Наукові видання та їх класифікація

ЛЕКЦІЯ №3

ІНФОРМАЦІЯ ТА БАЗИ ДАНИХ

 

Інформатика як наука

 

Концепція прискорення соціально-економічного розвитку країни спирається на досягнення науково-технічного прогресу (НТП). Використання можливостей НТП багато в чому залежить від своєчасного забезпечення підприємств, установ і організацій країни оперативною і повною інформацією щодо досягнень науки і техніки, а також від ефективного її використання у науково-дослідному, проектно-конструкторському, виробничому процесах та під час ухвалення рішень на всіх «рівнях управління.

У процесі створення нової техніки, у випадку неповноти або недостатньої достовірності та неоперативності одержання інформації, практично неможливо скласти уяву про кращі світові та вітчизняні зразки, що спричинює технічне відставання щена стадії проектування.

Не менш важливе значення має задача забезпечення наукових досліджень зручною длясприйняття інформацією про важливі наукові досягнення, які були отримані в минулому. Таким чином, розвиток суспільно-державної системи збору, опрацювання, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням найсучасніших методів і засобів (у першу чергу, обчислювальної техніки) є надзвичайно актуальним. Методи інформатики успішно застосовуються для створення ефективних інформаційних систем і є основою для автоматизації наукових досліджень та проектування різних виробничих процесів.

У наш час сформувалось поняття інформатики як важливої галузі наукового знання, яка охоплює низку наукових дисциплін, що пов'язані з проблемами спілкування людини з ЕОМ та створенням комп'ютерних систем.

У процесі розвитку інформатики можна виділити декілька напрямків:

─ технічний (інженерний), що пов'язаний з утворенням обчислювальної техніки та різноманітних автоматизованих інформаційно-пошукових систем;

─ програмний, котрий пов'язаний зі забезпеченням ЕОМ програмами, що дозволяють реалізувати відповідні задачі;

─ алгоритмічний, що пов'язаний з розробкою алгоритмів розв'язання різних теоретичних і практичних задач і утриманням баз або банків даних.

Інформаційні системи. Розроблення, створення й використання інформаційних систем для забезпечення широкого кола споживачів інформацією про досягнення науки і техніки — важливий розділ сучасної інформатики. При цьому термін "інформатика" може використовуватись як для визначення відповідної наукової дисципліни, так і для пов'язаної з нею галузі діяльності. Саме такий підхід мається на увазі уразі використання низки спільних термінів: "загальнодержавна система опрацювання й передавання інформації", "державна система науково-технічної інформації", "система інформаційного забезпечення вчених та спеціалістів" та ін. Ці терміни означають поняття "інформаційна система", або "система інформаційного забезпечення".

Важливою складовою частиною системи інформаційного забезпечення є нова науково-технічна інформація про оригінальні ідеї, наукові результати, факти тощо. При цьому завжди існувала проблема "адресування", суть якої полягає в тім, щоб ця інформація своєчасно потрапляла саме до тих користувачів, які безпосередньо в ній зацікавлені.

Система наукової комунікації почала формуватись як самостійна система, що відповідає за збереження й розповсюдження наукових довідок і знань. Активно розвивались видавнича справа, бібліотеки, а пізніше — реферативні, інформаційні й консультаційні служби. Бібліотеки почали активно застосовувати у своїй роботі найновіші досягнення науки й техніки і, перш за все, ЕОМ із відповідними системами пам'яті та об'єднані сучасними засобами зв'язку. Система наукової комунікації поступово стала відігравати провідну роль у посередництві між виробниками нових повідомлень і споживачами, зацікавленими в їх безпосередньому використанні.

Інформаційні продукти — це сукупність уніфікованих відомостей і послуг, поданих у стандартизованому вигляді. Прикладами можуть бути роздруковані результати пошуку в інформаційному масиві, спеціалізовані видання, аналітичні довідки тощо. Кожен тип інформаційного продукту потребує специфічної технології його отримання. Тому одні інформаційні системи почали спеціалізуватися на виробництві тих чи інших конкретних видів інформаційних продуктів, інші (потужніші) — виявили можливості виготовляти сукупність продуктів різних типів. У результаті цього виокремилися спеціалізовані та універсальні (інтегровані) інформаційні системи.

