Тема 2. ВАЛЕОЛОГІЯ - НАУКА ПРО ФОРМУВАННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ, ЗМІЦНЕННЯ І ВІДНОВЛЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ
Лекція 3. Валеологія - наука про здоров'я
План:
1. Валеологія - наука про здоров'я.
2. Здоров'я та хвороба.
3. Характер і здоров'я.
Валеологія - наука про здоров'я.
Валеологія - наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров'я людини.
На початку XXI ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров'я населення, про що свідчить:
1) Ріст смертності через хвороби.
2) Ріст професійної захворюваності.
3) Збільшення кількості народжених з вадами розвитку.
4) Ускладнення демографічної ситуації:
а) смертність перевищує народжуваність;
б) зменшення середньої тривалості життя;
в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;
г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії).
5) Зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих
екологічних факторів.
Проблема підтримання здоров'я на належному рівні піднімалась ще за античних часів (Гіппократ (1)). Пізніше Галеном (2) було сформовано поняття «третього стану», який є перехідним між здоров'ям і хворобою.
Наукове підґрунтя до становлення науки про здоров'я створили С.П. Боткін, І. М. Сеченов, І. П. Павлов, М. М. Амосов (3-6) та інші.
І.І. Мечников (7) в XIX столітті у своїй промові «Про цілющі сили організму» на з'їзді біологів та лікарів (1883 р.) протиставляв «етіологічній» точці зору виникнення хвороб, що власне прирівнювала причину (збудника) хвороби до самої хвороби, інший погляд. Він тлумачив виникнення хвороби, як процес взаємодії збудника (причини) та організму. Але цей погляд не знайшов у той час достатньої підтримки.
Прийнято вважати, що засновником сучасної науки про здоров'я був науковець із Владивостока – Ізраїль Іцкович Брехман, який вперше (1982р.) систематизував методологічні основи збереження і зміцнення здоров'я людей. Він досліджував роль адаптогенів і в результаті сформував новий науковий напрямок - фармакосанацію («ліки» для здорових). І.Брехман прийшов до думки про необхідність зміни всієї стратегії охорони здоров'я шляхом вивчення етіології (причини), діагностики якості та кількості здоров'я індивіда. Ним же було запропоновано назву цього наукового напрямку «валеологія» (від лат. vаlео - бути здоровим). У 1987 році І. Брехман видає першу монографію «Введение в валеологию - науку о здоровье» (друге видання перекладено в 1990 р.), в котрій стверджував, що наука про здоров'я не повинна обмежуватись однією медициною, а бути інтегрованою, формуючись на основі медицини, гігієни, біології, екології, сексології, психології, соціології, філософії, культурології, педагогіки та інших наук.
Поряд з російськими науковцями плідно працювали і представники української валеологічної школи - Микола Михайлович Амосов, Геннадій Леонідович Апанасенко (9), Лариса Олександрівна Попова та ін. Їх внесок у розвиток молодої науки важко переоцінити.
Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти України і Росії прийшли до висновку щодо створення кафедр валеології (санології) та введення до навчальних програм медичних і педагогічних ВНЗ валеологічної дисципліни. Було створено відповідні періодичні видання; введено практичну спеціальність лікаря-санолога (Україна) та лікаря-валеолога (Росія).
На сьогодні вітчизняну валеологію представляють Київ (науковці-лікарі) та Харків (науковці-біологи).
Як видно з реальних результатів, загальна диспансеризація населення не дає очікуваних результатів. Тому потрібен новий підхід до створення профілактичної медицини. Є надія, що роль такого прогресивного фактора відіграє саме валеологія. На сьогодні валеологія розвивається у трьох напрямках (10):
З цих напрямків найбільших успіхів, на даний час, досягла санологія - (лат. sano - лікую, зцілюю, грець. logos – слово, вчення). Попереду нові наукові та практичні досягнення в двох інших напрямках цієї науки.
Г. Л. Апанасенко та Л. О. Попова пропонують наступну структуру валеології (11):
Зворотній зв'язок
"Третій стан" - перехідний між здоров’ям і хворобою стан, який обмежується, з одного боку, степеню зниження резервів здоров’я та можливістю розвитку внаслідок цього патологічного процесу при незмінних умовах життєдіяльності, з іншої - початковими ознаками порушення функцій - прояв патологічного процесу.
