Категорія обмеження прав є новою і певною мірою у вітчизняній науці не дослідженою. Проте в зарубіжній і зокрема російській цивілістиці ця проблематика в останні роки досить жваво аналізується і є досить таки її ґрунтовні дослідження. Так чи інакше, прямо чи опосередковано всяке обмеження права впливає на обсяг свободи особистості і повязується з діалетивними категоріями можливість та дійсність.
Обмеження одних осіб є необхідною умовою для забезпечення можливості реалізації свободи і для перетворення її у дійсність іншими. Тож обмеження включає у себе такі поняття як “свобода”, “межа”, “заборона”. Як правовий засіб та елемент механізму цивільно-правового регулювання обмеження об’єднує у собі різні поняття і проявляє себе у зв’язку “мета – засіб – результат”. За таких умов обмеження безпосередньо впливає на можливість здійснення певного правомірного інтересу і набуття суб’єктивного права. Воно проявляється в імперативних вказівках щодо обмеження свободи і природно-правовому значенні, обмеженні суб’єктивного права в певних правовідносинах. Так згідно ст.13 ЦКУ при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Важливо, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Інституційними проявами обмеження цивільних прав є забезпечення конкуренції, рівного становища на товарних ринках, розвиток чесної конкуренції тощо.
Обмеження у цивільному праві встановлюються або внаслідок особливого правового становища суб’єкта (обмеження в правоздатності чи дієздатності, визнання особи недієздатною), або правового режиму об’єкта цивільних правовідносин (речі, що виключені з цивільного обороту), або за першим та другим критерієм одночасно (заборона державним службовцям займатися підприємницькою діяльністю).
Необхідність обмеження цивільних прав через встановлення обмежень в широкому та вузькому сенсі зумовлена об’єктивними та суб’єктивними причинами: закономірності існування та розвитку людини та суспільства і цілому, юридичною характеристикою особистості тощо. Ці обмеження встановлюються:
- для охорони життя та здоров’я людини;
- для недопущення свавільного втручання в приватні справи;
- для охорони прав та законних інтересів інших осіб. Так зважаючи на майновий стан більшості дрібних власників земельних ділянок та земельних паїв в Україні введено мораторій на їх продажу;
- для охорони моралі;
- для забезпечення нормального розвитку товарообороту;
- для захисту прав споживачів;
- реалізації виключного сувереніти держави та забезпечення її безпеки;
- для забезпечення правопорядку і недопущення у найближчий час чи у майбутньому певних правопорушень.
- інших прав та законних інтересів.
Основні риси обмежень у цивільному праві можуть бути наступні:
1. вони - засіб цивільно-правового регулювання;
2. функціонально забезпечують регулятивно-самоутворюючу та забезпечувально-регулятивні функції:
3. є гарантією реалізації суб’єктивного права;
4. мають зовнішнє оформлення у вигляді обов’язків, що формалізовані в імперативних нормах;
5. містять в собі моделі поведінки у формі пасивної поведінки (заборони) та активної поведінки (позитивне зобовязування);
6. забезпечуються силою держави шляхом встановлення можливості настання негативних наслідків для порушника заборони чи обмеження.
Висновок: На підставі наведеного можна зробити висновок, що обмеження – цивільно-правові засоби, які в механізмі цивільно-правового регулювання виконують певні функції і спрямовані на забезпечення гарантій реалізації суб’єктивного права, через встановлення імперативних обов’язків із здійснення певних дій або утримання від їх учинення.