Бази даних, інформаційні ресурси. З розвитком обчислювальної техніки і засобів зберігання інформації з'явилась можливість накопичення та зберігання великих машинних інформаційних масивів (баз даних). У зв'язку з їх широким розповсюдженням і розвитком методів та засобів перетворення цих даних на інформаційні продукти почала швидко розвиватися індустрія інформації, тобто розпочався перехід до "безпаперової інформатики".

Бази даних можна розділити на бібліографічні й фактографічні. Бібліографічні бази даних містять так звану вторинну інформацію, тобто дані про публікації. Відповідна "первинна інформація" (власне публікації: книги, статті, патенти та ін.) зберігаються в іншому розділі інформаційної системи. Фактографічні бази даних містять у собі дані фактичного характеру і є кінцевим продуктом користування.

Бази даних можуть бути галузевими, політематичними, "внутрішніми" (тобто створеними в межах певної організації) або "зовнішніми" (тобто створеними за межами певної організації). Іноді бази даних створюються за ознаками належності документів до того чи іншого виду (за патентами, дисертаціями тощо) або за певним напрямком тематики. Наприклад, останнім часом в інтересах науки й техніки створюються такі фактографічні бази даних: за властивостями матеріалів і речовин; за важливим машинобудівельним обладнанням; галузеві бази даних за новими прогресивними технологіями тощо.

У нашій країні бази даних створюються в загальнодержавних і галузевих інформаційних органах, а також у провідних науково-дослідних інститутах.

Інформаційна технологія. Кожному типу інформаційного продукту відповідає специфічна технологія його виробництва. Важливою складовою частиною цієї технології є певне програмне забезпечення у вигляді так званих пакетів прикладних програм (ППП). У тих випадках, коли кожному інформаційному продукту відповідає свій ППП, останній відносять до проблемно-орієнтованих або функціональних ППП. Якщо один і той самий ППП дозволяє отримати декілька інформаційних продуктів, його називають інтегральним.

Таким чином, до складу сучасного виробництва інформаційних продуктів входять: технічні засоби (ЕОМ, засоби тиражування й передачі інформації), бази даних, ППП. Методики виробництва інформаційних продуктів із вихідних баз даних оформляють у вигляді настанов, інструкцій, нормативно-технічних, організаційних і науково-методичних документів.

Для виробництва власне баз даних також потрібна своя інформаційна технологія. Так, із поняттям "база даних" тісно пов'язане поняття "банк даних". Це різновид інформаційної системи для накопичення великих об'ємів відносно однорідних взаємопов'язаних і змінних даних, їхнього оперативного оновлення та багатоцільового використання. До складу банку даних входять: база (бази) даних і комплекс засобів їхнього створення та використання (програмна система управління базами даних, мови, обчислювальне обладнання, технології, персонал, методики).

Інформаційні мережі. Із розвитком засобів зв'язку й обчислювальної техніки вони все більше об'єднуються в єдину інфраструктуру, технічною основою якої є інформаційні мережі. Через них споживач отримує доступ практично до будь-яких банків даних, під'єднаних до джерела.

Нині існують системи наукової комунікації. Частина з них реалізована у традиційній формі, через інформаційні центри й бібліотеки; деякі — через мережі даних. За таким (змішаним) принципом організовано постачання інформації споживачам у Державній системі наукової й технічної інформації (ДСНТІ) і, відповідно, у Міжнародній системі науково-технічної інформації (НТІ) країн світу.

Споживачі інформації. Кожен споживач, звичайно, висуває свої індивідуальні вимоги до інформаційної системи. Однак, із точки зору раціонального створення інформаційних систем, потенційних споживачів поділяють на чотири категорії, що зв'язані з виконанням наукових досліджень; із розробкою і проектуванням нової техніки; з прийняттям керівних рішень для створення нової техніки; з розв'язанням планово-керуючих завдань (визначення народногосподарських пропорцій, розробка планів, визначення перспектив розвитку тощо).

