Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 27

Процесуальні норми конституційного права мають такі особ­ливості:

1) їх цільовим призначенням є забезпечення реалізації від­повідної матеріальної норми конституційного права;

2) процесуальним нормам конституційного права відведено провідне місце порівняно з процесуальними нормами інших га­лузей права, бо на їх основі можуть прийматися процесуальні норми інших галузей;

3-) процесуальні норми існують тільки у зв'язку з відповід­ними матеріальними нормами, щодо яких вони виступають як вторинні¹;

4) конституційно-процесуальні норми є більш динамічними порівняно з матеріальними нормами. Як показує досвід, при не­змінності матеріальних норм процесуальні норми можуть підда­ватися неодноразовим змінам². Як приклад можна навести нор­ми, що діють у сфері виборчого права України;

5) ці норми не мають власної санкції³;

6) за кількістю процесуальних норм більше, ніж матеріальних.

Отже, конституційно-процесуальні норми як елемент систе­ми конституційно-процесуального права є формально визна­ченим, встановленим чи санкціонованим Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування прави­лом поведінки, яке регулює суспільні відносини, що'є предме­том конституційно-процесуального права, і забезпечується всі­ма засобами впливу, передбаченими чинним законодавством⁴. Це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм⁵. При цьому потрібно звернути увагу на необхідність роз­межування організаційних та процесуальних норм. Наприклад, положення організаційного характеру ч. 2 ст. 148 Конституції України про те, що Президент України, Верховна Рада України

 

¹ Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чечерський В. І. Зазнач, праця. — С. 17—19.

² Жакаєва Л. С. Конституционный процесе в Республике Казахстан: тео­
ретико-правовые вопросы: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.
юрид. наук: 12.00.02 / Л. С Жакаєва // Московский государственный уни­
верситет им. М. В. Ломоносова (юридический факультет). — М., 2008. — С. 4.

³ Лучин В. О. Процессуальные нормы в советском государственном пра­
ве / В. О. Лучин. - М.: Юрид. лит., 1976. - С. 7.

¹ Основин В. С Зазнач, праця. — С. 96.

² Кутафин О. Е. Предмет конституционного права / О. Е. Кутафин. —
М.: Юристь, 2001. - С 109.

³ Жакаєва Л. С Зазнач, праця. — С. 26.

⁴ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 109.

⁵ Погорілко В. Ф. Конституційне право України. Академічний курс: під-
руч.: у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко; за ред. В. Ф. Погорілка. —
Т. 1. - К.: Юридична думка, 2006. - С 300.

28

Тема 1

та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конститу­ційного Суду України, має матеріальний характер. Разом із тим, не всі організаційні норми є матеріальними. Процесуальними є тільки ті з них, які визначають порядок та процедуру застосу­вання правових норм в організаційній діяльності.

Слід наголосити на наявній відмінності між матеріальними й процесуальними нормами конституційного права та інших га­лузей права (наприклад, кримінального та кримінально-проце­суального, цивільного та цивільно-процесуального тощо). Так, конституційно-правові процесуальні норми обслуговують не конституційно-правові матеріальні норми взагалі, а конкретні матеріальні норми. Тому деякі вчені переконані, що стосовно конституційного права не можна порушувати питання про існу­вання в ньому відокремлених процесуальних норм¹.

На нашу думку, наведена позиція могла вважатися слуш­ною лише на етапі зародження конституційно-процесуально­го регулювання суспільних відносин. Так, наприклад, у 1993 р. О. І. Степанюк зазначав, що процесуальні норми конституційно­го права неможливо і недоцільно виділяти в самостійну галузь права, оскільки вони органічно пов'язані з матеріальними нор­мами конституційного права та недостатньо виражені в чинно­му законодавстві². Нині ж наявний масив конституційно-проце­суальних норм дозволяє ставити питання про їх систематизацію за окремими інститутами, а у майбутньому — також про можли­вість їх об'єднання у самостійну галузь конституційно-процесу­ального права, якій притаманні викладені вище особливості.

У літературі пропонується розмежовувати терміни «консти­туційні процесуальні норми» та «конституційно-процесуальні норми» («норми конституційного процесуального права»), ро­зуміючи під першими процесуальні норми, що містяться у текс­ті Конституції, а під другими — усі норми, які належать до галузі конституційного процесуального права, незалежно від того, де вони розміщені — у конституції, в законі чи підзаконному акті³. Вважаємо, що таке розмежування не має практичного наванта-

¹ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С 104-105,108.

² Степанюк О. І. Цит. за Погорілко В. Ф. Конституційне право України.
Академічний курс: підруч.: у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко; за ред.

B. Ф. Погорілка. - Т. 1. - К.: Юридична думка, 2006. - С 301.

³ Основи конституційного процесуального права України: курс лекцій /

C. Л. Лисенков. - К.: Форум, 2005. - С. 14.

Предмет, джерела та система конституційно-процесуального права України 29

ження, однак через подібність назв може спричинити непотріб­ну плутанину. Отже, для характеристики особливого призначен­ня процесуальних норм у масиві норм конституційного права достатньо виокремлювати конституційно-процесуальні норми, або норми конституційного процесуального права, що визнача­ють порядок реалізації матеріальних конституційно-правових норм, які містяться у джерелах конституційного права України. Сфера дії конституційно-процесуальних норм та інститутів у конституційно-процесуальному праві різна. Деякі з них по­ширюються на всі конституційно-процесуальні правовідносини (наприклад, методи, принципи даної галузі тощо) та становлять Загальну частину конституційно-процесуального права. Інші ж регулюють лише окремі процесуальні відносини і є його Особли­вою частиною (наприклад, норми, якими врегульовано діяль­ність конкретних органів державної влади). Загальна та Особ­лива частини конституційно-процесуального права України являють собою єдину взаємообумовлену та інтегровану систе­му та не можуть існувати окремо¹.