СЕМІНАР: 1-2 тема і тести (звернути увагу аграрне права як наука Погрібний)!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Тема №3:«Правове становище суб’єктів аграрного підприємництва»

1. Загальна характеристика суб’єктів аграрного підприємництва (САП)

2. Правове становища САП кооперативному типу

3. Правове становище САП корпоративного типу

4. Правове становище фермерських господарств та інших приватних с/г підприємств

5. Особливості правового становища державних с/г підприємств

6. Особливості правового становища об’єднань підприємстві

7. Правове становище підсобних виробництв і промислів у с/г господарстві

 

Література:

Н,-п.. акти:

1. Конституція України

2. ГК

3. ЗК

4. ЗУ «Про КСП»

5. ЗУ «Про с/г кооперацію» від 17 07 1997 року

6. ЗУ «Про господарські товариства» від 18 09 1991 року

7. ЗУ «Про акціонерні товариства»

8. ЗУ «Про особливості приватизації майна АПК» від 17 07 1996 року

9. ЗУ «Про фермерське господарство» від 19 06 2003 року

 

 

1.Загальна характеристика суб’єктів аграрного підприємництва (САП)

САП (риси характерні для СП).

САП – це фізичні та юр особи зареєстровані як СПД, в порядку встановленому законодавством, які здійснюють безпосередньо, самостійно, систематичну на власний ризик дяільнсість по виробництву, переробці та реалізації с\г продукції, діяльність по виконанню робіт та наданню послуг с\г (сільгосп) товаровиробникам з метою отримання прибутку.

Класифікація:

За суб’єктним складом

1. Фізичні особи, що не обмежені у праві та дієздатності

2. Юридичні особи всіх форм власності (України та іноземні)

За галуззю агропромислового комплексу АПК:

1. С\г підприємства

2. Підприємства що переробляють сільгосп сировину, виконують роботи та надають послуги сільгоспт товаровиробникам

3. Підприємства рибної галузі

4. Переробні підприємства лісового господарства

За формою власності:

1. Приватні – фермерське господарство

2. Колективні – ДСП, держ госп..

3. Комунальні -

4. Державні -

За організаційно-правовою формою суб’єкта аграрного підприємництва (є дна з найпоширеніших)

1. Кооперативного типу – с\г кооперативи, КСП, об’єднання підприємств

2. Корпоративного типу – Господарські товариства

3. Приватного типу – в яких не передбачено об’єднання майна, трудової участі

4. Державні

5. Комунальні

 

Кооперативний типу	Корпоративного типу
Засновниками можуть бути:
1. Громадяни (КСП) чи юридичні особи чи громадяни України 2. Головним є об’єднання праці 3. Інститут членства 4. Трудова участь є обов’язковою (за певними винятками З.У «Про сільськогосподарську кооперацію») 5. Права членів є рівними пр. здійснення управління підприємством 1 член = 1 голос (Управління)	1. Будь-які фізичні та юридичні особи за винятками передбаченими законом 2. Об’єднання капіталу 3. Інститут участі 4. Трудова участь не обов’язкова 5. Управління залежить від частки учасників в статутному капіталі (голосування 1 частка, акція = 1 голос)

 

Сільськогосподарський товаровиробник – С\г підприємство (вживаються як синоніми, але є різниця)

С\г підприємство (З.У «Про стимулювання розвитку с\г») – це юридичні особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації яуох становить не менше 50% загальної суми виручки (З.У «Відновлення платоспроможності виробника чи визнання його банкрутом»).

Ознаки які характеризують с\г підприємство:

1. Є самостійним господарюючим суб’єктом – юридичною особою

2. Основним видом діяльності – виробництво с\г продукції. Що таке сільськогосподарська продукція (відсилання до державного класифікатора, З.У «Про стимулювання розвитку с\г» с\г продукція – продукція що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.1-05.00.42, державного класифікатора продукції та послуг (Дк016-97), …які підпадають під визначення 1-24 груп української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗ).

Доктринальне визначення с\г продукції – це продукція вирощена на землі, продукти тваринництва, рибництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов’язані з цією продукцією, що відповідають кодам 01.11-01.42 та 05.1-05.00.42, державного класифікатора продукції та послуг (Дк016-97), або підпадають під визначення 1-24 груп УКТЗ

3. Виручка від реалізації с\г продукції має становити не менше ніж 50% (за таких умов цей вид діяльності буде основним)

 

С\Г Товаровиробник З.У «Про стимулювання розвитку сільського господарства» - як фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З.У «Про сільськогосподарську кооперацію» -визначаєтьяс та особа яка отримує виручку не менше 70%

Обов’язкова реєстрація:

З.У «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»

Особливості З.У «Про с\г кооперацію», «Про фермерське господарство»

 

2.Правове становища суб’єктів кооперативному типу

КСП, с\г кооперативи, об’єднання підприємств.

Правове становища – З.У «Про с\г кооперацію» (спеціальний), ГКУ та З.У «Про кооперацію).

З.У «Про с\г кооперацію»

Сільськогосподарський кооператив (далі — кооператив) — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Види с\г кооперативу:

1. Виробничі кооперативи – утворюється шляхом об’єднання фіз. осіб для спільного виробництва продукції сільського, рибного та лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі членів з метою отримання прибутку. (до 2002 юр особи також – не може приймати трудову участь)

2. С\Г обслуговуючі кооперативи – утворюється шляхом об’єднанн яфізичних та юридичних осіб з метою надання послуг членам кооперативу без мети отримання прибутку (є неприбутковими організаціями)

 

Види с\г обслуговуючих кооперативів:

1. Переробні

2. Заготівельно-збутові

3. Постачальницькі

4. Сервісні

5. Багатофункціональні

 

Ознаки с\г кооперативів:

1. Засновниками можуть бути громадян України та юридичні особи, зареєстровані в Україні що є с\г товаровиробниками

2. Специфіка правосуб’єктності кооперативу залежить від його виду

3. Обов’язковість трудової участі в СВК (с\г виробничий кооператив) та участі в с\г операціях …

4. Обов’язковість вступних та пайових внесків при вступі до членів кооперативу

5. Наявність неподільного фонду

6. Можливість асоційованого членства – особа яка вступає на правах асоційованого члена не вносить пайового внеска, але при виході нічого не отримує, має право дорадчого голосу, а не ухвального.

