Один законник, спокушаючи Ісуса Христа, запитав Його: “Учителю, яка заповідь найбільша в законі?” Ісус сказав йому: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю (Втор. 6, 5). Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19, 18). На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22, 36-40).
Любов – це основа, на якій стоїть весь світ, створений Господом. Якби ми могли пізнавати тайни Божі, ми всі зрозуміли б, що світ Бог створив з любові до людей, щоб люди насолоджувалися його красою, славили свого творця і, живучи серед собі подібних в любові, блаженствували й раділи.
Любов має таку здатність, що вона не може замикатися сама в собі. Бог є любов. Ми не можемо знати внутрішнього життя Пресвятої Тройці. Але Господь Ісус Христос відкрив нам, що між Отцем, Сином і Святим Духом існує любов. Він сказав, що Отець любить Сина, а Син любить Отця. Любов Божественна не замикається сама в собі. Вона вилилася на творіння і, насамперед, на ангелів і людей.
Кожна людина повинна любити Бога, – любити не тільки із вдячності, але головним чином тому, що в любові до Бога полягає сутність життя всіх розумних істот. Ось чому Ісус Христос сказав, що любов до Бога – це перша і найбільша, а значить, і найважливіша заповідь.
З любові до людини Бог не тільки створив світ, але і спас людей від гріха і смерті. “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3, 16), – сказав Сам Спаситель. З любові до людини Господь Бог послав на землю Свого Сина, щоб Він подвигом Своєї любові до людей, Своїм життям, Своїми хресними стражданнями, Воскресінням і славним Вознесінням на небо звершив наше спасіння; і в ім’я голгофської жертви дарував кожному грішнику, що кається, прощення гріхів і життя вічне. В цьому полягає безмірна любов Божа до нас.
Ап. Павло, говорячи про велич Божої любови до нас, сказав, що Господь полюбив нас тоді, коли ми були грішниками, а не тоді, коли стаємо праведниками і святими. У відповідь на цю любов Бога люди, які увірували в Христа Спасителя, відгукнулися вогнем своєї любові до Бога. Якою любов’ю палали серця апостолів, мучеників, подвижників і всіх угодників Божих, всіх правдивих християн від початку Церкви Христової і донині! Безмежна любов Божа пробуджувала в їхніх серцях подячну синівську і дочірню зворотну любов. Кожен із нас повинен любити Бога із вдячності, що Він створив нас, дарував нам життя і спас нас від гріха і смерті.
Друга заповідь Божа: любити ближнього, як самого себе. Ця заповідь подібна до першої, але не рівна їй. Чому? Тому що Бог є джерелом життя і любові. Він дарує нам не тільки життя, але й любов. Любов є дар Божий, і його треба берегти й постійно, як каже ап. Павло, “підігрівати”. Любов треба берегти. Люди часто втрачають любов, і втрачають тому, що не шанують.
Любов – це велика сила. Недаремно кажуть, що вона сильніша за смерть. І це правда! Мученики віддавали своє життя з любові до Христа. Люди віддають своє життя не тільки із любові до Бога, але й з любові до ближніх. Недаремно Господь сказав: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15, 13). Люди, які мають любов, є блаженними уже тут, на землі; вони скуштували початок того, про що говорить ап. Павло, коли був піднесений до третього неба і відчув таке, що не можна переказати (2 Кор. 12, 4).
Любов у земному житті – це не тільки блаженство, а точніше, не стільки блаженство! Описуючи якості любові, ап. Павло говорить: “Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає” (1 Кор. 13, 4-8).
Любов до ближніх є основою суспільного і сімейного життя. Це – прописна істина. Чому в суспільному житті ми часто страждаємо? Тому що у людей немає любові одне до одного. Люди не виконують заповідь Божу про любов до ближніх і тим самим порушують встановлений Богом закон духовного життя. Більшість людей стали егоїстами, бо дбають тільки про себе і своє благополуччя. Ці люди не мають ні щастя, ні тим більше блаженства, бо вони не мають в душі любові до ближніх. А сенс життя, як ми уже знаємо, полягає в любові. Блаженною може бути бідна людина, але з любов’ю у серці. І навпаки, багатий без любові до людей – не має щастя на землі.
