Наука як система знань: етапи її становлення і розвитку, диференціація і інтеграція наук.

Лекція 1

Тема: Наука, наукознавство, наукове пізнання як складові елементи методики наукових досліджень.

Мета: Ознайомитись і комплексно проаналізувати понятійний апарат науки, наукознавства і наукового пізнання.

Ключові слова: наука, пізнання, наукове пізнання, диференціація і інтеграція наук, аксіома, постулат, принцип, закон, судження, поняття, науковий факт, категорія, наукознавство, наукова діяльність, суб’єкт науки, об’єкт науки, предмет науки, суб’єкт наукової діяльності, дослідник, науковець, вчений, науковий працівник, теоретичний рівень пізнання, емпіричний рівень пізнання, чуттєвий і раціональний рівні пізнання.

План

1. Наука як система знань: етапи її становлення і розвитку, диференціація і інтеграція наук.

2. Понятійний апарат науки: зміст, завдання, предмет, функції та класифікація наук.

3. Загальні поняття та визначення процесу пізнання:об’єкт, суб’єкт, предмет. Теорія пізнання.

4. Рівні пізнання:емпіричний і теоретичний, чуттєвий і раціональний.

5. Поняття, завдання і розділи наукознавства.

6. Суб’єкти наукової діяльності. Основні риси працівника науки.

Література:

1. Пилипчук М. І., Ригор’єв А. С., Шостак В. В. Основи наукових досліджень: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 270 с.

2. Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово». – 2004. – 240 с.

3. Артюх С. Ф. Основи наукових досліджень:начальний посібник. – Х.: 2006. – 260 с.

4. Єріна А. М. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: 2005. – 280 с.

Зміст лекції

Знання – не iнертний, пасивний вiдвiдувач, який приходить до нас хочемо ми цього чи нi; його потрiбно шукати, перше нiж воно стане нашим; воно – результат великої працi.

Наука як система знань: етапи її становлення і розвитку, диференціація і інтеграція наук.

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.

Наука має велике значення в розвитку людського суспільства. Вона проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяльності людини.

У літературі є ряд тлумачень поняття «наука». Одні з них визна­чають науку як суму знань, досягнутих людством, інші – як вид людської діяльності, спрямованої на розширення пізнання людиною законів природи і розвитку суспільства. Але найбільш загальним виз­наченням можна вважати таке: наука – сфера людської діяльності, функції – якої розробка і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

Наука – це сфера безперервного розвитку людської діяльності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична систематизація законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування.

Наука – це динамічний розвиток системи знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і перетворених у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціаль­ної діяльності людей.

Наука – форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Історія науки– накопичення наукових знань, які ха­рактеризують розвиток у історичному аспекті як окре­мих наук, так і наукознавства в цілому.

Виділяють такі етапи становлення і розвитку науки:

І етап – V ст. до н.е. - середина XVI ст. Цей етап характеризувався тим, що наука ще не розділилася на окремі самостійні галузі, їй були притаманні риси натурфілософії – природа розглядалася в цілому, без виділення частковостей. Як метод пізнання переважало безпосереднє споглядання, яке перепліталося з елементами наївної діалектики та стихійного матеріалізму. Проте вже тоді з'являються перші паростки самостійних наук, таких як логіка, математика, астрономія, фізика, психологія, ботаніка, зоологія, естетика, етика та ін. Починається процес диференціації наук.

ІІ етап – охоплює період із середини XVI до кінця XIX ст., коли інтенсивно розвивається природознавство, накопичується фактичний матеріал, здебільшого отриманий експериментально, триває диференціація наук. Цей період розвитку науки, особливо XVIII ст., є всі підстави назвати революційним, бо саме тоді зроблені найбільші відкриття у фізиці, математиці, хімії, механіці, біології, астрономії та геології.

Характеризуючи цей період, Ф.Енгельс писав: «Ньютон своїм законом тяжіння створив наукову астрономію, розкладанням світла – наукову оптику, теоремою про біном і теорією нескінченних – наукову математику, а пізнанням природи сил – наукову механіку...»

Другий етап розвитку науки можна вважати першим етапом науково-технічної революції, адже він проходив на фоні швидкого розвитку суспільного виробництва, що сприяло зближенню науки й техніки, посиленню їх взаємного впливу.

ІІІ етап – розпочався з кінця XIX - початку XX ст., триває й досі. Він почався з революційних відкриттів у галузі природознавства, що особливо яскраво виявилося у фізиці.

В 1819 р. Ерстед відкрив явище електромагнетизму, тобто встановив дію струму на магніт. Були створені соленоїд, електромагніт та гальванометр, установлено намагнічення провідника струмом і ефект електромагнітного обертання. У Цей же період А. Ампер розробив багато питань взаємодії струмів, започаткувавши теорію електродинамічних явищ.

Академік Б,С. Якобі в 1838 р. винайшов гальванопластику. У 70-х роках XIX ст. стало реальністю електричне освітлення. У 1900 р. фізик М.Планк заклав основи квантової механіки.

Наука ХІХ-ХХ ст. характеризується в усьому світі виключно високими темпами розвитку. Вона супроводжується подальшою диференціацією, і це при тому, що в світі вже нараховується більш як 1300 окремих наукових дисциплін.

Разом з тим на фоні диференціації наук відбувається зворотний процес, зближення окремих наук, проникнення однієї науки з її методами пізнання в іншу, а то й просто злиття кількох наук в одну, яке є найвиразнішим на «стиках" різних наукових дисциплін. Такий процес злиття наук дістав назву - інтеграції. Одна з причин інтеграції – бурхливий розвиток фундаментальних наук і особливо поява диво-науки – кібернетики. Завдяки інтеграції були створені такі, наприклад, науки, як біофізика, біохімія, радіоастрономія, біокїбернетика, молекулярна біологія і т. ін.

Деференціація і інтеграція наук -взаємопов'язані процеси, якими супроводиться розвиток наукового пізнання. Диференціація наук полягає в появі кількох наук, що вивчають детальніше й глибше коло явищ, яке до цього було предметом дослідження одної науки (напр., виникнення великої групи біологічних наук – цитології, генетики, екології та ін.), а також у появі наук, предметом дослідження яких стають явища, суміжні між фундаментальними науками (фізична хімія, біофізика, біокібернетика та ін.). В появі суміжних наук уже виявляється тенденція до інтеграції. Інтеграція наук полягає у взаємо прониканні методів дослідження з одних наук в інші, у виробленні спільного для ряду наук підходу до вивчення, теоретичного опису й пояснення явищ. Так, значного поширення природознавстві набули методи математики, а в хімії й біології – методи фізики.