Подальше життя родини Ґоретті

За день до похорону Марії поміщик, черствий безсердечний граф, запитав маму Ассунту: "Ну що ж?"

"Пане, графе, на що я повинна зва­житись? Я не можу тут залишатися. У цьому малярійному краю мої діти будуть хворі. З іншого боку, як я маю виїхати звідси без жодного сольдо?" Граф мав лише особистий інтерес. Він відповів: "Та їдьте до Рима! Там квестура дасть вам усе, що потребуєте, аби переїхати до Корінальдо. Я дам вам щось із харчів, а тоді вами повинна опікуватись громада Корінальдо!"

Бідні люди навіть не відчули чогось непристойного та образливого у цій вимозі. Відразу могли переїхати. Однак судові органи хотіли, щоб мама Ассунта виступила свідком на процесі про вбивство. Отож Ґоретті залишалися ще на півроку. Оскільки будинок "Касчіна Антіка" після жахливої події став мукою для мами Ассунти та її близьких, добрі сусіди Чімареллі взяли родину Ґоретті до свого дому, який зараз належить Отцям Пассіоністам й там розташований дитячий садок. На взятому в оренду помісті Ґоретті та Серенеллі граф зібрав того року 300 метричних Центнерів (1 мц = 100 кг) пшениці та 90 мц кукурудзи. Незважаючи на це родина Ґоретті заборгувала графові ще п'ятнадцять лір. Пізніше родина Чімареллі також Переїхала до Корінальдо, бо постраждала від малярії. Невдовзі помер Маріо. За півроку мама Ассунта знайшла працю у Неттуно на харчовому господарстві "Тріполіно", яке існує й донині.

У грудні 1902 року мати Ассунта з наміром подальшого повернення до Корінальдо переїхала зі своїми дітьми спочатку до Рима.

Маріано про цю мандрівку розповідав так: "На вокзалі у Римі ми пробули чотири дні. Наша мати весь час ходила до квестури (головної поліцейської управи), щоб отримати квитки до Корінальдо для себе та для нас. Нарешті у квестурі сказали, що ми можемо їхати без грошей, "per procura" ("по довіреності"). Начальник станції головного римського вокзалу (Stazione Termini) забезпечив нас харчами". Нарешті вони змогли від'їхати у потязі до Анкони те Сеніґаллії, а тоді, у поштовому автомобілі, - до Корі­нальдо. Там їх чекав Маріо Чімареллі зі своїми братами. Мешканці Корінальдо були приголомшені, коли побачили засмучену матір з її п'ятьма дітьми. Але самі Чімареллі настільки погано розташувалися, що не могли запро­понувати їм притулку. В той час у цій місцевості перебував Антоніо Монтезі. Він мешкав за чотири кілометри від Корінальдо, у "Ольмо Ґранде". Він сказав матері: "Пані, якщо ви не будете ображені, то я можу забрати віслюка зі стайні, почистити її та докласти трохи соломи. Цієї ночі ви відпочиватимете трохи краще. Тоді я підремонтую спальню, а також плиту; там ви могли б також прати". Терезія Чімареллі принесла двадцять п'ять кілограмів пшеничної муки. Ассунта всюди шукала праці. Маріо Чімареллі, якому стало трохи краще, невдовзі помер від зараження малярією. Його дружина Терезія також мусила йти на службу. Маріано навіть жебракував. Хтось давав йому шматок хліба, хтось фруктів чи щось інше. У вісімнадцять років Анджело виїхав до США, а 1914 року повернувся на короткий час до Корінальдо та одружився із Розою Стороні. Пізніше знову повернувся до США, де знайшов працю в одному фаркувальному цеху, за шістдесят кілометрів від Нью-Йорка. Помер 1965 року в себе на батьківщині, однак, за бажанням своєї родини, був перевезений до Сполучених Штатів Америки.

Маріано спочатку мусив залишатися в "Ольмо Ґранде". Тоді він став наймитом у одного селянина й доглядав трьох телят. Через рік отримав п'ятнадцять лір та декілька пар штанів. Пізніше помандрував до Америки, але повернувся та став орендарем (mezzardo) у Лічоля біля Поццуолі, в місцевості біля Неаполя, де помер 12 квітня 1975 року. 10 серпня 1971 року Маріано спіткало велике нещастя. Його син Алессандро та племінник Мауро загинули неподалік від рідного дому в автомобільній катастрофі.

Маріано розповів дивовижну пригоду з Першої світової війни. Він оповідав, що через допомогу своєї Святої сестри був врятований від неминучої смерті. Це трапилося 1915 року. Одного вечора почув, як хтось тричі покликав: "Маріано!", хоча поблизу нікого не було. Відразу в те місце, де він стояв, влучив снаряд. Ця пересторога врятувала йому життя.

Його брат Алессандро також свого часу їздив до США. Однак невдовзі, 10 січня 1917 року, на двадцять другому році життя помер.

