У середньовічних текстах, що мали в певній мірі природничонауковий характер, природничонаукове й образне бачення світу як би зливаються. Це не дозволяє виділити в них власне біологічні знання. Тому про біологію в середні століття можна говорити дуже умовно.
У цей час наука взагалі, і біологія зокрема, ще не виділилися в самостійні області, не відокремилися від цілісного релігійно-філософського, перекрученого сприйняття світу. Середньовічна біологія - скоріше відбиття середньовічної культури, ніж галузь природознавства із власним предметом вивчення.
Джерелами відомостей про біологічні об’єкти в період раннього середньовіччя служать твори типу "Фізіолога", "Бестіарія" (лат. bestіa - звір, збірник статей про реальних й фантастичних тварин) і т.п. Тут мова йде саме про літературні джерела, оскільки дійсні знання про рослини і тварини, що поступово накопичуються завдяки практичному досвіду хліборобів, довго залишалися неузагальненими й науково не обробленими.
У цих книгах були описи тваринних і фантастичних чудовиськ, що згадуються у Біблії, а також розповіді за мотивами (які досить вільно тлумачились) з життя тварин, метою яких були релігійно-моральні повчання. "Фізіолог" у рукописному вигляді мав переклад багатьма європейськими і східними мовами; в X-XІ ст. він був переведений на слов'янську мову в Болгарії, звідки поширився й на Русі.
Від творів цього типу мало відрізняються й так звані "Шестидніви", які викладали біблійну легенду про шість днів творіння. Вони виникли, у перші століття християнства. На Русі в X-XІ ст. був розповсюджений "Шестиднів" екзарха (гр. exarchos - голова, начальник) Іоанна болгарського, що представляв компіляцію (від лат. Compіlatіo – пограбування, складання творів на основі чужих досліджень або чужих творів) з раніше створених "Шестиднівів" із залученням відомостей, узятих в античних авторів. У згаданому творі наведена класифікація тварин, узята в Аристотеля, але дуже сильно спрощена й перекручена. Так, в один "образ" (тобто групу) тварин, власне птахів, віднесені кажани й літаючі комахи.
Відомості про тварин і рослини містилися в "Повчанні Володимира Мономаха" (XІ ст.), які ходили в списках на Русі, та інших джерелах.
Найбільш фундаментальними джерелами відомостей про біологічні знання середньовіччя є багатотомні твори енциклопедичного характеру Альберта Великого й Венсана де Бове, які відносяться до XІІІ ст. В енциклопедії Альберта Великого (12) (Альберт фон Больштедт, 1206-1280) є спеціальні розділи "Про рослини" і "Про тварини". Детальні описи відомих у той час видів рослинного й тваринного царств багато в чому запозичені в древніх, головним чином в Аристотеля. Наслідуючи Аристотеля, Альберт зв'язував життєдіяльність рослин з "вегетативною душею".
Розвиваючи вчення про функції окремих частин рослин (стовбур, гілки, коріння, листя, плоди), Альберт Великий відзначав їхню функціональну подібність з окремими органами у тварин. Зокрема, корінь він вважав тотожним роту тварини. У середні століття була виявлена наявність рослинних масел і отруйних речовин у плодах деяких рослин. Були описані різноманітні факти з селекції культурних рослин. Ідея змінюваності рослин під впливом середовища виражалася в досить фантастичних твердженнях, начебто бук перетворюється в березу, пшениця - у ячмінь, а дубові гілки - у виноградні лози. Рослини у творах Альберта розташовувалися за абеткою. Зоологічні відомості в нього представлені також досить докладно. Вони даються, як і ботанічні, у чисто описовому плані з посиланнями на Аристотеля, Плінія, Галена як на вищі авторитети. Розподіл тварин на безкровних і ті, які з кров'ю запозичений в Аристотеля. Фізіологія зводиться винятково до опису, нерідко досить виразного, поведінки і норову тварин. У дусі середньовічних антропоморфних (гр. Antropos - людина, morphe - форма, вид: уподібнення людині, наділення людськими властивостями (напр. свідомістю) предметів і явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, міфічних істот) поглядів говорилося про розум, дурість, обережність, хитрість тварин. Механізм розмноження у тварин викладався за Гіппократом: сім’я виникає у всіх частинах тіла, але збирається в органах розмноження. В Аристотеля було запозичене уявлення про те, що жіноче сім’я містить матерію майбутнього плода, а чоловіче, крім того, спонукує цю матерію до розвитку.
