Жанри міської літератури Середньовіччя.
Розвиток науки, університети. Лицарська література йде від реальності. На зміну їй приходить реалістична міська література. Міняються жанри й стиль. Фабліо - невеликі віршовані оповідання про кумедні й безглузді події з повсякденного життя. Найпростіші – нагадують анекдот. Деякі мають соціальну спрямованість. Також наявна сатира, викриття пороків. У центрі уваги - городяни. Багато сюжетів мають аналоги в переказах інших країн. Фабліо дали матеріал для новел Боккаччо й інших оповідачів, дещо – в романі Рабле. У Німеччині аналогічний жанр - шванки. Повість "Піп Аміс" - хитрий священик. "Фермер Хельмбрехт" - Австрія, невеликий роман зі шванку. До фабліо дуже близький французький "Роман про лиса". Його головний герой – лис Ренар, показано його витівки. Тридцять частин - відгалужень, складалася за три чверті століття з кінця 12 до середини 13, творило не менше 10 авторів. В основі не цільна фабула, а розрізнені перекази. Пряме джерело - казки про тварин, фольклор. При виникненні сатиричних цілей не було, але потім усе більше й більше – хитрий розбишакуватий лис втілює риси стану міщанства, що набирало сили. Це відповідає зміні свідомості городян. До середини 13 століття основна частина закінчена. Однак доповнення продовжують з'являтися. 1270 – "Коронування лиса". На основі цього твору створив свого "Рейнеке-лиса" Ґете.
Франція прославилась "Романом про троянду". Перша частина в 30-х роках 13 століття написана Гільомом де Лоррісом у куртуазних тонах. Через сорок років Жан де Мін змінив акценти: Природа й Розум – це головне.
Лірика: ваганти або голіарди. Творили близько до народної поезії сатиричні й радісні пісні. Гюг Орлеанський, Архіпіїта писали вірші. Міська лірика – пастораль. Рютбеф - публицистична поезія, реалізм, злободенність.
Драма отримала інтенсивний розвиток з 13 століття. Церква створила власний театр. Він має зв’язок із літургією (сценки з Біблії в особах) і народною карнавальною традицією. Прикметою були антифони – респонсорії, обмін репліками між хорами. Тропи - тексти з біблії. Існували і пантоміми на біблейські теми. З 12-13 ці драми стають містеріями, відмирають ("Гра про Адама"). Містерій прикметні спробою створення характерів. З 13-14 у Франції й Англії містерії йдуть від церкви до міських цехів. З 15 століття більше популярні побутові, комічні. Містерії розрослися, з'явилися циклічні - після 1450. "Містерія старого завіту" - 243 акетри, ішла тижнями. Міракль виник у 13 столітті у Франції. Це перекази про Бгоматір і святих з домішкою розважальних елементів ("Гра про св. Миколу", "Міракль про Теофіла") Рютбефа. Міські комедії – мають за джерело народні вистави. Адам де Ла Аль – створив дві п'єси. В 15 столітті відродилися викоренені раніше свята дурнів, з’явилися два жанри – фарси й соті. Перший - гострокомічні інтермедії, в 14 столітті розширився в окремі п'єси, близькі до фабліо ("Адвокат Патлен"). Автор соті Пьєр Гренгуар ("Гра про князя дурнів і матусю дурнів") зосередився на політиці. Особливий тип – німецькі фастнахтшпили (від слова масниця). Це народна гра. У будинок входили ряджені, грали ці сценки. 15 століття - літературна переробка. Франція й Англія були батьківщиною мораліте – п'єс моралізаторського характеру. Вони поділяються на алегоричні й історії. "Про розумного й дурня" - пекло й рай. Історії - тільки у Франції, містять критику побутових людських недоліків.
Загальна характеристика куртуазної літератури. Лірика трубадурів.
Існує деяка відмінність між лицарською і куртуазною літературою. Куртуазна має соціальне й моральне значення, це придворна, салонна література обраних. А лицарська окреслює коло тем, образів, має певну ідеологічну спрямованість. В 7 столітті на авансцену історії виходить новий шар. До 12 століття головувало чернецтво, а в 12 - лицарство, вони існували паралельно. Лицарство виникає й станово оформляється завдяки хрестовим походам і взагалі протистояння християнського й мусульманського світу. Лицарі покликані охороняти світ від варварів. Походи на схід: ранні за звільнення християнства від ярма мусульман, потім - за відвоювання Гробу Господнього. Кілька лицарських орденів: іоанніти (мальтійці) - червоний плащ із білим хрестом. Тамплієри - чорний плащ із білим хрестом. Німецький орден - орден мечоносців - білий плащ із чорним хрестом. Лицарство - цікава організація. Оформившись станово, вони починають виробляти власну ідеологію, починають претендувати на монопольне володіння так називаною шляхетністю. Васал був хоробрий, вірний, чесний. Лицарі, що були на сході, повернулися здивовані, тому що там древня східна культура. Хрестоносці й східні лицарі ставилися один до одного шанобливо. Це йшло врозріз із ідеями папи Римського. Ідея расового братерства - кодекс шляхетності. Лицар повинен бути ввічливим, вихованим, грамотним. Повинен уміти складати вірші на честь дами. Відбулося зіткнення східної й кельтської фольклорної стихії. Цей симбіоз породжує феномен лицарського роману. Усе везли зі сходу, намагалися влаштувати такий же побут. Охоронницею куртуазного світу стає дама, тому що вона стабільна, не ходить у походи. До етичного ідеалу васала додався естетичний ідеал. Лицарем міг стати не кожен – це елітарна культура. Але ця елітарність створюється не за походженням, а з здатністю до розвитку. Бернард Вентадорський - батько-кухар, мати-служниця. Прізвисько дароване за пісні.