7. Неможливість витребування вступного внеску

 

Шляхи створення с\г кооперативу:

1. Заснування на підставі З.У «Про с\г кооперацію»

2. Реорганізація КСП (на базі земельних часток паїв)

3. Діє на основі статуту, зміст якого визначений в ст..7 З.У «Про с\г кооперацію»

4. Права с\г кооперативів – ст..20, 22, 28 -32, 35 та інші

5. Обов’язки – 23-25, 34, 36 та інші

6. Є землевласниками чи землекористувачами – Поширюється ЗКУ, ВКУ, ЛКУ та інші

 

Припинення діяльності

1. Реорганізація (добровільна – рішення зальних зборів, порядок визначений в ст..37-38 та в статуті підприємства; примусова – за рішенням суду, особливості в ст38 Про с\г кооперацію, та 44 Про відновлення платоспроможності боржника

2. Ліквідація

 

 

Література:

1. АП за ред. Якнчука.
2. АП за ред.. Погрібного.
3. АП за ред.. Жушмана та Гайворонського.
4. АП под. ред. Быстрова и Козиря, М. Юристь, 1996 год.
5. «Землі сільгосп. призначення» за ред.. Титової Н. І., Львів, 2005 рік.
6. «Аграрне законодавство: проблеми ефективності». За ред.. Семчика.
7. «Проблеми права власності та господарювання». За ред.. Семчика.
8. «Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні». За ред.. Семчика.
9. Носік В. В. «Право власності на землі Українського народу».
10. Уркевич «Проблеми теорії аграрних відносин», Х. 2007 рік.
11. Порадник керівникові сільгосп. підприємства. За ред.. Гетьмана і Янчука.

 

АП є правонаступником колгоспного права та сільськогосподарського права.

 

Нормативна база:

1. ЗУ «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».
2. ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років».
3. ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства України».
4. ЗУ «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року».

 

Тема: «Предмет та система АП України».

1. Аграрна політика та аграрна реформа. Роль АП в їх реалізації.

2. Предмет АП, аграрні правовідносини.

3. Методи правового регулювання аграрних відносин.

4. Система АП.

5. Принципи АП.

6. Поняття АП як галузі права України, його завдання та ф-ції.

7. АП як наука та навчальна дисципліна.

 

 

АП є комплексною галуззю права.

Аграрна політика – це розробка її владними структурами та практичне здійснення системи правових, організаційних, економічних, кадрових та інших заходів з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав продовольчим інтересам України.

 

В основі аграрної політики лежить аграрна реформа. Реформування аграрних відносин було започатковано ЗУ «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

Напрямки реформування:

· Рівноправний розвиток всіх форм господарювання (нові форми господарювання: КСП, фермерські господарства, сільгосп. кооперативи);

· Реформування земельних відносин на основі роздержавлення, паювання земель);

· Реформування майнових відносин на основі приватизації державного майна та реструктуризації недержавних сільгосп. підприємств;

· Розвиток ринкової інфраструктури – запровадження біржового сільськогосподарського ринку (1995 року);

· Перехід від командно-адміністративних методів управління до ринкових (економічних) – держ. замовлення, надання пільгових кредитів;

· Створення умов для розвитку підсобного господарства громадян. ЗУ «Про особисте селянське господарство!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1»;

· Післяприватизаційна державна підтримка реформованих та новостворених сільськогосподарських структур ринкового типу;

Важливо зауважити, що напрями реформування постійно змінювались!

 

Етапи реформування:

 

1990 -1992 рік – ЗУ «пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

1995 рік Указ ПУ «Про заходи щодо реформування аграрних відносин».

1998 рік Указ ПУ «Про основні напрямки розвитку АПК України»

1999 рік Указ ПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (реформування КСП).

2001 рік ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського господарства»

2004 рік ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства»

2005 рік ЗУ «Про основні заходи державної аграрної політики на період до 2015 року» (див. мету аграрної політики).

 

Основні засади державної політики поширюються також на сільське та рибне господарство, харчову промисловість, переробку сількосп. продукції, аграрну науку та освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне забезпечення.

 

Предмет АП як галузі права –

Думки: існує аграрне законодавство, але не існує аграрного права (Демянов, Казмін, Панкратов, Яковлев та інші);

аграрне право – це спеціалізована комплексна галузь права (Аксеньонок, Бистров, Клюкін, Козир, Петров, Роянов, Семчик, Середа, Титова);

аграрне право – це підгалузь господарського права;

норми права, що регулюють аграрні відносини належать до агропромислового права.

 

Аграрні правовідносини в юридичній літературі визначаються як врегульований нормами права комплекс суспільних відносин, що виникає між сільськогосподарськими товаровиробниками з одного боку та іншими видами господарюючих суб’єктів та їх найманими працівниками, ОДВ та ОМС з приводу конкретних об’єктів майна, земель, праці тощо, на підставі певних юридичних фактів та надають їх учасникам взаємообумовлені права і обов’язки у сфері сільгосп. і пов’язаної з нею діяльності.

Об’єктом аграрних правовідносин виступає сільськогосподарське виробництво, яке базується на обов’язковому використанні землі та інших природних ресурсів, а також транспортуванням сільгосп. продукції (визначення сільгосп. продукція міститься в класифікаторах). Об’єкт аграрних правовідносин охоплює також соціальну сферу села.

Аграрні правовідносини характеризуються специфічним суб’єктним складом: держава, ОМС тощо. Можна виділити суб’єктів товарного виробництва: фермерське господарство тощо. Суб’єкти агросервісну. Окремо виділяються субєти у сфері кредитування, страхування, торгівлі.

Зміст аграрних правовідносин – це права та обов’язки суб’єктів, що виникають в процесі сільгосп. виробництва та соціальної сфери села.

Види аграрних правовідносин поділяються залежно від виду юридичних фактів.

 

Класифікація аграрних правовідносин:

1. Внутрішні (внутрішньогосподарські) – виникають між сільгосп. товаровиробником та його членами, учасниками, працівниками, а також між сільгосп. підприємствами та його структурними підрозділами (для суб’єктів кооперативного типу характерні відносини членства, а для корпоративних правовідносин характерні відносини участі). Внутрішні правовідносини поділяються на:

· Членські (відносини участі) – є правовою основою до виникнення інших правовідносин;

· Земельні;

· Майнові;

· Трудові;

· Організаційно-управлінські (з приводу створення внутрішніх органів управління).

 

 

2. Зовнішні – виникають між сільгосп. товаровиробниками, а також між сільгосп. товаровиробником та іншими особами, ОДВ та ОМС. Вони поділяються на:

 

· Земельні;

· Майнові – щодо укладення договорів (наприклад, контрактація);

· Фінансові;

· Організаційно-управлінські (між ОДВ та сількосп. підприємством).

 

3. Легалізаційні (за Янчуком) – у зв’язку із утворенням або заснуванням легальних організаційно-правових форм господарювання.

 

 

Предмет АП – це врегульовані нормами аграрного, господарського та іншого законодавства внутрішні та зовнішні сусп.. відносини, які складаються в сфері сільського господарства з приводу виробництва, переробки та реалізації сільгосп. продукції та розвитку соціальної сфери села.

Методи правового регулювання АП – встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких здійснюється регулювання аграрних правовідносин. В теорії методи поділяють на дві групи:

· Загальні, які властиві всім галузям права (дозвіл, заборона, рекомендація);

· Специфічні – властиві АП (легалізаційний, метод локально-правового регулювання, членський (засновницький метод), метод колективної демократії та інші методи).

Чабаненко – вчений-юрист, який досліджував проблематику методів АП (вивів інтегрований метод).

 

Система АП – науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються АП.

 

Принципи АП – основні засади, керівні ідеї, які визначають напрями та характер правового регулювання аграрних правовідносин. Принципи змінюються з плином часу.

Основні принципи:

· Свобода аграрного підприємництва та добровільність вибору форм господарювання;

· Поєднання раціонального використання земель, які виступають основним засобом виробництва, із ефективним веденням сільгосп. виробництва;

· Принцип державної підтримки сільського господарства;

· Принцип безперешкодного вступу та вільного виходу із сільськогосподарських підприємств.

 

Дефініція АП як галузі права – є правонаступником колишнього колгоспного та сільськогосподарського права, являє собою сукупність встановлених або санкціонованих державою правових, а також прийнятих у встановленому законом порядку локально-правових норм та методів, які регулюють комплекс органічно поєднаних суспільних відносин, що виникають між суб’єктами в аграрному секторі економіки, соціальній сфері села в процесі ведення особистого селянського господарства, здійснення державного регулювання сільськогосподарського виробництва.

Завданнями АП є забезпечення юридичними засобами реалізації державної аграрної політики, закріплення оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, забезпечення становлення ринкових відносин, розвиток їх інфраструктури, сприяння раціональному використанню землі та інших природних ресурсів та інші правовідносини.

Функції АП – регулятивна, превентивна та охоронна.

 

АП як наука та навчальна дисципліна (Багай М. А. «Розвиток науки АП»).

Наука – це комплекс знань про правове регулювання АП. Предметом науки АП є теорії, уявлення та ідеї, в яких відображається АП як об’єктивна реальність. Наука АП вивчає історію розвитку АП та законодавства, джерела та принципи, інститути АП, досліджуються проблеми правозастосовної діяльності та пропонуються заходи щодо удосконалення аграрного законодавства, усунення існуючих недоліків в аграрній сфері економіки.

Фундатори АП – Янчук, Титова, Семчик.

 

АП як навчальна дисципліна. В 20 ті роки вивчалося Земельне права, а правові питання колгоспного права були включені до кооперативного права. З 1938 по 1982 цей курс було розділено на дві дисципліни. З 1982 року – радянське колгоспне право. На початку 90 –х років – АП України.

АП складається з двох частин – Загальної т Особливої (правовий режим майна, правове регулювання виробничо-господарської діяльності, зарубіжний досвід).

 

 

Джерела АП

Поняття та види джерел АП.

 

Джерело АП – зовнішній вираз аграрно-правових норм.

Особливості джерел АП:

1. наявність великої кількості законів і підзаконних актів, відсутність єдиного кодифікованого акту. Вперше про кодифікацію колгоспного права виступав Янчук, структуру сформував Козир. 1960 – 1970 ті роки – Семчик пропонував створити сільськогосподарський кодекс. В Росії Бистровим пропонується прийняття Основ аграрного (сільськогосподарського) законодавства (Бистров «Источники сельськохозяйственного права»). На сучасному етапі пропонується декілька варіантів структури Аграрного кодексу (Янчук «Джерела АП»), наша кафедра під керівництвом проф. Носіка В. В. Франція, Мексика, Уругвай – існує Аграрний кодекс;

2. велика кількість актів рекомендаційного характеру.

ПКМУ «Про порядок здійснення господарської діяльності в зоні можливого затоплення».

3. важливе значення локальних актів (наприклад, щодо паювання майна).

4. висока питома вага технічних норм;

5. закріплення в НПА переважно публічно-правових методів правового регулювання;

6. наявність великої кількості програмних документів, їх декларативність та домінування загальних норм-принципів (ЗУ «Про пріоритетність розвитку села…»);

7. наявність уніфікованих актів аграрного законодавства, які виступають ядром аграрного законодавства;

8. висока питома вага комплексних НПА, які регулюють не тільки аграрні правовідносини;

9. зростання ролі міжнародних норм права та адаптація аграрного законодавства до вимог Європейського союзу та СОТ (вимоги щодо утримання тварин, їх благополучча, природоохоронні стандарти);

10. джерела поділяються на загальні (уніфіковані) та спеціальні (диференційований зміст).

 

Джерела АП поділяють на уніфіковані та диференційовані.

Уніфіковані акти – це юридична форма закріплення норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних правовідносин та уніфікацію правового статусу суб’єктів аграрного підприємництва.

Диференційовані акти аграрного законодавства – це НПА, що розробляються з урахуванням відмінностей в статусі суб’єктів аграрного підприємництва, зокрема законодавство про фермерство, про колективні і кооперативні сільгосп. підприємства, законодавство про тваринництво і рослинництво.

 

Конституція України як джерело АП.

Конституційні норми можна обєднати за такими напрямками:

1. правові норми, які визначають права, свободи та обов’язки;

2. правові норми, які закріплюють форми та види власності в Україні;

3. правові норми, які визначають правові засади розвитку економічних відносин в Україні, в тому числі і в аграрній сфері економіки;

4. які визначають систему державних органів та їх компетенцію в галузі правового регулювання економіки України, в тому числі в АПК.

 

Ст. 13, 14, 41, 42, 92 КУ.

 

Закони України та постанови ВРУ як джерела АП.

Загальні та спеціальні закони.

Загальний рівень – ЦК, ГК, ЗК, ЗУ «Про госп. товариства», «Про охорону праці», «Про всеукраїнський і місцеві референдуми», «Про загальний військовий обов’язок».

 

Спеціальні:

1. ті, що визначають пріоритетність сільгосп. виробництва;
2. регулюють правове становище суб’єктів: ЗУ «Про КСП», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство (ОСГ)» - визначив правове становище суб’єктів, які займаються підсобним господарством;
3. регулюють виробничі відносини:

 

в сфері рослинництва: ЗУ «Про насінництво і садибний матеріал», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про зерно та ринок зерна», «Про виноград та виноградне вино».

 

в сфері тваринництва: ЗУ «Про племінну справу», «Про ветеринарну медицину», «Про молоко і молочні продукти», «Про бджільництво», «Про рибу, інші водні ресурси та продукцію з них».

 

нормативні акти, які регулюють дотримання виробничої безпеки: ЗУ «Про пестициди та агрохімікати та поводження з ними», «Про безпечність та якість харчових продуктів» та інш.

