ідповідальність згідно законодавства про працю.
Службові особи й інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації зазнали витрат, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність за правилами, передбаченими главою 9 КЗпП.
Підприємства, установи, організації та громадяни, що спричинили шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прибудинковій території зобов'язані відшкодувати спричинену шкоду (ст. 190 ч. 1 ЖК України). Мається на увазі цивільно-правова відповідальність за спричинену шкоду за нормами цивільного законодавства. Посадові особи й інші працівники з вини яких підприємства, установи, організації понесли втрати несуть відповідальність у дисциплінарному порядку і матеріальну відповідальність, що покладається на працівників за спричинену шкоду організації.
За порушення дисципліни працівник може бути притягнутий до юридичної відповідальності. Так, на працівника може бути накладене одне з дисциплінарних стягнень: 1) догана; 2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Ознаки складу правопорушення за скоєння якого особа несе матеріальну відповідальність перед підприємством, установою, організацією: а) пряма дійсна шкода; б) протиправність поведінки працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяною шкодою; г) винність працівника.
Види відповідальності: а) обмежена (у межах середнього місячного заробітку працівника); б) повна (у випадках, передбачених ст. 134 Кодексу законів про працю України). Останню застосовують у таких випадках; а) при наявності письмового договору про повну матеріальну відповідальність; б) у разі, коли майно було одержано під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; в) якщо існують ознаки злочину; г) якщо працівник завдав шкоди у нетверезому стані; д) навмисне знищення, псування чи недостача інструментів, спецодягу та інших виданих у користування працівнику предметів; е) при покладенні на працівника законодавством повної матеріальної відповідальності; є) при завданні шкоди не при виконанні трудових обов'язків; ж) якщо службова особа винна в незаконному звільнені або переведенні на іншу роботу працівника.
амозахист житлових прав.
Під самозахистом розуміється увесь комплекс дозволених законом дій, які громадяни чи організації, житлові права яких потребують захисту, безпосередньо спрямовують на попередження порушення або відновлення порушених житлових прав. Дії осіб, що застосовуються ними в порядку самозахисту, мають відповідати змісту права, що порушено. При цьому посягання на житлові права з боку інших осіб повинно бути наявним. Самозахист є першою стадією у захисті порушених житлових прав. Він може бути єдиним засобом захисту, якщо порушене житлове право при його застосуванні відновлюється, а також може застосовуватись у комплексі з іншими засобами захисту, якщо самозахист не є ефективним. Наприклад, коли власник житла змінює на вхідних дверях у квартиру замок, це може створювати перешкоду для наймача житла у користуванні квартирою через відсутність ключа. У порядку самозахисту наймач може звернутись до власника з тим, щоб останній надав йому ключ від нового замка до вхідної двері квартири. Якщо власник надає наймачу ключ, це усуває перешкоду у праві користування житлом для наймача та в інших засобах захисту немає потреби. Але якщо власник житла відмовить наймачеві, останній може звернутись із позовною заявою до суду та продовжити захист свого порушеного права.
Державні органи та органи місцевого самоврядування можуть здійснювати захист житлових прав осіб у межах своєї компетенції. Така діяльність виявляється у скасуванні актів державних органів чи органів місцевого самоврядування більш низького рівня, державних підприємств і організацій, що порушують житлові права осіб. Так, згідно зі ст. 57 ЖК України рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, може бути оскаржено до виконавчого комітету вищестоящої Ради. Скарги на спільні рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету з цих питань, розглядаються виконавчим комітетом відповідної Ради. Суперечки з цих питань між адміністрацією (органом громадської організації) і профспілковим комітетом розглядаються їх вищестоящими органами.
Крім того, згідно зі ст. 121 ЦПК України у випадках, передбачених законом, органи державного управління можуть звернутися до суду з заявою про захист житлових прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом. Органи державного управління можуть бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою для надання висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави. Участь зазначених органів державного управління у процесі для надання висновків у справі є обов'язковою, коли суд визнає це за необхідне.
удовий захист житлових прав.
Захист необхідно розглядати як передбачені законодавством заходи з визнання порушення та поновлення цих прав і законних інтересів як наймачів державного житлового фонду, так і власників житла. Захист також включає заходи, спрямовані на припинення правопорушень і притягнення правопорушників до передбаченої законом відповідальності.
Правовий захист являє собою передбачені законом заходи до правопорушників, спрямовані на встановлення державними органами юридичних фактів, які порушують законні права та інтереси громадян.
Адміністративним судам підсудні справи:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:
1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;
2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
3) усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Самостійно пригадуємо що таке “Суб'єкт владних повноважень” та чим він відрізняється від інших державних та комунальних установ та організацій.
Господарським судам підсудні (підвідомчі) справи:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
l спорів про приватизацію державного житлового фонду;
l спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
l спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
l спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Третейським судам підсудні справи, щодо яких сторонами укладено договір (угоду) про передачу спору на розгляд третейського суду (“третейське застереження”).
Загальним судам підвідомчі справи в порядку цивільного судочинства про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
8. Захист житлових прав нотаріусом
Нотаріат виконує передусім попереджувально-охоронювальну функцію, завдяки їй відбувається фіксація юридичного факту набуття чи припинення прав на житло, що має юрисдикційне значення.
Нотаріат слід розглядати через систему органів і посадових осіб,на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та їх повноваження.
здійснення нотаріальних дій в Україні покладається на державних нотаріусів або тих, хто займається приватною нотаріальною діяльністю (приватних нотаріусів).
У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії здійснюються уповноваженими на це особами місцевих органів влади.
Органи нотаріату здійснюють свої функції в житловій сфері відповідно до ст. 55 Закону України “Про нотаріат” та глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 р.
Здійснюючи правоохоронну функцію при посвідченні угод про відчуження житла нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на зазначене майно в осіб, які його відчужують. Крім правовстановлюючого документа на житло, якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає довідку-характери-стику бюро технічної інвентаризації, а в населених пунктах, де інвентаризацію не проведено, — довідку виконавчого комітету відповідної ради, в якій викладено характеристику відчужуваної будівлі.
Нотаріус може захистити майнові права шляхом вчинення виконавчого напису. У виконавчому написі повинні зазначатися:
а) дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;
б) найменування та адреса стягувача;
в) найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);
г) строк, за який провадиться стягнення;
д) суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;
е) розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
ж) номер, за яким виконавчий напис зареєстровано;
з) дата набрання юридичної сили;
и) строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.