Методологічні основи валеології:
1. Валеологія розглядає здоров'я людини, як самостійну соціально- медичну категорію, суть якої може бути кількісно та якісно охарактеризована прямими показниками і якою можна керувати (формувати, зберігати, зміцнювати, відновлювати).
2. Між здоров'ям і хворобою існують перехідні стани. Хвороба та передхвороба - це окремі випадки здоров'я, коли рівень його знижений чи є дефекти.
3. Підхід до людини і її здоров'я, який використовується у валеології – інтегрований (лат. integer - цілий), холістичний (від лат. holos - цілісний). Методи впливу - переважно немедикаментозні, природні.
4. Розробка теоретичних принципів санології відповідає завданню формування загальної теорії медицини, яка поєднує філософське осмислення суті здоров'я, хвороби та перехідних станів.
Основні завдання валеології:
1. Розробка і реалізація уявлень про сутність здоров'я, побудова діагностичних моделей і методів його оцінки, а також прогнозування.
2. Кількісне оцінювання рівня здоров'я практично здорової людини, його прогнозування, характеристики способу і якості її життя.
3. Формування «психології» здоров'я, мотивації до корекції способу життя індивідом з метою зміцнення здоров'я.
4. Реалізація індивідуальних програм оздоровлення, первинна та вторинна профілактика захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.
Досконала схема взаємодії медицини з валеологією виглядає так (12):
Семіотика (грец. semeion – знак, ознака) – вчення про ознаки хвороб (симптоми) та характерних їх поєднаннях (синдроми).
Клінічна медицина - група медичних дисциплін, яка вивчає хвороби людини, методи їх розпізнавання, лікування та попередження.
Епідеміологічний моніторинг – (грец. epidemia – має всенародне розповсюдження; моніторинг лат. monitor – той, хто нагадує, наглядач, спостерігач) – спостереження за закономірностями виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.
Тільки такий інтегрований підхід до вирішення проблеми здоров'я може дати вже у недалекому майбутньому позитивні результати.
Предмет дослідження валеології - здоров'я людини (фізичне, психічне й моральне). І зрозуміло, що здоров'я завжди починається із здорового способу життя (ЗСЖ) - раціонального харчування, фізичних навантажень, загартування, особистої гігієни, психогігієни, різних методик оздоровлення (давніх і сучасних), у тому числі й методик народної та альтернативної медицини.
Але ЗСЖ валеологія не обмежується - її проблеми набагато складніші. Сучасна людина, випускник школи може мати багаті й різноманітні знання з математики, літератури, інформатики, фізики, може володіти Інтернетом, але не володіє знаннями, які повинні зорієнтувати у влаштуванні власної долі. Це - способи подолання кризових ситуацій і протистояння соціальним негараздам, вміння розібратися в своєму оточенні, сприяння своєму особистому професійному росту і моральному вдосконаленню, володіння сучасними методиками відновлення адаптаційних можливостей організму.
Для вирішення цих задач людині самій необхідно сформувати психологічні структури, які були б спроможні протистояти несприятливому соціальному оточенню, конфліктам, агресії, насильству, катастрофам. Якщо такі структури відсутні, виникають невротичні відхилення, які компенсуються алкоголем, курінням, наркотиками, токсичними речовинами, що повністю руйнують особистість.
Призначення валеології також і в тому, щоб сформувати такі структури й допомогти людині протистояти різним негараздам.
Вона вчить людину не боятися бути самою собою і знайти своє щастя в спілкуванні із друзями, сімейному оточенні, гармонії з природою, допомозі ближньому... Це важливо для людини III тисячоліття, для якої характерні будуть зростаючі соціальні негаразди, можливі катастрофи, в тому числі й екологічні, поява нових видів захворювань... Тому валеологія зараз введена до списку спеціальностей вищих учбових закладів України, і крім того є обов'язковим курсом в школах національної еліти багатьох країн світу.
Здоров'я та хвороба.
Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю в державі є людина, її життя і здоров'я. У Законі України «Про загальну середню освіту» в І розділі написано, що одним із завдань загальної середньої освіти є виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я.
