Міжнародно-правові та національні підходи до регулювання

Кафедра цивільного права та процесу

 

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ТА

СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ТЕМА 9: Теоретичні та практичні проблеми щодо

Забезпечення та охорони права інтелектуальної

Власності.

Лекція обговорена і схвалена

На засіданні кафедри

Р.

протокол №

ОДЕСА - 2007

ТЕМА 9:Теоретичні та практичні проблеми щодо забезпечення та

охорони права інтелектуальної власності.

 

Лекція – 2 години

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Міжнародно-правові та національні підходи до регулювання

права на творчість.

2. Проблеми законодавства про інтелектуальну власність.

3. Проблеми щодо об’єктів авторського права та суміжних прав.

4. Проблеми щодо об‘єктів промислової власності.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - ст.141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. №435-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – ст.461. – Глава XXXV-XLVI, статті 418-508.

3. Всесвітня Конвенція по авторське право. Міжнародний договір від 6 вересня 1952р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - №3: Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика. – С.93-101.

4. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992р. № 2117-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №21. - ст.294.

5. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993р. №3792-ХІІ (в редакції Закону України від 11 липня 2001р. №2627-ІІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №43. - ст.214.

6. Про видавничу справу. Закон України від 5 червня 1997р. №318/97-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №32. - ст.206.

7. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Закон України від 16 листопада 1992р. №2782-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 1. - ст.1.

8. Про інформаційні агентства. Закон України від 28 лютого 1995р. №745/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 13. - ст.83.

9. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992р. №2657-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №48. – ст.650.

10. Про кінематограф. Закон України від 13 січня 1998р. №9/98-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №22. - ст.114..

11. Про науково-технічну інформацію. Закон України від 25 червня 1993р. №3322 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 33. - ст.345.

12. Про наукову і науково-технічну експертизу. Закон України від 10 лютого 1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №9. - ст.56.

13. Про охорону прав на винахід і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993р. №3687-ХІІ (в редакції Закону України від 1 червня 2000р. №1771-ІІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. - ст.32.

14. Про охорону прав на зазначення походження товарів. Закон України від 16 червня 1999р. №752-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №32. - ст.267.

15. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України від 15 грудня 1993р. №3689-ХІІ (із змінами і доповненнями) //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №7. - ст.36.

16. Про охорону прав на промислові зразки. Закон України від 15 грудня 1993р. №3688-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. - ст.34.

17. Про охорону прав на сорти рослин. Закон України від 21 квітня 1993р. №3116-ХІІ (в редакції Закону України від 17 січня 2002р. №2986-ІІІ) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №7. – ст.278.

18. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем. Закон України від 5 жовтня 1997р. №621/97-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №8. - ст.28.

19. Про племінну справу у тваринництві. Закон України від 15 грудня 1993р. №3691-ХІІ (в редакції Закону України від 21 грудня 1999р. №1328-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №6-7. - ст.37.

20. Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Закон України від 31 травня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 21. - ст.155.

21. Про ратифікацію угоди про співробітництво в області охорони авторського права і суміжних прав. Закон України від 27 січня 1995р. №34/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 5. - ст.32.

22. Про рекламу. Закон України від 3 липня 1996р. №270/96-ВР (в редакції Закону України від 11 липня 2003р. №1121-IV) // Офіційний вісник України. - 2003. - №38. - ст.2020.

23. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів. Фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних. Закон України від 23 березня 2000р. №1587-ІІІ (в редакції Закону України від 10 липня 2003р. №1098-ІІІ) // Офіційний вісник України. – 2003. - №33. – ст.1776.

24. Про телебачення і радіомовлення. Закон України від 21 грудня 1993р. №3759-ХІІ (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 10. - ст. 43.

25. Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року. Постанова Верховної Ради України від 23 грудня 1993р. №3794-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 13. - ст.70.

*

26. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ «Одіссей»,2003. – С.293-370.

27. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С.396-456.

28. Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – С.339-356.

29. Цивільне право України: Підручник: У 2 т./ Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. Ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо – Фадєєвої, В.Л.Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. – С.401-477.

30. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене / За ред. Є.О.Харитонова, А.І.Дришлюка. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – С.259-286.

31. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. – С.523-608.

*

32. Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - №3.

33. Андрощук Г. Защита знаков в Интернете: позиция ВОИС. Механизм защиты интеллектуальной собственности в Сети // Юридическая практика.– 2003. - №39. – С.16.

34. Гаврина С. Ноу-хау: объект охраны // Юридическая практика. – 2003. - №44. – С.4.

35. Герасименко В., Нестеренко О., Солощук М. До питання розподілу прав на інтелектуальну власність при комерціалізації науково-технічних розробок // Право України. – 2003. - №6. – С.57-61.

36. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка, Ю.Л.Бошицького. – К.,2002. – 424с.

37. Мельник О. Законодавство України про товарні знаки: проблемні питання// Право України. – 1999. - № 4 – с.71.

38. Мельник О. Цивільно-правовий захист патентних прав: проблемні питання// Право України. – 2003. - №2. – С.74-78.

39. Мельников М. Піратство як злочин у галузі авторського права та суміжних прав // Право України. – 2003. - №4. – С.72-74.

40. Мовчан С. Профильное законодательство: проблемы совершенствования и практика реализации. Интеллектуальная собственность // Юридическая практика. – 2003. - №39. – С.14-15.

41. Омельчук К. До питання про авторські права на фотографії // Право України. – 2003. - №4. – С.75-79.

42. Паладій М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності // Право України. – 2002. - №2. – С.98-102.

43. Підопригора О. Загальні положення про право інтелектуальної власності // Право України. – 2003. – №7. – С.97-100.

44. Самусєва Л. Охорона авторських прав на аудіовізуальні твори // Право України. – 1997. - № 9. – с.55.

45. Святоцький О. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України. – 1999. - № 4 – с.16.

46. Терещенко О. Проблеми захисту службових творів // Право України. – 2003. - №9. – С.104-107.

47. Терещенко О. Службові твори: поняття та правовий статус // Юридичний вісник. – 2003. – 25-31 жовтня. – С.9.

48. Тропіна О. Правові аспекти визначення кола товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності // Право України. – 2003. - №1. – С.86-89.

49. Халаїм Н. Правова природа промислового зразка як об’єкта охорони. // Право України. – 1998. - № 11. – с.83.

50. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. – Харків, 2002.

51. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему. // Право України. – 1999. - № 1. – с.57.

 

ВСТУП

Майже всі здобутки людства на протязі його розвитку є результатом цілеспрямованої діяльності по перетворенню оточуючого світу і в більшій мірі завдячують особливому різновиду такої діяльності – творчості. Прогрес суспільства все більше залежить від результатів творчості. Лише з розвитком творчого потенціалу та його належним забезпеченням людство за умови вичерпання природних ресурсів пов’язує своє майбутнє. Творчість полягає в створенні особливого продукту – ідей. Права на ідеї як основи перетворення оточуючого середовища стають товаром, або призводять до появи нових товарів. В той же час ідеї можуть бути втілені в носії. В зв’язку з цими виникає ряд питань щодо наслідків творчості та механізму її стимулювання і регулювання, забезпечення та охорони права на творчість, захисту порушених законних прав і інтересів творців. Про ці та інші проблеми права інтелектуальної власності, як результату творчої діяльності, ми і поговоримо у даній лекції.

