Щорічна додаткова відпустка працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, надається за показниками та критеріями, затвердженими наказом МОЗ та Мінпраці України від 31.12.1997 р. № 383/55, зареєстрованим у Мін’юсті України 28.01.1998 р. за № 50/2490.
Фактична тривалість щорічної додаткової відпустки визначається як сума календарних днів, що надаються за роботу із шкідливими умовами праці, за окремими шкідливими виробничими факторами залежно від їхньої гігієнічної важливості, але не має перевищувати максимальну тривалість, встановлену для кожного ступеня шкідливості.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих чинників, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. №1290 (додаток 1 у редакції постанови Кабінету Міністрів України 13.05.2003 №679, із змінами, внесеними згідно з постановою від 16.12.2004 №1674).
Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівників в цих умовах.
Якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну, зазначену у Списку, відпустку може бути продовжено на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.
Відповідно до ст.9 Закону до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується:
- час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
- час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
- час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вона не зазнає впливу несприятливих виробничих чинників.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві в перший рік роботи на ньому.
Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за другий та наступні роки роботи надаються пропорційно до фактично відпрацьованого часу з урахуванням ст. 7 Закону України «Про відпустки» (на відміну від щорічної основної відпустки).
Для прикладу наведемо:
Якщо працівник отримує відпустку в перший рік роботи на підприємстві за період роботи з січня 2006 р. по січень 2007р. у вересні 2006 р., він має право на основну відпустку повної тривалості 24 к.д. і 7 к.д. додаткової відпустки за роботу із шкідливими умовами праці, визначеними за результатами атестації робочих місць за умовами праці. У разі коли працівник до кінця робочого року, за який він отримав щорічні відпустки, буде хворіти, або перебувати у відпустці за власний рахунок, або у навчальній відпустці, то наступну додаткову відпустку йому буде надано за мінусом кількості календарних днів додаткової відпустки на яку працівник не мав права.
Якщо такий працівник буде отримувати наступну відпустку, приміром в липні 2007 року, він має право на основну відпустку – 24 к.д., щорічну додаткову відпустку – 4 к.д. за 6 місяців роботи із шкідливими і важкими умовами праці за період роботи з січня до липня 2007 р., мінус кількість календарних днів додаткової відпустки, визначеної пропорційно до кількості днів, за які щорічна додаткова відпустка не надається (перебування працівника на листку непрацездатності, відпустка за свій рахунок, відпустка у зв’язку з навчанням, перебування на курсах підвищення кваліфікації тощо) в період з січня 2006 р. до липня 2007 р. Оскільки 7 к.д. додаткової відпустки в перший рік роботи працівник отримав без урахування фактично відпрацьованого часу.
Згідно п. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» для окремим категоріям працівників, на робочих місцях яких не можливо провести інструментальні заміри шкідливих виробничих факторів, але робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я надаються щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1290 (додаток 2 у редакції постанови Кабінету Міністрів України 13.05.2003 №679, із змінами, внесеними згідно з постановою від 16.12.2004 №1674).
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до п. 6 і 7 Порядку застосування названого вище Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.1998 р. № 16 додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше як половину тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Для надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці проведення атестації робочих місць за умовами праці не потрібно.
Щорічні додаткові відпустки, передбачені законодавством, мають бути надані відповідним працівникам обов’язково.