На енциклопедію Альберта багато в чому схожий звід середньовічних знань - "Дзеркало природи", що належав Венсану де Бове (XІІІ ст.).
В природничонауковій частини енциклопедії де Бове мова йде про рослини й тварини. Відомості про рослини запозичені із середньовічної поеми "Про сили трав". Описи тварин у де Бове докладні й образні. Кюв'є відзначав, що риби й птахи в де Бове описані точніше, ніж в Альберта Великого, хоча джерела й у того, і в іншого були, очевидно, загальними - твори Плінія й енциклопедичні "Першооснови" єпископа VІ ст. Ісідора Севільського (13) (VІ ст.) (Зображення єпископа Брауліо Сарагосського та Ісідора Севільського з манускрипту X ст. Ісідор Севільський багатьма католиками вважається покровителем Інтернету. В той же час офіційний Ватикан не вважає кого-небудь із святих покровителем Інтернету. ). У багатьох випадках описи де Бове містять відомості про практичну користь тих або інших рослин або тварин. Ссавці підрозділені на домашні й дикі. Окрема книга присвячена плазунам і комахам, особлива увага приділена опису поводження бджіл. Спеціально виділені міркування про принципи зоології. Психології, анатомії й фізіології відведено кілька книг. У них говориться про п'ять почуттів, про так зване "загальне почуття", про період не сну, сон і сновидіння, містяться характерні для середньовіччя міркування про бачення ангелів і бісів, про екстаз, захоплення й пророчий дар. Анатомічна частина містить докладний опис людського тіла, складений за даними античних і частково арабських авторів.
У творах середньовічних авторів багато чого носить символічний характер. Рослина або тварина часто цікавлять автора не стільки самі по собі, скільки як символи, що позначають і виражають ідею творця.
Вуха, за словами Венсана де Бове, призначені сприймати слова людей, очі ж, зрячі творіння, - сприймати слово Боже. Відповідно до цих завдань, очі розташовані попереду, а вуха з боків, як би позначаючи те, що наша увага повинне бути насамперед звернене на Бога, і лише потім на ближнього.
За тваринами, так само як і за рослинами, закріплювалися символічні знаки, які тлумачили в суворо певному, що не терпить різночитань, змісті. Це багато в чому визначало їх власне біологічний опис. У світі тварин агнець (ягня) і єдиноріг - символи Христа; голуб - символ Святого Духа; дракон, змій і ведмідь - символи диявола й т.п.. У світі рослин, виноградна лоза - знак Христа; лілія - безвинність; кедр - стійкість і т.п.
В зв’язку з цим цікавий особливий принцип класифікації рослин і тварин у трактаті "Про повчання й подібності речей" домініканського ченця Іоанна де Санто Джемініано із Сієни, Італія (перша чверть XІ сторіччя). Розташування тут також алфавітне, але не за об'єктами природи, а за символами, якими служили ті або інші рослини або тварини. Так, відомості про лева - символі мужності, треба було шукати на слово "мужність".
Джерелами відомостей не тільки про хімічні, але й про біологічні знання можуть служити алхімічні трактати. Алхіміки оперували не тільки з об'єктами мінерального царства, але й з рослинними й тваринними об'єктами. "Книга рослин" видатного алхіміка XV сторіччя Іоанна Ісаака Голланда (14) становить значний інтерес як своєрідний алхімічний звід біологічних знань. Вивчаючи процеси гниття, бродіння, алхіміки знайомились з хімічним складом рослинної речовини.
У зв'язку з лікуванням до вивчення тварин і рослин допускалося інше, часом чисто практичне відношення. Лікувальні дії трав і мінеральних речовин ставали предметом спеціального інтересу лікуючих ченців пізнього середньовіччя.
Питання про інстинкти й поведінку тварин і людини розглядав Роджер Бекон. Порівнюючи поведінку тварин зі свідомою діяльністю людини, він вважав, що тварині властиві тільки сприйняття, що виникають незалежно від досвіду, тоді як людина має розум.