Наведений розподіл споживачів за категоріями умовно дозволяє сформулювати вимоги до конкретних інформаційних систем і, тим самим, підвищити ефективність інформаційного забезпечення кінцевих споживачів.

 

Наукові видання та їх класифікація

 

Структурною одиницею, яка характеризує інформаційні ресурси й інформаційні продукти з кількісного боку, є науковий документ, що містить науково-технічну інформацію і призначений для її зберігання й використання.

Залежно від способу надання інформації розрізняють документи: текстові (книги, журнали, звіти та ін.), графічні (креслення, схеми, діаграми), аудіовізуальні (звукозаписи, кіно, відеофільми), машиночитаючі (такі, що створюють базу даних на мікрофотоносіях та СD-дисках) та ін. Крім того, документи поділяють на первинні (що містять безпосередні результати наукових досліджень і розробок, нові наукові дані або нове осмислення відомих ідей і фактів) і вторинні (що містять результати аналітично-синтетичного й логічного опрацювання одного чи декількох первинних документів або відомостей про них).

Первинні документи й видання. Як первинні, так і вторинні документи поділяють на опубліковані (видання) і неопубліковані. З розвитком інформаційної технології цей поділ стає менш важливим. У зв'язку з наявністю в неопублікованих документах цінної інформації, яка випереджає дані в опублікованих виданнях, органи НТІ намагаються оперативно розповсюдити ці документи за допомогою найновіших засобів копіювання та передавання інформації (мережею Іnternet).

До первинних документів належать книги (неперіодичні текстові видання об'ємом понад 48 c.). Книги й брошури поділяють на наукові, навчальні, офіційно-документальні, науково-популярні й, врешті-решт, за галузями наук і науковими дисциплінами. Серед книг і брошур важливе наукове значення мають монографії, які є всебічним дослідженням однієї проблеми або теми і належать одному або декільком авторам, та збірники наукових праць, що містять низку статей одного або декількох авторів, реферати і різні офіційні або наукові матеріали.

З метою навчання видаються підручники та навчальні посібники (навчальні видання). Це неперіодичні видання, що містять систематизовані відомості наукового й прикладного характеру, викладені у зручній для засвоєння формі.

Деякі видання, що публікуються від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, називаються офіційними. Вони містять матеріали законодавчого, нормативного або директивного характеру.

Найоперативнішим джерелом НТІ є періодичні видання, що виходять через певні проміжки часу та з постійним для кожного року числом номерів. Традиційними видами періодичних видань є газети й журнали. До періодичних належать також видання з продовженням, що виходять через певні проміжки часу, з накопиченням матеріалу. Такими виданнями є збірники наукових праць інститутів, ВНЗ, наукових колективів, які публікуються без чіткої періодичності під загальною назвою "Праці", "Наукові вісники", "Відомості" та ін.

До спеціальних видів технічних видань прийнято відносити нормативно-технічну документацію, яка регламентує науково-технічний рівень і якість випущеної продукції (стандарти, інструкції, типові положення, методичні вказівки тощо). Стандарт — нормативно-технічний документ, що запроваджує комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації й затверджений компетентним органом. Існує чотири категорії стандартів: державні (ДСТУ); галузеві (ГСТУ); міжнародні й стандарти підприємств, об'єднань (СТП). Залежно від призначення стандарти містять у собі: технічні умови і вимоги; параметри і розміри; типи; конструкції; марки; асортимент; правила прийому; методи контролю; правила експлуатації та ремонту; типові технологічні процеси. За приналежністю стандарти поділяють на вітчизняні, національні, зарубіжних країн, фірм іасоціацій, міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної організації мір та ваги та ін.)

Важливе значення для виконання науково-дослідних робіт має патентна документація, яка є сукупністю документів, що містять дані про відкриття, винаходи та інші види промислової власності, а також дані про охорону прав винахідників. Патентна документація має високу ступінь достовірності, оскільки підлягає ретельній експертизі на новизну та корисність.

