Об’єкт права -елемент правовідносин; як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню.
Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки.
Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Об’єктом нерухомого майна є житло.
Квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придбане для постійного у ньому проживання (частина 1 статті 382 Цивільного кодексу України).
Квартира у двох рівнях – квартира, житлові та підсобні приміщення якої розміщені на двох суміжних поверхах і об'єднані внутрішньоквартирними сходами.
Житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380 Цивільного кодексу України).
Житло є різновидом нерухомої речі і має відповідати загальним вимогам щодо поняття нерухомості. Відповідно, не можуть мати режим житла житлові кімнати, обладнані на морських, річкових і повітряних суднах, в різних транспортних засобах, навіть якщо вони мають найвищу комфортабельність порівняно з домашнім житлом.
Наступна ознака житла полягає в тому, що житлове приміщення повинне бути призначеним для постійного проживання. Це означає, що житловий об’єкт повинен мати своїм єдиним або основним цільовим призначенням постійне проживання в ньому. Підтвердженням призначення об’єкта для постійного проживання зазвичай є факт включення такого об’єкта до відповідного (державного чи громадського) житлового фонду згідно з встановленими правилами державного обліку. Такому обліку підлягають житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання їх у встановленому порядку в якості службових житлових приміщень і гуртожитків.
Не включені до жодного з видів житлового фонду приміщення не визнаються житлом, як такі, що непризначені для постійного проживання в них.
Наступна, друга, кваліфікуюча ознака житла полягає в тому, що житлове приміщення повинно бути придатним для постійного проживання в ньому фізичних осіб. Придатність для проживання, яка визначається у відповідності з житловим законодавством, характеризує мінімум вимог, встановлених для об’єкта житлових відносин. Третя ознака житла полягає в тому, що житлова споруда повинна бути завершеною будівництвом. Якщо споруда не є завершеною будівництвом, це ще не житло, а незавершений будівництвом об’єкт. Підтвердженням того, що будівництво є завершеним, зокрема, є наявність акту державної комісії про прийняття споруди в експлуатацію.
Отже, за своєю структурою житло являє собою сукупність житлових і нежитлових (підсобних) приміщень незалежно від їх співвідношення, якщо це відповідає встановленим вимогам щодо призначення і придатності приміщення для проживання. Житло відноситься до нерухомого майна за першим, матеріальним, критерієм кваліфікації речі як нерухомої, що передбачає визнання такими об’єктів, які розташовані на земельних ділянках і міцно з ними пов’язані, тобто переміщення яких без непропорційних збитків є неможливим.