 

Постанови ВРУ можна поділити на:

• які врегульовують питання набрання чинності законами («Про введення в дію Закону «Про КСП») – об’єкти соціальної сфери села не підлягають паюванню;
• спрямовані на регулювання конкретних суспільних відносин, наприклад, Постанова ВРУ «Про концепцію розвитку рибного господарства України» - визначено стратегічні напрями, Постанова «Про рекомендації парламентських слухань про законодавче забезпечення розвитку буряко-цукрового комплексу в Україні та заходи щодо його покращення».

 

Укази ПУ в системі джерел.

Їх можна класифікувати на окремі групи:

 

• за часом видання: до і після прийняття КУ, які були прийняті з 1996 року 1999 рік (з економічних питань). Указ від 3.12.1999р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки»); після 1999р.;
• за напрямками регулювання: УПУ, які спрямовані на реформування земельних відносин у сільському господарстві (УПУ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільгосп. виробництва»).

 

УПУ «Про основні напрями аграрно-промислової реформи»,

 

УПУ, спрямовані на регулювання майнових відносин «Про гарантування захисту економічних інтересів і політики забезпечення селян-пенсіонерів», «Про порядок паювання земель», переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

 

УПУ, спрямовані на ліквідацію надзвичайних ситуацій в сільському господарстві.

УПУ, спрямовані на інституційно-функціональне забезпечення АПК (УПУ від 15.12.99р. «Про систему центральних органів виконавчої влади»).

 

НПА КМУ та інших органів виконавчої влади.

 

ЗУ «Про тимчасове делегування КМУ повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 19.12.92р. (питання щодо відносин власності, підприємницької діяльності, ціноутворення, фінансових питань, культурній сфері).

 

ПКМУ, спрямовані на матеріально-технічне забезпечення товаровиробників, а також ті, які спрямовані на встановлення ринкових відносин («Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку»).

 

ПКМУ «Про розвиток сільської загальноосвітньої школи».

ПКМУ, якими затверджені положення про міністерства і відомства.

 

Рішення КСУ як джерела АП.

 

Р КСУ від 9.07.98р. «Про тлумачення терміну «законодавство»», від 9.02.99р. «Про зворотню дію закону в часі», від 22.09.05 «Щодо відповідності КУ положень статті 92 п. 6 Перехідних положень ЗК», від 15.04.2004р. «Щодо відповідності КУ положень ст. ст. 6 та 9 ЗУ «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру».

 

Види та юридична природа локальних НПА як джерел АП.

 

Залежно від порядку набуття юридичної сили локальні НПА розмежовуються на локальні НПА, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах (установчі документи, статут КСП), і які набирають юридичної сили з моменту їх прийняття вищими органами господарської організації.

 

Правила внутрішнього розпорядку – локальний НПА. Шляхом прийняття локальних НПА реалізуються норми рекомендаційного характеру.

 

Роль та значення судової практики.

 

ППВСУ №9 від 6.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 35), «Про практику застосування судами законодавства законодавства про оплату праці», «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

 

Лист ВАСУ «Про ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського госп-ва на період …» від 5.05.01р.

 

Міжнародні договори як джерела АП.

 

Ст. 9 КУ, ст. 17 ЗУ «Про міжнародні договори».

Міжнародні угоди ООН як джерела АП – ХАРТІЯ економічних прав і обов’язків держави від 12.12.74р., Міжнародна конвенція по захисту ростин від 06.12.51р. (У ПУ від 31.01.06р.), Міжнародна угода по цукру, Міжнародна конвенція по охороні сортів рослин».

 

Міжнародні угоди європейських організацій як джерела АП – документи Ради Європи (Конвенція про створення європейської та Середземноморської організації по захисту рослин від 18.04.51р., Угода про співробітництво в галузі карантину та захисту рослин від шкідників і хвороб від 14.12.59р., Угода про співробітництво в галузі ветеринарії.

 

Угоди в рамках країн СНД – Угода про регулювання взаємовідносин держав співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва 92р., Угода про спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД, ратифіковано ЗУ від 8.04.99р., Угода про співробітництво в сфері збереження та використання генетичних ресурсів культурних рослин держав-учасниць СНД, ратифіковано ЗУ від 10.02.2000р.

 

 

Правове становище суб’єктів аграрного підприємництва

 

Джерела: ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК» від 16.07.96р.

 

Загальна характеристика суб’єктів аграрного підприємництва.

Суб’єкти аграрного підприємництва (САП) – це зареєстровані відповідним чином особи, які здійснюють систематичну….

 

Класифікація:

1. за суб’єктним складом (фіз. особи, ЮО)
2. за галуззю АПК (сільськогосподарські підприємства, підприємства, що переробляють сільгосп. сировину, виконують роботи та надають послуги сільгосп. товаровиробникам, підприємства рибної галузі, переробні підприємства лісового господарства;
3. за формою власності;
4. за організаційно-правовою формою (кооперативного типу, колективні сільгосп. підприємства, обєднання підприємств (кооперативного або кооперативного типу), корпоративного типу, приватного типу. державні та комунальні підприємства).

 

В господарському – за порядком створення, в АП – за організаційно-правовою формою.

 

Засновниками підприємств кооперативного типу можуть бути.

Сільськогосподарська продукція – це продукція, вирощена на землі, рибництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку безпосередньо пов’язані з цією продукцією, що відповідають кодам 01.11-01.42 та 05.001 та 05.00.42 або підпадають під визначення УКТЗД (українська класифікація товарів зовнішньо економічної діяльності).

 

Сільгосп. кооператив – це юридична особа, створена на засадах добровільного членства та майнових (пайових) внесків для спільної діяльності в сільському господарстві та обслуговуванні переважно членів кооперативу (с/г виробничі та обслуговуючі кооперативи).

 

Види с\г обслуговуючих кооперативів: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні, багатофункціональні.

 

Сількосп. кооператив діє на основі статуту.

 

Колективне с/г підприємство – це добровільне обєднання громадян у самостійне підприємство з метою виробництво с/г продукції (ст. 1 ЗУ «Про КСП»).

Ознаки КСП:

1. може бути створено виключно громадянами;

не передбачає асоційованого членства. Членство пов’язано із обов’язковою трудовою участю в діяльності КСП;

1. майно КСП підлягає паюванню;
2. землі КСП, передані їм у колективну власність відповідно до ЗК 1992 року і розпайовані між членами КСП відповідно до указів ПУ. Передбачається паювання майна і паювання землі. При визначенні майна враховується трудова участь субєкта, що стосується паювання землі, то воно є рівним;
3. кожний член КСП має право витребувати земельну частку-пай в натурі, а майновий пай в натурі, грошовій формі, цінними паперами в порядку, визначеному статутом підприємства;
4. є перехідною формою господарювання і підлягає реструктуризації відповідно до У ПУ від 3 грудня 1999 року.

