Вимоги до розташування промислових зон.

Тема 2. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ МІСТА

Сельбищна територія

Промислова (виробнича) територія

Ландшафтно - рекреаційна територія

 

1. Територія міста за своїм функціональним призначенням і характером використання поділяється на:

· сельбищну територію;

· промислову територію;

· ландшафтно-рекреаційну територію.

У межах сельбищної території треба передбачати формування взаємозв'язаних зон громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій загального користування, нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та вуличної мережі.

Основні структурні елементи:

1. житловий квартал (житловий комплекс) – первинний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до 50 га (повний комплекс установ і підприємств обслуговування місцевого значення - збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га (з неповним комплексом - у малих містах, селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції забудови, яка склалася).

2. житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80 - 400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці та дороги загальноміського значення, природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть формуватися як самостійні структурні одиниці.

3. сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент сельбищної території значних і найзначніших міст площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони; межі – такі ж, як і для житлових районів.

Житлову забудову треба розміщувати в зонах пішохідної доступності зупинок міського транспорту (не більше 500 м). Поза цією зоною допускається розміщувати дитячі дошкільні установи, школи, фізкультурні майданчики, автостоянки, гаражі.

Вимоги до планування сельбищної території міста:

- житлова забудова - 50 %;

- вулиці і дороги - 15-20 %;

- громадські будівлі і споруди - 15-20 %;

- озеленення - 10-15 %.

2. Елементи промислової території:

промислова зона; комунально-складська зона;

Санітарно-захисна зона; зона зовнішнього транспорту.

 

Промислові зони створюються на території промислових районів міста; до їх складу входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.

Від сельбищної території промислові зони відмежовуються санітарно-захисною зоною шириною не менше 300 м. Транспортне обслуговування створюється залізницею, автомобільним і спеціальним транспортом.

Вимоги до розташування промислових зон.

1. Територіальний розвиток промислових і житлових районів не повинні створювати відносних протиріч.

2. Промислові зони повинні розвиватися тільки за умови суворого дотримання санітарно-гігієнічних вимог:

- розташовуватися з підвітряного боку;

- віддалення промислової зони на певну відстань;

- необхідне озеленення;

- водозбір здійснюється вище промислової зони;

- водоскид - нижче сельбищної території.

3. Взаємне розташування сельбищної території і промислових зон повинно бути зручним для організації пасажирських перевезень.

 

Комунально-складська зона призначена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах, із загальними для них об'єктами інженерно-технічного і адміністративного забезпечення (підприємства і об'єкти харчової (харчосмакової, м'ясної і молочної) промисловості, торгівлі й плодоовочевого господарства: загальнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища овочів і фруктів, заготівельні підприємства; транспортні господарства: гаражі, СТО, АЗС, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні й таксомоторні парки тощо; заклади побутового обслуговування населення; підприємства комунального господарства).

Комунально-складська зона розташовується в безпосередній близькості від промислових зон. На її території розташовуються промислові, виробничо-господарські, продовольчі і оптові склади заготівельних організацій.

Вимоги до комунально-складських зон:

- для складів промислових товарів - 1000 м² на 1000 чол.;

- для продовольчих баз - 200 м² на 1000 чол.;

- для паливних складів - 200-500 м² на 1000 чол.

Санітарно-захисні зони розташовуються між сельбищними і промислово-складськими територіями; їх ширина: для продовольчих складів -5 м; для міських базисних складів - до 500 м.

 

Зона зовнішнього транспорту надає можливість місту мати надійний і розвинутий зв'язок із усією територією країни і з іншими країнами.

Для обслуговування пасажирських і вантажних перевезень у межах міста і прилеглого району треба передбачати розвиток споруд і пристроїв різних видів міжселищного (дальнього міжміського й приміського) транспорту.

Залізниці й АД загального користування треба проектувати в обхід міст з організацією зручних з'єднань з усіма лініями, що примикають до вузла, відповідно до діючих норм.

При розміщенні транспортних споруд і пристроїв слід резервувати території для їх розвитку на перспективу, передбачати улаштування санітарно-захисних зон і дотримання протипожежних вимог. Пасажирські залізничні станції треба розміщувати в основній частині сельбищної території, забезпечуючи зручні транспортні зв'язки з центром міста, його житловими й промисловими районами й проектувати переважно прохідного типу.

Пункти зупинок з примісько-міським пасажирським рухом треба розміщувати поблизу житлових і промислових районів, місць масового відпочинку і відвідування населенням, а також у зонах масової посадки на міський транспорт. Відстань між зупинками повинна прийматися в межах 1,5-3,0 км, а між зонними станціями - 10-20 км. При цьому зупинки міських видів транспорту треба зміщувати на відстань не менше 50 м.

У великих містах треба передбачати розміщення одного центрального автовокзалу для далекого міжміського (кінцевого й транзитного) сполучення і однієї - трьох приміських пасажирських АС, розміщуваних у серединній або периферійній зоні міста на основних, найбільш завантажених приміським автобусним сполученням виходах АД. Бажано забезпечити прямий безпересадковий транспортний зв'язок з центром міста, великими житловими й промисловими районами, ринками та вокзалами інших видів зовнішнього транспорту.

У малих і середніх містах автовокзали або автостанції допускається наближати до центральних районів, включаючи їх у комплекси громадських і торгових центрів; доцільно створювати в основному об'єднані залізнично-автобусні станції.

У містах з розвиненим зовнішнім транспортним вузлом вантажні АС треба розміщувати поблизу промислово-складських районів, віддалених від залізничних і водних вантажних пристроїв, поряд із магістралями переважно вантажного руху, а при великому обсязі робіт по перевантаженню вантажів з одного виду транспорту на інший - суміщувати зі спорідненими за технологією комплексами.

СТО і АЗС для обслуговування заміського транспорту треба розміщувати на в'їздах у населені пункти або при виїздах із них, суміщаючи з готелями, ресторанами, спорудами дорожньо-транспортної служби.

Аеропорти слід розміщувати у приміських зонах міст із річним пасажирообігом до 1 млн.чол. у 30-40-хвилинній транспортній доступності від міста-центру (відстань 20-30 км). Необхідність створення другого аеропорту виникає у містах із кількістю населення 800-1000 тис.чол.

В сучасному містобудуванні існує тенденція виносу основних споруд залізничного транспорту в промислову зону або за межі міста. При цьому до вокзалів і до вантажних сортувальних станцій прокладають автомагістралі, що забезпечують необхідну швидкість руху і пропускну здатність.

 

3. Елементи ландшафтно- рекреаційної території: