Правління Ярослава Мудрого 3 страница

31. ПРИЧИНИ ТА ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ XVII СТ. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 17 СТОРІЧЧЯ. Український визвольний рух 1648-1676 рр., який розпочався у 1648 році з народного повстання, очоленого Гетьманом Богданом Хмельницьким. Виділяють такі етапи цієї революції:

I етап (лютий 1648 — серпень 1657 р.) — найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

II етап (вересень 1657 — червень 1663 р.) — громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

III етап (червень 1663 — вересень 1676 р.) — боротьба за возз'єднання Української держави.

Основні рушійні сили Української національної революції 17 сторіччя мали національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20—30-х років XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя.Польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним.Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта. Керівна роль належала козацькій старшині. Головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні.Нове повстання очолив чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання. Для боротьби проти Польщі Б. Хмельницький уклав союз з Кримським ханством.Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася по всіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони.У ході війни можна виділити кілька її етапів: перший — 1648 р., другий - 1649-1653, третій - 1654-1655, четвертий — 1656-1657 рр.Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 р., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до

Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у

поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під

польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із

Трансільванією.

У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15—16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви. Кримський хан вимагав, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брашіавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.

На початку національно-визвольної війни постала проблем державно-політичного устрою України. Хмельницький рішуче і сміливе висуває власну програму розбудови Української козацької держави. У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніальне синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності. Одночасно він врахував і практику ряду тогочасних європейських держав. Українська держава одержала назву "Військо Запорізьке". Межі території держави включали Київське, Брацлавське, Чернігівське, частину Волинського воєводств та Білої Русі. Основою держави була територія від Случа і Дністра на заході і аж до Московського кордону на сході.

Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори. Фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.

Головою виконавчої влади був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав⁴ універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Гетьманською резиденцією було м. Чигирин.

При гетьмані діяв уряд - Генеральна канцелярія, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали на козацькій раді (генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, довбиш, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей). В Україні склалася судова система. До її складу входили полкові суди, сотенні відносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. Уся "Держава Війська Запорізького" була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні). Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.

У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей. Були створені фінансові органи — Державний скарб Війська Запорозького. Існувала система мит і податків. Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.

33. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачти її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабили, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.
Таким у ті тяжкі часи було життя на Вкраїні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутне.

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.
Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе “вольними людьми” – козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев’ять.
Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю погиб Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїждає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю…

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Плсполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.
Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.
Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”