 

Шляхи створення КСП:

1. перереєстрація статутів колгоспів (П КМУ від 18 червня 1992 року «Положення про порядок державної реєстрації КСП»);
2. приватизація державних с/г підприємств;
3. заснування за бажанням громадян.

 

КСП діють на основі статуту (ст. 4 ЗУ), слід звернути увагу на права КСП (ст. 1, 7, 8, 11, 13-19, 26, 39). Ст. 9, 12, 18, 20, 21 – правове регулювання обов’язків КСП.

 

Особливості припинення діяльності – ст. 31 (реорганізація), ст. 32 (ліквідація), ст. 44 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

 

Правове становище суб’єктів аграрного підприємництва корпоративного типу (господарські товариства та обєднання громадян).

 

Особливості сільськогосподарських АТ:

• визнавались суб’єктами колективної власності на землю за ЗК 1992 року (ст. 5);
• в цих товариствах було проведено паювання земель;
• кожний учасник с/г АТ має право витребувати земельну частку в натурі;
• їм не притаманний інститут членства, а існує інститут участі. Не передбачена обов’язкова трудова участь. Право на отримання земельної частки мають виключно ті учасники, які приймають трудову участь в діяльності товариства та пенсіонери з їх числа;

 

Створення –

1. відповідно до ЗУ «Про госп. Товариства», ЗУ «Про держ. Реєстр…» провадиться створення;
2. відповідно до УПУ 1999 року,
3. а також шляхом приватизації державних підприємств – ЗУ «Про особливості приватизації майна в АПК».

 

Припинення діяльності: ЗУ «Про держ реєстр…», ЗУ «Про відновл платоспроможності…»

 

 

Фермерські господарства – ГК, ЗУ «Про фермерське господарство», ЗК в частині правового режиму земель, статут.

Фермерське господарство – це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юр особи, які виявили бажання виробляти товарну с/г продукцію, займатися її переробкою та реалізацією на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

 

До 2003 року селянське господарство могло бути створено і не шляхом заснування юр. Особи.

 

Особливості фермерських господарств:

1. спеціальні вимоги щодо засновників (одна або кілька осіб, які є родичами або членами сімї. Громадяни України, є дієздатними і пройшли професійний відбір;
2. спеціальна процедура створення;
3. визнається самостійною та рівноправною формою господарювання;
4. засновані на базі сімейного членства в фермерському господарстві;
5. державна підтримка розвитку фермерських господарств для новостворених фермерських господарств, для фермер господарств з відокремленими садибами, а також інших фермерських господарств;

 

Стадії створення фермерського господарства:

• проходження професійного відбору (ст. 6 ЗУ «Про ферм господарство», Наказ Мінагрополітики і Міністерства праці від 17.12.2003 року «Про затвердження положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств – проф. відбір проводить районна (міська) професійна комісія, склад якої формується та затверджується районною або міською радою. До її складу включаються представники влади та професійних організації (асоціації фермерів та землевласників). Формально склад комісії не визначений. Для проходження проф. відбору подається заява, в якій зазначається бажаний розмір та місце розташування земельної ділянки та кількість членів фермерського господарства. До заяви додаються копії документів, завірених у встановленому порядку, що підтверджують досвід роботи у сільському гос-ві, наявність відповідної освіти, обґрунтування розмірів земельної ділянки та напрями діяльності фермерського господарства. Висновок комісії є підставою для виділення земельної ділянки та її державна реєстрація. Ст. 8 – документи, які подаються для реєстрації. Положення про порядок проходження професійного відбору не передбачає форми відбору. Професійна комісія скликається у разі потреби. Висновок професійної комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи або необхідної кваліфікації є умовою державної реєстрації фермерського господарства і надання або передачі громадянину у власність або в оренду земельних ділянок із земель державної власності. Документ і заява мають бути розглянуті у місячний термін, а про результати повідомлено у 5 денний термін;
• оформлення права на земельну ділянку. Порядок надання або передачі земель визначається ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», а також ст. 31, 118, 121 ЗУ. В заяві має бути зазначений бажаний розмір, її місце розташування, кількість членів, наявність у членів господарства права на безоплатне одержання земельної ділянки у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки, до заяви додається висновок професійної комісії. Заява розглядається у місячний строк. Щодо розмірів земельної ділянки – якщо безоплатно, то у розмірі середньої земельної частки члена с/г підприємства, розташованого на території відповідної ради. Щодо земельної ділянки, що перевищує вказані розміри – на підставі договору.

 

 

Право на ведення особистого селянського господарства:

1. суб’єктом може бути виключно фізична особа;

2. право на ведення ОСГ не залежить від места проживання;

3. в законодавстві відсутнє вікове обмеження щодо ведення ОСГ.

 

Членів ОСГ в залежності від обсягу прав та обов’язків можна поділити на окремі категорії: власники або орендарі земельних ділянок, що використовуються для ведення ОСГ; фізичні особи, які перебувають у родинних відносинах із власником чи орендарем земельної ділянки, яка використовується для ведення ОСГ.

 

Об’єктом права на ведення ОСГ є здійснення господарської діяльності, виробництва, переробки, споживання, реалізації надлишків с/г продукції, надання послуг.

 

Зміст права на ведення ОСГ = сукупність прав і обов’язків (ст. 7 ЗУ «Про особисте селянське господарство»:

• особисті права (право на отримання дорадчих послуг, право об’єднуватись у виробничі асоціації тощо);
• соціальні права (отримання трудової пенсії, державної допомоги тощо);
• майнові (право реалізовувати надлишки с/г продукції, надавати послуги, самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення тощо);
• земельно-майнові права (самостійно господарювати на земельній ділянці);
• земельно-екологічні права (право використовувати загальнопоширені корисні копалини, водні об’єкти тощо);
• фінансові (відкривати рахунки, отримувати кредити, бути членом кредитних спілок тощо).

 

Обов’язки:

• земельні (використовувати зем ділянку за цільовим призначенням тощо);
• земельно-майнові (сплачувати земельний податок, дотримуватися правил добросусідства тощо);
• екологічні (якість та безпечність с/г продукції).

 

Реалізація права на ведення ОСГ може передбачати здійснення наступних форм господарської діяльності –

виробництво, переробка та споживання с/г продукції,

реалізація надлишків с/г продукції,

надання послуг з використанням майна ОСГ.

Здійснення окремих форм виробництва можливе за умови отримання спеціальних документів та дозволів – у разі зайняття бджільництвом законодавством передбачена реєстрація пасіки і отримання паспорту пасіки, при виробництві молока – отримання ветеринарного паспорту худоби.

Заборонена культивація рослин, які містять наркотичні речовини, виробляти насіння та садибний матеріал, племінна справа, промисловим рибальством, ветеринарною практикою.

Договори на закупівлю молока, догодовування худоби та птиці тощо.

