Галичина: шляк і філіжанка

Харків: ампулка, сявка, чинка

Харків не має такого багатого діалекту, як, наприклад, Львів чи Одеса, але теж може здивувати непідготовленого візитера. Так, заряд з чорнилом для кулькової ручки тут називають не інакше як ампулки. Ну і місцева класика — "тремпель", плічки для одягу. У лексиконі жителів першої столиці воно закріпилося ще в минулому столітті, а всьому виною назва фабрики, що належала пану Тремпелю. Щоб поширити товар в маси, він придумав маркетинговий хід і продавав одяг, розвішаний на плічках, де красувався фірмовий знак із назвою компанії.

Істинно харківським вважають і слово "сявка", яке вживають у значенні "хуліган", "шпана". За легендою, походить воно від назви банди малолітніх злочинців, які здійснювали набіги на фруктові сади, лідером якої вважався якийсь Сава.

Вже багато років харків'янки завивають волосся "локонами", а не плойками, як сусідки в інших областях. У мові незвичайне слово з'явилося завдяки упаковці для електричних щипців, де красувався розмашистий напис "Локон". Бритвене лезо тут називають "чинкою", а блискавку на одязі не інакше як "змійкою".

Люди старшого покоління вживають слово "марка", називаючи маршрут транспорту: "Сядеш на п'яту марку", маючи на увазі транспорт п'ятого маршруту. "Молоді харків'яни слова в такому значенні вже не знають", — розповідає заступник декана філологічного факультету ХНУ ім. Каразіна, кандидат філологічних наук Юрій Кохан. Всі ці слова — діалектна лексика. Є у харків'ян і фонетичні особливості в розмові. "Якщо говорити про російськомовних харків'ян, то звертає на себе увагу гекання, яке навіть не харківське, а слобожанське", — зазначив Кохан.

Донбас: лайба і бакаї

У Донецьку, як і в Харкові, вкоренилося слово "тремпель" — плічки для одягу. А на тротуарах тут не бордюр і не бровка, а поребрик. Уродженці Донбасу наполягають, що слово "тормозок", яким у багатьох регіонах країни називають прихоплений з дому перекус, суто їхнє, шахтарське. Походить воно від "пригальмувати і поїсти".

Тормозок в жодному разі не є синонімом фастфуду. Тормозок завжди смачний, корисний і поживний. У шахтарів, як правило, він складається з хліба, сала або ковбаси, варених яєць і картоплі, а також цибулі та солі. "Правильні" тормозки акуратно і щільно загорнуті в газету, щоб на їжу не потрапляв вугільний пил.

Сьогодні словом "тормозок" називають будь-яку їжу, яку беруть на роботу, в школу або на маленькі вилазки на природу. Ще одне популярне донбаське слово — "порожняк". У побуті воно, як правило, вживається в значенні "дурниця". Популярність отримало завдяки Віктору Януковичу, який свого часу заявив: "Донбас порожняк не жене!".

 

Зовсім незрозумілим для приїжджих у Донбас стане слово "Бакаї", найчастіше його можна почути на півдні регіону, у Маріуполі. Бака називають водойми біля моря. Версій походження слова дві. Перша: від абревіатури БКІ — щось велике кар'єрне. Друга: від тюркського або монгольського слова, яке означає "бруд", "сміття". Купання в баку — затія небезпечна для здоров'я, але у маріупольців вони користуються популярністю.

А от якщо ви почуєте від донеччан слово "лайба" — це ще не означає, що вони мають на увазі двощогловий човен з косими вітрилами. "Лайба" по-донецьки — велосипед. Іноді лайба може вживатися по відношенню до автомобіля або навіть шприца, хоча в такому сенсі його можна почути дуже рідко.

Ще одне слово з різними смислами — "кіндейка". У Росії так називають невелику річечку, в Донбасі — маленьку кімнатку або тісне службове приміщення.

Галичина: шляк і філіжанка

Галицький говір, на думку істинних галичан, — це чиста українська мова з мінімальними вкрапленням польської, німецької та угорської. Хоча для людини, котра володіє тільки літературною українською мовою, галицька мова здасться майже іноземною. Адже іноземні слова, запозичені у сусідів, місцеве населення примудрилося переробити на свій, тільки йому зрозумілий, лад.

Однак не будемо настільки суворі до жителів Західної України, адже ввесь їхній словниковий запас — це історичні наслідки завоювання західноукраїнських земель Польською, Австро-Угорською імперією і навіть монголо-татарською ордою. А те, що галичани досі зберегли в повсякденній мові місцевий колорит, тільки додає їм честі або гонору, як вони самі люблять висловлюватися.

Ось з любові і почнемо. На Галичині не коханки, а любаски. І вони не цілують в губи, а цьомають в бузю. Розлючені суперниці називають цих дам шльондрами або публіками, одне слово — павшими жінками. У відповідь принижені дружини чують від розлучниць: "А шляк би трафив цю мантелепу". Або ромунду, оферму, лейбу. Коротше, "швидше б болячка згубила цю безглузду особу".

Але життя йде, і дружини продовжують своїм благовірним прасувати залізком або желіском (праскою) маринарки, ногавиці і спідні (піджаки, штани, кальсони), варити в баняках зупу і драглі з когута (в каструлях суп і холодець з півня), застеляти столи обрусом (скатертинами), а канапи (дивани) красивими капами (покривалами).

Газдині (господині) завішують вікна ладними фіранками (гарними занавісками), смажать на пательні пляцки з бульби (деруни на сковорідці), пуцюють виходок (чистять туалет) і вкривають своїх благовірних теплими коциками (ковдрами).

У той же час галицькі любаски, сидячи у зручному фотелі (кріслі), мріють про сличних фацетів (представницьких хлопців), тільки б він не виявився нарваним батяром, вар'ятом або вогірем, тобто безшабашним гультіпакою, ненормальним або сексуально стурбованим. Головне, дочекатися години, коли вона зможе зробити фризуру (зачіску), насмарувати писок (намазати губи), взути мешти на обцасах (туфлі на підборах), одягти сукню з відкритими раменами (плечима) і вельон з пацьорками (фату з намистинками)! А потім — влаштувати дефіляду (гулянку) і підняти келішки (чарки) за молодят.

Але може вийти й так, що зовсім скоро, ликаючи сльози, виданиця (потенційна наречена) розповість коліжанці (подрузі) за філіжанкою гербати (чашкою чаю) в маленькій кнайпі (кафе), що вона в тяжі (вагітна) і страшенно боїться залишитися завидкою (матір'ю-одиначкою). Такий ось важкий трафунок (випадок) буває у завидних кобіт (дівчат). Так і за дзігарем (сигаретою) рука потягнеться...

 

Продовжувати ілюстрацію розмови на галицькому діалекті можна до нескінченності. До цих пір ці слова живуть і вживаються в сучасній мові на Західній Україні. Можливо, не так часто, як зобразили ми, але їх можна почути і в розмові двох городян, і простих сільських тіток.