Експериментальна лабораторія В. Вундта.

Вільгельм Вундт (1832-1920) є, безперечно, засновником сучасної психології і зокрема батьком експериментальної психології.

Народився вчений у містечку Некарау в Німеччині в дружній сім'ї лютеранського пастора. Старший брат Вундта навчався далеко від дому в закритій школі, тож Вундт міг насолоджуватись становищем єдиної дитини. Спогади про дитинство однак не були цілковито безхмарними та позбавленими травматичних переживань. Вундт пригадував, що одного разу отримав від батька ляпасу за те, що не помітив свого вчителя. Майбутній психолог почувався самотнім та мріяв стати знаменитим письменником.

У дитинстві з Вундтом сталась примітна подія. У другому класі його вихователем був молодий священик, батьків помічник. Коли його перевели до іншого приходу, хлопчик настільки переживав, що батьки були змушені дозволити йому поїхати зі своїм наставником. У його будинку Вундт прожив до 13 років.

Сім'я Вундтів була досить освіченою, його родичі прославилися в різних галузях діяльності. Хлопець досить рано почав розчаровувати своїх батьків, він значно відставав від однолітків, часто провалював екзамени. Згодом почав навчатись краще і у 19 років зміг вступити до університету, де в той самий час навчались Иоганнес Мюллер і Дюбуа-Раймон.

Вчений отримав медичну освіту в чотирьох німецьких університетах, зокрема, в славетних Тюбінгені та Берліні, однак практичною медициною не займався ніколи. Наукову діяльність Вундт розпочав у Гейдельберзькому університеті, де отримав докторські ступені з філософії і медицини, а в 1858 р. став асистентом професора Г. Гельмгольца і був залучений до дослідження проблем різних природничих наук, які цікавили цього надзвичайного вченого.

У 1864 р. він отримує посаду ад'юнкт-професора і працює в Гейдельберзі ще 10 років. У 1867 р. Вундт читає в університеті перший на той час курс лекцій з фізіологічної психології.

Вундт працював продуктивно. Перші його наукові праці були присвячені фізіології людини. В 1863 р. побачила світ книга "Лекції про душу людини і тварин", яка неодноразово перевидавалась ще за життя Вундта. Вона присвячена питанням психофізики і головним чином проблемі визначення часу реакції, вчений описує свої експерименти, проведені в домашній погано обладнаній лабораторії. В своїх працях Вундт вперше висловлює думку про необхідність створення експериментальної психології і ставить питання про розробку її методів.

У 1874 р. Вундт отримав запрошення викладати логіку в Цюріхському університеті (Швейцарія), однак уже через рік повернувся до Німеччини, і в подальшому його наукова діяльність повністю пов'язана з Лейпцизьким університетом. Понад 40 років він викладав у цьому закладі філософію і навіть обіймав посаду ректора.

У 1879 р. Вундт на власні кошти створює свою знамениту першу в світі психологічну лабораторію, яка згодом перетворюється на Інститут експериментальної психології, прообраз сучасних дослідницьких інституцій.

Лабораторія спочатку згуртувала всіх охочих вивчати філософію та психологію в німецьких університетах, а невдовзі стала центром для випускників американських і англійських університетів, які зацікавились вивченням психології. Лабораторія Вундта стала саме тим зразком, за яким створювались подібні заклади в інших університетах світу.

Певний час точилася дискусія, хто ж саме — Вундт чи Джеймс був засновником першої психологічної лабораторії. Адже в 1875 р. у Гарварді у Вільяма Джеймса вже був маленький кабінет, де було розташовано демонстраційне обладнання. Якщо вважати, що лабораторія - це приміщення, де зберігається приладдя, то все одно першість лишається за Вільгельмом Вундтом, оскільки ще в 1865 р. у нього в Гейдельберзі вже був маленький кабінет для зберігання фізіологічної та психофізичної апаратури. Стенлі Холл також стверджував, що першою психологічною лабораторією в світі була створена ним у 1881 р. лабораторія в Університеті Джона Хопкінса. Все ж коло засновників досить невелике, і проблема визначення першості не видається складною.