Двоє сестер, Ерзілія та Терезія, за старанням Папи Лева XIII, який дізнався про героїчну смерть Марії з газет, були безкоштовно прийняті сестрами "delia carita" у Ватикані, названими "Zoccolette". Ерзілія залишалася там до 1908 Року. Папа Пій X пізніше забезпечив Терезії місце в Францисканських Сестер Місіонерок Марії у Римі. 1908 року обидвоє сестер перейшли до нового дому Сестер Місіонерок у Ґротаферрата біля Рима. Там вони перебували до 1918 року. У 1922 році Ерзілія вийшла заміж за муляра Еуліано Порфірі в Корінальдо. Вона виховала трьох дітей: Марію Енріку (заміжня, має двох дітей Марко та Марію Ассунту), Карло (працює на пошті Ватикану) та П'єро (працює механіком у Сестрі). Ерзілія, овдовівши, померла 21 серпня 1981 року Інша сестра, Терезія, вступила 1920 року до монастиря Сестер Місіонерок, які виховали її. Отримала чернече ім'я "Марія ді св. Альфредо". Померла 25 лютого 1981 року.

Мати

Бідна мати мусила працю­вати наймичкою у різних панів. Врешті була взята на службу парохом Корінальдо доном Алессандро Марінеллі. Після цього знайшла працю в бургомістра Сандреані, потім у графа Маріано Брунорі, а також пароха Корінальдо дона Франческо Берначчіа, родом із сусіднього Монтерадо, зразкового духівника. З перервами працювала у нього від 1929 р. аж до 1944 p., коли впала зі сходів, при цьому зламала стег­но і потрапила до шпиталю. "Якою я була щасливою, - роз­повідала вона, - що служила у священиків! Я опікувалася чо­тирма духовними отцями. Моє бажання було великим: я хотіла вмерти у духовному домі. Коли зламала собі стегно, мене дуже засмутила ця подія, бо це відірвало мене від парафіяльного будинку". Аж до своєї смерті Ассунта мешкала у своєї дочки Ерзілії в Корінальдо, по сусідству з парафіяльною церквою. Внаслідок перелому стегна мама Ассунта могла ходити з великими труднощами та за допо­могою милиць. Багато страждала у похилому віці через старече нездужання. Жартома відповідала, коли ми пора­дили їй, що вона повинна була б покликати на поміч свою Святу дочку: "Боже Ти мій, тоді було б необхідне чудо з голови до п'ят".

Численних відвідувачів приймала люб'язно і терпеливо відповідала на їхні запитання. Вона охоче обіцяла допо­могти своєю молитвою. Мати Ассунта отримувала листи від дітей з усіх куточків земної кулі.

Одна німецька дівчинка, Гайді Ербах з Оттерштадт, писала їй 15 травня 1954 року: "Дорога мамо Ассунто! Я тішуся, що врешті можу написати Тобі особисто. Ми мусимо сердечно подякувати Тобі за те, що Ти подарувала нам таку Святу. Дорога мамо Ассунто, проси Твою Святу дочку за мене, щоб я також померла у благодаті".

Дон Вільдо одного разу запитав, чи не могла б Ассунта дати пораду матерям. Тоді проста, але чудова вихователька своїх дітей відповіла: "Обов'язком матерів є пильнувати своїх дівчат. Якщо із дочками станеться щось недобре, і вони оберуть поганий шлях, то вина на стороні їхніх матерів, які не виховали їх. А це вони мусили зробити. Ви, матері, добре знаєте, як потрібно жити у цьому світі, але ваші дівчата цього не знають, бо не мають ще життєвого досвіду. Молоді дівчата не повинні боятись при потребі дати гучного ляпаса чоловікам, перебуваючи у їхньому товаристві, якщо ті ведуть некоректні розмови! Дочки повинні бути добрими, правильними та порядними! Якщо вони такими вступлять у шлюб, то стануть хорошими матерями родин, вірними та зразковими у всьому".

У перші години 8 жовтня 1954 року у віці 88 років, випробувана стражданнями, праведна жінка, отримавши благословення від Святійшого Отця, спокійно спочила у Бозі після багатьох місяців хвороби. Шестеро єпископів та офіційна делегація італійського уряду, багато священиків та незліченний натовп людей віддали їй останню почесть. Декількома роками пізніше її тлінні останки були перевезені з цвинтаря (а була вона похована у маленькій каплиці) до крипти її Святої дочки. Певно по праву хтось зазначив: "Важко сказати, хто був святішим: проголошена Святою дочка чи непроголошена Святою матір".

Мама Ассунта після канонізації зі зворушеним серцем промовила: "Яка радість! Я супроводжувала свою дочку від колиски до вівтаря".

Кардинал Шпельман із Нью-Йорка, особливий почитатель св. Марії Ґоретті, бажав отримати вервицю, на якій мати Ассунта довший час молилася.