Комп'ютерна мережа — це певна кількість комп'ютерів, які мають фізичний зв'язок через спеціальні мережеві кабелі й підтримують однаковий мережевий протокол. Мережевий протокол — це стандарт, який обумовлює певний спосіб взаємодії пристроїв у мережі, тобто це мова, за допомогою якої комп'ютери мережі можуть спілкуватися між собою.
Усі комп'ютери в мережі поділяються на два типи: робочі станції та сервери. Робочі станції — це комп'ютери, за якими безпосередньо працюють користувачі, а сервери — спеціально виділені машини, які призначені для обслуговування робочих станцій користувачів. Сервер забезпечується спеціальним програмним забезпеченням — програмою сервером, а робоча станція (клієнт) — програмою-клієнтом. Програма-клієнт зв'язується з сервером і надсилає до нього запит на отримання певної дії (наприклад, файлу). Сервер, отримавши запит, відшуковує файл і передає його на робочий комп'ютер. Такий принцип роботи між сервером та робочою станцією називається "клієнт — сервер".
Об'єднання таких локальних мереж (LAN — local are network)утворює так звану глобальну мережу (WAN — wide area network), яка може бути складовою частиною Іnternet. Іnternet охоплює всі типи мереж. Усі мережі мають фізичний зв'язок (телефонний, або оптоволоконний кабель, чи супутниковий зв'язок) і підтримують однаковий протокол. Таким протоколом є ТСР/ІР — система з понад десяти різних протоколів, кожен з яких призначений для вирішення певних завдань.
Найбільш поширені способи доступу до Іnternet:
─ дозвонювання через провайдера;
─ безпосереднє дозвонювання з використанням спеціального протоколу РРР;
─ безпосередній доступ через надані лінії.
Найпопулярніший спосіб доступу — додзвонювання через провайдера. Він передбачає приєднання комп'ютера користувача до комп'ютера посередника (провайдера), який сполучений з Іпіегпеі. Зв'язок з провайдером — через звичайну телефонну лінію. Для цього, крім комп'ютера, потрібні модем та комунікаційне програмне забезпечення.
Другий спосіб доступу — безпосереднє додзвонювання з використанням протоколу РРР через послідовну лінію, яка може бути звичайною телефонною лінією. Найкращим способом безпосереднього доступу є доступ через надані лінії, однак за них треба вносити значну плату. Цим способом можуть користуватись державні організації та приватні компанії, які мають добре обладнану локальну мережу.
Для роботи в Іnternet; потрібно знати адреси та імена людей і комп'ютерів. Ними можуть бути текстові доменні імена. Доменна система задає ієрархію побудови імен за певними правилами. Кожен рівень у цій ієрархії називається доменом. Кожен домен в імені (якщо читати зліва направо) є підмножиною наступного. Спочатку, тобто першою ліворуч, записується та специфічна частина адреси, яка означає ім'я комп'ютера або користувача. Ця частина називається нижньорівневим доменом. Середня частина переважно є абревіатурою чи назвою організації. Кінцева частина в більшості випадків означає загальну інформацію і називається верхньорівневим доменом. Наприклад, доменна адреса melvil.ucop.edu означає, що melvil — великий бібліотечний каталог (ім'я); ucop — абревіатура організації; edu — навчальний заклад (загальна інформація). Комп'ютер трансформує доменну адресу в числову. В Європі верхньодоменна частина адреси містить дві літери коду країни: ua — Україна, uk — Великобританія, ru — Росія тощо.
Кожна частина імені повинна бути затверджена організацією, яка має на це право. Верхньорівневі домени затверджує Інститут наукової інформації (США). Він же делегує права на затвердження доменно-іменних адрес нижчого рівня іншим організаціям. Така ієрархія поширюється аж до рівня адміністратора локальної мережі. Наприклад, індивідуальне комп'ютерне ім'я melvil затверджене адміністратором локальної мережі.
