Критика гендлярського феодалізму та обґрунтування буржуазного підприємництва в працях Еразма Роттердамського, Мартіна Лютера і Жана Кальвіна.

В період пізнього середньовіччя (ХV-ХVІ ст.) виникає явище гендлярського феодалізму, коли буржуазні тенденції були ще дуже слабкі, а феодалізм достатньо сильним і намагався пристосуватися до нових умов господарського життя. Крім того інтереси феодалів тісно переплелися з інтересами лихварства, посилюючи експлуатацію селян і бюргерства. Але у той же час почався процес розкладу католицької церкви. Все більш помітними ставали суперечності між первісним християнством і римсько-католицькою церквою пізнього середньовіччя, які проявлялися у формі суперечностей між Священним писанієм (Біблією) і священним преданієм (декретами і постановами церковних соборів і Римського папи). Одним з перших, хто звернув увагу на ці суперечності були гуманісти: Іоган Рьойхлін (1455-1522), Еразм із Роттердама (1469-1536), Джованні Піко делла Мірандолла (1463-1494). Найвидатніший з них – Еразм Роттердамський (Герхад Герхардс) у 1517 р. видав грецький текст Нового завіту і його латинський переклад, який супроводив своїми коментаріями. Найбільшу відомість отримав твір Еразма Роттердамського “Похвала дурості”, у якому використовуючи форму пародії він знущався над порядками суспільства пізнього середньовіччя. Тим самим гуманісти підготували Реформацію, звертаючись до раннього християнства у боротьбі з формалізмом і продажністю римсько-католицької церкви. Вони сприяли освідченню передової частини феодального суспільства.

Розглянемо економічні погляди теоретиків Реформації Мартіна Лютера і Жана Кальвіна. Доктор богослов’я, магістр вільних мистецтв, чернець - августинець Мартін Лютер (1483-1546) 31 жовтня 1517 р. на дверях своєї церкви у Віттенберзі вивісив 95 тезисів проти індульгенції. У 1520 році папа видав булу про відлучення Лютера від церкви. Лютер у дворі університету прилюдно спалив цю булу. Так почалася Реформація у Німеччині. Під прапори лютеранської реформи стало нижче дворянство, бюргерство, навіть частина князів, які розраховували збагатитися за рахунок конфіскації церковного майна і намагалися отримати більше незалежності. Критика економічних основ гендлярського феодалізму була складовою частиною поглядів Мартіна Лютера. Так у своїй книжці “Про торгівлю і лихварство” (1524 р.) він визнає необхідність торгівлі, але виступає проти зовнішньої торгівлі, проти ввозу предметів розкоші. На його думку така торгівля служить не користі, а висмоктує з держави і населення гроші, тому не допустима. Найбільшу ненависть викликає у Лютера лихварство. Його критиці присвячена робота “Наказ приходським священикам виступати з проповідями проти лихварства”, видана у Віттенберзі у 1540 році. Економічні погляди Лютера тісно пов’язані з його релігійною концепцією. “... Лихвар бажає, щоб весь світ для нього голодував, гинув у жебрацтві і печалі, щоб тільки в нього одного було все і щоб кожний отримував від нього, як від бога, і зробився б вічним його кріпосним...”. Мартін Лютер розглядав лихварський капітал як накоплений відсоток.

Критикуючи представників гендлярського феодалізму Лютер виступав на боці ділового господаря, бюргера, який перевтілювався в дрібного буржуа.

Мотиви буржуазного підприємництва отримали більший розвиток у Жана Кальвіна (1509-1564). У своєму головному творі “Наставляння в християнській вірі” (1536) він розвивав вчення про божественне передвизначення. Згідно нього Господь розділив людей на обраних, яким передвизначено блаженство, і засуджених, яким передвизначені муки і засудження. Тому кожний християнин повинен думати, що він – божий обранець і в своїй діяльності повинен це доказати. В якості показника обраності Кальвін бере грошове багатство, як універсальну формулу успіху в капіталістичному суспільстві. Його вчення про передвизначення було релігійним виразом того факту, що у світі торгівлі і конкуренції вдача залежить не від діяльності і мистецтва окремих осіб, а від обставин, що від них не залежать. Все визначає не воля однієї людини, а милосердя могутніх, але не відомих економічних сил.

Якщо лютеранство створило Реформацію в Німеччині, то кальвінізм створив республіку в Голландії, республіканські партії в Англії і Шотландії.

 

Меркантилізм.

