Поняття, предмет і завдання адміністративно-процесуального права
1. Поняття адміністративно-процесуального права.
2. Місце адміністративно-процесуального права в система галузей права України.
3. Система та загальні принципи адміністративно-процесуального права.
4. Адміністративно-процесуальні норми та відносини. Їх зміст, види, структура й особливості.
Місце адміністративно-процесуального права в системі галузей права України.
А дміністративно-процесуальне право знаходиться на стадії формування трансформації з інституту адміністративного права в самостійну галузь.
Система та загальні принципи адміністративно-процесуального права.
Д жерелом адміністративно-процесуального права виступає велика кількість нормативно-правих актів. Кодифікованими або частково кодифікованими є окремі його інститути.
О знаки системи адміністративно-процесуального права:
-- Структурність - система складається з окремих елементів - норм, які формуються в окремі інститути або підгалузі.
-- Об'єднаність норм в різні джерела процесуального права.
-- Об’єднаність та цілісність системи.
С истема адміністративно-процесуального права - сукупність правових норм інститутів та підгалузей логічна об'єднана та взаємопов'язана, щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.
А дміністративно-процесуальне право можна поділити на загальну (норми, які розкривають поняття предмету, методи, загальних основних категорій, принципів, відносин, суб'єктів, учасників, механізми дослідження об'єктивних обставин в справі) та особливу (норми, що регулюють окремі види проваджень. такі норми формують інститути або підгалузі).
адміністративний процес - правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства;
адміністративна процедура - встановлений законодавством порядок розгляду та вирішення адміністративних справ суб'єктами публічної адміністрації.
піввідношення адміністративного процесу і адміністративної процедури можемо констатувати таке.
1. Спільним для адміністративного процесу і адміністративної процедури є їх процесуальна природа, яка проявляється у діяльності органів державної влади. Адміністративний процес і адміністративна процедура є зовнішнім вираженням здійснення органами державної влади своїх владних повноважень, наданих цим органам для забезпечення прав, свобод, Інтересів фізичних осіб, виконання завдань держави.
2. Однак слід мати на увазі, що адміністративний процес і адміністративна процедура є процесуальним вираженням діяльності органів різних гілок влади. Так, якщо адміністративний процес нерозривно пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб виключно у судовому порядку, розглядом та вирішенням адміністративними судами спорів публічно-правового характеру, то адміністративна процедура — ніщо інше, як вираження організаційно-розпорядчої та виконавчої діяльності суб'єктів публічного управління.
Отже, адміністративний процес — правова категорія, яка має місце виключно у межах діяльності спеціалізованого (адміністративного) суду; адміністративна процедура — правова категорія виключно позасудового характеру.
3. Суб'єктами адміністративно-процедурних відносин можуть бути лише органи виконавчої влади та їх посадові особи або ж органи виконавчої влади і громадяни, організації і органи місцевого самоврядування. В адміністративному процесі учасники публічних правовідносин звертаються до незалежного від них органу — суду — за вирішенням спору про право по суті'.
4. Адміністративний процес, враховуючи наявність специфічного предмета і методу правового регулювання, на новітньому етапі розвитку правничої науки цілком обгрунтовано набув якостей окремої правової галузі. У той же час адміністративна процедура є лише окремим інститутом адміністративного права, невіддільним від нього та об'єктивно із ним взаємопов'язаним.
5. Адміністративний процес та адміністративна процедура — різновиди юридичного процесу, яким, відтак, однаково властиві стадійність і наявність проваджень.
6. Можна стверджувати, що адміністративний процес та адміністративна процедура у загальному вигляді утворені з таких стадій: 1) порушення справи; 2) розгляд справи та прийняття рішення; 3) оскарження рішення по справі; 4) виконання рішення (докладно зміст стадій і проваджень адміністративного процесу буде розкрито далі).
7. Основною метою і адміністративного процесу, і адміністративної процедури у підсумку є сприяння здійсненню фізичними та юридичними особами своїх прав, свобод та законних інтересів.
8. У межах адміністративного процесу і адміністративної процедури отримали свій прояв такі форми реалізації адміністративно-правових норм як: 1) виконання норм — учасники правовідносин всупереч їх волевиявленню мають точно дотримуватися нормативно-правових приписів; 2) використання норм — активна поведінка суб'єктів правовідносин щодо добровільного здійснення наданих прав; 3) застосування норм — практичне вирішення конкретних питань шляхом прийняття уповноваженим суб'єктом обов'язкових до виконання індивідуальних юридично-владних рішень
(актів) відповідно до вимог матеріальних та процесуальних норм'.