Ще до створення лабораторії Вундт написав у 1873 р. книгу "Основи психофізіологічної психології", в якій обґрунтовував значення психологічного дослідження. Ця праця по-справжньому заклала основи експериментальної психології як окремої науки з визначеним колом проблем та методами дослідження. Вона витримала шість видань, постійно доповнювалась результатами експериментальних досліджень. Психофізіологічну психологію Вундт розумів як вивчення психофізичного процесу, тобто органічної реакції, яка опосередкована як фізіологічно, так і психологічно, та слугує адаптованості організму. При дії подразників в органах чуттів виникає процес збудження, яке по сенсорних нервових шляхах досягає нижчих та вищих мозкових центрів, а звідти передається м'язам. Цей процес супроводжується внутрішнім психічним процесом, про який можна отримати інформацію через інтроспекцію. У своїй лабораторії Вундт розгорнув процес експериментальних психологічних досліджень за загальною схемою. Досліджуваним презентували контрольовані стимули, після чого вони повідомляли про свої психічні процеси, які супроводжували сприймання. Учасниками експериментів були дорослі люди, яких Вундт спеціально готував.

В основі таких досліджень лежали певні теоретичні уявлення про психічні процеси та інтроспекцію. Психічний досвід людини є комбінацією трьох елементів: відчуттів, образів і почуттів. Відчуття - це первинні елементи психічного досвіду, найсуттєвіші його форми, які є втіленням безпосереднього зв'язку між збудженням кори головного мозку і чуттєвими переживаннями. Відповідно до їх модальності відчуття можна класифікувати на зорові, слухові, а також за такими параметрами, як інтенсивність і тривалість.

Образи принципово не відрізняються від відчуттів і відповідають локальним збудженням кори. Почуття містять всі якості досвіду, який отримано не з органів чуттів і не зі спогадів про чуттєві переживання.

Підхід Вундта дістав назву структуралістського. Вчений передбачав, що в психічному житті розгортаються кумулятивні процеси: відчуття поєднуються та формують більш складні стани (певні якості почуттів), почуття, поєднуючись, теж можуть утворювати тимчасові структури. Відповідно до цього, емоції - це характерні послідовності почуттів із тимчасовою структурою. Воля теж є тимчасовим актом, однак вона супроводжується думками.

Вундт вважав, що психологи мають справу з такими видами досвіду суб'єкта: опосередкований досвід, що дає нам знання або інформацію, які не містяться в безпосередньому переживанні; безпосередній досвід візуального сприйняття, який не залежить від попереднього досвіду суб'єкта (захищений від інтерпретацій, учений розглядав його як найбільш важливий). Вундт вважав, що має працювати над розробкою системи періодичної таблиці мислення.

На думку вченого, психологія мала стати наукою про досвід свідомості. Метод інтроспекції передбачає спостереження за власною свідомістю, тож якщо людина хоче вивчати себе, вона має навчитися проводити такі спостереження за своїм власним мисленням і свідомістю. Вундт використав для дослідження психічних процесів ті методи, які сформувались на той момент у фізіології. Фактично, як ми вже знаємо, метод інтроспекції використовував Фехнер: він застосовував подразники і запитував досліджуваних про їхні відчуття.

Вундт для проведення експериментальних досліджень розробив такі правила:

1) спостерігачі повинні правильно визначати момент початку експерименту;

2) спостерігачі ніколи не мають знижувати рівень своєї уваги;

3) експеримент завжди має бути організований таким чином, щоб його можна було провести декілька разів;

4) умови проведення експерименту повинні бути прийнятними для змін та контролю подразників.

Вундт проводив сеанси якісної інтроспекції, під час яких необхідно було описувати свій внутрішній досвід. Однак частіше він намагався спонукати учасників експерименту використати інтроспекцію, коли досліджував їхні уявлення про величину, інтенсивність та діапазон різних фізичних подразників. Досліджувані повинні були вести за собою спостереження і описувати сприйняття різних подразників.

