Зміст
1. Закони менеджменту.
2. Закономірності менеджменту.
3. Суть принципів менеджменту.
4. Фундаментальні загальні принципи.
1. ЗАКОНИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Наукове управління не зводиться до вольових, суб’єктивних дій, які основані на узагальнені багатолітнього досвіду, і пропонує розкрити сутність управлінських процесів, пізнання і використання об”єктивних законів розвитку суспільства.
Менеджмент відноситься до суспільних наук, а суспільні науки мають справу з поведінкою людей і суспільних інститутів, на відміну від естественных наук, які вивчають поведінку об’єктів навколишнього середовища (сонця, луни). Дамо пояснення терміну суспільний (соціальний) інститут. Якщо існують устоявшиеся границі організації, відповідно її місце в суспільстві, то така організація приймає форму суспільної чарунки (ячейки) і виступає у вигляді соціального інституту. А організація – це систематізірованое, свідоме об”єднання дій, поведінки людей, які переслідують досягнення відповідних цілей. Будь яка організація може бути представлена як відкрита система, “встроенная” в зовнішній світ, тому життєдіяльність організації – це три наступні процеси:
- отримання “матеріалів і ресурсів” з зовнішнього світу;
- виготовлення “продукту”;
- передача “продукту” в зовнішнє середовище.
Порушення одного з цих процесів приводить до загибелі організації. Ключова роль в підтриманні балансу між цими процесами належить менеджменту. Менеджмент являє собою багатопланове явище, яке охоплює процеси в організації, пов’язані як з її внутрішнім життям, так і її взаємодію з навколишнім середовищем, де все дуже швидко змінюється. Якщо реальність, на яку опираються “естественные” науки - фізичний світ і його закони - незмінні, то в соціальному світі немає аналогічних “естественных законов”.
Предмет вивчення змінюеться непреривно. А це значить, що уявлення, які були справедливі вчора, можуть в один момент стати несостоятельними або навіть не точними. Тому суспільних дисциплінах (тобто в менеджменті) самим головнім треба вважати систему понять і загальних уявлень в даній науці або іншими словами – парадигму.
Менеджмент як наука і сфера діяльності людини створюється, діє і розвивається на основі власних законів і принципів.
Закон - категорія, що відбиває суттєві, загальні, усталені і ті, що повторюються, відносини залежності між предметами і явищами об'єктивної дійсності, що випливають із їхньої сутності.
Категорія – це загальні документальні поняття і признаки.
Закони менеджменту виступають як основа створення і функціонування організацій. Закони фіксують єдність і спільність явищ. Закони менеджменту об'єктивні. Їх дія виявляється тільки в діяльності людини. Закони менеджменту не заперечують сутності й об'єктивного характеру економічних законів. Економічний зміст мають також і закони менеджменту.. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.
Такий прояв є підставою для об'єднання економічних законів і законів менеджменту, існуючого в сучасній літературі. Сучасний рівень розвитку менеджменту показує, що врахування економічних законів в управлінні недостатній для ефективної роботи організацій.
Менеджмент є специфічним видом трудової діяльності, відношення і залежності якого формуються під впливом власних законів.
У існуючих публікаціях приводиться різний склад законів менеджменту. У типовій програмі дисципліни "Основи менеджменту", яка включена в стандарт, приводиться такий склад законів: закон відповідності систем цілям; закон відповідності організації системи зовнішньому середовищу; закон інерції управління; закон економії часу; закон еластичності систем; закон постійного удосконалювання систем.
Закони менеджменту за своїм змістом і сутністю повинні відповідати наступним вимогам:
1. Відображати загальні усталі відношення залежності в діяльності організації.
2. Бути загальною об'єктивною основою, що відображає структуру й зміст менеджменту.
3. Поширювати свою дію на всі сфери управлінської діяльності, а не на окремі її частини.
4. Бути інваріантними до будь-яких організацій, незалежно від їх виду діяльності, розміру, галузі та ін.
Можна виділити наступні закони менеджменту:
закон спільності цілей, закон поділу праці, закон зовнішнього доповнення, закон інерції, закон економії часу.
Закон спільності цілей (у інших закон відповідності систем цілям).
Його зміст полягає в наступному. Ефективна спільна діяльність людей в організації можлива лише за наявності спільної (загальної) мети. І, навпаки, відсутність спільної мети робить працю людей безглуздою. Що лежить в основі цього закону?
1. Здоровий глузд і елементарні спостереження дійсності не заперечують те, що люди створюють організації і свідомо координують свою діяльність лише для того, щоб досягти певного кінцевого результату, тобто спільної мети. Чим складніше мета, тим більша кількість людей бере участь у її досягненні. Ефективною колективна праця буде тоді, коли одержаний результат задовольняє потреби кожного з учасників. Якщо одержаний результат не задовольняє кого-небудь із членів організації, то ефективність його праці знижується, або дана людина припиняє свою роботу в колективній діяльності.
2. Загальна мета є основою створення організації. Саме мета визначає основний напрямок діяльності організації. Зміст загальної мети визначає види ресурсів, споживаних організацією, а також функціональні галузі діяльності (засоби і способи досягнення мети) робітників організації.
3. Необхідність досягнення загальної мети за допомогою колективної праці визначає сенс існування менеджменту в усіх його проявах.