34.У КРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА: ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УСТРОЮ. Наприкінці 1648 — на початку 1649 рр. гетьман тріумфально повертається до Києва. У цей час відбуваються історичні зміни в поглядах Б. Хмельницького як ватажка народного повстання. Перемоги 1648 р. над польськими військами дали змогу українцям зрозуміти свою силу. Відбувається зближення козацької верхівки з православною церквою. Духовенство та інтелігенція переконують гетьмана в необхідності захисту інтересів не лише козацької верстви, а всього українства. Гетьман стає керманичем українського народу; на нього тепер покладено значно ширші обов'язки.Таким чином, якщо раніше гетьман міг покластися хіба що на право «військового захвату» в Україні, не маючи династичних прав на управління, то тепер він проголошує польському посольству, що сам Бог дав йому право бути «єдиновладцем і самодержцем руським».На початку 1649 р. Б. Хмельницький офіційно оголосив свої наміри стосовно перспектив і кінцевої мети війни з поляками. Це сталося 10 лютого 1649 р. під час переговорів у Переяславі з королівським посольством. Відповідь гетьмана на умови перемир'я, запропоновані польськими послами, сучасні дослідники оцінюють як програму розбудови української держави. Водночас утворена Українська держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.У Зборівському мирі вперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава.Визвольна війна сприяла розбудові української держави. На звільнених землях 1648 р. було утворено центральні і місцеві органи влади, запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ. Особливістю козацької держави був її військовий характер. Він зумовлювався необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорізького. Найвищим законодавчим органом була Генеральна Рада — загальна рада всього війська. Виконавча і судова влада зосереджувалася в руках гетьмана. Він скликав Генеральну та старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві, організовував фінансову систему, за рішенням ради розпочинав війну, вів переговори, керував дипломатичними зв'язками, був головнокомандуючим збройних сил. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.Територія козацької республіки згідно з умовами Зборів-ського договору складалася з Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств (200 тис. кв. кілометрів). Населення становило близько 1,4—1,6 млн. осіб. Столицею й гетьманською резиденцією було м. Чигирин. Уся територія поділялася на 16 полків. Полки — на 10—20, а часом більше сотень. Міста мали Магдебурзьке право. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани. Військове-адміністративну владу на території полків I сотень здійснювали полковники і сотники, яких обирали ради. Було ліквідовано велике І середнє землеволодіння, фільварко-панщинну систему господарства, кріпацтво. Формувалася козацька, селянська і державна власність на землю. Було проголошено особисту свободу абсолютної більшості селян і міщан, які мали змогу вільно вступати до козацького стану.Гетьманська держава мала сильну армію. її було створено в перший рік війни шляхом об'єднання розрізнених селянських і козацьких загонів. Армія налічувала близько 60-80 тис. козаків і була організована за полково-еотенним територіальним поділом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Військо складалося з різних верств населення, більшу частину становило «покозачене» селянство і міське населення. Проте ядром армії було реєстрове й запорізьке козацтво.У козацькій державі функціонувала своя фінансова система. Керівництво здійснював Б. Хмельницький. Головними джерелами прибутку держави були земля, сільськогосподарські промисли та їх оренда, торгівля, загальні податки, якими обкладали (крім козаків) населення. Серед грошових знаків в обігу були польські монети, пізніше — московські й турецькі гроші. У 1649 р., на думку дослідників, розпочалося карбування національної монети.У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального, полкових і сотенних судів. У містах діяли міські, а також церковні суди.Б. Хмельницький з перших місяців війни особливу увагу приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було укладено військово-політичний союз з Кримським ханством, Трансільванією, встановлено дружні відносини з ВалахІєю, Венецією. Завдяки вдалій зовнішній політиці гетьманського уряду козацька держава зміцнила позиції на міжнародній арені.Після перших великих перемог над польським військом, здобутих у 1648—1649 рр., формування Української козацької республіки Б. Хмельницький, розуміючи, що війна не скінчилася, спрямовує титанічні зусилля на зміцнення новоствореної держави, її міжнародне визнання. Тому 1650 р. характеризувався насамперед Інтенсивною дипломатичною діяльністю гетьмана України, її головною метою був пошук надійних союзників у боротьбі проти Польщі. Саме що мету переслідував Б. Хмельницький, налагоджуючи дружні взаємини з Волощиною, Тран-сильванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Росіею.На думку відомого українського Історика В. Липинського, Богдан Хмельницький до самої смерті (серпень 1657 р.) залишався фактично єдиним і повноправним правителем Української козацької держави. УСІ питання її життєдіяльності (внутрішні і зовнішні) він розв'язував самостійно, не радячись з російським царем. Під час його гетьманства в московську скарбницю не надійшло жодної копійки,Подібний статус (майже незалежної держави) свідчить, що Україна в державному розумінні мала щось більше, ніж звичайний протекторат. Вона одержала більші права, ніж їх мали Молдавія, Волощина чи Кримське ханство в складі свого «протектора» — Османської імперії. Тому вірогідно, що згідно:

договором 1654 р., незважаючи на визнання верховенства корони Романових, Українська держава увійшла до складу Росі на принципах не стільки протекторату, скільки конфедерації.

Втім закріплені Переяславське -Московською угодою правові взаємовідносини між Україною і Росією залишилися зобов'язаннями на папері і не були здійснені на практиці.

35. УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 РОКУ. Український уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Поляновський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни. Водночас у Москві були готові надати допомогу Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв'язанням українського питання, то Україна укладе союз із Туреччиною.

Тоді 11 жовтня 1653 р. Земський собор Московської держави вирішив підтримати Гетьманщину й розпочати війну проти Речі Посполитої. У зв'язку з рішенням Земського собору до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів мали відбутися в Переяславі — старому козацькому центрі, звичному до проведення великих рад.

Після попередніх переговорів, детальний хід яких і досі малопрояснений, на міському майдані Переяслава відбулася військова рада, яка винесла ухвалу про угоду з Москвою. Після зачитання царської грамоти старшина й посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги цареві Олексію. Кількість приведених до присяги 18 січня була незначною. Того дня присягнули 284 особи. Після Переяславської ради представники московського посольства мали побувати в 177 містах і містечках України. Метою таких відвідин було прийняття присяги на вірність цареві від населення. Як свідчать історичні джерела, відмовилися присягати полковники Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, Григорій Гуляницький та ряд інших.Не присягали й козаки Запорозької Січі. Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори у Москві. Український уряд, укладаючи союз із Московією, послідовно виступав за рівні права його учасників, виходив із західноєвропейської моделі міждержавних стосунків. Московський уряд уже тоді прагнув перетворити Україну на свою провінцію, позбавлену всяких прав, а на українців включно із гетьманом дивилися як на підданих та холопів його царської величності.Натомість представники московського уряду щедро сипали обіцянки не порушувати «прав і вільностей» України.

Козацькі пропозиції складалися з 23 статей від імені гетьмана й Війська Запорозького. Основна ідея цих статей — встановлення в принципі таких міждержавних відносин, за яких Україна зберігатиме як внутрішню, так і зовнішню самостійність. Саме з цими статтями українське посольство, очолене генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником Павлом Тетерею, прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р. Внаслідок тижневих переговорів проект дещо змінили, узгодили 17 статей, а з 6 дуже важливих узгодження відклали на пізніший термін. Згідно з «Березневими статтями» — ядром договору, гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді. Українські адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувалися Москві. Збирання податків покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тисяч

36.ВНУТРІШНЬО- ТА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ У 1654-1657 РР.

Березневими статтями навесні 1654 р. Б. Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних межах аж до Вісли й угорського кордону. З червня 1654 р. українські й російські війська спільно діють проти Речі Посполитої і тепер її союзника — Кримського ханства.

Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави.Вже після 8 січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії (Гомель, Могильов, Новий Бихов), яка приєднувалася до України як Білоруський полк.

Звільнення з-під влади Польщі, формування самостійної національної держави створили спр^тливі умови для піднесення продуктивних сил України. Більша частина земель вигнаних польських феодалів була передана до скарбниці, а також дісталася козацькій старшині. У такий спосіб клас феодалів поповнився козацькою старшиною. Було встановлено, що кожний обраний на посаду в один із трьох урядів діставав шляхетні права, старшина ставала панівним класом.

За договором 1654 р. православна церква в Україні відновила свої права. Царський уряд підтвердив права та привілеї православного духовенства та пообіцяв не порушувати їх. Привілейоване становище православного духовенства визначалося роллю, яку церква відігравала в ідеологічному та політичному житті України. Правове становище духовенства наближалося до статусу шляхти, після 1654 р. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війську.

Як відомо, реєстр був оголошений на 60 тис. козаків. Проте Б. Хмельницький, щоб зменшити соціальну напруженість, залишив у складі реєстру додатково ще значну кількість осіб. Реєстровці були майново заможними, інакше вони не могли б нести службу. Цар не давав їм платні, а служба потребувала витрат. Реєстровці були власниками землі. Джерелом земельних володінь більшості з них стало захоплення земель, які залишилися без хазяїв у 1648— 1654 рр. Основну масу економічно підлеглого населення, як і раніше, становили селяни (посполиті). Водночас спостерігалося таке нове явище, як збільшення прошарку вільних селян. Це сталося внаслідок скасування польського землеволодіння та зменшення землеволодіння української шляхти. До того ж, значна маса селян, яка брала участь у війні, спромоглася увійти до розряду вільних жителів військових поселень, де вони покозачилися. Хмельницький надав козацьких прав усім селянам і міщанам, які залишалися у війську упродовж 1648—1654 рр.