У більшості своїх досліджень Вундт намагався провести об'єктивні вимірювання, наприклад, визначення часу реакції. Вундт прагнув зробити висновки про процеси свідомості на основі об'єктивних оцінок.

У процесі самоспостереження Вундт розробив тривимірну теорію почуттів: задоволення - незадоволення, напруження – розслаблення, піднесення – спад. Кожне почуття є комбінацією цих параметрів. Проводячи дослідження з метрономом, Вундт помітив, що певні ритмічні композиції є для нього приємними, а інші – ні. Вчений визначив, що приємне задоволення прокидалося одночасно з фізичними відчуттями, які виникали при сприйнятті ударів. Також Вундт помітив, що очікування наступного удару метронома супроводжується виникненням певного напруження, а коли удар прозвучить, - виникає розслаблення, коли ритм ударів зростає, він переживає наростання збудження, і заспокоюється, коли ритм сповільнюється.

Таким чином учений, змінюючи подразники та займаючись самоспостереженням, досліджував свій безпосередній досвід і визначив, що почуття характеризуються такими вимірами, як задоволення незадоволення, напруження розслаблення, піднесення спад (згасання). Тож будь-яке почуття перебуває в певному діапазоні всередині певного тримірного простору. Тривимірна теорія почуттів сприяла експериментальним дослідженням, однак із часом стало зрозуміло, що вона не має значення для розуміння психічних процесів.

Вундт також звертався до поняття стерцепції для того, щоб пояснити, як із елементів свідомості виникає єдиний досвід. Цей термін увів у науковий обіг Г. В. Лейбніц, який розумів аперцепцію як усвідомлене сприйняття. Філософи І. Кант і Й. Ф. Гербарт визначали аперцепцію як асиміляцію та інтерпретацію нових вражень. Вундт надав нових відтінків цьому поняттю. Він стверджував, що аперцепція — це активний мисленнєвий процес, за допомогою якого відбувається відбір, структурування і усвідомлення внутрішніх переживань; наша свідомість - це набір елементів відчуттів та почуттів, вона діє творчо і творить із елементів ціле. Організація базових елементів в єдине ціле забезпечується процесам творчого синтезу, із комбінації елементів виникає нова якість, а характеристики будь-якого психічного процесу не визначаються тими характеристиками, які його утворюють. Синтез елементів досвіду призводить до утворення нового. В подальшому гештальтпсихології в своїх маніфестах 1912 р. заявили: ціле не зводиться до суми частин.

В основному, хоча Вундт провів роботу зі систематизації та визначення психологічних проблем, у його лабораторії вивчали психологію і фізіологію зору та слуху. Проводились експериментальні дослідження часу реакції, оскільки вчений мав намір показати три етапи реакції людини на подразники (сприйняття, аперцепцію та волю), які послідовно втілюються в моторні акти.

Вундт також вивчав асоціації: розробив метод єдиного пред'явлення словесного подразника в зоровій та слуховій формі і вимірював час реакції між словом-подразником та відповіддю на нього. При цьому асоціації він розглядав як внутрішні (коли смисл слова-відповіді ідентичний чи схожий зі словом-подразником) та зовнішні (коли між словом-подразником і словом-від-повіддю виявляються випадкові чи поверхові зв'язки). Вундт зазначав, що аперцептивні структури є утвореннями вищого порядку порівняно з автоматичними асоціаціями, оскільки в аперцентивних процесах бере участь свідомість, вони є "вищим класом ментальної функції".

Психологічний закон, сформульований Вундтом - це закон творчого синтезу, який відповідає за усвідомлене (аперцептивне сприйняття), що протиставлялось асоціативному перцептивному сприйняттю.

У 1874 р. Вундт публікує свою розвідку "Принципи психофізіологічної психології", а Ф. Брентано працю "Психологія з емпіричної точки зору", в якій вступає в суперечку з Вундтом.

