Реліквії Марії Ґоретті та пам'ятні місця

 

Більшу реліквію, оправ­лену у релікварій, постулятор дав мамі Ассунті під час беатифікаційного процесу для рідного міста Корінальдо. Цю реліквію можна було побачити у крипті під церк­вою із статуєю страждальної Матері Божої "Maria dell’Incancellata".

1987 року до 75-річчя смерті Святій Марії Ґоретті була посвячена тоді ще закрита, а зараз відреставрована стара церква у центрі міста. Поряд із новою вирізьбленою у де­реві лежачою фігурою мучениці, одразу під вівтарем зна­ходиться релікварій.

Решта тлінних останків з'єднані у Неттуно в штучне тіло, котре раніше спочивало у скляній труні, металеві частини якої виготовлені зі снарядів, бо їх численно після останньої війни знаходили довкола міста, де відбувалися тяжкі бої при висадці десанту союзників. (Біля Неттуно та Анціо закладені численні солдатські цвинтарі). Видимі частини тіла зроблені із воску. Тіло-реліквія знаходиться одразу під вівтарем у крипті під новою церквою Отців Пассіоністів із 400-літньою скульптурою "Madonna delle grazie", куди воно було перенесене 15 серпня 1969 р. Хоча Ця Церква була розбудована лише 50 років до цього, вона в 1967 р. мусила бути знесена, щоб наново закласти підмиті морем фундаменти. Тепер збудовано нову сучасну церкву. Від старої збереглися лише вежа та фасад.

У першій малій церкві, яка стояла на цьому ж місці і також мусила бути знесена через небезпеку падіння, вже через 2 роки після смерті Святої був споруджений пам'ятник із карарського мармуру роботи скульптора Рафаелє Зачаньїні. Зараз він знаходиться ліворуч від церкви. Митець зобразив героїню на подобу св. Цецілії з Мадерно. Напис гласить:

"Героїчній дівчині Марії Ґоретті, яка 6 липня 1902 року у віці дванадцяти років померла, захищаючи свою чистоту. Християнський нарід 10 липня 1904 року спо­рудив цей пам'ятник на знак визнання такої героїчної мужності."

Тут також поховані її тліні останки впродовж півроку після ексгумації, яка відбувалася з 26 січня 1929 року і аж до беатифікації. Сам Папський університет "Ґреґоріянум", у якому навчаються теологи з усього світу, зробив свій внесок у спорудження пам'ятника для "мучениці з Неттуно".

1910 року на честь Святої відкрито пам'ятник у пара­фіяльній церкві її рідного міста Корінальдо, скульптор Джованні Скріво. Окрім того, у містечку, де вона народилася, і був встановлений пам'ятник до п'ятдесятої річниці смерті на вулиці, якою можна дістатися до її рідного дому.

На вимогу Папи ІІія X у церкві Богородиці в Монтеверджіне біля Отранто від молоді Італії Святій Марії Ґоретті 7 травня 1910 року споруджено пам'ятник, де на написі вперше зазначено, що вона - "нова Аґнес XX століття". У одному приміщенні біля канцелярії, прибудованої до церкви Пассіоністів у Неттуно, ще можна бачити деякі реліквії: волосся, залишки тканини, медалик конгрегації й інше. Клейонка, на якій вона лежала під час операції, збережена для майбутніх поколінь за старанням одного Милосердного брата з Баварії Клеменса Віндріха, який тоді працював у лікарні в Неттуно. Вона знаходиться зараз у палаті для вмираючих, яка перетворена на каплицю у сирітському домі "Casa délia Provvidenza" в Неттуно. Будинки, у яких мешкала Свята, - в Корінальдо та у Лє Фер'єр - сьогодні незаселені, їх відвідують прочани.

 

 

Її почитання

Святійший Отець Пій X ду­же цікавився маленькою муче­ницею. Папа Пій XI у супро­воді кардинала П'єтро Ґаспаррі як апостольський нунцій пе­ред поїздкою до Польщі при­був до Неттуно, щоб просити Ма­рію Ґоретті про її заступництво та допомогу для своєї нової важ­кої посади. Коли він став Па­пою, одного дня поцікавився, як виглядає справа із процесом беатифікації героїні та забажав, із властивою йому енергією, зру­шити її з мертвої точки. 31 трав­ня 1935 року відбулося перше засідання беатифікаційного про­цесу у єпископському палаці в Альбано у присутності місцевого ординарія кардинала Ґ. Ґр. Піґнателлі ді Бельмонте.

Єпископський інформативний процес був закінчений ще того самого року. Тоді його передано конгрегації обрядів; для подальшого опрацювання. Попередні роботи були за­вершені 1 червня 1938 року, і беатифікаційний процес міг починатися. Постулятором був отець пассіоніст Маурус Лібераті "Непорочного Зачаття", який жив у монастирі при "Святих сходах" у Римі та який у похилому віці, після тяжких страждань, помер 12 червня 1969 року.