Надання послуг – відповідні норми ЦК.

 

Припинення ведення ОСГ – за рішенням членів ОСГ, якщо не залишається жодного члена ОСГ, який бажає продовжити таку діяльність, у разі припинення прав на земельну ділянку відповідно до ЗК – зняття з обліку особистих селянських господарств.

 

Правові форми використання земельних ділянок для ведення ОСГ:

1. суб’єктом ведення ОСГ є фізична особа і носієм права на земельни ділянку є фізична особа;
2. дві форми використання земельних ділянок – на праві власності – тільки для громадян України, на праві користування;
3. земельні ділянки, які використовуються на праві власності можуть перебувати на праві спільної власності;
4. для ведення ОСГ надаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення;
5. максимальний розмір земельної ділянки становить 2 га, він може бути збільшений за рахунок отримання земельних часток (паїв);
6. доходи, одержані внаслідок реалізації продукції ОСГ не підлягають оподаткуванню, за винятком, коли мало місце приєднання земельних ділянок за рахунок отримання паю;
7. якщо особа приватизувала земельну ділянку розміром менше ніж два га, то особа має права на доприватизацію;
8. право члена ОСГ витребувати в натурі належну йому земельну ділянку припиненні членства.я

 

Привові фонми використання майна для ведення ОСГ – право власності та право оренди.

Майно, що використовується на праві власності може перебувати на праві власності однієї особи, у спільні частковій або спільній сумісній власності; в законодавстві не обмежено перелік майна, яке може використовуватись для ведення ОСГ.

Специфічною підставою набуття права на майно є виділення майнового паю. При врегулюванні відносин щодо майна, яке залишилось в даний час як майно колишнього двору, то необхідно застосовувати законодавство, яке діяло до 15 квітня 1991 року і визначало особливості правового режиму майна колективного двору.

 

Особливості правового регулювання праці та соціального захисту осіб, які ведуть ОСГ – ст. 8 ЗУ «Про ОСГ» - член ОСГ відноситься до категорії зайнятого населення, якщо робота в токому господарстві є для нього основною, члени ОСГ мають право на пенсійне забезпечення та соціальне страхування у порядку, передбаченому законодавством, в сучасних умовах особи, які ведуть ОСГ можуть наймати за договорами фізичних осіб для ведення ОСГ.

 

Правовий статус засновників, учасників, членів та працівників суб’єктів аграрного підприємництва

1. поняття, загальна характеристика правового статусу засновників, учасників, суєктів та працівників аргобізнесу.

Правовий статус громадян як суб’єктів визначається як сукупність певного кола прав, свобод, законних інтересів та обов’язків, які набуваються, реалізуються та використовуються у процесі створення та діяльності суєктів аграрного підприємництва.

Виділяють загальний, спеціальний та індивідуальний правовий статус. Особливий правовий статус.

Залежно від кола прав та обов’язків фізичної особи, суб’єкти аграрних правовідносин поділяються на засновників, учасників, членів та найманих працівників.

 

 

1. правовий статус засновників та учасників суб’єктів агробізнесу корпоративного типу.

 

щодо засновників та учасників цих суб’єктів визначено в ГК та ЗУ «Про господарські товариства», значення мають також статути, укахи Президента.

Право засновництва – це сукупність правових норм, які встановлюють правили щодо формування громадянами чи юридичними особами статутного фонду господарського товариства, засновницької угоди, державної реєстрації відповідного господарського товариства. Засновникими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

Право участі громадян та юридичних осіб – це сукупність правових норм, які регулюють питання юридичного оформлення участі у підприємстві, набуття та реалізацію корпоративних прав, припинення відносин участі, а також норми, які визначають права та обов’язки у випадку ліквідації та реорганізації товариств.

1. правовий статус засновників та учасників, членів суб’єктів агробізнесу кооперативного типу.
2. правовий статус засновників та членів фермерських господарств.
3. правовий статус працівників агробізнесу.

 

 

Право участі в суб’єктах корпоративного типу відбувається шляхом добровільного обєднання свого майна з майном інших осіб, укладенням установчого договору, прийняття статуту та проведення державної реєстрації; шляхом придбання акцій або внесення вкладу до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю; шляхом приватизації державного підприємства (ЗУ «Про особливості приватизації державного майна в АПК»); шляхом реструктуризації КСП.

 

Права та обов’язки учасників: майнові; земельні – право вимагати раціонального використання земельної ділянки тощо; управлінсько-контрольні; трудові.

 

Обов’язки учасників – ст. 11 ЗУ «Про господарські товариства» - додержуватися установчих документів, виконувати свої зобов’язання перед товариством, виконувати рішення урганів управління товариством.

 

Підстави припинення права участі: ліквідація товариства; смерть або ліквідація особи учасника; виключення зі складу учасників товариства; продаж чи відчудженн часток.

 

Правовий статус засновників та членів суб’єктів агробізнесу кооперативного типу –

 

Засновниками КСП можуть бути будь-які громадяни, які виявили бажання створити даний вид підприємства, засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані на території України.

 

Членами сільськогосподарських підприємств можуть бути як фізичні так і юридичні особи (окрім КСП). Членами виробничих кооперативів можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу можуть бити як фізичні так і юридичні особи, які визнають статут, користуються його послугами, формують фонди та беруть участь в діяльності кооперативу.

 

Підставами набуття членства в підприємствах кооперативного типу є: вільне волевиявлення, досягнення відповідного віку, визання та дотримання вимог статуту, внесення пайового та вступного внеску для набуття права членства всількосп кооперативі. Для КСП таких внесків не передбачено, оскільки вони створювалися внаслідок перереєстрації статутів колгоспів. Особа може перебувати в членських відносинах з кооперативами іншого напряму діяльності.

 

Порядок прийняття особи до членів сільськогосподарського підприємства визначається статутом підприємства:

1. подання письмової заяви про бажання вступу;
2. розгяд заяви правлінням та прийняття рішення про прийняття особи до членів кооперативу;
3. схвалення загальними зборами сільгоспкооперативу рішення правління про прийняття в члени кооперативу;
4. внесення вступного та пайового внеску в поярдку, розмірах та строках, визначених статутом підприємства.

 

Може бути встановлено випробувальний строк для прийняття в члени кооперативу.

Якщо правління прийняло рішення про відмову в прийнятті особи до членів кооперативу, то вона має право оскаржити рішення правління до вищого органу кооперативу – загальних зборів кооперативу.

 

Права членів кооперативного типу: членські організаційні, членські трудові, членські майнові, членські управлінські (один член – один голос); членські земельні (при виході особа має право отримати свою частку (пай)) та інші.

Права та обов’язки асоційованих членів – ст. 12 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію».