У 1881 р. Вундт започаткував видання журналу "Філософські студії", який у 1906 р. було перейменовано на "Психологічні студії".

Лабораторія Вундта стала центром для всіх психологів світу. Сьогодні в кожному університеті діють кафедри психології, лабораторії, однак лабораторія Вундта свого часу викликала нечуваний інтерес. її відвідали багато студентів та молодих людей, яких приваблювала нова наука. Згодом вони зробили серйозний внесок у розвиток психології (зокрема, Стенлі Холл, Джеймс Кеттел, Едвард Тітченер). Лабораторія Вундта стала зразком для створення осередків розвитку експериментальної психології в Америці, Росії, Японії, Італії.

В університетах Німеччини невдовзі почали виникати нові лабораторії. Вчені, які розгорнули в них свої дослідження, не поділяли цілковито погляди Вундта, однак теж прагнули розвивати психологію. Німеччина наприкінці XIX - на початку XX ст. залишалась центром світової психології.

Велику популярність мали лекції Вундта. На кожну з них в аудиторії збиралось більше 600 студентів. Е. Тітченер так описав своє перше відвідування лекції Вундта:

"Ввійшов працівник, розкрив двері, і увійшов Вундт. Звичайно, у всьому чорному, від черевиків до краватки, вузькоплечий, худий, трохи сутулиться, він справляє враження високого чоловіка, однак на зріст йому не більше 5 футів 9 дюймів. Він прогримів - по-іншому і не скажеш - по боковому проходу: тук-тук - ніби його підошви були зроблені з дерева. Мені здалось, що в цьому гриманні є щось недостойне, однак крім мене, здається, на це ніхто не звернув уваги.

Коли він пройшов на кафедру, я міг його добре розгледіти. У нього досить густа шевелюра, тільки маківку приховують охайно підняті з боку пасма...

На підвищенні стоїть довгий стіл, напевне для демонстрації експериментів, на ньому переносна книжна полиця. Вундт зробив пару манірних рухів - задумливо підніс до лоба вказівний палець, вибрав крейду, а потім став обличчям до аудиторії, опершись на книжну полицю. Така поза посилює враження, що це людина високого зросту.

Він почав говорити тихим голосом, ніби вибачаючись, однак уже після перших двох речень у приміщенні запанувала повна тиша, в якій лунав лише впевнений голос лектора - він прочитав лекцію на одному диханні. У нього виявився густий баритон, не дуже виразний, деколи ніби гавкаючий: однак слухати його було легко, в голосі його відчувалась переконливість, інколи навіть полум'яність, однак скоріше напускна для підтримки інтересу слухачів... Ні в які папери Вундт не заглядав; наскільки я міг судити, Вундт взагалі не опускав погляд, хіба що раз вій поглянув на полицю, коли перебирав папери, які там лежали... Руки Вундта ні хвилини не лежали спокійно: лікті були нерухомі, а плечі і кисті весь час рухались, ніби хвилі... ці рухи зачаровували і якимось таємничим чином ілюстрували його мову... Він завершив лекцію в точно призначений час і, все так само сутулячись, прогримів черевиками до виходу. І якщо б не цей осоружний гуркіт, я б залишився в цілковитому захопленні".

Про особисте життя Вундта відомо мало. Із опублікованих матеріалів можна скласти враження, що в побуті він був досить скромною та невибагливою людиною. Не так давно знайдені щоденники його дружини Софі свідчать, що він вів упорядковане життя: зранку працював над своїми рукописами, ознайомлювався з публікаціями, редагував журнал; опівдні прямував до університету, де працював у лабораторії, однак довго там не затримувався. Він наснажував своїх послідовників та учнів до експериментальних досліджень, однак не заглиблювався в експериментальну роботу. Американський дослідник Дж. Кеттел зазначав, що "не зважаючи на свою непохитну віру в експериментальні дослідження, сам він не був створений для роботи в лабораторії". У другій половині дня Вундт здійснював прогулянку, о 16-й годині він читав лекцію. Фінансове становище Вундта та його сім'ї було досить пристойним, у його будинку була прислуга та відбувались світські прийоми. Вечорами в сім'ї Вундта любили поспілкуватись, слухали музику, вели дискусії про права робітників і студентів.