Після 1654 р. кількість міського населення України, а головне — його роль в економіці, зростає.Б. Хмельницький збільшив число міст, що управлялися за Магдебурзьким правом. Він звільнив ці міста від постоїв та інших військових обов'язків, надавав купцям і ремісникам різні пільги.

У 1654—1657 рр. (тобто в останні роки життя Б. Хмельницького) Україна залишалася незалежною державою.В Україні зберігався апарат влади та управління — військово-адміністративна, військово-козацька і полково-сотенна система, яка склалася у 1648—1654 рр.

Самостійно гетьман розпоряджався державною скарбницею, державними землями. Нарешті, Хмельницький здобув право передачі за спадком посаду гетьмана своєму синові Юрію.

Назву збройних сил України після 1654 р. було уточнено — вони стали називатися «Войско его царского величества Запорожское».

Відповідно до договору 1654 р. Україна мала подавати воєнну допомогу Росії, тому війська України і Росії брали участь в усіх воєнних діях, які розпочинала Російська держава.

У суспільно-політичному житті України після 1654 р. зростає значення православної церкви.

Спочатку судові функції виконували уряди різних рівнів, однак незабаром у їхньому складі стали виокремлюватися колегії, а також урядовці, яким доручалося постійно виконувати судові функції. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. До нього входили генеральний суддя (у 1654 р. їх було три, згодом — два, потім — один) і генеральна старшина.

Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Пруссія, Семигород, Швеція та інші держави підтримували з Україною відносини як із самостійною державою. Слід мати на увазі, що в той момент Швеція була ворогом Москви, але це не заважало Україні підтримувати з нею дипломатичні зв'язки. У документах, адресованих гетьману Б. Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом.

Найважливіші для України положення договору 1654 р. — невтручання Росії в її внутрішні справи — спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії та України регулював, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що під час укладення договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною.

За договором 1654 р. Росія зобов'язувалася не вступати на територію України, не втручатися в її внутрішні справи, але незабаром ці зобов'язання були порушені. У 1654—1656 рр. під час спільних воєнних дій Росії та України проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Під час спільних з Росією воєнних дій у 1654—1656 рр. Б. Хмельницький, український народ дедалі більше переконувалися, що Москва дбає лише про власні інтереси — звільнення російських земель.

24 жовтня 1656 р. цар порушив свій союзницький обов'язок щодо України, уклавши у Вільно перемир'я з Польщею,

37. 0СНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ГЕТЬМАНА ІВАНА ВИГОВСЬКОГО. Після смерті гетьмана Хмельницького постало питання, хто буде його наступником. Хмельницький хотів зробити гетьманство спадковим у своїй сім'ї, хоча дотеперішнє життя і козацькі традиції вимагали продовжувати практику виборності. Династичним планам Богдана Хмельницького нанесла удар смерть старшого сина Тимоша. Залишався молодший Юрій, кволий і хворобливий. У квітні 1657 р., ще за життя Богдана, але вже дуже хворого, у Чигирині зібралася рада старшин і обрала Юрія Хмельницького гетьманом, хоча йому тоді було лише 16 років. Політична ситуація в Україні була така складна, що вже через місяць після смерті Хмельницького у Чигирині зібралася рада старшин, де Ю. Хмельницький заявив, що він ще молодий, щоб виконувати обов'язки гетьмана, має учитися, а тому тимчасово зрікається гетьманства. Рада погодилася і вирішила, що поки юнак буде навчатися, виконання обов'язків гетьмана буде доручено генеральному писареві Івану Виговському. Іван Остапович Виговський був довіреною особою Богдана Хмельницького.