 

Підстави припинення членства в підприємствах кооперативного типу: добровільний вихід із членів підприємства (за заявою); припинення трудової участі у виробничих сільськогосподарських кооперативах; виключення зі складу членів підприємства у випадках і порядку, передбачених статутом; несхвалення рішенням правління або голови сільгоспкооперативу про прийняття особи до членів підприємства. Момент набуття членства – прийняття рішення правління; смерть або ліквідація або реорганізація члена підприємства.

 

Вимоги до засновника фермерського господарства: фізична особа, дієздатність, громадянство України, власне волевиявлення – ЗУ «Про фермерське господарство».

 

Членами фермерського господарства – ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство».

Вимоги до членів фермерського господарства: досягнення 14 річного віку, перебування в родинних зв’язках із засновником господарства або його членами, вільне волевиявлення щодо вступу до фермерського господарства (ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Членами фермерського господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором або контрактом.

Підстави набуття членства у фермерському господарстві: внесення особи до списку членів господарства, перелік яких визначається у заяві на створення господарства; внесення змін до статуту фермерського господарства.

Права членів фермерського господарства: право на участь в управлінні фермерського господарства; право на оплату праці; право зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі, відокремлену садибу; право на приватизацію земельної ділянки – ст. 32, 121 ЗК України та інші права.

 

Обов’язки – приймати трудову участь в діяльності господарства, раціонально використовувати природні ресурси, відшкодовувати завдану шкоду та інші.

 

Підставами припинення членства є: смерть особи, добровільний вихід, виключення в порядку та за підстав, визначених статутом, ліквідація фермерського господарства.

 

Правовий статус працівників суб’єктів агробізнесу – на підприємствах може бути встановлено особливості тривалості робочого часу та часу відпочинку.

 

Тема 5 «Основні засади та орнізаційно-правові форми внутрішнього управління діяльністю суб’єктів аргобізнесу»

Поняття правові форми та принципи управління.

Правові засади здійснення самоврядування в підприємствах корпоративного типу.

Правові засади здійснення самоврядування в підприємствах кооперативного типу.

Правові засади управління державними підприємствами.

Правові засади та організаційно-правові форми внутрішнього управління фермерськими господарствами.

Особливості внутрішнього управління між господарськими підприємствами та обєднаннями у сільському господарстві.

 

Порядок прийняття рішень акціонерними товариствами – 1 акція = один голос.

Періодичність скликання загальних зборів – не рідше одного разу на рік.

 

Рада акціонерного товариства – створення такої ради є обов’язковою в АТ, яке налічує більш ніж 50 учасників. Повноваження – див. закон і статут. Створюється з числа акціонерів. До виконавчих органів АТ належать – правління або інший орган, передбачений статутом. До повноважень правління належать – керівництво поточною діяльністю АТ, виконання рішень загальних зборів та ради АТ, вирішення всіх питань діяльності АТ, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів та ради товариства. Правління є підзвітним загальним зборам та раді АТ. Очолює правління Голова правління, порядок призначення або обрання якого визначається статутом. Повноваження Голови правління визначені в ст. 48 ЗУ «Про госп. Товариства».

 

 

Правові засади та порядок здійснення внутрішнього управління фермерським господарством.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про фермерське господарство» - головою господарства може бути його засновник або визначена в статуті особа. Вимоги пред’явлені тільки щодо засновника, а вимоги щодо голови не передбачаються. Голова фермерського госопдарсва набуває своїх повноважень з моменту реєстрації фермерського господарства. Якщо обирається новий голова вже створеного фермерського господарства – він набирає свої повноваження з моменту внесення змін до статуту. Ст. 4, 21, 27 ЗУ «Про фермерське господарство» - повноваження представництва та повноваження щодо регулювання праці у фермерському господарстві. Укладає угоди (контракти) із працівниками. Створює безпечні умови праці для членів підприємства та найманих працівників. Забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої безпеки, пожежної безпеки та інші повноваження, визначенні статутом. Закон не забороняє створення колегіальних органів управління. Питання, які приймаються всіма членами ФГ:

• відчудження ФГ як цілісного майнового комплексу (ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про ФГ»);
• рішення про припинення ФГ – приймають всі члени ФГ, які формують його складений капітал і є власниками цього господарства (ст. 36 ЗУ «Про ФГ»);
• заява Голови ФГ про порушення справи про банкрутство – подається до господарського суду за наявності письмової згоди всіх членів ФГ (ст. 50 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

 

Особливості внутрішнього управління обєднаннями у сільському господарстві – діють загальні положення. Відповідно до ст. 122 ГК України вищим органом управління обєднанням є загальні збори учасників, які утворюють виконавчі органи, передбачені статутом обєднання. До повноважень зборів учасників належеть: затвердження статуту господарського обєднання та внесення змін до нього, вирішення питань про прийняття до господарського обєднання нових учасників та виключення учасників з його складу, утворення виконавчого органу обєднання відповідно до статуту чи договору, вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів обєднання та інші повноваження. Виконавчий орган може бути колегіальний або одноособовий, вирішує питання (поточні), які віднесені до його компетенції. Здійснення управління поточною діяльністю може бути доручено адміністрації одного з підприємств. Спори, що виникають між учасниками вирішуються в порядку, передбаченому статутом обєднання або у судовому порядку.

 

Правовий режим майна суб’єктів агробізнесу.

Питання субєкта права власності, об’єкти права власності, джерела формування майна суб’єктів агробізнесу, зміст майнового права, поділ майна на фонди і порядок розподілу майан при припиненні діяльності суб’єктів аргобізнесу.

Пюванню підлягають землі сільськогосподарського призначення, які були передані недержавним сільгосп підприємствам державного акту на право власності. Право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом, який є підставою отримання держаного акту на право власності.

 

1. поняття та загальна характеристика правового режиму майна суб’єктів агробізнесу;

 

Правовий режим майна – це сукупність правових норм, які визначають права та обов’язки суб’єктів агробізнесу щодо їх майна, права та обов’язки органів внутрішнього управління щодо використання та розпорядження майном в процесі виробництва, майнові відносини з іншими особами, а також визначають правові засоби та умови гарантування майнових прав, захисту майнових інтересів суб’єктів агробізнесу.

 

1. правовий режим майна колективних сільськогосподарських підприємств;

 

суб’єктом права власності на майно КСП – ст. 7 ЗУ «Про КСП» (суб’єктом права власності визнається підприємство як юридична особа, а його члени – в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам – на одне і те ж майно встановлено два правових режими. Об’єктами права колективної власності КСП є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена продукція, одержані доходи, майно придбане на законних підставах, частки у майні та продуктах міжгосподарських підприємств та об’єднань, учасниками яких є підприємство. Зміст права власності КСП становлять повноваження щодо полодіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна.