Дослідник присвячував багато часу вивченню філософії, мистецтва, мови, намагався зрозуміти соціально-психологічні явища, антропологію та історію. Він охопив своєю увагою процеси гіпнозу, спіритуалізму, психологію тварин.

Вундт працював як учений до останнього дня. Він встиг завершити книгу спогадів.

Загальний обсяг наукової спадщини Вундта вражає. За період своєї наукової роботи (з 1853 по 1920 рр.) він написав більше 54 тисяч сторінок. Американський вчений Борінг, який вивчав історію психології, підрахував, що він писав по 2,2 сторінки щодня, або кожні дві хвилини - по слову. Так у своєрідній формі втілилася дитяча мрія Вундта стати знаменитим письменником. Вундт, як свідчать його біографи, хвилювався з приводу того, що його як вченого можуть "не зрозуміти, або зрозуміти неправильно".

Найвизначнішим твором стала його праця в 10-ти томах "Психологія народів", видана в 1900-1920 рр. У ній учений визначив дві лінії розвитку психології - експериментальну та соціальну. Вундт вважав, що експериментальному вивченню підлягають простіші психічні процеси (відчуття, сприймання), а не процеси вищого порядку (пам'ять, здатність до навчання, оволодіння мовою). Хоча він був засновником експериментальної психології, однак розглядав експеримент лише як спосіб покращити інтроспекцію, не бачив за ним майбутнього і вважав, що використання експерименту в психології матиме обмежене значення. Із розвитком експериментальної психології цю думку вченого було спростовано: вищі пізнавальні процеси почали досліджувати експериментальними методами.

За життя заслуги Вундта визнавались науковим товариством, його обирали членом багатьох європейських академій, зокрема Петербурзьської академії наук у 1902 р. Вундта вважають кабінетним вченим, однак у його працях піднімались важливі питання не лише академічного характеру, зокрема, в 1915 р. він опублікував книгу, яка була присвячена аналізу причин Першої світової війни.

Вундт мав певні сумніви щодо експериментального методу. Він вважав, що такі феномени, як мова, мислення, воля перебувають за межами його досяжності, однак надзвичайно сприяв утвердженню емпіризму в психології. Вундт бачив психологію як науку, що вивчав феномени свідомості інтроспективними та експериментальними методами. Зміст творів Вундта нині відомий лише фахівцям, які останнім часом знову зацікавились його науковим доробком, однак він належить до тих психологів, про яких знають усі, хто прослухав хоча б один з університетських курсів із психології. Вундт ставив питання про фундаментальні "закони психологічної причинності", він прагнув визначити та пояснити закономірності психічних явищ і показати необхідність психології як окремої науки. Вундт долучився до процесу виникнення психології в історичний момент: він упорядкував роботу попередників і надав наснаги послідовникам.

Дослідницька програма, яку сформулював Вундт для себе особисто і для своїх учнів, визначалась тими поглядами, які він поділяв. Перш за все він вважав, що психологія має вести дослідження в тих питаннях, де вже є емпіричні результати. Вундт сам не звертався до дослідження нових проблем.

У лабораторії Вундта вивчались психологічні та фізіологічні проблеми зору, слуху, тактильні відчуття, психофізика кольору, периферичний зір, кольоровий контраст, оптичні ілюзії, сприйняття об'єму, образи післядії, почуття часу, сприйняття різних відтінків часу. Особливу увагу приділяли експериментам, спрямованим на дослідження часу реакції. Цю тему розробляли також попередники Вундта Г. фон Гельмгольц та Ф. К. Дондерс.

