Перші спроби пояснити сутність грошей та їх роль у суспільстві робилися ще в античному світі.
Платон у праці «Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та повинні слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав вже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з’ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об’єднати навколо двох провідних напрямів:
1. Абстрактна (характеризується перебільшеною увагою до внутрішніх аспектів природи грошей і недооцінкою зовнішніх, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси у суспільстві):
- металістична (гроші – це благородні метали: золото та срібло; ці метали за своєю природою є грішми). Свого часу ця теорія відіграла позитивну роль у боротьбі з псуванням монет.
Недоліки металістичної теорії грошей:
розглядає багатство суспільства як накопичення благородних металів, а не як сукупність матеріальних і духовних благ;
не передбачає можливості заміни повноцінних грошей паперовими знаками вартості.
Представниками металістичної теорії в Англії були: Вільям Стеффорд (1554-1612 рр.), Томас Мен (1571-1641 рр.) і Девід Норе (1641-1691 рр.); у Франції: Монкрет’єн (1575-1621 рр.).
- номіналістична (гроші не мають товарної природи, а являють собою умовний знак, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою). Позитивна риси цієї теорії: визнання можливості заміни повноцінних грошей знаками вартості; цінність грошей визначається тим, що на них написано, тобто їх номінальною вартістю; гроші можуть бути виготовлені з будь-якого матеріалу.
Недоліки номіналістичної теорії грошей:
ігнорування суті грошей як загального еквівалента, надання державі повної влади над грошима;
змішування (підміна) функції грошей міри вартості з масштабом цін.
Представниками номіналістичної теорії в Англії були: Джеймс Берклі (1685-1753 рр.) і Джон Стюарт (1712-1780 рр.).
2. Монетаристська (характеризується увагою до питань, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі):
- кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг);
- неокласична кількісна теорія;
- сучасний монетаризм.
Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з’ясувати причини цього явища. Найбільш очевидним, таким, що лежить на поверхні, поясненням видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота з Америки після відкриття континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже, й товарні ціни, залежать від їх кількості.
Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей з’являються в XVI ст. у праці «Відповідь на парадокси де Мальструа» фр. філософа Ж. Бодена, який констатував, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота та срібла. Засновниками кількісної теорії грошей стали фр. Ш. Монтеск’є, англ. Дж. Локк і Д. Юм. Дж. Локк вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей, є їх кількість. У трактаті «Про гроші» (1752) Д. Юм стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінності загальної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням, товари входять в обіг без ціни, а золото і срібло без вартості. Гроші тільки в процесі обміну набувають фіктивної вартості і вона визначається як співвідношення між тією товарною масою, що знаходиться в обігу, і кількістю грошей, яка обслуговує їх рух. Ідеї Юма продовжували розвиватися представниками класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямків кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Д. Рікардо спробував пов’язати цю теорію з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші – це товар і вони мають свою внутрішню вартість. За його уявленнями при збільшенні кількості золота вартість грошей падає, що створює умови для його вивозу з країни, а це призводить до падіння цін на товари і зростання ціни золота.
Класичні постулати:
- причинності (зміна цін визначається зміною кількості грошей);
- пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу);
- однорідності (у разі зміни кількості грошей у такій самі пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним).
Представники класичного напрямку вважали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу, не враховуючи при цьому функцію грошей як засіб нагромадження й ігнорували вплив таких чинників, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту.