Первинні неопубліковані документи можуть бути розмножені у необхідній кількості примірників і користуватися правами видань (рукописи і коректурні відбитки є проміжним продуктом видавничо-поліграфічного процесу і не належать до наукових документів). До основних видів неопублікованих первинних документів можна віднести науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи, наукові переклади, конструкторську документацію, інформаційні повідомлення про проведені науково-технічні конференції, з'їзди, симпозіуми, семінари.

Вторинні документи й видання поділяють на довідкові, оглядові, реферативні та бібліографічні.

Довідкові видання (довідники, словники) містять результати теоретичних узагальнень, різні величини та їх значення, матеріали виробничого характеру.

Оглядові видання містять концентровану інформацію, отриману в результаті відбору, систематизації та логічного узагальнення відомостей з великої кількості першоджерел, з певної теми і за певний проміжок часу. Розрізняють огляди аналітичні (що містять аргументовану оцінку інформації, рекомендації щодо її використання) і реферативні (що мають переважно описовий характер). Крім того, працівники бібліотек готують бібліографічні огляди, які містять характеристики первинних документів як джерел інформації, що з'явились за певний час або об'єднані за будь-якою загальною ознакою.

Реферативні видання (реферативні журнали, реферативні збірники) містять скорочений виклад первинного документа або його частини з основними фактичними даними та висновками. Реферативний журнал — це періодичне видання журнальної або аркушевої форми, що містить реферати опублікованих документів (або їх частин). Реферативний збірник — це періодичне, неперіодичне або видання з продовженням, що містить реферати неопублікованих документів (до них допускається включати реферати опублікованих зарубіжних матеріалів).

Бібліографічні покажчики є виданнями книжкового або журнального типу, що містять бібліографічні описи випущених видань. Залежно від принципу розташування бібліографічних описів, покажчики поділяють на систематичні (описи розташовуються за областями науки і техніки відповідно до тої чи іншої системи класифікації) і предметні (описи розташовуються в порядку переліку важливих предметів, відповідно до предметних рубрик, які розміщені за абеткою).

Вторинні неопубліковані документи включають регістраційні й інформаційні карти, облікові листки дисертацій, покажчики депонованих рукописів і перекладів, картотеки "Конструкторська документація та нестандартне обладнання", інформаційні реклами. До них прийнято відносити також другорядні документи, які розповсюджуються за передплатою (Бюлетені регістрації науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДР і ДКР), збірники рефератів НДР і ДКР тощо).

Класифікації документів. Традиційним засобом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні (документальні) класифікації. Найбільшого поширення отримала Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка використовується більш ніж у 50 країнах світу. В Україні УДК запроваджено з 1963р. як єдину систему класифікації всіх публікацій. Юридично вона є власністю Міжнародної федерації із документації (МФД), яка відповідає за подальше розроблення таблиць УДК, їх стан і видання. Класифікація охоплює всі галузі знань і, завдяки індексації арабськими цифрами, забезпечує можливість безмежного поділу на підкласи, а також має досконало розвинуту систему позначок.

Універсальна десяткова класифікація складається з основної й допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують людські знання. Перший десятковий ряд поділу основної таблиці УДК має такі класи: 0 — Загальний відділ. Наука. Організація. Розумова діяльність. Знаки й символи. Документи й публікації; 1 — Філософія; 2 — Релігія; 3 — Економіка. Праця. Право; 4 — вільний з 1961р.; 5 — Математика. Звичайні науки; 6 — Прикладні науки. Медицина. Техніка; 7 — Мистецтво. Прикладне мистецтво. Фотографія. Музика; 8 — Мовознавство. Філологія. Художня література. Літературознавство; 9 — Краєзнавство. Географія. Біографія. Історія.