Вундт прагнув переконати, що в реакції на подразник проявляються три етапи: сприйняття, аперцепція, прояви волі. Він прагнув визначити стандартні значення часу для людської думки, аналізуючи, який час потрібен для різних психічних процесів (пізнання, вміння розрізняти, бажання). Сам задум із сучасних позицій видається безперспективним, оскільки зрозуміло, що такі процеси мають індивідуальні відмінності. А прагнення Вундта спонукати досліджуваних до того, щоб розрізнити кожен із трьох етапів реакції, не дали результату.

У лейпцизькій лабораторії проводились дослідження уваги, тривалості та стійкості уваги. Увагу Вундт розглядав як яскраве сприйняття невеликого, однак цілісного фрагмента свідомості в певний момент часу.

Прагнучи розвинути свою теорію тривимірності почуттів, Вундт використав теж досить конструктивний експериментальний прийом – попарне порівняння: досліджуваним давали завдання порівняти подразники з точки зору тих почуттів, які ці подразники у них викликають. В окремих експериментах досліджувалось, як фізичні показники (частота пульсу, швидкість дихання) пов'язані з відповідними емоційними станами.

У лабораторії також досліджували вербальні асоціації: учасників просили дати відповідь одним словом на слово-подразник. Вундт провів класифікацію типів зв'язку (асоціацій), які були встановлені в процесі дослідження реакцій на подразники.

Учений цікавився питаннями дитячої психології та зоопсихологи, однак відповідні дослідження не проводив, бо усвідомлював, що не зможе забезпечити контроль за чистотою експерименту.

Він писав: "Я завжди намагався сприяти тому, щоб психологія посіла самостійне місце як емпірична наука поза філософією і щоб при цьому не втратила допомогу з боку природничої методики, оскільки остання до неї може використовуватись, однак не менше я прагнув звичайно і того, щоб результати, досягнуті подібним шляхом психологією, своєю чергою використовувались філософією".

Вундт створив нову психологію і відірвав її від старої спекулятивної науки. Він показав тогочасним дослідникам, що психологія має бути наукою, яка визнає факти, що для проведення психологічних досліджень не потрібно вести дискусії про безсмертя душі та її зв'язок із тлінним тілом.

Відтак Вундт розвинув нову сферу наукової діяльності, створив лабораторію, проводив у ній дослідження та публікував у своєму журналі отримані результати. За прикладом Вундта інші дослідники пішли його дорогою, створили подібні лабораторії та досягли значних результатів. Роль Вундта як основоположника сучасної психології є незаперечною, він посідає особливе, унікальне місце в розвитку сучасної науки. Для того, щоб вивести психологію на шлях сучасної науки, Вундт проявив науковий талант, самовідданість та мужність справжнього вченого.

Діяльність Вундта була визнаною, однак загальна картина психологічних досліджень ще тривалий час залишалась незмінною. У Вундта були також і противники, тож психологія не одразу посіла належне місце в університетах як окрема наука. Навіть у Німеччині до 1941 р. її розглядали як розділ філософії. Однак поступово психологія отримала визнання, особливо активно (створення факультетів, підготовка і залучення фахівців) ця наука розвивалася у США.

Наукову програму Вундта не було також реалізовано послідовно, оскільки внаслідок Першої світової війни німецькі університети втратили фінансову підтримку. За часів Другої світової війни сталась трагічна подія: під час бомбардування Лейпцигу британською та американською авіацією, лабораторію Вундта, в якій він навчав перших психологів вести свої дослідження, було знищено.

Вундт, безперечно, є видатним психологом, його слава як особи і засновника психологічного експериментування не згасла. Більшість перших психологів Америки навчалась у Вундта в його лабораторії. Учні та послідовники засвоювали не тільки погляди Вундта, а і його манеру поводитись як незаперечний авторитет, деспотичні манери німецьких професорів, прийоми читання лекцій і навіть зовнішній вигляд. Психологи і до сьогодні полюбляють так поводитись і носити бороду.