Взаємодія з точки зору її наслідків.

МОДЕЛЬ ДІАДИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ (взаємодія в діаді) (амер.соц.психологи Дж.Тібо, Г.Келлі). сутність взаємодії вони зводять до наступних положень:

– будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації;

– взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься і позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоду з неї;

– для з’ясування наявності чи відсутності вигоди кожен учасник оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслідок обміну діями;

– взаємодія продовжуватиметься,якщо винагороди її учасників перевищуватимуть витрати;

– процес отримання вигоди учасника ускладнюється можливістю учасників впливати один на одного, тобто контролювати винагорроди і витрати.

Подальні дослідження у цьому напрямку: типи контролю і особливостей соціальної поведінки учасників взаємодії.

Матриця наслідків подібної взаємодії до свого заповнення:

А і Б – партнери по спілкуванню. Вони поставлені в експериментальну ситуацію, в якій у кожного з них є 2 варіанти поведінки: варіант 1 та варіант 2. вони несуть павртнерам різну вигоду, у будь-якому випадку один є привабливіший за інший. Вигода кожного залежить як від власного вибору, так і від вибору партнера. Наприклад, дружина хоче провести сьогоднішній вечір вдома. Варіант “вдома” для неї більш привабливий ніж будь-який варіант “поза домом”. Але цінність домашнього вечора дуже коливається в залежності від того, що вибере чоловік. Вона висока, якщо чоловік приєднається до дружини, і дуже знижується, якщо він обере “поза домом”. Чоловікові, в принципі, все рівно, як і де коротати цей вечір. Він самодостатній, і йому буде добре і одному, і з дружиною.

Використовуючи цей приклад, заповнимо матрицю наслідків.

А – дружина, Б – чоловік, Варіант 1 – вечір вдома, Варіант 2 – вечір поза домом.

Дружина

	Варіант 1	Варіант 2
Варіант 1	+ 5   + 5	- 5   +5
Варіант 2	+ 1   +5	- 5   +5

Наслідки взаємодії для чоловіка всюди однакові (+5) і не залежать від вибору дружини. А ось наслідки дружини дуже відрізняються, вони визначаються вибором чоловіка. Максимальна вигода є у тому випадку, якщо чоловік залишиться вдома, вона менше, якщо чоловік піде, і мінімальна, якщо доведеться йти самій.

У цілому така матриця представляє собою приклад фатального типу контролю: один учасник взаємодії повністю контролює і визначає наслідки іншого.

Інший тип контролю, який виявляється – поведінковий. У цьому випадку партнери не можуть фатально визначити виграш іншого, але мають стратегічні можливості впливу на наслідки один одного.

Наприклад, чоловік та дружина хотіли б провести вечір разом. Але біда: чоловік віддає перевагу концерту (варіант 1 – концерт), а дружина – кінофільму (варіант 2 – кінотеатр). Піти окремо – непрйинятний варіант. Для того, щоб вирішити цю ситуацію в цілому позитивно, хтось з членів подружжя повинен погодитися на менший виграш.

Дружина

	Варіант 1	Варіант 2
Варіант 1	+ 2   + 4	- 1   - 1
Варіант 2	- 1   - 1	+4   +2

Яскравим прикладом поведінкового контролю є проведений експеримент під назвою “Дилема в’язня”. Суть експерименту: двом людям чи двом групам для аналізу та програвання дається ситуація: два зловмисника-компаньйона підозрюються в скоєнні спільного злочину. Сидять вони в різних камерах і володіють наступною інформацією:

· якщо вони обидва не зізнаються (варіант 1 - “не зізнатися”), їх випустять;

· якщо обидва зізнаються (варіант 2 – “зізнатися”), їх покарають;

· якщо вони обидвоє поведуть себе по-різному, то того, хто зізнається, звільнять й нагородять, а того, хто не зізнався, дуже сильно покарають.

Матриця наслідків: 1 в’язень

	Не зізнава­тися	Зізнава­тися
Не зізнава­тися	+1     - 1	+2     - 2
Зізнава­тися	- 2     + 2	-1     -1

 

2 в’язень

 

Виявити які-небудь спільні закономірності не вдалося. Найбільш живучою виявилася сама матриця, технічний прийом.

КОНЦЕПЦІЯ СИМВОЛІЧНОГО ІНТЕРАКЦІОНІЗМУ (амер. соц. психо­лог Дж.-Г.Мід). взаємодія – вихідний пункт будь-якого соціально-психологчного ана­лі­зу. Вирішальну роль вона відіграє у становленні людського «Я», але не тому, що люди є су­купністю простих реакцій на думки інших, але не тому, що люди є сукупністю простих реакцій на думки інших, а тому, що в ситуаціях взаємодії формується особистість, усвідомлює себе, діючи разом з іншими. Моделлю таких ситуацій є гра, в якій індивід оби­рає для себе так званого значущого іншого й орієнтується на те, як він ним сприймається.

Головна ідея концепції:

– особистість формується у взамєодії з іншими людьми;

– механізмом цього процесу є контроль дій особистості, що має у своїй основі уявлення оточення про людину.

Згідно з цією концепцією, суспільство – це сукупність індивідів, котрі взаємодіють один з одниму значущих соціальних ситуаціях. Схема такого зв’язку:

«Я–соціальна ситуація–символічна інтерпретація ситуації–інша людина».

Характерним є те, що людина спочатку інтепретує ситуацію, в якій вона виявилася з партнером по спілкуванню, а потім будує взаємодію з ним у відповідності з цією інтерпретацією.

Основними питаннями інтеракціонізму стали такі:

1) як, яким чином соціальна ситуація задає людям параметри взємодії, диктує їм логіку розвитку відносин?