Ставши гетьманом і намагаючись зміцнити зв'язки зі старшиною та її становище в суспільстві, Виговський, на протилежність Хмельницькому, щедро роздавав землі (переважно ті, що незадовго до цього належали польським феодалам) старшині, шляхтичам, спрямовував свою політичну лінію на встановлення кріпосництва, повернення України до складу Польщі. Поляки, зі свого боку, прикладали зусилля, щоб повернути Україну, обіцяючи їй якнайширшу автономію. Однак це не відповідало настроям та інтересам селянства, рядового козацтва та міщанства. В їхньому середовищі глибокою залишалася ненависть до агресивної, зажерливої, облудливої політики Польщі, кріпосництва, від якого вони звільнилися в результаті багаторічної боротьби.

Проти Виговського утворюється досить сильна опозиція, яку очолила Запорозька Січ, що й тепер збирала незадоволених, але вже новим гетьманським курсом. Невдоволення проявляли козаки окремих полків, особливо Полтавського. Кошовий отаман Запорозької Січі Я. Барабаш та полтавський полковник М. Пушкар зверталися до царського уряду з доносами та скаргами на Виговського, який начебто замишляв продати Україну «ляхам».

Іван Виговський мобілізує 20-тисячне військо козаків, закликає на допомогу татарську орду і здійснює похід на Полтаву. Пушкар збирає навколо себе найбільш знедолений люд (так звані дейнеки), значні сили запорожців і створює армію, яка налічує близько 40 тис. чоловік. Бої розгорілися біля Полтави. Пушкар зазнав поразки і сам загинув у битві. Полтаву спалили, було розгромлено багато міст і сіл Полтавщини..

Ця війна з повстанськими силами, яких підтримував московський уряд, ще більше ускладнила відносини гетьмана з московським царем, підштовхнула його до переговорів з Польщею, у якій посилювалися настрої на примирення з Україною та союзу з нею на федеративних засадах. В Україні частина старшини все це враховувала і, боячись московського абсолютизму, схильна була мати справу з конституційним польським королем. Розгорнулися інтенсивні переговори, і в середині вересня 1658 р. в Гадячі на Полтавщині був підписаний трактат про вихід України зі складу Московської держави та унію її з Польщею і Литвою. Тепер польська Річ Посполита перебудовувалася у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Україна у складі воєводств Київського, Чернігівського і Брацлавського оголошувалася незалежним Великим Князівством Руським. На початку 1659 р. стотисячна московська армія вирушила з Путивля на Україну, громлячи міста і села. Однак у Конотопі зайняли оборону два українські полки, Чернігівський і Ніжинський, і затримали її. Три місяці тримала московська армія цей невеликий гарнізон в облозі, здійснюючи безперервні штурми, але нічого не могли вдіяти. Це дало Виговському можливість зібрати значні сили, у тому числі найманих військ із сербів, поляків та німців. На допомогу Виговському прийшли татарський хан з ордою та невеликі польські війська. Українська армія з союзниками, маючи хорошу розвідку, зуміла наблизитись до російської армії так, що та не знала, скільки військ підійшло. У битві під Конотопом у червня 1659 р. московська армія була розгромлена, втративши убитими 30 тис. чоловік, і відступила з України. На Лівобережній Україні знову розгорнулися козацько-селянські повстання, найбільше з яких було в Полтаві. Козацькі і селянські маси були обурені союзом Виговського з Польщею та Кримом. Збунтувалися майже всі лівобережні полки і, закликавши відновлені московські війська, знищували вірні Виговському частини. В цей час популярний серед козаків Іван Сірко запропонував повернути до влади Юрія Хмельницького, який починає збирати опозиційні сили, Провідну роль в їх організації відіграли уславлені полковники Іван Бо-гун, Петро Дорошенко та Іван Сірко. Виговський спробував провести Чорну Раду. Однак ледве врятувався втікаючи від розлючених козаків.