Центром лицарського світу була дама. Повніше всього лицарська література виражена у ліриці й романі, найраніше вона з'являється на півдні в Провансі й у Лангедоці, там складається стійкий лицарський ідеал. Трубадур (від "знаходити") - шукач рими, слова. За цими формальними пошуками стоять пошуки духовної досконалості. Виникає на межі 11 століття, в кінці 12 століття знищена хрестовими походами.
Куртуазна література занадто серйозна для церкви. Вона пов'язана з уявленнями катарів (середньовічної секти). Вони вважали, що у світі панували дві головні сили - бог і диявол, а людина стоїть між ними. Зіткнення ж – у людських душах. Катари давали людині більше волі й самостійності. Після розгрому секти і її твердинь Лангедок був розорений повністю. Але відразу на півночі Франції традицію підхоплюють трувери, у Німеччині - міннезінгери, а в Італії виникає "поезія нового солодкого стилю".
Трубадури не тільки намітили основні напрямки європейської поезії, не тільки задали для неї форму, донині життєздатну, але і значною мірою визначили навіть моделі любовних переживань, які зберігаються дотепер.
Головною темою стає любов до дами. Її називають куртуазною – прикметами були розробленість, правила. Трубадур (неодружений) закоханий у даму (одружену), що стоїть вище нього на соціальних сходах. Оспівувати даму можна, але вона принципово недоступна. Проте прагнення трубадура (лицаря) нескінченні, це джерело самовдосконалення. Дама стає близькою до Мадонни, вона веде до добра, а церква виявляється ніби ні до чого, що їй зовсім не подобається.
Лицар має із дамою договір. Він міг мати сім'ю, дітей, забезпечував їх, але не був зобов'язаний любити. Закохані лицарі одержували нове ім'я сеньяль, це означало, що вони починають нове життя. Приклад: дон Кіхот - "очам душі моєї вона уявляється інакше". Дама завжди була під вуаллю, краса неважлива, важливі шляхетність, постава, грація. Вірність, доброта, щедрість - це винагороджується красою, молодістю й т.д. Це гра, але гра дуже серйозна (людство вдосконалюється граючи).
В 12 столітті був складений збірник біографій знаменитих трубадурів анонімного автора. Джаофре Рюдель - трубадур, лягає в основу образу "Принцеси мрії". Був дуже родовитий, полюбив графиню Неаполітанську (?) за оповіданнями прочан. Пішов у хрестовий похід, на кораблі занедужав, графиня прийшла до нього, той опритомнів тільки щоб побачити її й умер. Вона постриглася в черниці.
Жанри.
Трубадури оспівували любов у куртуазній пісні кансоне. Носить сліди східного запозичення. Південь Провансу - на границі була східна академія образотворчих мистецтв. Кансона копіює східний заджаль. Пісня відсилалася або самій дамі, або своєму заступникові, мелодію теж писав трубадур.
Сірвента - пісня про питання релігії, моралі, політики, достоїнства і недоліки своїх заступників. Відомий автор – Бертран де Борн, що був васалом англійських королів. Вважається, що Бертрану належать кращі сірвенти. Різновид сірвенти - плач по померлій дамі або заступникові.
Тенсона - пісня у формі діалогу. Трубадури сперечаються з різних питань, насамперед, про стиль. "Дебати про темний й ясний стиль" Гераут де Борнель (селянський син) за простоту, Райнбам Оранжський навпаки.
Пастораль. Лицар, що утомився від куртуазної любові, на прогулянці бачить прекрасну пастушку. Пастушка може всерйоз сприйняти його наміри, але частіше кличе "рятуйте!" і лицаря лупцюють.
Альба - лицар зі зброєносцем їде на побачення з коханою. Наступає ранок, зброєносець співає пісню, щоб попередити свого пана. Кохана говорить, що це соловей, але лицар стверджує, що жайворонок – тобто уже ранок. Усе завжди закінчується словами "зоря зійшла". Альба - зоря.