Слово “меркантилізм” виникло у XVIII ст. Його вивели від італійського “мерканте” – купець. Меркантилізмом називають сукупність економічних поглядів та господарську політику європейських держав XIV-XVIII століть.

Ідеологічно меркантилізм групується на принципах:

1). Багатство створюється працею, але виражається в золоті та сріблі;

2). Конкуренція шкідлива, і їй треба запобігати;

3). Державна влада повинна забезпечити монополію вітчизняних комерсантів на внутрішньому та зовнішньому ринках.

На внутрішньому ринку вважалися доцільними наступні заходи:

- закони про учеництво, що регулюють кількість та кваліфікацію ремісничих цехів;

- регулювання цін та заробітної плати;

- регламентація прийомів виробництва та стандартів якості продукції;

- порядок видачі привілеїв та надання монопольного права на виробництво та торгівлю;

- захист внутрішнього ринку від іноземних товарів, які б могли конкурувати з вітчизняними промисловими товарами, або товарами, які імпортуються вітчизняними купцями;

- заходи, які запобігають переміщенню золота та срібла за кордон;

- заходи, які стимулюють приток коштовних металів в країну.

Для ефективної зовнішньої торгівлі створювалися великі монопольні компанії, статут яких забороняв внутрішню конкуренцію.

З боку уряду для реалізації вказаних заходів дуже активно використовувалася політика протекціонізму.

Іноді пропонують розрізняти три фаз меркантилізму: ранню, зрілу і пізню. Хоча границі між ними дуже розпливчасті, а пізній меркантилізм дуже не схожий на “просто” меркантилізм. Майже першим твором, у якому проявилися головні начала ідеології меркантилізму, був трактат Жана Бодена “Шість книг про республіку” (1576 р.), у якому автор досліджував умови добробуту держави. Схвалював енергійне втручання держави у діла промисловості, високі мита на ввіз промислових виробів і низьких на ввіз їжі та сировини. Велику увагу Боден приділяв росту народонаселення країни. У 1581 р. в Англії вийшла робота Уїльяма Стаффорда “Бігле обговорення англійської політики”, у якій він приводить такі міркування:

- Порча монети державою не збагачує країну, а зашкоджує її багатству, тому що більш цінна монета буде вивезена за межі держави;

- Неможливо дозволяти вивіз сировини, бо вона переробляється за кордоном і, коли продукти переробки завозять назад, ми платимо за свою ж сировину, за всі іноземні мита, за всі наші ж ввізні мита;

- “Все що купують в нас іноземці, уходить від нас назавжди. І навпаки, все що ми купуємо друг у друга, залишається вдома”. Тому треба заохочувати і розвивати вітчизняну торгівлю.

Меркантилісти ототожнювали багатство з грошима (золотом і сріблом). Тому апогеєм раннього меркантилізму була теорія грошового балансу, яка з’явилась наприкінці XVI - початку XVII ст. Грошовий баланс – це порівняння ввозу та вивозу золота і срібла. Різницю називали сальдо. Якщо ввіз більше вивозу, то сальдо додатне, а баланс активний. При від’ємному сальдо баланс пасивний. Проти концепції грошового балансу першими виступили представники зрілого меркантилізму Антоніо Серра і Джерард Малейнс. Вони стверджували, що контроль вивозу грошей ставить у скрутне становище торгівлю і тому призводе до протилежного результату, ніж поставлена мета. Серра, Малейнс і їх однодумці вважали, що гроші повинні перетинати кордони вільно. Важливо, щоб спільна сума товарів, що вивозяться (у грошовому вимірі) перевищувала аналогічний показник ввозу. Ця концепція отримала назву системи торгового балансу, яка характеризує зрілу фазу меркантилізму. Більш повну і розвинуту аргументацію на користь системи торгового балансу висловив Томас Мен у роботі “Багатство Англії у зовнішній торгівлі” (1630 р.). Головною думкою цієї роботи було ствердження, що при активному торговому балансі приток грошей у країну буде більше, ніж їх вивіз.

При спільній, здавалось би, меті обох концепцій (збільшити приток грошей до країни) глибинна різниця між ними складається в тому, що принцип грошового балансу на перше місце ставить діяльність уряду, а принцип торгового балансу переносить акцент на приватну ініціативу купців і купецьких компаній. Вони повинні були купувати за кордоном як найдешевше, а продавати дорожче.

В подальшому історичному розвитку економіки (друга частина 18 століття) меркантилізм втратив значення фактора, який стимулює розвиток господарства і був замінений на політику фритредерства (вільної торгівлі).