Перш за все у процесі мусило бути доведено, що Марія Ґоретті формально (добровільно та свідомо) була муче­ицею. Св. Тома Аквінський прийшов на допомогу цій вимозі зі своїм науковим положенням:

"Достатньою підставою для мучеництва є не тільки ісповідництво віри, але й кожна інша влита чеснота, яка має Христа за кінцеву мету. Так були вбиті деякі діви з причини їхнього дівства, яке хотіли зберегти" (4 Sent. d. 49, questio 5, а. 3).

Декретом від 25 березня 1945 року Папа Пій XII визнав це і двома місяцями пізніше видав новий декрет, за яким можна перейти до святкового проголошення Марії бла­женною. Це відбулося у присутності мами Ассунти та братів і сестер - Маріано, Ерзілії та Терезії - 27 квітня 1947 року у соборі св. Петра (Рим).

Увечері Святійший Отець сам прибув до собору, щоб прославити нову блаженну. Після свята він підійшов до матері. Вона розповідала із легкою усмішкою: "Коли я побачила, що до мене наближається Папа, я помолилася: "Мадонно, поможи мені!" Тоді я подала йому руку, в той час, як він поклав свою руку мені на голову. Папа сказав: "Блаженна мати! Щаслива мати! Мати блаженної!" Сестра Марія від св. Альфреда (Терезія) розповідала, що Святій­ший Отець був настільки зворушений, що аж плакав разом з ними. Особливо щасливою мати була від того, що Папа торкнувся її рук і тримав їх у своїх руках під час поз­доровлення. "Тільки подумайте: Святійший Отець тримав ці руки у своїх! Мої руки! А я все ж таки - грішниця".

Усі хотіли бачити щасливу матір. Так, її були б розду­шили на візочку, якби папська міліція та члени родини не проклали маленьку доріжку, щоб провезти її за вівтар, Доки базиліка не спорожніла і минула небезпека.

У наступні дні радів Рим та уся округа новій блаженній. Саркофаг із реліквіями провезено тріумфальним ходом через вулиці Вічного Міста, а тоді на три дні виставлено на Монте Челіо у базиліці Отців Пассіоністів, яка посвячена святим мученикам Йоану та Павлові. Останнього дня триденного почитання кардинал Мікара відправив тут Архиєрейську Літургію. Від 27 квітня до 15 травня релікварій залишався виставлений у цій базиліці. Незліченні натовпи молільників з'явилися тут у цей час. 15 травня реліквії блаженної в супроводі кардинала Каналі були перевезені до Альбано, де також було відсвятковано триденне почитання. По одному дню почитали Марію Ґоретті у містах Фраскаті та Веллєтрі. І ось 21 травня вона повернулася до Неттуно. Спочатку блаженна була виставлена там у палаті для вмираючих, а в інший день перевезена до церкви Отців Пассіоністів, де було відсвятковано останнє тридення.

Для проголошення блаженною Папа звільнив від дока­зів про чуда, однак для канонізації вимагалося свідчення про них. Прийняті були наступні:

1) Джозеф Купо, робітник, 8 травня 1947 року неподалік від Рима був зайнятий звільненням ділянки, аби висадити в повітря скелястий пагорб із вапнякового туфу. При цьому зненацька відірвався великий уламок скелі та вдарив робітника у праву ногу. Від болю той знепритомнів. Нога сильно набрякла, утворився жахливий крововилив. При найкращому догляді видужання мало б тривати щонайменше 20 днів. Однак Джозеф, сповнений надії, часто закликав Святу Марію Ґоретті, яку дуже почитав. Коли по обіді того дня заснув, то, як запевняв, йому з'явилася блаженна та дала зрозуміти, що пухлина зникла. Коли він через півгодини прокинувся, побачив ногу загоєною.

2) Анна Ґроссі Мусумарра з Рима була уражена на­прикінці квітня 1947 року важкою формою плевриту. Він швидко загострювався. Була загроза життю. 4 травня вона почала просити блаженну про допомогу. Наступного дня виздоровіла.

Було вислухано багато інших цікавих свідчень.

Після того, як ці два чуда були прийняті Святійшим Отцем декретом від 11 грудня 1949 року як достатньо надійні, він призначив дату для святкової канонізації - 25 червня 1950-го ювілейного року. Через численні зголошення свято було перенесене на вечір 24 червня, а для відправи призначена велика площа св. Петра, якої, однак, ледве вистачило, тому учасниками частково була зайнята ще й довга та широка віа делля Кончіліяцйоне.

Цього разу спеціально прибув із Америки брат Анджело, так що всі живі члени родини були разом. Канонізація була надзвичайною. Це перший і єдиний раз, коли Церква проголосила Святою мученицю християнської чесноти, а не віри. Це перша канонізація, на якій була присутня рідна мати Святої. І це перша Свята, канонізація якої відбулася не у соборі св. Петра, а на площі св. Петра, під відкритим небом, бо найбільша базиліка світу не могла б вмістити такої величезної кількості учасників. Коли мама Ассунта показалася у вікні Ватикану, усі щиро поклонилися. Президент Італії Луіджі Ейнауді та його дружина Іда піднялися на почесну трибуну, щоб поглянути на Ассунту.