Ученими проаналізовано соціально-економічні чинники, що впливають на формування стану здоров'я населення України: екологічні умови, валовий національний продукт, соціальне розшарування населення, рівень освіти, бідність, безробіття, соціальна незахищеність громадян, уживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотичних речовин, фізична активність. На підставі цих досліджень доведено, що на 50-51% здоров'я людини визначає спосіб життя. Негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне й психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально-побутові умови, незгоди в сім'ї, низький освітній та культурний рівень тощо. Негативно позначається на формуванні здоров'я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно-кліматичні умови (внесок цих чинників - до 9-20%). Ще близько 20% припадає на спадковість (схильність людини до спадкових хвороб). На охорону здоров'я припадає 10%.
Усі аспекти здоров'я людини мають розглядатися у взаємозв'язку. Не випадково стародавня медицина й культура приділяли увагу такій системі виховання, в якій поєдналися б фізичний і духовний розвиток людини, злилися розумове, моральне та естетичне.
Бути здоровим... Молодь про здоров'я не думає. Молодість і здоров'я супроводжують одне одного. Але чим старшою стає людина, тим більше починає розуміти, яке це благо - здоров'я, а тому більше починає цінувати його.
Як зберегти здоров'я? Як утримати прекрасне відчуття молодості, сили, радості життя? І чи взагалі це можна зробити?
Із стародавніх часів люди замислювались над такими питаннями й пропонували різні рецепти продовження молодості й оздоровлення організму. З часом ці рецепти змінювалися, але всі без видимого успіху. А річ у тому, що зусилля людської думки були спрямовані в основному на лікування вже наявних хвороб. Природні механізми збереження здоров'я, умови, які запобігають виникненню хвороби, вивчалися мало. Майже не досліджувався стан «передхвороби», коли людина ще не відчуває себе хворою і їй здається, що вона здорова, але організм її став гірше справлятися із звичними впливами різних шкідливих факторів.
У багатьох «практично здорових» людей є порушення процесів життєдіяльності, які не відчуваються людьми, але поступово переходять у те чи інше захворювання. Важко переоцінити значення своєчасного виявлення стану «передхвороби», а головне - значення профілактичних заходів, завдяки яким можна зберегти здоров'я й запобігти розвитку багатьох захворювань, таких, як рак, туберкульоз, серцево-судинні захворювання, хвороби опорно-рухового апарату, нервово-психічні розлади. Але здоров'я ніколи не дається даром. За нього потрібно починати боротися якомога раніше.
Найбільш високий рівень здоров'я, найбільша стійкість організму, найменша захворюваність, а отже і смертність, спостерігаються в дітей 10 - 12-річного віку. Відомий англійський геронтолог О. Комфорт (13) говорив з цього приводу, що якби опірність різним видам стресу, пошкодженням і хворобам (а це властиве організму людини в 10-річному віці) зберігалася протягом усього життя, то половина людей, які нині живуть, могли б надіятися прожити 700 років.
У більш зрілому віці здоров'я треба заслужити. Добре відомий вислів І. П. Павлова про те, що людина могла б жити до 100 років, якби вона сама своєю нестриманістю, своєю неохайністю, своїм нехлюйським поводженням із власним організмом не зводила б цей нормальний строк до набагато меншої цифри. Потрібні конкретні знання, велике бажання і сила волі, щоб залишатися здоровим довгі роки. Переходів від здоров'я до хвороби незрівнянно більше, ніж кольорів, які розміщені в проміжку між червоним і фіолетовим.
Здоров'я, хоча і являє собою стан, протилежний хворобі, - написано у Великій медичній енциклопедії, - не має чітких меж.
Немає більш протилежних понять в організмі людини ніж здоров'я і хвороба. І тому й іншому стану відповідають об'єктивні показники, які можна виміряти.
Але це тільки на перший погляд здається, ніби людина завжди перебуває в тому або іншому полярному стані. Здоров'я і хвороба більше нагадують не різні полюси, а протилежні кінці спектра. Причому, здоров'я допускає наявність в організмі зародків хвороби.
Одне з визначень здоров'я таке: здоров'я - це стан організму, коли він може підтримувати сталість внутрішнього середовища. Згідно із документами Всесвітньої організації охорони здоров'я: здоров'я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, це - стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя.