4. Загальна мета визначає ступінь залежності організації від зовнішнього середовища як джерела ресурсів і умов її діяльності. Формуючи загальну мету, робітники організації змушені враховувати можливості зовнішнього середовища в забезпеченні їх необхідними ресурсами, а також характер їх роботи в умовах, що диктує зовнішнє середовище. Відповідно, загальна мета відображає не тільки бажаний результат організації, але й умови, за якими вона може бути досягнута.
5. Даний закон за своїм змістом включає запропонований у стандарті "закон відповідності систем цілям". Запропонована назва закону некоректно сформульована. Система не може існувати без мети. Зміст її діяльності полягає в досягненні цілей. Якщо система не відповідає меті, то вона повинна або змінюватися (стати іншою системою), або припинити своє існування. Запропонований автором "Закон спільності цілей" має більш широкий зміст і загальну дію на менеджмент.
Закон поділу праці. Цей закон відбиває сутність менеджменту як виду діяльності людини. У зміст цього закону входить така категорія, як спеціалізація управління. У чому сутність цього закону?
1. Цілі організації досягаються колективною працею. Участь праця як суб'єкта, так і об'єкта управління. Їхні види діяльності являють собою результати процесу поділу і спеціалізації праці.
2. Функціональний поділ праці в організації розкриває сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях менеджменту. Зміст самого виробництва завжди є конкретним. Проте сутність функцій управління організацією залишається незмінною при різних видах виробництва конкретних продуктів. У цьому розумінні функції управління утворюють функціональні сфери діяльності.
Саме функції, віднесені до функціональних сфер, відповідають на запитання, хто що робить або повинен робити в системі управління процесі досягнення загальної мети. Застосування більшості категорій управління передбачає ув'язування їх із функціями управління.
Кожна функція управління організацією відображає якийсь конкретний вид управлінської діяльності, але в той же час вони об'єктивно взаємозумовлені єдиним процесом управління і тому повинні розглядатися у взаємозв'язку.
Закон зовнішнього доповнення (закон еластичності систем). Сутність даного закону можна сформулювати в таким чином. Будь-яка організація повинна мати потенціал, здатний компенсувати наслідки, обумовлені різного роду зовнішніми впливом, дія яких на організацію не може бути завчасно передбачена.
Як розуміти дію цього закону?
1. Зовнішнє доповнення слід розглядати з двох боків:
- вплив чинників зовнішнього середовища на діяльність організації;
- вплив вищих рівнів управління на нижчі рівні всередині самої організації.
Розвиток організації визначається співвідношенням і характером зовнішніх і внутрішніх впливів, які порушують умови нормального її функціонування. Через це організація набуває здатність зберігати свою основну якість в умовах зовнішнього середовища, що змінюється, забезпечувати власне відтворення, послідовність і стабільність.
2. Наявність рівнів управління в організації породжує властивість зовнішнього доповнення. Один рівень управління відповідно до другого являє собою своєрідне зовнішнє середовище. Непередбачувані впливи одного рівня на інший повинні бути керованими, здійснюється це за допомогою реалізації закону зовнішнього доповнення.
Відповідно до даного закону організація повинна забезпечити себе від зникнення в будь-якому випадку й у будь-якому виді, тобто організація може бути реорганізована, але не зникне.
Закон інерції. Відповідно до цього закону, для ефективної діяльності будь-якої організації, що піддається впливу різноманітного зовнішнього середовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якого вона повинна продовжувати функціонувати, зберігаючи свої властивості.
Суть цього закону в менеджменті полягає у тому, що всі організації мають деякі загальні ознаки.
1. Інерційнність організації забезпечується складом її елементів і способами їх взаємозв'язку. Організація за своєю структурою є кінцевим набором елементів. Маючи властивість інерційності, кожний елемент, діючи в безпосередньому зв'язку з іншими елементами, забезпечує інерційність організації в цілому.
2. Зв'язки, що забезпечують інерційність організації, утворюють прямий і зворотній зв'язок.
Прямий зв'язок обслуговує менеджерів у процесі прийняття рішень.. Прямий зв'язок утворює вхід в організацію.
Зворотний зв'язок, що несе інформацію про поведінку об'єкта як реакції на вплив суб'єкта управління і зовнішнього середовища. Він інформує менеджера про ступінь досягнення заданого результату або про необхідність прийняття додаткових дій.
3. Закон інерції виявляється в діяльності організації в створенні нею властивості самоорганізації. Першоосновою самоорганізації є зворотний зв'язок. Ця властивість створює здатність організації самовдосконалюватися й адаптуватися до умов зовнішнього середовища.
Звідси випливає, що закон інерції за характером свого впливу на менеджмент поглинає зазначений у літературі закон постійного удосконалювання і перетворює його в принцип.
Закон економії часу. У менеджменті даний закон позв'язаний із продуктивністю, що показує міру використання часу, витраченого на одержання результату. Менеджмент організації повинен бути сформований таким чином, щоб одержання результатів кожним елементом потребувало мінімальної кількості часу.
Продуктивність найбільшою мірою показує економію часу, у порівнянні доводячи, наскільки ефективно працює організація:
- як вона використовує ресурси;
- яка її система управління;
- наскільки доцільна її організаційна структура управління;
- яка кваліфікація її робітників і їх мотивація до праці;
- які технології і методи роботи вона використовує;
- як організована її взаємодія.
Дія закону економії часу буде залежать від менеджменту.