9. Офіційні рішення, прийняті уповноваженими суб'єктами у межах адміністративного процесу і адміністративної процедури, за своєю правовою природою відрізняються. Так, рішення за результатами розгляду адміністративної справи в адміністративному процесі оформлюється у вигляді судового рішення — постанови або ж ухвали, тоді як для адміністративної процедури характерні зовсім інші документи — це наказ, протокол, розпорядження, акти тощо.
10. Порядок здійснення адміністративного процесу визначається процесуальними нормами права, закріпленими в одному нормативно-правовому акті — КАС України, тоді як адміністративні процедури регулюються і процесуальними,
" і матеріальними нормами права, що містяться у різних за
своєю юридичною силою, нормативно-правових актах. 11. "Судова" концепція адміністративного процесуального права означає не лише винесення суспільних відносин, які ним регулюються, за межі предмета відповідної матеріальної галузі права, а й взагалі — за межі сфери її впливу. У контексті такої концепції поняття адміністративного процесу та адміністративного права розглядаються як абсолютно різнопорядкові явища правової дійсності^.12. Для адміністративного процесу властиві виключно правовідносини, які виникли завдяки конфлікту, спору між учасниками таких відносин. Натомість адміністративна процедура може виникати і розвиватися як завдяки існуванню безконфліктних правовідносин (неюрисдикційні процедури: процедури з підготовки й ухвалення нормативно-правових актів, реєстраційна і дозвільна процедура, установча процедура тощо), так і внаслідок певного спору (юрисдикційні процедури: процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності, процедура розгляду скарг громадян).
3.а суди
С.3
адміністративний суд - суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;
3) суд - суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово, колегія суддів адміністративного суду;
4) адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом;
адміністративна юстиція - це встановлений законом порядок розгляду й рішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають в області державного керування між громадянами або юридичними особами, з одного боку, і органами державного керування (посадовими особами), - з інший, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для рішення правових суперечок судами.
У цілому адміністративна юстиція являє собою один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди - засіб реалізації принципу поділу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і воль громадян.
Необхідність кардинального реформування системи административно-юрисдикционных органів обумовлена поруч факторів.
Насамперед це недостатньо високий якісний рівень розгляду справ про адміністративні правопорушення колегіальними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про високий професіоналізм їхніх членів, які працюють у цих органах на громадських засадах.
Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють наглядовий^-наглядові-контрольно-наглядові функції (наприклад, різного роду державні інспекції), оскільки часто мова йде про невиконання певних приписань цих же органів, а їхні посадові особи в багатьох випадках не мають юридичного утворення, що говорить про низький рівень правової підготовки працівників административно-юрисдикционных органів.
Відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., в Україні вводиться адміністративне судочинство, метою якого є розгляд споровши між громадянами й органами керування.
Зазначені положення знайшли своє реальне втілення в Законі України "Про судоустрій України". Відповідно до цього Закону судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, карного, а також конституційного судочинства.
Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції й Конституційний Суд України. У свою чергу система судів загальної юрисдикції будується на принципах территориальности й спеціалізації. До числа спеціалізованих судів ставляться й адміністративні суди. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, які створюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані із правовідносинами в сфері державного керування й місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції в сфері військового керування, які розглядають військові суди. Наступною ланкою системи адміністративних судів виступають апеляційні адміністративні суди, створювані в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До повноважень апеляційних судів ставляться:
1) розгляд справ в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;
2) розгляд по першій інстанції справ, обумовлених законом;
3) ведення й аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики;
4) надання методичної допомоги місцевим судом у застосуванні законодавства.
Вищим судовим органом у системі адміністративних судів є Вищий Адміністративний суд України. До його повноважень ставляться: розгляд справ у касаційному порядку; ведення й аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики; надання методичної допомоги судам нижчого рівня, а також дача їм рекомендацій і роз'яснень із питань застосування законодавства.
У Верховному Суді України, що виступає як вищий орган у системі судів загальної юрисдикції, діє Судова палата по адміністративних справах.
4.адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом;
Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства
1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:
1) верховенство права;
2) законність;
3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) гласність і відкритість адміністративного процесу;
6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом;
{Пункт 6 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}
7) обов'язковість судових рішень.
Витяги з КАС України:
