Розвиток біологічних знань у період еллінізму і в стародавньому Римі (Лукрецій, Пліній, Гален та ін.). ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.

Лекція № 3. Тема: БІОЛОГІЧНИЙ СВІТОГЛЯД В ЕПОХУ ЕЛЛІНІЗМУ І В СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ. БІОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ В СЕРЕДНІ СТОЛІТТЯ.

 

План

1. Розвиток біологічних знань у період еллінізму і в стародавньому Римі (Лукрецій, Пліній, Гален та інші). ІІ століття до н.е. - ІІ століття н.е.

 

2. Біологічні погляди в середні століття.

2.1. Особливості середньовічних поглядів на природу

2.2. Біологічні знання в середні століття

 

Розвиток біологічних знань у період еллінізму і в стародавньому Римі (Лукрецій, Пліній, Гален та ін.). ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.

 

Період від смерті Олександра Македонського до завоювання Греції і Близького Сходу Римом прийнято називати періодом еллінізму (елліни, гр. Hellenes - самоназва греків). Цей період характеризується встановленням грецького панування на Близькому Сході й взаємодією двох культур: грецької й східної. Центром наукової думки зробився Єгипет, правитель якого Птолемей ІІ заснував в Олександрії бібліотеку та музей. Цей "олександрійський період" у розвитку науки тривав три останніх століття до н.е. Олександрійська бібліотека згоріла, і до нас дійшли тільки невеликі фрагменти з творів двох учених лікарів того часу - Герофіла й Еразистрата.

Герофіл (1) (300 рр. до н.е.) (був), онук Аристотеля, вивчав будову людського тіла й порівнював анатомічну будову людини і тварини. Він встановив, що мозок є центром нервової системи, і розглядав його як місце зосередження розумових здібностей. Особливо ретельно він вивчав нервові центри й нерви, причому останні підрозділялися ним на підвладні волі й волі непідвласні. Герофіл уперше ясно вказав на розбіжності між артеріями й венами, помітивши, що артерії чітко пульсують, у той час як пульсація вен зовсім відсутня або ледь виявляється. Однак він пов'язував рух крові не з роботою серця, а з функцією судин. Герофіл вважається першим греком, який почав практикувати розтин людських трупів.

Еразистрат (2) (ІІІ ст. до н.е.) (був), учень Теофраста Реальні зображення Еразистрата не збереглися. На картині французького художника Жака-Луї Давида (1748—1825) «Лікар Еразистрат знаходить причини хвороби Антиоха», 1774, зображений Еразистрат біля ліжка важко хворого Антиоха, сина Селевка. Згідно легенді, Еразистрат, побачивши, як царевич Антиох, син царя Селевка почервонів при появі своєї молодої мачухи Стратоніки, виявив, що причиною хвороби Антиоха є його любов до неї.)

Еразистрат розумів життєдіяльність тіла так: кожний орган є системою, що складається із трьох елементів - вен, артерій і нервів. В олександрійську епоху та ще довгий час потому вважали, що нерви мають вигляд трубок і що в їхній порожнині циркулює деяка речовина, гіпотетичний нервовий флюїд, подібно тому як кров циркулює в артеріях і венах. Еразистрат встановив розходження між великим і малим мозком (мозочком). Він звернув увагу на звивини мозку людини й тварин і пов'язав їхню велику складність у людини, з її більше розвиненим інтелектом. Вважають, що Еразистрату було відомо відмінності між передніми та задніми корінцями спинномозкових нервів: зв'язок передніх корінців з роботою м'язів, а задніх - зі сприйняттям відчуттів. Подібно Герофілу, він робив розтин людських трупів, а також робив вівісекції на злочинцях (нерідко в присутності сірійського царя, придворним лікарем якого він довгий час був).

Після перетворення Єгипту в Римську провінцію Олександрійська медична школа проіснувала ще кілька століть, але втратила свій прогресивний характер. Відомі успіхи були досягнуті лише в області медичної ботаніки.

Блискучим представником античного матеріалізму, який не тільки пропагував, але й розвивав ідеї Демокрита, був римський поет і філософ Лукрецій Кар (3) (І ст. до н.е.). У безсмертній поемі "Про природу речей" Лукрецій стверджував, що всесвіт нескінченний і допускав можливість життя на інших, віддалених від Землі світах. Природа, на думку Лукреція, ніким не створена й керується властивими їй самій законами. Світ матеріальний, всі тіла природи складаються з атомів ("первинних тілець") і піддаються змінам. Наслідуючи Епікура (4), Лукрецій особливо підкреслював і розвивав думку про спонтанне відхилення атомів від прямолінійного руху, про викликані цим відхиленням зустрічі атомів один з одним, що у свою чергу було джерелом утворення нових тіл природи. Їх природне, мимовільне виникнення Лукрецій поширював і на живі істоти, які, на його думку, зароджуються із землі під впливом вологи й сонячного тепла. Тварини, за Епікуром (вчення якого розвивав Лукрецій), виникли з рослин; зокрема, він думав, що метелики - це квіти, що відірвалися від стебел і одержали здатність літати в повітрі. Подібно до Демокрита і Епікура Лукрецій уявляв собі спочатку виникнення незліченних потворних, непристосованих до життя живих істот, і через це вони потім гинули, а потім поряд з ними з’являлись такі, які могли нормально здійснювати необхідні для життя функції - рух, харчування, захист від ворогів і розмноження.