До речі, згадка про психічний стан людей дуже важлива. Адже фізичне здоров'я буде справді здоров'ям, коли супроводжуватиметься радістю життя, оптимістичним настроєм, творчою активністю. У здоровому тілі - здоровий дух. Хоча це неправильний переклад з латині. Правильно буде: здоровий дух творить здорове тіло.
Зовсім інша справа - хвороба. Кожен з нас за собою знає не лише її фізично неприємні прояви. Хвороба, навіть коротка й несерйозна, відразу змінює наше життя. Людина замикається в собі, настрій пригнічений і подавлений. Хвороба порушує цілісний характер особистості. Це й не дивно - людина прикута до хвороби, вона обмежена в просторі й часі: зв'язана з місцем перебування - домом або лікарнею, з годинами прийому ліків або ж призначених процедур.
На недостатність свободи життєвих виявів хворого звертає увагу ще К. Маркс (14), зважаючи, що хвороба - обмежене у своїй свободі життя. Тому-то й велике значення здоров'я в системі людських цінностей. Його потрібно берегти, раціонально й вміло використовувати, відкривати в ньому резерви. Ставлення до свого здоров'я має бути не споглядальним, пасивним, а цілеспрямованим, активним.
На думку медичних працівників, педагогів основи здоров'я закладаються в ранньому дитинстві, у шкільні роки дитина повинна стати більш сильною, міцною, витривалою. На практиці ж це далеко не так. Як показали обстеження (В. М. Оржеховської, С. В. Страшко, Л. А. Животовської, Т. В. Шпирко та ін.) за час навчання в школі учень втрачає третину свого здоров'я. Однією із основних причин втрати здоров'я є вплив шкідливих звичок на здоров'я школярів. Згідно з офіційною статистикою на цей час, в Україні споживають наркотики 128 тис. осіб, але реальна їхня кількість становить майже 800 тис., з яких 60% - підлітки. 40% хлопчиків і 20% дівчаток пробували алкоголь, а в 12 років алкогольні напої пробували вже 50% дітей. До 11 років 17% школярів починають курити сигарети.
Низькою залишається сексуальна культура молодих людей, що негативно впливає на стан їхнього репродуктивного здоров'я. Непоправної шкоди здоров'ю дітей і молоді завдають хвороби, що передаються статевим шляхом. Поширеність їх зростає з кожним роком.
З аналізу стану здоров'я молоді в усіх аспектах та його тенденціях випливає висновок, що воно настільки незадовільне, що викликає занепокоєння не тільки в Україні, а і в цілому у світі.
За даними ЮНЕСКО, Україна посідає одне з останніх місць у світі за оцінками стану здоров'я дітей та молоді (висока смертність, захворюваність, великий відсоток відхилень у фізичному, психічному розвитку та інше). Стурбованість у медичних працівників викликає «омолодження» багатьох захворювань, 75% дітей мають одну або кілька хвороб, абсолютно здоровими народжуються лише 15% малюків.
З усього вищесказаного видно, що проблема здоров'я молоді - проблема загальнодержавна, комплексна, а наше завдання - виділити в ній конкретні питання, розв'язання яких під силу вчителю.
На основі аналізу медичної, соціологічної, законодавчої, психолого-педагогічної літератури початку третього тисячоліття не можна сказати, що держава не приділяє уваги розв'язанню усіх цих проблем. Перших заходів з цією метою вживають як законодавча, так і виконавча гілки влади, органи місцевого самоврядування; дедалі більшу роль починають відігравати громадські організації. Створене законодавство, що регулює ці питання, приймається значна кількість державних програм, до яких залучається широке коло виконавців, організовуються відповідні координаційні механізми. Проте недостатня кількість центрів для психосоціальної реабілітації молоді з наркотичною залежністю, недостатня профілактична робота з підлітками, учнівською молоддю, повільне впровадження вітчизняних профілактичних та реабілітаційних програм, відсутність системної антинікотинової, протиалкогольної та антинаркотичної пропаганди для різних категорій населення саме у ЗМІ, особливо на телебаченні, залишаються проблемними питаннями. Навпаки на телебаченні ведеться пропаганда сексу, насильства, ненависті, відвертої порнографії, пияцтва, алкоголізму, тютюнокуріння та наркоманії. Те, що в країнах Європи можна побачити лише на дуже дорогих каналах, у нас доступне не тільки молоді, учням, але і дошкільнятам. Особливо неприємно бачити практично на всіх каналах телебачення приховану рекламу алкоголю, яка поступово розширюється, тим самим відкрито порушується Закон «Про рекламу».