КСП самостійно здійснює права власника майна, право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, або збори уповноважених, або збори управління, яким передені окремі функції по господарському управлінню окремим майном. КСП має право на невтручання інших осіб у здійснення ним свого права власності. Право на відшкодування збитків, які завдані його членами, іншими особами. Право страхувати майно. Обов’язковому страхуванню підлягають племенні тварини. КСП самостійно визначає види, порядок використання господарських фондів в підприємстві, самостійно розпоряджається одержаними доходами із врахуванням того, що на інших суб’єктів покладається відповідний обов’язок.

Обов’язки КСП – сплачувати податки, здійснювати оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи та статистичну звітність. Відшкодовувати завдані збитки.

1. правовий режим майна с/г кооперативів;
2. правовий режим майна господарський товариств у сільськом су господарстві та інших галузях АПК;
3. правовий режим державного майна у сільському господарстві;
4. правові засади, організаційно-правові форми, особливості та порядок приватизації державного майна в сільському господарстві та інших галузях АПК;
5. правовий режим майна фермерських господарств;
6. правовий режим майна обєднань у сільському господарстві;
7. охорона майнових прав суб’єктів агробізнесу.

 

Закон України «Про особливості приватизації майна в АПК», ЗУ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року, УПУ «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аргарного сектору економіки» від 29 січня 2001 року (на його виконання була прийнята ПКМУ «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектору економіки» - питання маювання майна), УПУ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення від 27 серпня 2002 року.

Джерела формування майна:

1. усуспільнення засобів виробництва, на яких були сформовані основні засоби та оборотні кошти;
2. майнові внески засновників;
3. доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності;
4. доходи від цінних паперів;
5. кредити банків та інших кредиторів;
6. капітальні вкладення та дотації з бюджетів;
7. надходження від роздержавлення та приватизації (особливості приватизації майна в АПК);
8. придбання майна іншого підприємства, установи, організації;
9. безоплатні або благодійні внески та інші джерела, не заборонені законодавством України.

 

Все майно КСП поділяється на окремі господарські фонди:

Основні фонди:

• основні виробничі фонди с/г призначення (с/г техніка, худоба, посіви, меліоративні споруди),
• основні виробничі фонди не с/г призначення (підсобні виробництва та промисли).

Основні фонди характеризуються наступними ознаками – вони не споживаються і не амортизуються протягом одного виробничого циклу.

Фонди власних оборотних засобів: включають засоби виробництва, які використовуються протягом одного виробничо-господарського року і повністю споживаються протягом виробничого циклу (насіння, корми тощо).

Соціальні фонди – фонд економічного стимулювання, фонд соціального розвитку та інше.

Пайовий фонд майна членів КСП. Правоий режим – ст. 9 ЗУ «Про КСП», статутом та положенням (локальний акт).

Паювання майна передбачає поділ майна КСП на майнові паї без виділення їх в натурі (грошовий еквівалент трудового внеску кожного працівника в колективне майно за весь період його роботи в господарстві) – ст. 9 ЗУ «Про КСП».

Етапи паювання майна в КСП:

1. з 1992 року по 2001 рік – ЗУ «Про КСП» та локальні акти;

2. перепаювання майна КСП (уточнення вартості майна та складу колишніх членів КСП – щодо тих господарств, яких практично не існує.

 

Здійснення паювання майна передбачає:

1. рішення про проведення паювання майна та обрання комісії з питань паювання майна КСП (таке рішення приймає вищий статутний орган) – здійснюється виключно з ініціативи самого КСП;

2. визначення розміру пайового фонду – ст. 9 ЗУ «Про КСП» (до пайового фонду включається вартість основних та оборотних фондів, цінні папери, акції, гроші, частика від участі в діяльності в інших юридичних особах) – здійснюється після інвентаризації та оцінки вартості майна. Пайовий фонд визначають шляхом віднімання від вартості наявних основних засобів виробництва вартості основних засобів, одержаних за попередній період безкоштовно, створених за рахунок бюджетних асигнувань, придбаних за рахунок непогашених кредитів, а також вартості об’єктів соціальної сфери, які не підлягають паюванню, об’єктів державної власності та таких, що не підлягають паюванню (ПВРУ «Про порядок введення в дію ЗУ «Про КСП»»);

3. уточнення та затвердження переліку осіб, які мають право на майновий пай – ст. 9 ЗУ «Про КСП»;

4. розрахунок трудового внеску кожного члена КСП (до 1966 року оплата праці здійснювалась у натуральному вигляді);

5. проведення розрахунку частки майна, що належить конкретному члену підприємства здійснюється шляхом визначення коефіцієнту трудового вкладу (сукупний фонд підприємства поділяють на сукупну зарплату усіх членів підприємства);

6. видача документів на майнових пай на підставі відповідного рішення.

 

Перепаювання майна запроваджено УПУ від 28 січня 2001 року – створення спеціального органу щодо перепаювання майна (якщо раніше рішення приймалося органом КСП, то тепер – загальні збори співвласників членів реорганізованих КСП, які обирають комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають в процесі реформування АПК, загальне призначення – уточнення осіб, які мають право на майновий пай та уточнення майна, яке підлягає паюванню – Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, затв. ПКМУ від 28 лютого 2001 року – затверджена методика уточнення складу та вартості пайових фондів майна членів КСП, в тому числі реорганізованих, уточнення спискв осіб, які мають право на майновий пай, уточнення розрахунку трудових внесків осіб, які мають право на майновий пай, уточнення розмірів майнових паїв, що належать окремим особам здійснювалося відповідно до порядку визначення розмірів майнових паїв КСП та видача відповідних документів на майновий пай – свідоцтво про право власності на майновий пай (форма затверджена ПКМУ від 28.02.2001року).

Пай є власністю члена КСП, а право розпорядження член КСП набуває після виходу із КСП – після виділення паю в натурі.

Повноваження особи, яка має праов власності на майновий пай:

· щорічне нарахування частини прибутку залежно від частики у пайовому фонді – ці сума може бути виплачена або зарахована у збільшення майнового паю;

· передати у спадщину майновий пай;

· здійснювати цивільні правочини із майновим паєм (орендна плата має бути не менш ніж 1% вартості паю);

· витребувати майно в натурі, грошах або цінних паперах при виході з підприємства;

· право на судовий захист свого права на майновий пай.

 

Управління таким майном може здійснюватися співвласниками за договором або шляхом утворення спілки співвласників (громадську організацію), яка здійснюватиме управління майном – Рекомендації щодо використання майна, що перебуває у спільній частковій власності, затв. Наказом Мінагрополітики від 9 квітня 2001 року. У разі реорганізації КСП паї членам або їх спадкоємцям видаються правонаступниками цього підприємства за рахунок майна, яке було віднесено до складу пайового фонду КСП на дату реорганізації і передано на баланс правонаступникам.

Особливості правового режиму майна при реорганізації та лікв