світа в національній інноваційній системі.

З численних досліджень, виконаних провідними центрами макроекономічного аналізу можна зробити один безперечний висновок: головним значущим чинником макроекономічного зростання сьогодні є освіта, яка відтіснила на другий план такі змінні, як заощадження, інвестиції та ріст населення. Масова базова освіта, яка виникла в свій час під впливом запитів виробництва, сьогодні вже сама стала головним локомотивом економічного розвитку. Це вірно як для найбільш розвинутих країн, так і для тих, які прагнуть перебороти свою відсталість та зайняти достойне місце в світовому співтоваристві. “Ерою освіти” проголосила програма ЮНЕСКО “інтелектуальне” по її ж визначенню ХХІ століття.

По формальним показникам в Україні створені більш ніж достатні можливості для базової підготовки потенційних носіїв інтелектуально-творчого потенціалу в системі вищої освіти. За перші 15 років незалежності (2001-2006рр.) загальна чисельність студентів зросла майже в два рази (183%), а частка студентів, які оволодівали повною вищою освітою – майже в три рази (277%). В результаті, наша країна по формальним кількісним показникам чисельності студентів наблизилася до рівня, який склався в кінці ХХ століття в найбільш розвинутих країнах, обігнавши разом із Росією не тільки країни Східної Європи, а й такі великі країни ЄС, як Німеччина, Франція, Італія. Україна, де ще недавно система освіти була тотально одержавленою вийшла в число світових лідерів по приватизації вищої освіти. У 2005р. число приватних вузів зросло до 202 (в усіх країнах ЄС у 2001р. функціонувало тільки 32 приватних вищих навчальних закладів), а число студентів в них складало 399,1 тис. чоловік.

Але формальні кількісні статистичні показники оманливі, так як за ними приховується далеко не райдужна, а, навпаки, на думку багатьох аналітиків, надзвичайно тривожна ситуація. Перш за все звертає на себе увагу асинхронність динаміки пропозиції фахівців та динаміки реальних потреб народного господарства в спеціалістах з найвищим рівнем освіти. Зростання чисельності випускників вузів ІІІ-IV рівнів акредитації майже в три рази відбулося на фоні значного зниження загальної „освітоємності” змісту праці на робочих місцях в народному господарстві, в результаті значного скорочення зайнятості в найбільш наукоємних сегментах економіки (наукові дослідження, високотехнологічне виробництво, машинобудування, радіоелектроніка) та зростання питомої ваги робочих місць з низьким на середнім рівнем „освітоємності” у сфері торгівлі (зокрема в базарно-човниковому бізнесі) та патріархальних селянських господарств. Це не могло не вплинути на якісні характеристики учбового процесу в українських вузах. Суттєве збільшення пропозиції власників дипломів в умовах зниження освітоємності робочих місць привело до зниження попиту студентів на знання при збереженні попиту на дипломи, володіння якими стало розглядатися не як свідоцтво високого професіоналізму, а як певний декоративний „орнамент”, який можливо колись можна буде використати для покращення своїх життєвих шансів.

Комерційна орієнтація вузів в певній мірі переорієнтувала їх інтереси не стільки на забезпечення спроможності та мотивації студентів до оволодіння знаннями, скільки на забезпечення їх платоспроможності. Це обумовило суттєве зниження реальних освітніх стандартів та поглиблення їх відриву від нормативних, які, навпаки, формально постійно підвищувались. І якщо в нормальних умовах освітніх ринків студенти намагаються „купити” якомога більший обсяг потрібних для їх майбутньої професійної діяльності знань та навичок, то в деформованих реаліях пострадянських країн потенційні споживачі „освітніх благ” намагаються „купити” у викладачів можливість не оволодівати знаннями, передбаченими освітніми нормативами вищої школи. Тому продукується значна кількість „псевдофахівців”, знижується загальна напруженість учбово-творчого процесу, тестуюча та освітньо-виховна роль вищої школи. До того ж екстенсивне розширення мережі комерційних вищих навчальних закладів не підвищило низьку, порівняно з розвинутими країнами, матеріально-технічну та інтелектуально-інформаційну базу вищої ланки освітнього комплексу України. Так, жоден з 345 вітчизняних вищих навчальних закладів не виходить ні в першу, ні навіть в п’яту сотню вищих шкіл з найвищим світовим рейтингом.

В результаті формується, за визначенням деяких аналітиків, специфічна „інституційна пастка”, яка переводить діяльність багатьох закладів вищої освіти в режим „холостих обертів” з орієнтацією не на забезпечення зростання інтелектуально-креативного потенціалу суспільства, а на власне виживання та самозабезпечення. Тестування випускників середніх шкіл, запроваджене у 2008році безперечно позитивно впливає на формування вихідної інтелектуальної бази студентів вищих шкіл і матиме позитивний вплив на якість підготовки спеціалістів. Але ефективне вирішення проблеми формування високого попиту не на дипломи, а на знання, лежить за межами освітнього комплексу – у сфері вдосконалення структури, змісту та організації праці спеціалістів в галузях народного господарства.