Зважаючи на значення результатів творчої діяльності та її наслідки сама творчість стала предметом регулювання міжнародним та національним правом. Виходячи з того, що міжнародне регулювання загалом все більше сприймається національними правовими системами все-таки воно має субсидіарний характер і застосовується як орієнтир при здійсненні правового регулювання національним законодавством з урахуванням національних традицій та традицій національної школи права. Таким чином просліджується безпосередній зв’язок даної теми з курсом “Міжнародне приватне право”. Але переймаючись особливостями правових систем регулювання в області приватного права ми повинні виходити з того, що національне законодавство є первинним, а наднаціональне є похідним. Тому право інтелектуальної власності безпосередньо є похідним від творчої діяльності і власне права власності. Основне регулятивне навантаження наслідків творчості припадає на цивільне право. Норми цивільного права повністю застосовуються і до відносин щодо результатів творчої діяльності. Якщо це так, то й сама творча діяльність прямо, а ще більше опосередковано теж регулюється нормами цивільного права. Тому дана тема також пов’язана з темою № 16 ”Право власності” курсу “Цивільне та сімейне право України”.

 

Міжнародно-правові та національні підходи до регулювання

Права на творчість.

В Преамбулі “Міжнародного пакту про громадянські та політичні права” від 16 грудня 1966 року і ратифікованого Україною 19 жовтня 1973р. вказується, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об’єднаних Націй, визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, та рівних і невід’ємних прав їхніх членів є основою свободи, справедливості та загального миру. Його стаття 26 прямо проголошує: “Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь якої дискримінації на рівний захист законом.” У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою. Правда, той же Пакт як і інші міжнародно-правові акти теж використовує поряд з терміном “людина” і термін “громадянин”, що формально дає підставу для встановлення іншого правового режиму для громадян ніж для людини взагалі. Але стосовно творчої діяльності обмежень не повинно бути.

Між тим міжнародне законодавство допускає певні відхилення від міжнародних стандартів в забезпеченні права на творчість та його захист. Наприклад витвори, що спрямовані на насильницьку зміну конституційного режиму, на наш погляд, не можуть захищатися в будь-якій країні, і не тільки тій, що розвивається. Відповідно і така творчість повинна попереджуватися. Країна, яка розвиває право не в змозі економічно забезпечити механізм захисту прав інтелектуальної власності, в зв‘язку з чим ряд закріплених прав мають декларативний характер, що впевній мірі стосується і нашої держави.

Право на творчість не надається ні державою, ні будь яким іншим органом, воно лише ними формалізується. На всіх континентах та у всіх древніх цивілізаціях ми знаходимо результати такої творчості, що стали джерелом пізнання їх діяльності та віднесені, в тому числі, до джерел права. Експортний потенціал країни в сучасних умовах повинні формувати не природні ресурси країни, що характерно на сьогодні на превеликий жаль для України, навіть і не готова продукція, а інтелектуальна власність – право на використання результатів творчої діяльності у практичній діяльності людства і перш за все у підприємницькій діяльності. Внаслідок цього постійно буде виникати гостра потреба в урегулюванні цілого комплексу правовідносин стосовно правових наслідків появи нових результатів творчої діяльності (наприклад, очікуваних у найближчий час нових вимірів людського буття) та правового положення їх авторів як і зацікавлених у практичному використанні осіб й самої держави чи світової спільноти.

Україна слідуючи у фарватері високо розвинутих країн з урахування відтоку науковців повинна підсилити організаційні засади забезпечення розвитку освіти, науки, мистецтва і культури. Лише на фоні підвищення загальної, а ще більше професійної освіти, культури ми можемо розвиватися.

Необхідно виховувати нові творчі особистості для чого вкладати кошти, що по суті справи означає необхідність робити матеріальні витрати на збереження храмів науки та мистецтва, виховання педагогів, та вдумливе виховання дітей. Економія на науці, економія на культурі призведе до руйнування непогано відрегульованої системи естетичного виховання, що визнана однією з найкращих у світі. Сучасна експансія високо розвинутих країн пов‘язана з поширення здобутків культури, навіть хоча б і примітивної, навіть хоча і масової (кіно продукція Голлівуду, мильні кінофільми інших країн) та нової техніки та технології. Тому стратегічним напрямком розвитку України на найближчі роки повинно стати плекання її інтелектуального потенціалу та виховання творчих особистостей, створення сприятливих умов і можливостей для їх творчості в Україні, недопущення витоку мозків з України. Створення “інкубаторних” умов для творчих особистостей не можливо без національної програми та її належного правового, і що не менш важливо економічного забезпечення.