2) Як люди “зчитують” інформацію про особливості соціальної ситуації? На що вони при цьому сподіваютсья?

Автор етогенетичного підходу Р.Харре вважав найважливішою людською здійбністю зідбність інтепретувати, розуміти своє соціальне оточення; він розглядає поведінку людини як послідовністю внутрішньо орагінзованих епізодів, фрагментів поведінки. Він виділяє три типи епізодів, в залежності від того як вони регулюються соціальними правилами, нав’язаними людиною ззовні, а також шаблонами чи планами поведінки, які створені нею самою. Це біологічні, формальні та проблемні епізоди.

У біологічних епізодах (наприклад, снах) автономність людини мінімальна, поведінка підпорядковується фізіолоігчним регуляторам.

У формальних – різні ритуально-кольтурні ситуації – поведінка людини в основному регулюється правилами

У проблемних епізодах її активність максимальна, також значно бфльше можливостей для дії не за правилами, а за планами. У поблемних епізодах людина насамперед інтепретує соціальне ситуацію і у відповідності з обраним її визначенням обягає ту чи іншу соціальну маску (здійснює я-ідентифікацію).

Д.Мід, Р.Харре: соціальна ситуація – природний фрагмент соціального життя, який визначається:

· включені в нього люди;

· місцем і часом дії;

· характером дій та діяльностей, які розвиваються в процесі спілкування.

Тобто соціальна ситуація – це: люди+місце дії+характер дій.

М.Аргайл в Оксфорді провів серію експериментів, і припустив, що все чи майже все соціальне життялюдини, все функціонування суспільства можна звести до деякого стійкого набору соціальних ситуацій, що відтворюються. Група Аргайла дійшла до висновку, що таких ситуацій, які принципово відрізняються одна від одної, є 7:

· офіційні соціальні події;

· особстісна взаємодія з близькими людьми;

· випадкові епізодичні зустрічі зі знайомими;

· формальні контакти на роботі у сфері обслуговування;

· асиметричні ситуації – навчання, керівництво;

· конфлікти і переговори;

· групові дискусії.

Але дані дослідження не мають під собою теоретичної бази.

Ще один цікавий аспект у дослідженнях Аргайла: ситуація задає спосіб взаємодії людей. Але взаємодія цих самих людей, яка вийшла за звичні культурно стійкі межі, може створювати нові соціальні ситуації. Соціальні ситуації структурують наше спілкування, але вони не можуть повністю припинити все поле людських стосунків. Завжди залишається місце для творчості та створення майбутнього.

У вітчизняній психології цікавими є напрацювання М.Кагана. він виділяє 4 функціонально-цільових ситуації спікування і 4 види спідкування відповідно. Кожен вид реалізується своїми засобами, і правильне прочитування ситуації спілкування дозволяє виробити адекватні форми поведінки.

Ціль спілкування	Вид спілкування
Поза взаємодією	Обслуговування прдметної діяльності
У взаємодії	Заради спілкування
У залученні партнера до досвіду і цінностей ініціатора спілкування	Залучення іншого до своїх цінностей
У залученні ініціатора спілкування до цінностей партнера	Залучення до цінностей іншого

Соціальним ситуаціям як способам структурування часу багато місця відводиться в транзактному аналізі.

ТРАНСАКЦІЙНИЙ АНАЛІЗ Е.Берна представляє структурний опис взаємодії. Е.Берн розглядає взаємодію через динаміку міжособистісних позицій партнерів, позна­чи­в­ши їх як Дитина, Дорослий, Батько. Їх взаємодія є ефективною, якщо трансакції збіга­ють­ся. Н-д, комунікатор звертається до реципієнта як Дорослий і той відповідає на такій самій по­­зиції. Показником ефективності є також адекватне розуміння ситуації й адекватний стиль дій в ній.

Взаємодія динаміка міжособистісних позицій партнерів, яка і створює певний тип міжособистісної взаємодії. Виділяють 3 ерго-стани людини: батько, дорослий, дитина. У си­ту­ації взаємодії ці стани виступають як позиції людини у спілкуванні. Зв’язок вста­нов­лю­є­ться прямолінійний: актеальний вв даний час ерго-стан людини задає йому певну пози­цію у спілкуванні, деяку лінію поведінки. Зовнішня взаємодія партнерів народжується із вза­є­модій міє собою їх психологічних позицій, і в залежності від того, як ці позиції співвід­но­сяться одна з одною, реалізується один з трьох типів транзакцій: додаткові (паралельні), ті, що пересікаються та приховані.

Теорія Харріса та Берна встановлюють відповідність між характером взаємодії лю­дей на рівні поведінки і їх взаємодії на прихованому психологічному рівні мотивів, особис­ті­сних позицій і т.д. При цьому, правда, особливості соціальної позиції людини напряму ви­во­дяться з її якіссних властивостей. Наприклад, якщо в структурі особистості домінує ди­тина, такою буде і ісоціальна поведінка людини.

Г.АНДРЕЄВА: взаємодія як організація спільної діяльності людей сприяє роз­кри­т­тю смислу їх конкретних дій. Інтерактивний аспект спілкування полягає в обміні не ті­льки знаннями, ідеями, але й діями, які допомагають партнерам здійснювати спільну дія­ль­ність. Взаємодія фіксує обмін інформацією, організацію спільнх дій, тобюто комунікаця ор­ганізовується у процесі спільної діяльності, з її привду. Розрив спілкування (його аспек­та) з діяльністю відмежовує ці процеси від широкого соціального фону, на якому вони від­бу­ва­ються. Тобто втрачається змістовний чинник спілкування. Єдиною умовою «вловлен­ня» цього змістового моменту є взаємодія як форма організації конкретної діяльнсоті лю­дей.