціальної поведінки людини була розроблена у 50-х рр. ХХст. Віллом Шутсом – тримірна теорія інтерперсональної поведінки. Відповідно до цієї концепції в основі соціальної поведінки – три міжособистісні потреби: приєднання, контролю та відкритості і людина за своєю природою налаштована на міжособистісну взаємодію

ПРИЄДНАННЯ – бажання бути залученим до товариства, виокремленим серед інших, перебувати у центрі взаємодії. В залежності від набутого у дитинстві досвіду приєднання доросла людина в ситуації взаємодії може думонструвати одну із наступних моделей поведінки:

– субсоціальність – людина уникає контактів, оскільки не здатна ризикувати, боїться убти ігнорованою. Форми уникання: відмова від участі у соціальних контактах, формальна соціальна поведінка, імітація спілкування;

– надсоціальність – людина шукає товариства (не терпить самотності). Використовує такі форми взаємодії: нав’язуванн контакту, привернення до себе уваги, демонстру­ва­ння своєї влади;

– соціальність – здатність до кантактів з іншими людьми + добре самопочуття поза товариством.

КОНТРОЛЬ реалізується як намагання контролювати інших, бути чи не бути контрольованим. Навики встановлення контролю набуваються теж у дитинстві. Моделі поведінки:

– поведінка, що передбачає відмову – індивід займає позицію підлеглого, яка захищає його і від влади, і від відповідальності;

– автократична поведінка – індивід прагне влади, готовий за неї боротися. В основі та­кої поведінки – невпевненість у своїй компетентності, необхідність доводити собі й усім свою здатність бути відповідальним. З аналогічних причин неріжко відмовля­ю­ться від влади;

– демократична поведінка – особистість здатна приймати рішення, брати на себе відповідальність, нікому цього не доводячи.

ВІДКРИТІСТЬ – потреба у налагодженні близьких емоційних стосунків з іншими лю­дь­ми. Залежить від набутого у дитинстві досвіду. Стратегії такої комунікативної поведінки?

– субперсональність – її спричиняють боязнь не сподобатись, бути відторгненим. Уни­каючи відкритості, людина підтримує поверхові стосунки з іншими, велика кількість контактів психологічно захищає її від надмірної, на її погляд, зближеності х будь-ким;

– надперсональність – проявляється у намаганнях людини встановити близькі стосунки з якомога більшою кількістю людей, що повинно нейтралізувати її тривогу з приводу своєї відторгненості. Людина прагне заслужити схвалення, привернути до себе увагу;

– персональність – людина комфортно прочуває себе як на ірвні поверхового спілкування, так і в близьких стосунках.

Основною при цьому є проблема відчуття своєї здатності любити і викликати любов інших. Якщо індивід не впевнений у цьому, його поведінка може бути екстремальною – повне уникання близькості або надвідкритість.

Понятя «афіліація» (від англ. affiliate – приєднати, приєднуватися, встановлювати зв’язки). За певних обставин ця потреба особливо помітна. До встановлення контактів лю­дину спонукають різні мотиви: утвердити своє «Я», усвідомити своє місце у системі зв’яз­ків, уникнути невпевненості у собі, досягти уваги і схвалення від інших, отримати емоційну підтримку, обмінятися вміннями, знанняи, навичками і результатами діяльності, вплинути на іншого. Для особистості важливим є і пошук підтримки, розради, отримання полегшен­ня, задоволення інтересів, і особливо – соціальне порівняння, редукція (відновлення) три­воги, пошук інформації.

Люди здебільшого контактують з тим, хто на вигляд менш схвильований, ніж вони. Це допомагає обнадійливіше бачити свої перспективи. У загрозливих ситуаціях, чи пригнічуючих, людина звертаєтсья до тих, хто здатен їй поспівчувати, розрадити, підтримати чи просто вислухати. Завдяки спілкуванню у товаристві індивід отримує можливість перевірити свій спосіб поведінки. Близькість інших людей зменшує тривож­ність, пом’якшує наслідки фізіологічного, психологічного стресу. Самотність за важких обставин часто підштовхує до суїциду. Самотність як один із психогенних чинників, що впливає на емоційний стан, свідчить про дефіцит спілуквання і соціальних зв’язків.

САМОТНІСТЬ – сукупність емоцій, які виникають у відповідь на дефіцит (кількіс­ний і якісний) соціальних контактів; болісне, гостре переживання, яке виражає певну фор­му свідомості і свідчить про порушення системи відносин і зв’язків особистості із зовніш­нім світом.

Поширена вона серед людей, ползбавлених близьких стосунків, дружніх зв’язків. Це породжує гострі емоційні реакції, що часто провокують психологічний шок, який х-ся тривожністю,депресією і актуалізує потребу у взаємодії. Відсутність різноманітних взаємин може спричиняти серйозні пробеми зі здоров’ям.

Дослідження: для виживання чоловікам обов’язково бути у шлюбі, а жінкам – мати взаємини з друзями та родичами.

Ті, хто має розвинуті соціальні контакти, користуються адекватною підтримкою свого оточення, довше живуть, ніж ті, хто їх позбавлений.