У "Вченні про перспективу" він намагався підійти до пояснення душевних явищ, виходячи з оптико-геометричних уявлень. " Вчення про перспективу", у розумінні Р. Бекона, мало широке тлумачення, воно включало пояснення зорових відчуттів. Але і Р. Бекон при всій оригінальності залишався у своїх оптико-геометричних пошуках у межах традиції арабської фізики: (Вітелло, Альгазен).
Венсан де Бове також досить широко користувався античною й арабською літературою. Арабо-язична література X-XІІ ст. стояла на більш високому рівні, ніж західноєвропейська література того ж часу. Твори Ібн-Рошда (Аверроеса), "Канон медицини" Ібн-Сини (Авіценни) – яскраві тому підтвердження.
Субстратом будь-яких життєвих і психічних явищ Ібн-Сина (15) (980-1037)вважав пневму - летючу субстанцію, яка зароджується із чотирьох пароподібних соків організму. Пневма, згідно Ібн-Сині, може бути носієм різних, у тому числі і душевних сил, але вони їй не властиві з самого початку. Розвиваючи цю точку зору, Ібн-Рошд (16) на противагу вченню Фоми Аквінського допускав смертність душі.
"Канон медицини", "Книга зцілень" Ібн-Сини поряд з викладом і коментуванням античних авторів, містили оригінальні дані й думки в області медицини й біології. Особливо вагомі й цікаві в них відомості з фізіології.
Назвемо ще три твори, які присвячені областям практичної описової біології: "Травник із Гланстобері" (перша половина X ст.), який містив докладний опис лікарських рослин; праця лондонського лікаря й натураліста Едварда Уоттона (1492-1555) "Про відмінності тварин" (перша половина XVІ ст.) і, нарешті, одна з перших праць з описової ентомології (XVІ ст.) лондонського лікаря Томаса Моуфета (1533-1599). Ці твори не містять які-небудь істотні теоретичні узагальнення.
У пору зрілого середньовіччя пробудився помітний інтерес до природи, Цей поворот до реального світу, мабуть, раніше, ніж в інших сферах, знайшов відбиття в поезії. "Весняні пісні середньовічної лірики сприймали як безпосередні чуттєві життєві цінності ті ж самі предмети, яким примарна абстракція релігійної символіки надавала значення лише в силу їх непрямого надчуттєвого відношення". (М. Ейкен. Історія й система середньовічного світогляду).
Це була, щоправда, ще слабка, противага теологічним поглядам на природу. Знаменням нового світовідчуття була поява таких високомистецьких оповідань, як "Божественна комедія" Данте, "Витязь у тигровій шкурі" Руставелі, "Іскандер-Наме" Нізамі.
Коло тодішніх уявлень про тварин і рослинність далеких країн розширювали поетичні описи подорожей у заморські краї. Так, наприклад, візантійський поет Мануїл Філ (ХШ-XІV ст.) побував у Персії, Аравії, Індії. Його перу належать три віршованих твори, що містили великий пізнавальний біологічний матеріал. Це поеми "Про властивості тварин", "Короткий опис слона" і "Про рослини". Філ любив розповідати про екзотичних, іноді фантастичних, звірів. Однак і фантастичні образи тварин складені в нього із цілком реальних, добре відомих і точно переданих елементів, які відображали рівень зоологічних знань XІV ст.
Вивчення історії біологічних знань у середні століття переконує в тім, що й у цій області просування вперед досягалося в напруженій боротьбі між раціональним і теолого-містичним поглядами на природу. Панування феодальних відносин, роздробленість і ізоляція, низький рівень техніки й всесилля церкви, характерні для феодалізму, затримали прогрес людських знань, але не змогли його зупинити. Ріст міст, ремісничого виробництва й товарних відносин підточили устої феодалізму. Після тисячолітнього існування наступив період швидкого розкладання феодалізму, прискорився розвиток продуктивних сил, а разом з ними й розвиток науки й техніки; почав змінюватися й сам тип мислення. Релігійно-догматичне мислення і його символіко-містичне сприйняття світу, яке його супроводжувало, почало витіснятися раціоналістичним світоглядом, вірою в дослід як головний інструмент пізнання.