Раптом від бронзових воріт Ватикану рушила нескін­ченна процесія монашого духовенства, відмовляючи Літанію та повільно крокуючи до середини ряду сходів базиліки св.. Петра. Велика хоругва із образом Святої, обрамлена китицями, яку несли брати Аджело та Маріано, високо ширяла над натовпом, який щиро аплодував. Два довгих ряди архиєпископів та єпископів крокували звільненою дорогою. За ними слідували кардинали. Тоді з'явився Святійший Отець Папа Пій XII під балдахіном на Седіа ґестаторія.

Коли він зайняв свій трон, натовп на площі св. Петр_а стих. Монахиня з Франції, яка стояла біля мами Ассунта з великим зусиллям стиха шепотіла їй на вухо, про звіщав Папа, після того, як він закликав Святого Духа:

"Ми постановляємо, що блаженна Марія Ґоретті повинна вшановуватися як Свята і заносимо її до лику Святих".

Мама Ассунта у цей момент уривчасто схлипувала, і гарячі сльози перлами блищали на її восково-блідому обличчі. Вона душевно переживала. Ассунта більше не чула тривалих нестихаючих оплесків вірних у захопленні від нової Святої; вона нічого не чула із чаруючої гармонії дзвонів св. Петра, до яких приєднався святковий передзвін усіх церков міста Рима; вона не бачила білого голуба, котрий після тривалого польоту над широкою площею сів на папський трон. Там, нагорі, біля вікна Ватикану більше не появилося її мале зморщене обличчя.

Перш, ніж дзвони св. Петра та багатьох інших церков Рима заграли з радості, Папа виголосив (не латиною, як прийнято, а італійською мовою) промову до численних учасників, особливо до молоді:

"Ви, молоді Ісусові та наші скарби, промовте: чи ви твердо вирішили мужньо протистояти кожному нападу на вашу чистоту з допомогою ласки Божої?"

І звідусіль, де стояли молоді хлопці та дівчата, звучало: "Так, ми хочемо цього!"

Також батьків та матерів запитував Святійший Отець, чи вони бажають серйозно ставитись до своїх обов'язків пильності та захисту дітей. Папа продовжував:

"Над нездоровим болотом та брудом землі простя­гається невмістиме небо, повне краси, те небо, яке зача­рувало малу Марію, до якого вона хотіла піднятися єдиним шляхом, - дорогою побожності, любові до Христа та героїчно-мужнім дотриманням Його заповідей".

Того самого дня дон Вільдо запитав у мами Ассунти: “Що Ви відчули у Вашому серці в момент канонізації?"

"Я цього не знаю, - відповіла вона повільно, - я не можу цього висловити. Я слідкувала за всім святом та добре усе оглянула. Коли натовп аплодував, я сказала собі: тепер сталося, тепер настав важливий момент. Тільки тепер пережите доходить до моєї свідомості. Мені єдиній було даровано цю велику ласку".

Особливо неповторною була приватна аудієнція у Папи, яка відбулася в понеділок зранку 26 червня. Святіший Отець прийняв її з почестями, які отримували згідно папського при­дворного церемоніалу тільки верховні особи. Залишивши свій робочий стіл, пішов їй на зустріч із батьківською доброзич­ливістю. Розмова тривала близько 20 хв. "Про що ми вели бесіду, я не скажу; це стосується мене, це як тайна сповіді", - повідомила мені мама Ассунта, коли я вперше відвідав її. Папа подарував їй образ Матері Божої Неустанної Помочі, покритий сріблом.

До 50-ої річниці смерті дочки Папа надіслав мамі Ассунті листа з апостольським благословенням, який вона вивісила у своїй приймальній на стіні. Останнє благословення Святій­ший Отець надіслав мамі Ассунті у день її смерті.

Для канонізації релікварій був знову привезений до Рима та виставлений у базиліці св. Йоана та Павла, після Цього ще у церкві св. Марії дельї Анджелі (біля головного залізничного вокзалу). Вкінці останки Святої повезли назад до Неттуно через Альбано, Фраскаті, Велєтрі та Лятіна, - скрізь реліквії виставлялися на короткий час.

Набагато важливішим, ніж почитання реліквій, є на­відування Святої. Скрізь у католицькому світі закликали нову Святу на допомогу та просили заступництва; зводила церкви та вівтарі на її честь, а перш за все утворювались релігійні молодіжні спільноти із метою наслідування. Навіть у далекій Австралії - "Ріа Unione di S. Maria Goretti" із 80 тисячами членів та у Сполучених Штатах Америки вели об'єднання " Fighting" "(Спільнота боротьби)", яке налічує більше півмільйона членів.