 

Много и чудищ тогда земля сотворить попыталась

Необычайного вида и странного телосложенья:

Жено-мужей, не причастных ни полу тому, ни другому,

Или уродов без ног, или вовсе безруких напротив,

Или безротых немых и безглазых слепых, порождая

Даже таких, у кого на теле все члены сцепились,

Так что ни делать они не могли ничего, ни податься,

Чтобы избегнуть беды иль достать то, что было им нужно.

Всяких других создавала она и страшилищ и чудищ —

Тщетно: природа запрет на развитие их наложила

Были не в силах они ни жизни расцвета достигнуть,

Ни пропитанье добыть, ни в объятиях слиться любовных.

Много, как видно, должно сочетаться различных условий,

Чтобы породы сковать, размножение их обеспечив.

……………………………………………………………

Много животных тогда поколений должно было сгинуть,

Коль размноженьем, приплод не могли они выковать новый.

 

(Лукрецій. Про природу речей).

 

Розвиток організму Лукрецій уявляв собі як результат змішання чоловічого й жіночого "сім’я", причому це змішання обумовлює передачу нащадкам ознак, які властиві батькові й матері. Лукрецій уявляв собі, начебто перші люди з'явилися з "маток", які виросли на землі.

Психічне життя людини Лукрецій пояснював матеріалістично. Душа людини, на його думку, як і все у світі, складається із дрібних і найбільш рухливих "первинних тілець", вона нерозривно пов'язана з тілом і смертна, подібно останньому. Відчуття, на думку Лукреція, є наслідком відділення від сприйманих почуттями тіл "первинних тілець", які досягають органів почуттів. Приємними або, навпаки, неприємними для ока, вуха, органів нюху й смаку відчуттями є ті, які породжуються в першому випадку ніжними й гладенькими, а в другому - грубими тільцями. Так, на рівні сучасних йому уявлень Лукрецій намагався осмислити єдність об'єктивного світу й суб'єктивного сприйняття його людиною.

Практичні потреби сільського господарства й медицини стимулювали інтерес до спеціального вивчення рослин, тварин і людини та появі творів, так би мовити, прикладного характеру. Однією з перших книг, присвячених визначенню корисних для медицини рослин, був твір Діоскоріда Педанія (5) (І ст. н.е.) (був), що зробило великий вплив на ботаніку наступних століть. У його коротких й нерідко дуже точних описах рослин найчастіше відзначаються місця виростання й походження рослин. Пізніші списки Діоскоріда були збагачені зображеннями описаних ним рослин.

Сучасником Діоскоріда був римський натураліст Пліній Старший (6) (Гай Пліній Секунд, 79 р. н.е.) (був) Це уявний портрет XIX ст. (прижиттєві зображення Плінія Старшого не збереглись.Старшим він називається на відміну від свого племінника, Плінія Молодшого;2 зображення- Пліній старший на фасаді кафедрального собору в Комо, Італія 1475 р.). Він зібрав величезну кількість уривків із прочитаних ним античних творів, більша частина яких не збереглася дотепер. Ці уривки він включив без особливого відбору у свій видатний багатотомний твір "Природнича історія". Хоча критичне чуття Плінія поступалося його працьовитості, і його твір був по суті збірником цікавих і часто неправдоподібних розповідей, все-таки він є важливим джерелом для судження про рівень знань і уявлень древніх римлян про природу. Праця Плінія одержала широке поширення в подальшому і протягом тисячі років слугувала головним джерелом відомостей про природу.

Після Плінія можна казати тільки про одного видатного біолога-дослідника античного часу, ім'я якого міцно увійшло в історію медицини й біології. Це лікар Клавдій Гален (7) (130-200 рр. н.е.) (був), який написав безліч праць з усіх галузей медицини. Як видатний лікар, анатом і фізіолог, Гален одержав загальне визнання ще при житті, а його авторитет у питаннях медицини, анатомії й фізіології вважався незаперечним протягом півтори тисяч років, аж до Везалія.

Гален вивчив анатомію овець, биків, свиней, собак, ведмедів і багатьох інших хребетних тварин. Він помітив подібність у будові тіла людини й мавпи. Маленька мавпочка Іnuus ecaudatus - єдиний вид європейських мавп - у часи Галена була широко поширена на південно-заході Європи. Вона послужила Галену основним об'єктом вивчення м'язової системи, костей і суглобів. Багато чого зі спостережень Галена, було прийнято за опис людського тіла, але у дійсності було зроблено на цій мавпочці.

Гален займався також фізіологією. У її основу він поклав вчення Гіппократа про чотири первинні рідини, що входять до складу всіх частин організму. Детальному вивченню Гален піддав центральну й периферичну нервову систему; зокрема, він досліджував функції нервів спинного мозку й намагався визначити спосіб їхньої дії на подих і биття серця. Однією з значних помилок, допущених ним і яка довго втримувалася в науці під впливом його авторитету, було його переконання в тому, що повітря надходить безпосередньо в серце через дихальні шляхи, а кров проходить із одного шлуночка серця в іншій через отвір у перегородці між шлуночками.

Відповідно до релігійних переконань Гален розвивав думку, що кожний орган людського тіла був створений богом у найбільш досконалій формі й у передбаченні тієї мети, для досягнення якої цей орган був призначений. Ця обставина сприяла зміцненню авторитету Галена в середньовічній християнській Європі. Його роботи визнавалися непогрішимими. Жодна з описаних Галеном деталей будови тіла не підлягала перевірці, і всі його помилки повторювалися в наступні століття. Аж до епохи Відродження анатомія й фізіологія являли собою лише слабке й усе більше тьмяніше відбиття того, що було зроблено Галеном. А те, що дійсно було прогресивне в його роботах залишалось без уваги й забувалося.