Наукові погляди на взаємодію та її структуру

Лекція

Міжособистісна взаємодія

1. Поняття взаємодії.

2. Види взаємодії.

3. Наукові погляди на взаємодію та її структуру.

4. Потреба людини у взаємодії (мотиви соціальної поведінки людини).

Література:

1. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – С.215 – 223.

2. Социальная психология: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача. – М.: Изд. центр «Академия», 2002. – 600с.

3. Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. Учебноъ пособие – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 576с.

 

Поняття взаємодії

Людину із суспільством пов’язує розгалужена система зв’язків. Основними їх еле­ме­нтами є суб’єкти зв’язку, предмет зв’язку – те, з приводу чого здійснюєтсья зв’язок, і меха­нізм свідомого регулювання взаємин між суб’єктами. Конкретний зв’язок відбувається у формі контвкту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії. Він може бути і самостійним явищем. Тоді він поверховий, швидкоплинний, позбавлений сис­те­ми споріднених дій суб’єктів один з одним.

Взаємодія – систематичні, регулярні дії суб’єктів, спрямовані один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто зді­йснює вплив.

Взаємодія – взаємозаледний обмін діями, поведінковими реакціями, який здійснюється партнерами по спілкуванню; організація людьми взаєм­них дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Одиницею аналізу у процесі взаємодії виступає не дія одного з партнерів чи реакція іншого, а сам факт обміну одиничними взаємопов’язаними діями (дія – реакція, сказав – отримав відповідь).

Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджується спорідненість, коор­ди­на­ція дій обох суб’єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності, роз­по-діл функцій тощо. За допомогою дій відбувається взаємне регулювання, взаємний конт­роль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у роз­в’я­занні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попе­ред­нього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера.

Спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми і норми спільних дій, організовує і координує їх. Це забезпечує уникнення розриву між комунікацією та вщзаємодією.

Види взаємодії

У ході спілкування для учасників надзвичайно важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати «обмін діями», спланувати спільну діяльність. В історії соціальної психології існувало кілька спроб описати структуру взаємодій, які оформилися у теорію діадичної взаємодії Д.Тібо, Г.Келлі, Д.Хоманса, теорію символічного інтеракціонізму Дж. Міда і Г. Блумера, теорію структурного балансу Ф.Хайдера, теорію комунікативних актів Т. Ньюкома.

Інтеракція може проявлятися у самому загальному вигляді як два типи взаємодії: кооперація й конкуренція.

Кооперація – характеризується об'єднанням зусиль учасників для досягнення спільних цілей при одночасному поділі між ними функцій, ролей і обов'язків.

Конкуренція – характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей і інтересів в умовах протиборства з іншими індивідами або групами та відрізняється сильною залученістю і частковою деперсоналізацією. Окремим різновидом конкуренції є конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди. Якщо конфлікти сприяють прийняттю обґрунтованих рішень і розвитку взаємин, то їх називають функціональними (конструктивними). Конфлікти, що перешкоджають ефективній взаємодії й прийняттю рішень, називають дисфункціональними (деструктивними). Також розрізняють реалістичні та нереалістичні конфлікти, внутрішньоособистісні та міжособистісні. Реалістичні конфлікти викликані незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, на думку однієї або обох сторін, розподілом між ними яких-небудь переваг і спрямовані на досягнення конкретного результату. Нереалістичні конфлікти мають своєю метою відкрите вираження негативних емоцій, що нагромадилися, гостра конфліктна взаємодія стає тут не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю. Почавшись як реалістичний, конфлікт може перетворитися в нереалістичний, наприклад, якщо предмет конфлікту надзвичайно значимий для учасників, а вони не можуть знайти прийнятне рішення, упоратися із ситуацією. Це підвищує емоційну напруженість і вимагає звільнення від негативних емоцій, що нагромадилися. Нереалістичні конфлікти завжди дисфункціональні. Внутрішньоособистісний конфлікт - стан незадоволеності людини обставинами її життя, пов'язаний з наявністю в неї суперечливих один одному інтересів, прагнень, потреб, що породжують афекти й стреси. Міжособистісний конфлікт – важко розв’язуване протиріччя, яке виникає між людьми й викликане несумісністю їхніх поглядів, інтересів, цілей, потреб. Урегулювання конфлікту можливо за допомогою однієї зі стратегій подолання, запропонованих К.У.Томасом та Р.Х.Кілменном, а саме: суперництво, співробітництво, компроміс, уникнення поступливість. Доречність тієї чи іншої стратегії визначається ступенем значимості предмету конфлікту та важливістю збереження стосунків.

В процесі взаємодії, безумовно, здійснюється певний вплив однієї особистості на іншу. У соціальній психології розрізняють одинадцять основних типів впливу: переконання, самопросування, навіювання, зараження, наслідування, прихильність, прохання, примус, критика, ігнорування, маніпулювання. Зазначені типи впливу відрізняються змістом та засобами впливу.

За дихотомічним поділом виділяють дві групи:

1. Співробітництво (дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її ус­пішність, узгодженість, ефективність. Синоніми: «кооперація», «згода», «пристосуван­ня», «асоціація»).

2. Суперництво (двї, які розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння. Синоніми: «конкуренція», «конфлікт», «опозиція», «дисоціація»).

За кількісним аспектом (кількістю суб’єктів, які беруть участь у взаємодії):

– взамєдія між групами;

– між особистістю і групою;

– між двома особистостями (діада)

Наукові погляди на взаємодію та її структуру

Однією з найвідоміших наукових конструкцій є

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ (М.Вебер, Т.Парсонс та ін.). вонга в різних варіантах описувала індивідуальний акт дії, а також компоненти взаємодії: люди, зв’язок між ними, вплив один на одного. Головне своє завдання вона вбачала в пошуках домінуючих чинників мотивації дії. Широкий конекст людської діяльнсоіт, на думку її прихильників, є результатом одиничних дій (елементарних актів), які і утворюють системи дій.

Елементами акту (одиничної дії) є діяч (той, зто здійснює діяння); інший (той, на кого спрямоване діяння); норми, згідно з якими організовується взаємодія; цінності, яких дотримується кожний з учасників; ситуація, в якій здійснюється дія.