Чинним законодавством України на сьогоднішній день обмежень в праві на творчість та використання її результатів не встановлено та і неможливо їх встановити. Творчість в тій чи іншій мірі іманентно присутня всякій людині і є одним із найважливіших проявів особистості. Хоча творчі прояви особистості можуть бути самими різноманітними і не відповідати установленностям суспільства, та тим інтересам і цінностям, що ним охороняються. Але для того щоб творити суб‘єкт, по крайній мірі, повинен оволодіти певними знаннями, вміннями, навичками у конкретній сфері діяльності. Тільки тоді він може порозумітися із спеціалістами і дотримуватися установленостей не виходити за встановлені межі світобачення та його вираження. Важливо вчасно замітити та стимулювати творчість. В противному разі можливі виходи за межі.

Ці межі, перш за все, встановлені Конституцією України, яка висуває вимоги моральності та гуманізму до діяльності, в тому числі творчої, людини.

Важлива проблема сучасності –“псевдотворчість” або імітація творчості з метою отримання прибутків у сфері шоу-бізнесу. Двійники “Ласкових маїв” та інших популярних груп, що використовують “фанеру” та, по суті справи, дурять споживача, надаючи йому неякісні послуги розрушують загальновизнані людські цінності. Не меншу загрозу таїть бездумна без належно-продуманих мір перестороги науково-технічна творчість, наприклад пов’язана з космічними дослідженнями, особливо планет Сонячної системи, а в подальшому мабуть і інших систем. Характерно, що ще з моменту програми досліджень Місяця в США НАСА була створена спеціальна карантинна служба головним завданням якої стало запобігання неконтрольованому занесенню на Землю бактерій із інших космічних тіл, що можуть становити потенційну загрозу її екосистемам. Зв’язку з цим зразки ґрунту Місяця провірялись більш ніж по 75 тестам, а астронавти з “Аполлону 17” проходили трьохнедільний карантин після повернення на Землю.

Право на творчість у цивільному законодавстві України врегульоване вперше і у двох книгах нового ЦК України: Другій та Четвертій.

Новий ЦК України ч.2 ст. 301 визначає, що фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форми (способів, прийомів) творчості. Сфера творчості залежить передусім від бажання людини та її інтересу. Суб’єктивно вона переду мовлена якостями самої людини та станом здоров’я. При здійснені свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості не повинні порушуватися права і свободи інших осіб, як не допустимо спричиняти шкоду здоров’ю та життю людини, довкіллю, інтересам держави та суспільства. Ці табу є своєрідними обмежувачами свободи творчості. Разом з тим, вони на практиці порушуються різними шляхами як узаконеними так і незаконними. Наприклад, розробка та створення найновіших видів зброї, що спрямована в принципі на знищення всього живого, здійснюється під прикриттям оборонної доктрини, національної та державної безпеки. Єдиним позитивним моментом нестримної гонки озброєння є її зворотна дія на науково-технічний прогрес в цілому та можливість використання модифікованих військових технологій з цивільною метою.

Висновок: Творчість як продуктивна людська діяльність, здатна породжувати нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення проявляється в різних галузях суспільства і є багато аспектним явищем, в тому числі таким, що хоча і трудно, але все таки піддається правовому регулюванню. Вона є важливою умовою культурного та технічного прогресу людства, засобом виховання та удосконалення людини. Досягнення людської думки визначають не тільки духовний потенціал суспільства але є чи найважливішим чинником розвитку матеріального виробництва і прискорення прогресу людства. Так подальший поступ людства на початку третього тисячоліття пов‘язується з розвитком глобальної інформаційної системи “INTERNET”.