Швидкими темпами в країні поширюється епідемія ВІЛ-інфекції. Найбільш уразливою віковою категорією є молодь, до якої належить кожен другий ВІЛ-позитивний. Незаперечним є те, що виникає загроза для генофонду нації. Існує нагальна потреба у формуванні в молодіжному середовищі світоглядних цінностей здоров'я, наданні знань і формуванні практичних навичок ведення здорового способу життя.
В Україні прийнята Національна програма боротьби з туберкульозом на 2004 - 2008 рр. Якщо в 2003 році по цій програмі витрачено 4,7 млн. грн., то в 2006 році - 98,6 млн. грн. В той же час епідемічна ситуація з туберкульозом, як констатують А. Мискинис та А. Підаєв, з кожним роком стає більш загрозливою, а головний фтизіатр України (від грець. phthisis – сухоти та iatreia, спеціаліст в області фтизіатрії - розділу медицини, який вивчає перебіг туберкульозу, методи його лікування та профілактики) зазначає, що 98,4% зареєстрованих на туберкульоз - це люди, які курять. Виходить, що куріння значною мірою впливає на зростання захворюваності на туберкульозну інфекцію, а тому необхідно постійно проводити ефективну антинікотинову пропаганду на всіх рівнях, починаючи зі школи.
Держкомітет у справах сім'ї та молоді працює над формуванням у молодого покоління здорового способу життя, безпечної поведінки та системи високих життєвих цінностей. На це спрямовують свою діяльність, зокрема, центри соціальних служб для молоді, соціально-реабілітаційні, соціально-профілактичні установи комітету, яких на сьогодні в Україні налічується близько тисячі. Але, на наш погляд, тільки кілька десятків центрів соціальної роботи «Довіра», що працюють із ін'єкційними наркоманами, заслуговують позитивної оцінки.
Сьогодні відбувається модернізація освітньої сфери, де особлива увага приділяється саме формуванню здорового способу життя. Вперше в нашій історії серед навчальних предметів у школі з'явився предмет «Основи здоров'я». Основні його завдання - формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров'я, оволодіння основами здорового способу життя, життєвими навичками безпечної та здорової поведінки, формування в учнів здоров'язберігаючої компетентності.
Як засвідчило проведене Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти дослідження, в якому взяли участь понад 3 тис. учнів, майже 2 тис. батьків та понад 500 учителів, усі вони підтримують ідею впровадження міністерством нового предмета. Так, наприклад, 96% батьків вважають, що вивчення цього навчального предмета впливає на поведінку дитини, змінює її ставлення до здорового способу життя.
Водночас учителі, які брали участь в опитуванні, стурбовані недостатньою кількістю наочного обладнання, літератури; основам здоров'я навчають учителі, які не мають відповідної підготовки.
Як вважають у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України лише запровадженням навчального предмета «Основи здоров'я» не розв'язати проблему збереження та зміцнення здоров'я молоді, формування у школярів свідомої мотивації до здорового способу життя. Ця суспільна проблема вимагає від освітян вибору нових соціальних і педагогічних технологій, методичних прийомів, які б сприяли формуванню у молоді нового світогляду, виховували б у них нові морально-ціннісні орієнтації.
Ціннісне ставлення до власного здоров'я формується з дитинства, коли під впливом батьків та вчителів, прикладу їхнього особистого життя молодь наслідує способи правильної організації навчання, праці, спілкування, відпочинку, дозвілля, творчої діяльності.
Важливо, щоб у шкільному віці були закладені необхідні уявлення та поняття про культуру здоров'я, правила поведінки у суспільстві, освоєно найважливіші способи раціональної організації життєвої діяльності, забезпечене свідоме дотримання необхідних вимог щодо свого режиму дня, правильного харчування, відпочинку, навчання та праці.
