Реформація в Європі. Протестантська етика – шлях до економічної і культурної гегемонії Європи у світі

Зростання продуктивних сил, рівня матеріального виробництва в Європі епохи передіндустріальної цивілізації, пов’язаний з успіхами міст, розвитком ремесел і зародженням мануфактури, розширенням внутрішніх і міжнародних торгових зв’язків викликав до життя потребу в новій ідеології, новому відношенні людини до самої себе і навколишнього світу, бо цей світ, що оновлювався, все менше відповідав традиційній системі уявлень, народженій середньовіччям. Ця революція в духовному житті Західної Європи отримала назву епоха Відродження, і стала однією з найяскравіших сторінок в історії європейської цивілізації. Під знаком Відродження пройшло все XVI і початок XVII ст.

Хід Відродження по Європі мав певну територіальну послідовність, пов’язану з національними, історичними і географічними особливостями окремих країн. Найбільшого розквіту Відродження досягло на своїй батьківщині в Італії, для якої XVI ст. стало справді золотим століттям. Хронологічно італійський Ренесанс включав Проторенессанс (друга половина XIII – XIV ст.), Ранній Ренесанс (у літературі з XIV ст., у образотворчому мистецтві і архітектурі з XV ст.), Високий Ренесанс (кінець XV – перша чверть XVI ст.) і Пізній Ренесанс (XVI ст.).

Епоха Відродження стала часом відродження античної спадщини, яка поверталася не тільки в образах мистецтва і літератури, але перш за все в самій гуманістичній ідеї піднесення людини, гармонії її духу і тіла. Це була відмова від середньовічного зіставлення тіла і душі, усвідомлення цінності земного буття, спроба створення образу прекрасної гармонійної особи, якій чужа аскетична мораль християнства.

Західноєвропейський світ не міг не переглянути і своє відношення до церкви. Якщо Ренесанс – це оновлення світського життя, то Реформація – це оновлення церкви, яке супроводжувалося крахом багатьох релігійних догматів, і в той же час сплеском релігійних відчуттів.

У XVI ст. римсько-католицька церква переживала глибоку кризу, яка торкнулася і основ її вчення, культу і інститутів. Вона була викликана появою сильних централізованих держав, втратою монополії церкви на освіту, успіхами в розвитку науки. Чималу роль зіграла також і поведінка самих церковних властей, жадність пап і кардиналів, розкіш, що оточувала їх, здирства, побори, продаж індульгенцій.

Кризу церкви посилювала незадоволеність нею багатьох станів буржуазії – потрібна була дешевша церква, дворянство прагнуло оволодіти її майном і землею, народні вожді в антикатолицькі гасла вкладали антифеодальні настрої. В цілому ж рух Реформації носив антифеодальний характер. В ході Реформації в XVI ст. виник третій напрям християнства –протестантизм, який у свою чергу поділився на лютеранство, кальвінізм і англіканську церкву. Нова релігійна ідеологія протестантизму, більш, ніж католицизм, відповідала духу передіндустріальної цивілізації.

Батьківщиною Реформації була Німеччина, де виникло лютеранство, християнське віровчення, назване на ім’я його засновника. Викладач теології Віттенбергського університету (Саксонія) Мартін Лютер прибив на дверях університетської їдальні документ, названий 95 тез проти індульгенцій, в яких він стверджував, що божественна благодать доступна кожному без посередництва церкви, що не церковні таїнства, а особистий вибір людини і особиста віра відкривають їй шлях до благодаті. Це був сильний випад проти церкви, який знайшов розуміння і підтримку у різних верств суспільства.

Значно далі за Лютера в своєму ученні пішов Жан Кальвін, француз-емігрант в Женеві. Він обгрунтував основний догмат кальвінізму – вчення про абсолютне визначення. Згідно Кальвіну, доля людини в земному і потойбічному житті визначена з моменту її народження. Вибраних чекає порятунок, останніх же вічні муки. Прокляття або благодать лежить на людині – це можна визначити за допомогою того, наскільки в земному житті її супроводжує успіх або невдача. Тому, людина не повинна пасивно чекати звершення долі, але постійно трудитися, бо праця це божий дар. Трудова етика протестантизму, що поєднувала набожність, самообмеження і ощадливість з активним підприємництвом і виправданням багатств, цілком відповідала ринковій капіталістичній системі, що народжувалася, з її раціоналізмом і прагненням до ефективності. Цілком відповідав новим часам і демократичний устрій церкви, що проголошувався протестантами, коли основним осередком церкви проголошувалася община віруючих, які самі обирали з найбільш впливових людей своїх старійшин пресвітерів. Ідеї Кальвіна користувалися великим успіхом у міського населення і швидко розповсюдилися в Нідерландах, Англії, Шотландії і на півдні Франції. Не випадково під знаком кальвінізму пройшли буржуазні революції в Нідерландах і Англії.

Англія, проте, ще до революції пережила свою Реформацію, яка не була такою радикальною, як кальвінізм, але, проте, привела до утворення самостійної англіканської церкви, що зберегла, правда, багато що від католицтва. Це була Реформація зверху, що відповідала більшою мірою інтересам правлячого стану, який прагнув до зміцнення монархії, до незалежності від влади пап. Англійське дворянство було також зацікавлене в секуляризації церковних земель. Антикатолицькі настрої розділяв і третій стан. Приводом для розриву з Ватиканом послужило розлучення короля Генріха VIII з Катериною Арагонськой і його одруження на фрейліні королеви Ганні Болейн в 1533 р., які не були визнані папом. Парламент схвалив розлучення і новий шлюб короля, але проголосив Англіканську церкву незалежною від Риму, а короля главою цієї церкви. Через три роки Ганна Болейн була страчена по звинуваченню в подружній зраді, але незалежна Англіканська церква з її ідеєю Один Бог, один король, одна віра, одне сповідання залишилася.

Отже, Реформація відновила християнську церкву, зробила її більш відповідною новому часу, поставила в центр людську особу, енергійну, спрямовану на перетворення світу і здатну приймати на себе відповідальність за власні діяння. При цьому, заохочуючи індивідуалізм, вона вводила його в строгі рамки моралі, заснованої на релігійних цінностях.