Кожен із цих класів згрупований у десять розділів, які, в свою чергу, поділяються на десять дрібніших підрозділів та ін. Для більшої наочності й зручності читання повного індексу після кожних трьох цифр, починаючи зліва, ставиться крапка (при читанні вона не вимовляється, а відображається паузою). Усередині кожного розділу застосовується ієрархічна побудова, від загального до часткового, з використанням десяткового коду. Деталізація понять виконується за рахунок збільшення індексів; при цьому кожна наступна приєднана цифра не змінює значення й змісту попередніх, а лише уточнює їх, означаючи більш вузьке поняття. Наприклад:

6 — Прикладні науки. Медицина. Техніка;

67 — Різні галузі промисловості і ремесла. Механічна технологія;

674 — Деревообробна промисловість тощо;

674.05 — Деревообробні верстати та інструмент.

Поряд з основною таблицею в УДК існують допоміжні таблиці визначників, що дозволяють здійснювати подальшу деталізацію індексів. Ці визначники виражають загальні ознаки, які повторюються для багатьох предметів. Вони поділяються на спеціальні, які використовуються тільки в певному розділі системи, і загальні, що застосовуються в усіх розділах УДК.

Загальні визначники УДК відображають категорії та ознаки, що застосовуються в усій системі й мають відповідні позначки, за допомогою яких вони приєднуються до основного індексу: час (лапки); місце (дужки); мова (знак дорівнює); матеріали (дефіс, нуль, відпо­відна цифра); особи (дефіс, нуль, відповідна цифра); раси і народи (дужки, дорівнює, цифра); форми і характер матеріалу (дужки, нуль, цифра); точка зору (крапка, нуль, нуль, цифра). Приклади позначок загальних визначників:

= 20 — англійською мовою;

(083.74) — стандарти та інші нормативні документи;

(= 20) — англійці;

"1998.08.22." — 22 серпня 1998 р.;

003.1 — економічна точка зору;

621.789.1-033.5 — скляна тара.

Загальні визначники приєднуються до основного індексу після спеціальних визначників та у чітко визначеній послідовності, якщо їх є декілька. Тобто першим із загальних визначників приєднується визначник точки зору, потім — місця, часу, форми, мови й останніми — етнічні визначники, наприклад: УДК 674:621.9.001.57 Дослідження на моделях процесів різання деревини. Основні позначки спеціальних визначників: дефіс — використовують для позначення елементів, складових частин, властивостей та інших ознак предметів, виражених основними індексами УДК (наприклад, 62/69 визначники — 1/-9 — для позначення технологічних характеристик і деталей машин);

.0 (крапка, нуль) — відображає аспект розгляду, діяльність, процеси, операції, машини й устаткування тощо, (наприклад, 621.7.019. Дефекти оброблення. Дефекти виробів та їх контроль).

Для відображення відносин (зв'язків) між поняттями використовуються знаки з'єднання, що дозволяють поєднувати часткові поняття і розширювати нові поняття від часткового до загального. Найпоширеніші види з'єднання індексів УДК: приєднання (+), вимовляється як "плюс", або "і", використовується для з'єднання двох або декількох незалежних один від одного понять (наприклад, 621.911+621.914 Стругання і фрезерування); розпоширення (/), вимовляється як "коса лінія", або "від і до", використовується для обумовлення ряду послідовних індексів, що не мають загального індексу, наприклад, 674.815/.817, що відповідає індексу 674.815+674.816+674.817 (виробництво деревостружкових пресованих матеріалів, деревостружкових мас, деревоволокнистих матеріалів); відношення (:), вимовляється як "двокрапка", або "відношення до", використовується як для вираження співвідношень між двома поняттями, так і для подальшого розподілу індексів основної таблиці (наприклад, 658.581:621.941.2 Технічне обслуговування: токарні верстати).

Для полегшення роботи з таблицями УДК до них додається алфавітно-предметний покажчик, за допомогою якого за поняттями можна визначити їх місце знаходження у схемі. Поняття у покажчику розташовані за абеткою і біля кожного з них наведено відповідний індекс.

Бази даних на магнітних дисках. У світовій інформаційній практиці з'явилась нова форма інформаційних видань — бібліографічні та фактографічні машиночитаючі бази даних (БД) на магнітних дисках. Запровадження в інформаційну практику БД дозволяє здійснювати обмін машиночитаючими носіями інформації у міжнародному масштабі за допомогою мережі Іnternet.