Формування культури здоров'я у школярів є важливим і в той же час складним педагогічним завданням, що передбачає надання дітям своєчасної педагогічної допомоги, передачу необхідного теоретичного й практичного досвіду, який би забезпечував їхню самостійність і відповідальність під час прийняття рішень щодо формування, збереження та зміцнення свого здоров'я.
Учитель, спираючись на свої знання в галузях психології, фізіології, гігієни, здійснює індивідуальний підхід до навчання та виховання школярів. Знаючи психологічні особливості дітей, володіючи педагогічною майстерністю і маючи необхідні валеологічні знання, учитель може й повинен бути основним «вихователем здоров'я молоді».
Характер і здоров'я.
Характер - це поняття трактується неоднозначно. Є труднощі у розрізненні характеру і темпераменту; ще більше суперечок виникає при спробах розрізнення понять характеру та особистості. Уникнути змішування цих понять можна, якщо притримуватися більш вузького їх тлумачення.
Характер - у вузькому розумінні - визначається як сукупність стійких властивостей індивіда, в яких виражаються способи його поведінки та емоційного реагування. Риси характеру допомагають чи, навпаки, заважають особистості встановлювати правильні взаємовідносини з людьми, проявляти витримку та самовладання у вирішенні складних життєвих питань, відповідати за свої дії та поведінку в суспільстві. Пізнання характеру дозволяє із значною часткою ймовірності передбачити поведінку індивіда і таким чином коригувати очікувані дії та вчинки. При такому визначенні характеру його властивості можна віднести до формально-динамічних особливостей поведінки.
В структурі особистості характер найбільш повно відображає її цілісність.
Потрібно чітко уявляти і враховувати співвідношення характеру з темпераментом. Нерідко зустрічається змішання рис характеру з тим або іншим проявом темпераменту. Характер і темперамент зв'язані єдиною фізіологічною основою, будучи залежними від типу нервової системи. Формування характеру істотно залежить від властивостей темпераменту. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти цьому. Але риси характеру не визначаються темпераментом.
Характер зумовлений суспільним буттям особистості, засвоєнням соціального досвіду, що породжує типові риси характеру, які визначаються типовими обставинами життєвого шляху в конкретно-історичних умовах. В єдності із соціально-типовим у характері виступає його індивідуальна своєрідність, що породжується різними неповторними ситуаціями, в яких протікає соціалізація суб'єкта, його виховання і розвиток індивідуальності, що залежить і від природних передумов.
Серед безлічі рис характеру деякі виступають як провідні, інші - як другорядні, обумовлені розвитком провідних властивостей; при цьому вони можуть і гармоніювати, і різко контрастувати з провідними властивостями, що утворює цільні або суперечливі характери. Проявляючись у діяльності, характер формується в ній, виявляючи залежність і від її змісту, і смислу особистісного для індивіда, і від її успішності, і від ставлення індивіда до своїх успіхів і невдач.
Характер проявляється в системі ставлення до дійсності:
1) щодо інших людей - товариськість або замкнутість, правдивість або брехливість, тактовність або грубість тощо;
2) щодо справ - відповідальність або недобросовісність, працьовитість або лінивість тощо;
3) щодо себе - скромність або самозакоханість, самокритичність або самовпевненість, гордість або приниженість;
4) щодо власності - щедрість або жадібність, ощадливість або марнотратність, акуратність або неохайність.
Характер виявляє залежність від світогляду, переконань і моральних принципів, виявляючи свою суспільно-історичну природу.
Але самі по собі риси характеру не однозначно визначають соціальну позицію індивіда. Відносна стійкість рис характеру не виключає його високої пластичності. Для формування характеру вирішальне значення має соціальне виховання, включення особи в колективи.
Один із фізіологічних механізмів формування характеру - динамічний стереотип. Характер формується і стверджується під впливом середовища, діяльності і виховних впливів інших людей.
Крім того, з віком все більшу роль відіграє самовиховання, однак воно зумовлене відповідною мотивацією - потреба самовиховання передусім повинна бути усвідомлена. Характер не тільки формується в діяльності і спілкуванні, але й сам впливає, зумовлює здійснення різних видів діяльності і процесів спілкування.
